Недоторкана недоторканість в інтер'єрі конституційного референдуму
10 лютого в парламенті було невеличке "кіно". На вимогу фракції БЮТ та її супутниці "Єдиної України", а також ніби ще дев'ятьох фракцій ставилося на голосування питання про включення до порядку денного та негайного розгляду законопроекту щодо скасування недоторканності депутатів місцевих рад.
Набрали аж 87 голосів - з фракцій "Наша Україна", УНП та самого БЮТу.
Решта – по нулях або практично по нулях. І "Єдина Україна", і СПУ, і навіть ПРП... І фракції Литвина – також. І справа не в п'ятниці – бо було голосування і під 300 з іншого питання.
Литвин потім познущався: піаряться, мовляв. Ну, якби його фракції проголосували – мав би право.
Втім, а чи існує насправді проблема недоторканності місцевих депутатів? Є, дійсно, відповідний закон. Але є й Конституція прямої дії, якій він суперечить, є конституційна ж норма, що закони діють лише в частині, що не суперечить Основному закону. Є й два роз'яснення КС на підтвердження цього. Звичайна колізія юридичних норм, яка в нормальному суді, здається, вирішується без проблем.
Але щось не чути, щоб наші славні правоохоронці, яким так муляє ця недоторканність місцевих депутатів, скористались судом в згаданому сенсі. Навпаки, своїми зверненнями по депутатські душі до різноманітних рад лишень демонструють, як цей імунітет надійно захищає...
Може, навмисне? Така собі пастка для "бандитів"? А – навіщо?
Подбавши про "меншого брата", не забудь про себе
Але повернімось до наших парламентарів. Чому, врешті, не скасують закон, за підпис якого розпинають Ющенка? Лишень, щоб було, за що розпинати?
Навпаки. Ющенка від "зради Майдану" голосуванням 10 лютого і відмили. Натомість тепер навіть в БЮТ з таким її партнером, як "Єдина Україна", не залишається щонайменшого морального права на докори владі на кшталт "бандитам не тюрми, а Ради".
І блок "Пора-ПРП" нехай заховає свої "чорні списки". Якщо вони досі не зіграли сяку-таку роль в імітації "антикорупційної боротьби", то вже і не зіграють...
Так це й була мета?
Та ні. І навіть не турбота про "братів своїх менших".
Просто нині чи не кожна команда-фаворит парламентських перегонів має одночасно в списку до ВР та до місцевих рад по кілька одних і тих самих прізвищ. Та й не самі фаворити.
От візьмемо для прикладу Кличка. Рекордсмен, аж три одночасних кампанії веде. А в нього до Київради – ще кілька теперішніх народних депутатів. Мабуть, комусь з них місцевий імунітет знадобиться?
І так по кожному списку.
Є, правда, і цікаві винятки: міністр Луценко- який, фактично, і подав приклад - в списку СПУ до парламенту не йде. Натомість одночасно – до двох рад місцевих. Хвалиться, що недоторканність йому не потрібна, бо він, мовляв, і до першого обрання в парламент без неї прекрасно обходився, та ще й акцію "Україна без Кучми" проводив. Так ото ж бо й воно - до мандату і до посади...
Але і це не відповідь на питання про "сумісників-списочників", і навіщо вони, нерідко входячи в прохідні частини парламентських списків, "страхуються" місцевими виборами.
Кажуть – як той же Луценко – що це вони своїми "харизмами", чи то просто більш-менш відомими іменами піарять свої партії та блоки, які погано знають на місцях.
Логічно. Хоча з точки зору чистоти виборчого процесу так само маніпулятивно, як колись намір президента Ющенка балотуватись до ВР. Втім, і чистота виборів насправді мало кого бентежить. Був би результат.
Отже, який саме результат?
Чергові п'ять років безтурботного депутатського життя з усіма можливими преференціями, включно з імунітетом, - де вони насправді?
У Верховній Раді, з розширеними повноваженнями, але з перспективою її швидкого розпуску президентом за нездатність сформувати правлячу коаліцію?
Чи в місцевих радах, що досі можна вважати неораним полем прибутків?
"Міняю парламентську коаліцію на місцевий сепаратизм"
Відповідь в парламентських кулуарах вже однозначна: та хай їй грець, цій Верховній Раді, в місцевих – воно спокійніше. Тож в парламентських списках багато хто теж просто "для харизми": щоб не так очевидно було виборцям, що теперішні "доленосні вибори" до ВР заздалегідь приречені.
