"А вам не однаково? І взагалі, хто Ви така?" або "Совок forever"

Історія про виборчі списки

Таких історій можна зібрати мільйон, адже схожих ситуацій напередодні виборів було багато. Помилка в списках виборців – це для нас не новина, це вже атрибут кожної виборчої кампанії (а їх за останні два роки було чимало).

Але завжди важливіше не констатувати, а боротися з такими помилками, а власне з усіма причетними до виборів. Адже проблема в цілому не в наявності помилки, а в тому, що намагання її виправити викликає у людей, які мають сприяти цьому, подив, незадоволення, а часом і неприховану злість.

***

Все почалося з того, що я, як чесна громадянка, вирішила завітати до своєї виборчої комісії й перевірити дані про себе та моїх друзів, що мешкають в нашому гуртожитку, в списку виборців.

Але будучи чесною, проте не дуже завбачливою громадянкою (а таких у нас багато), прийшла на виборчу дільницю в передостанній день до того, як дільничні виборчі комісії могли робити зміни у списках.

Під час перевірки я з’ясувала досить цікавий факт. У списку виборців було дві майже ідентичні особи. Одну з них я знала: Барабенець Олена Петрівна, народилася 16.12.1981 р. – моя подруга (її якраз не було в Києві). Дані другої особи наступні: Барабенець Олена Петрівна, народилася 16.12.1976 р.

Величезний сумнів опанував мною. Можна припустити, що в п’ятиповерховому гуртожитку справді мешкає дві Барабенець Олени Петрівни. Але щоб вони ще й народилися в один день… Сумнівно.

Щоб усе з’ясувати, попрямувала до паспортиста нашого ЖЕКу. Хто-хто, а вона має знати всіх зареєстрованих. Коли пояснила паспортистці причину візиту, вона, звичайно ж, не зраділа, а відразу запитала: "А ВАМ НЕ ОДНАКОВО?"

Таке запитання, чесно кажучи, мене абсолютно не здивувало. Але обурило, зачепило за живе: "МЕНІ НЕ ОДНАКОВО". Цим запитанням, цією однією фразою паспортистка довела, що "совок жил, есть и будет жить".

Саме тому вона не розуміє, чого я оце "приперлася", чи мені немає чим зайнятися? Бо ж сидить вона оце собі на роботі, нікого не чіпає, а приходить тут хтось і щось вимагає. І якби ж це моє прізвище було вписане двічі, можна було б ще якось мене зрозуміти. А так, чи не однаково, що там у тих списках робиться?

Шукаючи картки прописки обох Барабенець, паспортистка виклала мені своє ставлення до виборів: купа проблем із ними, я правильні списки зареєстрованих подала в райдержадміністрацію, і, взагалі, які претензії, ми це безплатно робили, нам за це нічого не заплатили...

Можу повірити, що звістку про перевірку списків паспортисти зустріли без ентузіазму. Хто радітиме додатковій роботі? Але сказати, що це не їх робота, що така перевірка не входить у їх обов’язки, що їм за це не платять… Вибачте, з цим не погоджуся.

Спільними зусиллями ми з’ясували, що в нашому гуртожитку мешкає тільки одна Барабенець, що в списках до райдержадміністрації, складених паспортисткою, другої Барабенець не було й немає.

А оскільки списки виборців набирали й упорядковували там, а звідти вже в друкованому вигляді спрямовували до дільничних комісій, винні в помилці працівники райдержадміністрації (цікаво, вони також вважали, що роблять не свою роботу, й за це їм не платять?).

ОК. Забудемо про винуватців. Довести їх вину можна, але зараз важливіше усунути виявлену помилку. Тим паче, що часу замало – останній день, коли дільнична виборча комісія може вносити зміни в списки виборців. Тому прямую до дільниці.

Кажу: "У вас у списках помилка. Потрібно виправити". – "Добре, подивимось. Дві Барабенець? І Ви маєте завірену паспортистом копію картки прописки однієї з них. Ми не можемо нічого зробити. А може друга Барабенець є?" – "Так немає ж. Я була в паспортиста". – "А це нічого не доводить. І, взагалі, ХТО ВИ ТАКА?"

Перше, що я, вражена й обурена, відповіла було: "Я – ЛЮДИНА! І я маю право!" (можна було додати: "Я – громадянка, виборець").

Проте голова виборчої комісії не дуже зі мною погодилася: "Ви що, працюєте в гуртожитку, ви активіст?" – "Ні. Я звичайна мешканка. Я побачила помилку й вирішила, що потрібно її виправити – викреслити "мертву душу"". – "Ми не можемо цього зробити. У нас немає підстав для цього. Ви не можете це від нас вимагати. І, взагалі, ми не знаємо, як вам допомогти, ми не знаємо, що вам порадити". "Але ж сьогодні останній день, коли дільнична комісія має право змінювати списки". – "А що ми зробимо?"

