Вічний інтерес
Одразу зізнаюся: коли почалася газова війна між Росією й Україною, найбільший жах в мене викликали розмови про кілометри газогонів, мільйони та мільярди кубометрів газу, ціни на тому чи іншому кордоні тощо.
Приблизно як колись технічні деталі записуючих пристроїв в "касетному скандалі".
Все гарантувало: потік цифр не дасть зрозуміти, що відбувається. Інформаційні ж війни ніколи не ведуться між державами, лише – проти громадян.
Не покращувало ситуацію і "геополітичне" тло: банальності про імперські звички Росії та її жадобу до нашої "труби". Чи, навпаки, "відкриття" про "згортання" російського імперського проекту та перетворення його на корпоративну модель.
Щоправда, з цих останніх викликала певну цікавість думка російського "антипода" пана Павловського – політолога Бєлковського про ніби-то співпадіння інтересів в газовому питанні теперішньої російської правлячої корпорації з національними інтересами всієї України. Мовляв, вам дають найдешевший в Європі газ – беріть і не сушіть мізки...
Так, ніби нам не все одно: віддати свою ріднесеньку трубу Росії як імперії, чи Кремлеві, або й просто групі фізичних осіб на чолі з Путіним... Та хоч, для прикладу, самому Березовському - це що, краще?
Втім, саме ця теза вже навіть україномовного російського політолога і заспокоїла: ні, не кілометри-кубометри і навіть не ціна на газ дійсно відіграють в цій історії ключову роль...
Не все так погано в нашому домі...
І, між іншим, в ефірі "1+1" в програмі "Я так думаю" практично всі експерти, включно зі справжніми фахівцями – як прибічниками, так і опонентами "соглашенія" від 4 січня, - погодилися на цьому ж.
Себто на тім, що й ціни як такі для української економіки не є наразі смертельними, і навіть до підписання справжніх контрактів взагалі продовжують діяти умови попередніх міжурядових угод з "пільговою" ставкою в 50 доларів, і саме "соглашеніє" – документ не юридичний...
Експерти дійшли більш-менш спільного висновку про те, що єдиною проблемою є передбачене "соглашенієм" створення спільного підприємства. І проблема ця полягає лише в тім, аби через СП не втратити ту ж саму "трубу", - для чого треба лишень правильно скласти угоду...
Чесно кажучи, після всієї бучі стосовно газової війни – надто вже все просто.
Тим більше, що на момент, коли дійшли цього висновку – уряд вже двічі відклав підписання угоди про згадане СП, антимонопольний комітет тричі заявив, що не може дати на нього згоду через відсутність документів, а "розвідка" з усіх усюдів доносила дедалі більші подробиці про славнозвісного "партнера", запропонованого для СП Росією – "Росукренерго"...
Ні, звісно, якби не зчинений навколо газової угоди галас, за який треба чесно подякувати Тимошенко, - можливо, "громадське розслідування" справи не відбулося б, і все не виглядало б так просто.
Але насправді ще нічого не спростилося. Проблеми існують, і їх щонайменше три.
Перша: намір Росії саме зараз підвищувати ціну на газ як засіб тиску на Україну – що можна трохи відтермінувати, але не можна взагалі ігнорувати.
Друга: використання в міждержавних стосунках комерційних посередників як таких, в умовах чого наявність конкретної "Росукренерго" чи будь-якої іншої структури є лише наслідком, а не причиною.
Третя: використання конституційно-урядової кризи в Україні не для розв'язання двох попередніх проблем, а для їхнього успішного впровадження, але з корекцією умов.
Спочатку втягтися в бійку
Отже, питання перше: чому саме зараз Росія вирішила "взяти Україну за горло" газовим тиском? Труба – її "вічний" інтерес. Тож як: вчора – зарано, завтра – запізно, значить – сьогодні?
Невже дійсно Путін, як казав спочатку, просто вирішив брати гроші, допоки вони в Україні завдяки продажу "Криворіжсталі" є (були)?
Смішно: нафто-газових грошей, "подарованих" Путіну Бушем з допомогою іракської війни, що підняла ціни на нафту, - в Росії хоч греблю гати, самі не знають, куди подіти, щоб не спровокувати гіперінфляцію.
Бажання захопити Україну з її трубою під час правління слабкої, як каже Янукович, команди Ющенка?
Ну, якщо в Кремлі таки зовсім не роблять висновків з попередніх спроб відвертого тиску під час президентських виборів, - можливо. Хоча прорахувати ризики мали б... Тим більше, що рейтинг Партії регіонів – не "дутий", як при Кучмі, а справжній – мав би примусити Путіна ну ще трохи почекати...