А цей прояв найстійкішого інстинкту самозбереження депутатів (це вам не соціологія!) - дійсно вже вирок майбутній парламентській коаліції. І майже примус для Ющенка готуватись до розпуску щойно обраної ВР. І одна лиш "засада": важко звинуватити президента в намірі запровадити авторитарне правління: не він чужі подвійні списки складав...
Натомість є повна гарантія, що через теперішній парламент закон про усунення імунітету місцевих депутатів не пройде ані в п'ятницю, ані в найвідвідуваніші дні тижня.
І в Конституційного суду кепські перспективи, навіть після клятви Ющенка, що конституційну реформу він не скасовуватиме. Так скасує ж імунітет місцевих депутатів!
Тому КС не бути – навіть в Харкові, що не жартома вигадав пан Литвин. Бо переїзд конституційних суддів до Харкова радикально скорочує список кандидатів...
А якщо все одно вперті знайдуться, то на це є "запасний варіант": потреба перепризначити суддів КС від президента та зборів суддів, чий термін присяги давно витік...
Отака от запекла боротьба за імунітет місцевих депутатів, що не залишає каменя на камені не лише від КС як такого, а й від парламентської коаліції, та й омріяних перспектив продовження самої конституційної реформи, включно з законом 3207-1.
А й дійсно, що там конституційні повноваження, коли сам по собі депутатський імунітет – це і так безмежне їхнє розширення на всі сфери життя. За партійними ж списками місцеві вибори – це ще й примножена перспектива місцевого сепаратизму.
І жодної федералізації через конституційний процес не треба, як і самого конституційного процесу.
Якщо депутати не йдуть до референдуму, то референдум іде до депутатів
Але на цьому пригоди депутатської недоторканності не завершуються. Щойно провалилося скасування імунітету місцевих депутатів, - як "Наша Україна" почала збір підписів під проектом змін до ст.80 Конституції щодо скасування імунітету депутатів Верховної Ради.
За Литвином, це "нашоукраїнці" трошки перехоплюють популістську ініціативу в Тимошенко.
Але не тільки. Бо йдеться ж про зміни до Конституції. Знову. Себто не знову, а в розвиток президентської тези про потребу переглянути й вдосконалити Конституцію.
Так, здавалося б, напишіть спочатку весь текст чергового нового проекту Основного закону, і з ним – про відміну недоторканості.
А от ні, пише "Наша Україна" цей проект окремо, бо це швидше, і можна внести на розгляд парламенту ще до виборів. І, мабуть, до виборів навіть можна отримати 226 голосів, чи й всі 400. Оскільки безпечно: на відміну від закону про місцевий імунітет, - конституційна норма потребує ще затвердження на наступній сесії. Себто перед виборами і задля виборців голосувати за неї не страшно будь-кому, все одно чинності вона не набере.
Далі ж... Далі знов потрібен Конституційний суд... Глухий кут?
Навпаки. Саме тоді питання про недоторканність обранців всіх рівнів стає безпосереднім приводом для того самого конституційного референдуму, про який говорив Ющенко.
Ви ж хотіли – "бандитам тюрми"! А склад новообраної Верховної Ради бачили? Вона за скасування імунітету проголосує?
Тож, якщо навіть на теперішніх депутатів іншим чином не вплинеш, до кого ж, як не до народу, звертатися?
І приклад Кучми тут ні до чого. Аж ніяк за "безсилого" і "кволого" Ющенка не виглядає агресивно-бездіяльний парламент "останнім острівцем демократії". Особливо в тому ще складі…
Отже, хутко просуваємось до референдуму "за народною ініціативою".
Нагадаймо: він з боку ініціаторів не потребує Конституційного суду, лишень 3 млн. підписів. Не треба й участі депутатів на етапі його проведення...
І попри всі запевнення опонентів, - щось не проглядається механізмів протидії цьому процесові, окрім глибокодумних розмов. Ой, так, мав би бути Конституційний суд...
Цікавий "механізм" протидії, щоправда, вигадав пан Шуфрич. Мовляв, а ми посаду президента зліквідуємо. Дотепно?
Як сказати. Бо одночасно з боку такого видатного юриста, як Медведчук, - це цілковита згода на конституційний референдум як такий, що не варто скидати з терезів. Адже багато хто з юристів критикує останнє рішення КС щодо такого типу народного волевиявлення.
А от скасування посади президента безпосередньо торкається розділу 13-го Конституції, і його без референдуму не зміниш…Ну, що ж, мабуть, не цікаво Медведчуку проводити неактуальний антинатовський референдум, він хоче по-крупному.
