Обережно, шахраї!
Щоправда, виникли вони у віртуальній реальності – на сайті "Український вибір-2006" у рубриці "Рейтинги":
6 лютого – Інститут досліджень регіонального розвитку України
7 лютого – Фонд "Україна-2000"
8 лютого – Київська соціологічна академія
9 лютого – Юкрейніан Соціолоджі Онлайн груп"
10 лютого – Центр політичного й соціологічного консалтинга
10 лютого – Усеукраїнський центр політичних досліджень.
Особливістю цих центрів є те, що їх назви співзвучні з існуючими центрами і фірмами. Так, існують Фонди "Україна" і "Україна-3000", але не існує "України-2000", існує фірма "Юкрейніан соціолоджі сервіс", яка співпрацює з коаліцією "Чисті вибори", але не існує фірми "Юкрейніан соціолоджі Онлайн груп", яка б співпрацювала з коаліцією "Чесні вибори", існує Український незалежний центр політичних досліджень, але не зареєстрований Всеукраїнський центр політичних досліджень, інші "центри" теж звучать вірогідно.
Друга особливість цих "центрів" – це результати "опитувань", які стрункими рядами йдуть у розріз з реальними опитуваннями, що були проведені у той же час і були презентовані у ті ж дати, що й означені віртуали. У яку сторону зміщення – кожен може переконатися сам і зробити висновки.
Звісно, можна було б посміятися над такими речами - "а на ваше опитування – ми своїм "опитуванням". Але ці "результати" почали гуляти по інших сайтах, потрапляючи навіть на цілком пристойні – наприклад, на сайт "Майдан", були помічені вони й на сайті "Кандидат", щоправда, недовго, бо розібралися (про непристойні сайти й казати не варто – там ця деза розповзається із швидкістю тарганів).
Думаю, передрукували дезу з сайту й друковані видання (принаймні, бачила у газеті "Свобода"), особливо якщо зважити на те, що зараз чимало ЗМІ вже перетворилися з медіа на гравців виборчої кампанії. Більше того, 10 грудня з сайту "Оглядач" у рубриці "Подія дня" (де, мабуть, фіксуються найбільш значимі події, що сталися) червоним шрифтом була визначена така "центральна подія": "В України розпочалася соціологічна війна", де водночас як рівноцінні подані і результати реальної "Юкрейніан соціолоджі сервіс", і віртуальної "Юкерейніан соціолоджі Онлайн груп".
Ну де ви тут бачите "соціологічну війну"? І яка ж це "подія дня"? Якийсь дрібний мерзотник з одного з штабів створює десятки "соціологічних центрів", вважаючи це, мабуть, неабиякою "політтехнологічною знахідкою"!
Можна і треба говорити про ситуацію в соціології, що склалася після минулих виборів, це окрема і серйозна тема. Але у даному випадку ні про яку про соціологію не йдеться взагалі, мова йде про дрібне шахрайство.
Панове, заради Бога, ну зупиніться же, врешті! Хоча розумію, що апеляція до Бога зовсім недоречна під час виборчої кампанії. Ну хоч з прагматичної точки зору послухайте соціолога. Брудні методи віднімають чимало сил і, мабуть, коштів, а підняттю рейтингу аж ніяк не сприяють. Займіться корисними справами, які можуть підняти реальний рейтинг.
Ну скажіть ви, нарешті, суспільству, що ви маєте намір робити після виборів, які у вас конкретні пропозиції щодо стратегії розвитку України? Тільки не треба про те, щоб "дати усе усім, і одразу". Що ви збираєтеся робити, щоб виправити ганебну ситуацію у медицині? Як ви збираєтеся боротися з безробіттям, щоб не їхали наші люди на заробітки за тридев’ять земель, і не взагалі – а програми для кожного депресивного регіону? Як ви збираєтеся реформувати житлово-комунальне господарство? Якою буде пенсійна реформа? Що робити з енергозабезпеченням України? Питань – море, відповідей – катма.
Щоправда, я розумію, що зараз штабам не до стратегій – вибори! Хвилюють інші турботи – якого кольору мають бути стрічечки, як краще облити брудом суперника чи як розповсюдити фальшиві рейтинги.
Тому повернемося до наших баранів.
У мене питання до журналістів, певною мірою риторичне: чи означає свобода слова свободу розповсюдження дезінформації? Принаймні я на власному досвіді під час виборчої кампанії переконалася, чим відрізняються журналісти з країн із традицією свободи слова від українських журналістів. Вони досить часто дзвонять і питають, чи правдиві певні оприлюднені рейтинги, уточнюють і щодо наших опитувань "Демократичних ініціатив".
Наші журналісти часто нагадують мені дитину, яке усе тягне до рота. Проте, мені здається, що здебільшого не такі вони вже й "ніжні немовляти". Тому перше, що слід зробити журналістській спільноті (оскільки йдеться не про соціологію, а про аферу в інформаційному просторі) – це провести невелике журналістське розслідування.
На відміну від славнозвісного "Темника", який полюбляв такі речі під час колишньої виборчої кампанії і де знайти якісь сліди авторів було неможливо, у проекту "Український вибір" на сайті вказаний координатор. Більше того, цей портал створений при Інформаційному агентстві "Українські новини", який має свого головного редактора.