Є популярна в опозиції версія: Україна сама першою почала...
Отут я б не стала сперечатися. Хоча не про те, хто саме першим поставив питання про скасування знаменитого додатку №4 чи там про грошовий спосіб розрахунків.
Як на мене, Ющенко "почав першим", коли вголос став обговорювати тему створення Україною південного енеротранспортного коридору із залученням Туркменістану, Казахстану, Азербайджану, Грузії та західних інвесторів.
Словом, обговорювати альтернативний російському "коридор". Про який і тепер, як пишуть, з образою за незреалізованість згадує Туркменбаші...
Якщо я не помиляюсь, - і Тимошенко, коли тріумфувала в Парижі як прем'єр-міністр, - також вела якісь переговори на цю тему, принаймні назву "Газ де Франс" в новинах того періоду пригадую точно. Як і тему спільного використання українських сховищ тощо...
Потім – вже після першої урядової кризи і призначення Єханурова, - ці розмови, хоча в дещо притишеному стилі, знов лунали. Чому нині про них ніхто не згадує, окрім експертів, які завжди розглядають всі можливі варіанти в суто теоретичному плані?
В усякому разі, якщо перспектива "південної альтернативи" російській монополії була хоч мінімальна, - саме вона і мала б викликати потребу в Росії зліквідувати її, і негайно. Навіть в найневигідніших для себе політичних умовах, зокрема – під час головування Путіна у Великій вісімці...
І те, що Росія здійснила цю досить ризиковану для себе операцію в такий невигідний момент, - а світова реакція таки підтверджує, що невчасно і негарно саме для Росії, - свідчить на користь того, що загроза російській монополії від планів Ющенка дійсно виходила. І, звісно, була корисна Україні...
Інше питання – чи треба було цей "коридор" починати з експорту "кольорових революцій" і створення "співдружності демократичних держав" як передумови участі в цьому проекті американських корпорацій. Чи не цей стиль відлякав від абсолютно необхідного їй же проекту – Європу? Чи "прокололися" США, ризикнувши реноме найпрозахіднішої української влади, про яку тільки могли мріяти, чи як?...
Так чи інакше, але, гадаю, після подій в Киргизії, Узбекистані, Азербайджані з усіма складовими участі громадян України, - офіційний Київ мав точно знати, що буде цієї зими з боку Росії.
Відтак, безпосередні "провокативні" дії в царині двосторонніх газових угод – можна розглядати і як спосіб в свою чергу якось підготувати виходи з наступної ситуації...Не мені судити, чи професійно, і в якому сенсі професійно це робилося, але робилося.
"Лівий бізнес" як дзеркало подвійних стандартів
Тепер про посередника. Чесно кажучи, мене дійсно здивувало, що протягом всіх дебатів з приводу "Росукренерго" практично всі товклися лише на питанні про непрозорість даної конкретної структури. Ну, згадували ще "Ітеру" – теж ніби небездоганну...
А навіщо взагалі потрібен посередник? Яка така його комерційна чи технологічна доцільність? Але ж, не знаючи функцій однієї з ланок технологічного процесу – не можна й оцінити якість запрошених для їх виконання структур та осіб...
Тому ще дивніше – що й всі західні негативні реакції на РУЕ пов'язані саме з його сумнівною репутацією, а не з самим непрозорим сенсом існування посередників в постачанні газу до України, від чого, як виявилось, залежить і європейська енергобезпека.
Насправді "ліві" гроші, які пострадянські чи то режими, чи то олігархи викачують з допомогою посередників або в інший спосіб із своїх надр, ГТС, споживачів тощо – не такі вже гидкі американським та європейським банкам та взагалі економікам.
І славетний ФАТФ на них – як і на "Росукренерго" до цього скандалу – не реагує...
Ну, і так далі. Врешті, світові офшори не для "нових руських" чи українців були вигадані. Так само, як і спосіб ховати анонімних бенефіціарів під пристойними дахами.
Тому такий ґвалт щодо конкретного "Росукренерго" на Заході, - хоч, звісно, і з подачі українських політиків, - виглядає дещо неприродно і нещиро.
Так кричати вони могли б в двох випадках:
а) коли точно знають, хто саме із доконаних злочинців за цим стоїть, - але тоді треба прямо називати, а ще й пояснювати, чому знали і раніше не попередили публічно;
б) коли самі в якийсь спосіб були зацікавлені в тому, аби сумнівна структура підірвала б економіку України, і планували взяти участь в зборі дивідендів від наслідків неодмінного краху, - але весь цей план невчасно зірвався.