Литвин от каже, що референдумів має бути аж два, і з парламентською імплементацією (якщо Ющенко взагалі цієї ідеї не забуде).
Так не дадуть же забути! А з імплементацією через ВР… По-перше, якщо буде на той час дієздатна ВР. По-друге, якщо можна неконституційно де-факто скасувати Конституційний суд, то будь-яка Рада Європи визнає результати референдуму вищими за неспроможний парламент…
То ж з "процедурами" ніби все зрозуміло.
Інша річ - змагатися на референдумі за скасування президентської посади, яку обіймає Ющенко, навіть зі зруйнованим рейтингом, самим есдекам та ще комуністам, які давно про це мріють, - не по зубах...
Шукати ж інших спільників – це пообіцяти комусь із них гарантовану прем'єрську посаду. Кому, Януковичу чи Тимошенко? І коли – до цих приречених виборів 26 березня, чи вже потім, після розгону нової ВР?
Себто вже мають вестись переговори. А БЮТ каже, що ні-ні…Чи "ні-ні" – лише з Януковичем, а не Медведчуком?
Втім, може, не дарма, про всяк випадок, після дражливого Безсмертного інші переговорники з "Нашої України" зі свого боку почали задобрювати Юлю.
Але, здається, Ющенку легше відбути два референдуми, ніж дочекатися результату від будь-яких перемовин, хоч би й всіх своїх ворогів чи друзів…
Загадка "сфінкса" чи секрет полішинеля?
Залишається головне питання: що саме збирається запропонувати народові на його волевиявлення Ющенко, окрім скасування недоторканності депутатів?
Чи то пак, не так. Чого він чекає від "народних ініціаторів"? Не сказав же.
Судячи з "витоку" в деяких ЗМІ, частки письмового тексту президентського звернення до ВР, який не озвучив Ющенко, йдеться про додаткові деталі розпуску гарантом парламенту. А також про нюанси перспектив уряду в разі розвалу коаліції.
З приводу принаймні останнього ще можна б посперечатися, чи для референдуму це тонке й складне питання, і чи не станеться з ним, особливо, якщо писатимуть "ініціатори від народу", так само, як і з всілякими дурницями в законі 2222.
Втім, зараз модно робити компліменти народові, що після Майдану він навіть мудріший за досвідченіших юристів. ОК.
А от щодо зайвих умов розгону парламенту, зокрема – і за півроку до виборів, і протягом року після позачергових виборів (чого немає в теперішній Конституції), - так тут для "Майдану" взагалі нема питань. Які вже питання – після бездарної урядової кризи...
Можливо, цей "витік" з послання президента депутатам – лише чергова "страшилка". Або, навпаки, "заспокійливе" й стимул до відновлення Конституційного суду. Ну не збирається Ющенко скасовувати закон 2222 аж до повернення Конституції 1996 року. Лише розвивати й вдосконалювати. Подавайте, мовляв, свої пропозиції, як от Шуфрич...
Публічно ж жоден офіційний чинник президентської команди, що саме в цей спосіб тлумачив президентську мрію порадитись з громадою, жоден реальний проект Ющенка досі так і не озвучив. Ініціатива ж бо має виходити від народу...
Але тенденція зрозуміла і вже зовсім не нова. Лишень підтверджена.
Ющенкові не потрібні колишні повноваження Кучми, рік він їх мав, а толку... Йому потрібен механізм максимальної нейтралізації бездіяльного парламенту.
Це не те, як Кучма бажав, тримаючи всіх на гачку, прикритому імунітетом, смикати "важелі й противаги" туди-сюди. Скажімо, Ющенко для цього надто ледачий…
Ну, тоді "ось вони – "роги" й авторитаризм!" – мали б заволати хоча б БЮТ та СПУ.
Не чути…
Можна б, врешті, і не волати, а зупинити небажаний їм процес – з допомогою чинної вже Конституції. Так не працює ж плід власної "творчості"!
Ну, і хто тепер рятуватиме Україну від авторитаризму? Якщо президент сам іде на референдум, який звуть тестом на довіру йому ж?
А звикла за минулий рік до комфорту колишня й нова опозиція має інший клопіт: подбати про власний захист. Оскільки на місцевому рівні, як вже йшлося, недоторканність – це не так заслуга опозиції, як недоробка влади, то треба щось же думати. А на рівні ВР взагалі все лише питання часу: для одних імунітет щойно скінчиться разом з каденцією, для інших як і настане, то не надовго…
Значить, так воно й буде: комусь влада, комусь самозахист…А казали – баланс.
Ірина Погорєлова, "Політичні хроніки", спеціально для "УП"