Так що є у кого спитати, чи відповідає дезінформування суспільства заявленій меті проекту – "всебічне у неупереджене висвітлення ходу виборчої кампанії та виборів до Верховної Ради". А простіше – просто спитати у них – звідки вони взяли результати "опитувань" вище зазначених соціологічних служб? Підозрюю, що відповідь буде дуже простою – "прислали по мейлу".
Як хочете, не вірю я в клінічний ідіотизм навіть вітчизняних журналістів, що вони от так просто усе, що їм трапляється на дорозі, ставлять в інформаційний простір.
А журналістам, щоб не посилалися на свою необізнаність, можу дати кілька порад, які відрізнити принаймні реальні соціологічні фірми від фіктивних:
1. Поцікавтеся, коли виникла ця фірма і де вона зареєстрована? Де взагалі вона фізично знаходиться – адреса, телефони?
2. Чи робила ця фірма раніше виборчі соціологічні опитування і де можна ознайомитися з цими результатами?
3. Хто робить поле для цієї фірми і як, якими методами (може, на площах і вокзалах)?
4. Хто конкретно з соціологів працює у цій фірмі (прізвища! Соціологи усіх "своїх знають) і де можна ознайомитись з їхніми публікаціями?
Це – мінімум питань. Якщо ви на них не маєте відповідей – сміливо кидайте результати у смітник, це у кращому разі непрофесіоналізм (дівчатка і хлопчики, що бігають по вулицях), у гіршому – "витвір політтехнологічних фантазій". Тим більше що зазвичай нікому ці питання й поставити, бо ніхто взагалі в очі не бачив представників цих "соціологічних фірм".
Проте думаю, що увесь цей біля-соціологічний гармидер, доведений до повного абсурду, робиться з далеким прицілом – як анти-екзитпольна технологія. Вона була "відкрита" і апробована технологами Януковича – "на ваш екзит-пол – наш екзит-пол".
Проте тоді "грали по-крупному", і "нагнули" реально існуючі соціологічні фірми. Зараз, я сподіваюся, навчені одного разу, вже ніхто з реальних фірм, що сподіваються й надалі працювати на соціологічному ринку, на це вже не піде. А от віртуали, що виникли з нічого і після виборів підуть в нікуди – запросто.
І таких віртуальних екзит-полів буде, підозрюю, чимало. Такий розвиток подій випливає із стилю нинішньої інформаційної навколо-соціологічної афери.
На відміну від солідно-обважнілого стилю Януковича, це – стиль "стьобний", стиль доведення до абсурду, коли 8-10 "фірмочок" оприлюднять свої найрізноманітніші "результати", "доводячи", що соціологам не можна довіряти взагалі.
Тому кілька важливих порад для журналістів, як відрізними справжні екзит-поли від аферних.
1. Перше і головне. Жодна з фірм не зможе провести екзит-пол, якщо вона не має цього досвіду. Ви спитаєте: але ж і в Україні хтось це зробив вперше?
Відповідаю. Коли у 1998 році, перед парламентськими виборами "Демократичні ініціативи" вперше мали це зробити з фірмою "Соціс", до нас приїхали американські спеціалісти, які провели не один у житті екзит-пол. Володимир Паніотто мобілізував усі свої закордонні зв’язки, і знані спеціалісти з усього світу нас консультували.
Але головне – що над методикою працювали найкращі українські спеціалісти з методики емпіричних досліджень. І навіть тоді це був ризик з непередбачуваних результатом. Проте усе закінчилося добре.
Отже, екзит-полами можуть займатися лише ті, хто цим займався раніше, бо насправді це найскладніший вид дослідження, вищий пілотаж, який має враховувати силу-силенну чинників (зокрема, різну часову явку виборців у різних типах поселення, що відомо лише тим, хто екзит-поли в Україні вже проводив).
2. Друге, не менш головне – це повна відкритість тих, хто буде проводити екзит-поли: хто проводить, чи проводив раніше, чи є спеціалісти, які обізнані з методикою екзит-полів, хто фінансує? Якщо фірма публічно не презентує проведення екзит-полу принаймні за тиждень до виборів – у смітник ці "результати".
3. Третє. У нашій ситуації потрібен контроль і зовнішній аудит екзит-полів на усіх етапах проведення – від попередньої підготовки до отримання останніх результатів.
Думаю, якби хтось із фахівців "слідкував за руками" Миколи Чурилова, то він би, імовірно, не зіпсував екзит-пол своєї фірми та ще й "Соціального моніторингу" зважуванням на незнаний у світовій соціології "міграційний коефіцієнт". Все-таки фахівцям це втюхівать неможливо.
Але усі міжнародні фахівці на той час сиділи у КМІСі, який і мав зважувати остаточні результати. І цього року Фонд "Демократичні ініціативи" запрошує для аудиту своєї роботи міжнародних фахівців з проведення екзит-полів. Отже, та фірма, яка відмовиться пройти міжнародний аудит – у смітник!
Тому уберегтися від аферистів і фальшивок можна, було б бажання. Панове журналісти, ну не підбирайте ви усяке г...., що трапляється вам на дорозі – воно брудне і тхне "спец-політтехнологіями". Чи гроші не пахнуть?