Ні, я не знаю, звісно, про що конкретно могли говорити президент наш Ющенко з шефом ЦРУ, - але коли вже дійсно обговорили широкий спектр проблем і, зокрема, тероризм, - то хіба в Україні остання тема асоціюється не саме з енергетичним тиском? І знов-таки цікаво – чому під час газової кризи ніхто візит цей жодним словом не згадав?
Стосовно ж українських чинників в питанні про "Росукренерго", - то тут все ще цікавіше.
З одного боку, незрозуміло для чого створюване СП має, принаймні, одну досить пристойну функцію: задля нього Україна має офіційне право і необхідність вимагати від Росії відомостей про "Росукренерго" як про партнера, а не лише продавця газу. В останньому випадку, схоже, таких вимог ставити було б неможливо.
І вже це виправдовує "соглашеніє" від 4 січня як тактичний вимушений крок.
З іншого боку, вже опубліковане і сказане про цю оборудку свідчить, що НАК "Нафтогаз" як державна структура таки збирався брати участь в розподілі "лівих грошей" від діяльності РУЕ. І принаймні на цьому етапі ці гроші належали б хоч би умовно – Україні. Тобто і тут жодної крамоли.
Чому ще за Кучми від цього ніби-то відмовились, і на яких правах там, в РУЕ, ніби-то залишився Бойко, - дійсно питання.
Хоча, як видається, про це знають всі, "кому треба", але викидають в ЗМІ невеличкими порціями – чому? Хіба це такий собі простий передвиборчий компромат? А як же "інтереси держави"?
А як з юридичного боку виглядає той факт, що на ніби-то вимогу Ющенка "не заважати його хлопцям", - екс-глава СБУ Турчинов погодився і відклав "зачіпки" до кращих, виборчих часів?
І навіть на пряме прохання прем'єра Єханурова до Турчинова опублікувати всі здобутки слідства СБУ щодо "Росукренерго", - реакція наразі в стилі "сам дурень": публікації з претензіями до самого Єханурова, що погано досліджує проблему...
Правда, є й "пряма" реакція: теперішній глава НАКу Івченко в суді відмовився від свого публічного "наїзду" на Тимошенко за "Ітеру". Відмовився, дійсно, так поспішно і незграбно, ніби втікав...
Тобто з Івченком Тимошенко розібралася. Але чи стало для суспільства прозоріше те, про що вона так переживає?
А головне, так і немає пояснення: яким чином фракція Тимошенко голосувала проти уряду Єханурова разом із фракцією блоку "Не так!", в першу п'ятірку якого входить той-таки Бойко?
Адже сенс цього голосування ніби-то полягав, окрім іншого, в тім, щоб зупинити дію "соглашенія", себто поховати і можливу угоду з "Росукренерго"? А насправді нічого не скасував і не поховав. Навпаки, перемовини про СП продовжуються – дарма що пані Тимошенко вже двічі особисто викидала в ефір "качку" про їхнє завершення та повну "здачу національних інтересів"?
Але ж тепер всі в один голос твердять, що "соглашеніє" від 4 січня – документ неюридичній, угода про наміри і не більше. Власне, те, про що уряд твердив ще в день своєї відставки...
Досі ж продовжують діяти інші документи, і серед них – угоди, підписані тим же Бойком, де також є "Росукренерго"?! Ніби-то з самим же Бойком в числі втаємничених бенефіціарів?
Себто буває така боротьба за мир, щоб каменя на камені не залишилось. А буває таке "скасування" якихось угод, що їхня дія лише посилюється? Буває. І мають бути умови, за яких погрози не здійснюються.
Парламентська труба
Втім, як відомо, голосів хоч би й двох фракцій – БЮТ та СДПУ(о) (Не так!) – для ведення таких торгів за участь в розподілі тіньових газових грошей в парламенті не вистачить. Так вони й голосували не самі.
Але цей мотив – участь в диктуванні умов розподілу дивідендів від транспортування та продажу в Україні суміші російсько-азійського газу, - ставить на місця всі безглузді голосування щодо уряду, якими бавився останнім часом парламент.
Я готова навіть щиро вибачитись перед тими, кого звинувачувала саме в безглуздому голосуванні. Визнаю свої помилки. Більше не повториться.
Дурнів таки в нашому парламенті, - немає. А мистецтвом шантажу тут оволоділи краще мистецтва парламентаризму. Або розуміють це як те саме.