Ось так вдруге за день я відчула: совок forever! (Чого ви прийшли? А що ми зробимо? А в нас немає людей/матеріалів/вказівки/інструкції… Підійдіть завтра. А що ви від мене хочете. Я за це не відповідаю. "А мы люди маленькие"...

Ці фрази ми досі чуємо в різноманітних інстанціях: ЖЕКах, поліклініках, комісіях, установах… "Ми нічого не можемо зробити. А чого ви здіймаєте бучу? Вам що, немає чого робити?").

Потім голова виборчої комісії все ж додумалася, що можна запитати в окружній виборчій комісії. Може, ті щось мені порадять. Підкреслюю – МЕНІ, не їй. Це її не обходило.

Голова ДВК дала мені телефон і сказала, що, як мені це сильно треба, я сама маю дзвонити, бо в них багато роботи. "Я можу скористатися вашим телефоном?" – запитала. – "Ну добре. – змилостивилися наді мною. – Але недовго, адже нам можуть подзвонити з АДМІНІСТРАЦІЇ".

Цікаво, з якої такої АДМІНІСТРАЦІЇ їм можуть дзвонити? І що, проблема, яка наразі постала, не є такою ж важливою, як дзвінок із якоїсь там адміністрації?

Телефони окружної виборчої комісії були постійно зайняті, кілька разів ніхто не брав трубку, і я засумнівалася в їх правильності. Тому запитала: "А ще якийсь номер у вас є?" – "Немає.

Знаєте що, у вас є зараз час, ви нічим не зайняті? То поїдьте в райдержадміністрацію. Там є мобільна група зі списків виборців. Може, вони вам щось порадять". І на тому дякую.

Голова комісії не знала, що робити, та й не збиралася з’ясовувати, як у моєму випадку чинити. Безперечно, вона хотіла, щоб я від неї відчепилася. Але звинувачувати її в некомпетентності, байдужості й неприхильному ставленні не буду.

Якоюсь мірою такі дії голови комісії можна пояснити, але лише якоюсь мірою. Я ніколи не була членом виборчої комісії чи спостерігачем, але маю чимало друзів, що працювали під час виборів.

Знаю, це нелегко. Це психологічно, а часом і фізично важко (чого вартий лише 24-х годинний виборчий день). Але, якщо вже вас призначили/запросили/попросили працювати в комісії, працюйте нормально.

Не виявляйте зайвої активності й ініціативності, але й не женіть/осуджуйте/ненавидьте тих, хто намагається вам допомогти, намагається виправити помилки, звертається зі скаргами/поданнями/проханнями.

Але повернуся до справи знешкодження "мертвої душі". Голова комісії, певно, думала, що я угамуюся, чи то пак, "обломаюся".

Проте я вже дійшла до такого рівня обурення й незадоволення, що вирішила не здаватися, й уже на зло, на спір, з принципу домогтися свого. Врешті-решт, вирішила довести собі, а може ще кому, що мені НЕ ОДНАКОВО, що зробити щось можна, треба й варто.

У Шевченківській райдержадміністрації я потрапила до ТВК. Там мені чітко й мобільно розповіли, що і як робити: "Ідете в паспортний стіл, викладаєте все начальнику паспортного столу.

Він дає вказівку вашому паспортисту все перевірити й видати довідку, що за даною адресою зареєстровано тільки одну Барабенець. З цією довідкою та заявою прямуєте в ТВК (включно до п’ятниці), а в суботу й неділю 26-го в суд. Ваше клопотання розглянуть і накажуть дільничній виборчій комісії викреслити "мертву душу" зі списку виборців". Все просто.

А ще в ТВК мені сказали, що, хоча мої дані в списку виборців зазначені правильно, помітивши помилку, я маю право вимагати змін, адже я – громадянка (добре, що хоч там це розуміють).

План знешкодження "мертвої душі" я вже почала втілювати. Думаю, що таки доможуся свого. І навіть якщо витрачу два-три дні, проїжджу-прохожду значні відстані й простою в кількох чергах, мені не шкода.

Я розумію, що викриття однієї "мертвої душі" – це крапля в морі, що на картину виборів це не впливає. Але мені хочеться поборотися, перемогти байдужість. Зрештою, це вже справа принципу й спортивний інтерес.

P.S. Мої сусідки (далекі та байдужі до політики, виборів і виборчого процесу) кажуть, що мені треба працювати членом виборчої дільниці чи бути спостерігачем. Тоді проблем, неправильної роботи чи безвідповідальності, жартують вони, на цій дільниці точно не було б. Можливо, вони й праві. На наступних виборах обов’язково попрацюю.

Але мене непокоїть одне: чи вистачить мені сил, терпіння, бажання боротися з байдужістю чи недобросовісним виконанням обов’язків і роботи виборчої комісії, коли я сама стану її членом?

А може, й мені це все набридне протягом виборчих перегонів, може, й мене "дістануть" настирні виборці, може, й я "обломаюся"?

Можливо. Хто зна.
Хоча… Навряд.
"Бо не однаково мені"…