Алчевськ, як поняття загальне
| Ющенко оглядає місце аварії в Алчевську. Фото Миколи Лазаренка |
Більша частина мешканців, включно з дітьми і старими, була віддана на поталу двадцяти-тридцятиградусній холоднечі. Чи була ця катастрофа несподіваною?
Можливо, якщо говорити про конкретне місто. Не дуже, якщо мати на увазі міста України взагалі. Мережі тепло-, водоподопостачання, каналізації – це складні технічні системи, що потребують обслуговування.
Трубопроводи, перебуваючи в землі, під впливом агресивних середовищ поступово іржавіють, руйнуються і потребують ремонтів, періодичних замін труб, запірної арматури та інших елементів. А для цього необхідні кошти.
Утримання мереж відбувається за рахунок плати, отриманої від споживачів за всі надані послуги. При цьому тарифи на послуги мають відповідати витратам на їх надання, включно з часткою на амортизацію систем.
За цих умов мережі утримуються в належному стані і катастрофи, подібні алчевській, стають маловірогідними. Що ж відбувається насправді?
Протягом останніх років п’ятнадцяти в комунальному господарстві міст існує криза неплатежів, і, крім того, тарифи на комунальні послуги залишаються значно меншими за економічно обґрунтовані.
Значна частина населення, а особливо чомусь на Донбасі, припинила платити за послуги, посилаючись на недостатні доходи.
Протягом тривалого часу отримані платежі за надані послуги в більшості міст не перевищували 25% від суми виставлених рахунків, а в деяких містах Донбасу (як пріснопам’ятний Суходольськ) навіть 10%.
Держава теж не дуже дисципліновано компенсувала підприємствам витрати на послуги отримувачам субсидій.
Органи влади національного рівня (парламент, уряд, президент) постійно втручалися в тарифну політику міст та комунальних підприємств, забороняючи їм приводити тарифи на тепло, воду, каналізацію у відповідність з економічними реаліями.
Можна згадати й різні спроби Києва списати комунальні борги населення, жодним чином не компенсуючи цих втрат комунальникам.
Таким чином, комунальники, обслуговуючи мережі, тривалий час оперували коштами, в декілька разів меншими за необхідні.
Відповідно в стільки ж разів меншими за необхідні були й обсяги виконаних ними робіт, що не могло не відображатися на стані мереж.
Протягом всього цього часу останні неухильно руйнувалися. Грізні катастрофи ставали все більш невідворотними..
Перший серйозний дзвінок пролунав у червні 2003 року. У вже згаданому Суходольську, що на Луганщині, вкрай диряві труби водогону засмоктали фекалії з сусідніх так само дирявих труб каналізації і в місті спалахнула масова епідемія гепатиту.
Виявилося, що тамтешній водогін вже зовсім непридатний до експлуатації і необхідні величезні капітальні вкладення для його відновлення.
До Суходольська виїхав тодішній прем’єр-міністр Янукович. Уряд виділив мільйони гривень для відновлення зруйнованої інфраструктури.
Але необхідних висновків і справді ефективних заходів для обмеження руйнації комунальних мереж у містах України зроблено не було.
| Фото Миколи Лазаренка |
Ніхто не передбачив ефективних законодавчих заходів до неплатників. При розгляді у Верховній Раді проекту нового Житлового кодексу з нього була вилучена норма про виселення злісних неплатників з їхніх помешкань.
Такий лібералізм міг би бути виправданий, якби неплатники складали декілька відсотків від загальної маси споживачів, але коли вони складають більшість – це стає питанням національної безпеки і потребує справді рішучих заходів.
Повернімося до Алчевська. Причини тамтешньої катастрофи, очевидно, ті самі. Споживачі не платили і ради на них не було, комунальники не мали коштів для належного утримання мереж і ... от, знову маємо.
Як реагує нова влада на цю надзвичайну подію? В частині невідкладних заходів із захисту населення і відновлення теплопостачання все, можливо, виглядає, як належить.
Але як з погляду невтішних перспектив комунального господарства взагалі?
Що зробив президент Ющенко, прибувши до Алчевська? По-перше, він погладив по голівці мешканців, більшість з яких є тими самими неплатниками, які й спричинили цю катастрофу.
По-друге, він пообіцяв місту десятки мільйонів гривень на відновлення мереж. І, по-третє, заявив, що алчевський міський голова і місцеві комунальники не заслуговують довіри і мають іти геть.
Чи дійсно міський голова Кириченко (кажуть, що він – сіверодонецький сепаратист), і комунальники – погані, не коментуємо.
Але напевно, що у вирішенні питань комунального господарства у них були зв’язані руки й ноги, і ніким іншим, як рідною українською державою, про що вже йшлося вище.
І це можна сказати практично про кожного міського голову. Адже сама влада національного рівня, не будучи безпосередньо відповідальною за комуналку, зробила сплату за отримані послуги цілком добровільною.
Не хочеш платити – не плати, і нічого тобі не буде! Чим загнала утримання мереж в руйнівний глухий кут, де ця справа в більшості міст досі й перебуває.
| Фото Миколи Лазаренка |
Все більшою стає загроза серії одночасних катастроф у багатьох містах, і де тоді знайти ті самі десятки мільйонів, але вже для кожного з потерпілих міст?
Врятувати ситуацію можна системними заходами, можливо, надзвичайного характеру. Передусім, треба зробити комунальні платежі священним і невідворотним обов'язком, від якого жоден мешканець міста не зміг би безкарно ухилитися, а тарифи привести у відповідність з економікою.
Як тільки комунальні підприємства почнуть оперувати належними коштами, вони отримають доступ до банківських кредитних програм і зможуть підвищеними темпами наводити лад у мережах (де тільки це ще можливо).
Але для цього потрібна політична воля законодавчої і виконавчої влади національного рівня, необхідне не загравання з населенням, а постійна робота з роз'яснення ситуації і обґрунтування необхідних надзвичайних заходів.
Тоді переважна більшість городян, дбаючи про свою безпеку, не лише не протестуватиме, а й підтримає рішучі дії влади в питанні запобігання комунальним катастрофам.
Володимир Пархоменко, для УП