Тому і пропозиція соціалістів створити наглядову раду в НАК "Нафтогаз України", і голосування за звільнення з посади міністра Плачкова, - ніби для того, щоб не міг підписати "зрадницькі" угоди про створення СП та контракти на нових умовах з Росією, - мають абсолютно прикладне значення.
Ці голосування не можуть відмінити "Росукренерго", в якому ніби вже закладено досі не опублікованими угодами інтереси певних осіб з України.
Але вони, мабуть, можуть примусити і цих осіб, і офіційних представників уряду враховувати інтереси інших фінансово-політичних груп, що також цікавляться грошима, спрямованими повз бюджет і державні витрати, скажімо, на ГТС.
Врешті, щоб врахувати всі ці інтереси – дійсно можна витиснути навіть РУЕ, та замінити його на якусь зовсім нову, але не менш посередницьку і втаємничену структуру – тільки з іншими бенефіціантами. Тож коли експерти з сумом говорять, що саме переписування паперів зараз там, на переговорах і відбувається – може, вони саме це й мають на увазі?
Та ще цікавіше – наступне.
Вже 30 січня прем'єр-міністр Єхануров повідомив "Главреду", що постанова від 19 січня досі так і не опублікована, себто не чинна.
Спікер ВР пан Литвин таки не підписав (принаймні станом на понеділок, 30 січня) цю славетну постанову! Дійсно, ще тижнем до цього Литвин якось непевно про це висловлювався.
А зовсім ніби не причетний до газових справ і взагалі поточної політики М.Мельниченко взяв і сказав: Литвин, мовляв, міг і обміняти підпис під цією постановою – на гальмування суду в справі Гонгадзе.
Так от в даному випадку погодитись з Миколою важко просто тому, що особиста справа Литвина в суді щодо Гонгадзе – навряд так само хвилює всю решту з 249 осіб, як їх цікавить газова тема. Тож якби він і хотів використати її лише в такому обміні, - навряд це йому дозволили б. Бо йдеться про грубезні гроші.
Тому логічніше припустити, що постанова наразі залишена під сукном як засіб тиску на урядовців під час переговорів з Росією по газу, щоб не забували інтереси ЗАТ ВР.
Слід зазначити, що в досі не опублікованій постанові є, замість виразів про "зраду національних інтересів", - інший, більш важливий текст. А саме – урядові доручається укласти з Росією міждержавну угоду про газ, яка б підлягала ратифікації ВР.
Оскільки постанову не введено в дію – ця настанова також не діє. Себто уряду, якому висловлено стільки недовіри, таки довірено укладати щось, що не підлягає публічному контролю, навіть тієї ж Верховної Ради.
Було б справедливо припустити, що в інтересах України пан Литвин підпише і опублікує постанову в залежності від ходу переговорів з Росією. Наприклад, як захисний бар'єр її можна ввести в дію, коли іншого способу пручатися тискові Москви просто не стане. Ну, власне, як і було підписане саме "соглашеніє".
Але, нажаль, не існує гарантій того, що цю хитрість саме в інтересах всієї держави застосує лідер Народної партії. В якої так багато і власних різноманітних бізнесових інтересів, і далеко не лише в аграрній сфері, а саме в енергетичній та навіть металургійній...
Щось же завадило блокуванню Бойка з Литвином, хоча спочатку був намір. Хтось комусь чогось не додав? А тут тепер такий цікавий поворот...
І потім. Можна виставити умову про підписання міждержавної угоди з подальшою ратифікацією, а згодом навіть ратифікувати щось зовсім антидержавне. Так би мовити, ручне парламентське управління газовими потоками.
Адже перевірити якість цього закону про ратифікацію – за наявності сумнівів у того ж таки президента чи навіть Кабміну – а це також в умовах жорсткого тиску з боку Росії є важливим засобом його стримування - має знов-таки...Конституційний суд.
Тож далі нема чого коментувати. І крик про загрозу скасування через КС конституційної реформи – насправді лише прикриття реалізації більш коштовних інтересів.
А вони в наших кланів – таки "вічні"...
Ідея ж "південного енерготранспортного коридору", в якій Ющенко ніби збирався позмагатися з Путіним, виглядала красиво. І в умовах щойно розпочатої світової енергетичної війни не застаріє.
Для її реалізації не вистачає не друзів чи ворогів, а саме розуміння вічності інтересів.
Ірина Погорєлова, "Політичні хроніки", спеціально для "УП"
