Перед весняним прольотом
Якщо за два місяці до парламентських виборів одноосібний лідер передвиборчої кампанії уже визначився, то з іншими призерами все значно заплутаніше.
Партії Майдану, перебуваючи в стані міжвидової боротьби, котра, як відомо, є найжорстокішою аж до самознищення, за великим рахунком, можуть нині тільки втрачати.
І ніякими політтехнологіями тут уже справі не зарадиш. Хоча...
Звичайно, якби (як і годиться за правилами) їхніми передвиборчими кампаніями нині керували незалежні спеціалісти, у котрих би емоції не розчиняли мозок, ситуацію ще можна було б якось утримати.
Але провінційна зарозумілість лідерів, дрібна амбітність і невміння стратегічно мислити неминуче мають привести до сумного для них результату.
Найсвіжіше тому підтвердження – розгортання кампанії дискредитації лідера опозиції Віктора Януковича, використовуючи сорокарічні факти його бурхливої юності.
Чи варто підкреслювати, що на завершальному етапі передвиборчої кампанії це може принести лише зворотний ефект? Так, не варто.
То навіщо ж було починати це старе кіно? Справді, або це не від великого розуму, або ж ідеологи "НУ" потроху втрачають відчуття реальності.
Та, за великим рахунком, відчуття реальності вони втратили, розпочавши внутрішньовидову війну з БЮТ. Точніше з лідером БЮТ.
Випади Ющенка, Безсмертного, Жванії, Мартиненка, Луценка і багатьох інших представників владного табору проти Тимошенко, за ідеєю, мали б лише додати їй популярності і як результат підняти рейтинг ЮВТ.
Але вихована довгими роками перебування в опозиції пані Юлія не "опустилася" до того, щоб спокійно й мудро, але ганебно мовчки скористатися плодами недалекоглядності своїх опонентів.
Вона негайно сама перейшла в наступ. І одразу втратила свою перевагу.
Та найбільшої і катастрофічної помилки БЮТ і Тимошенко персонально припустилися в газовому протистоянні наприкінці минулого року, коли з усіх сил почали критикувати й послаблювати й так слабку та професіонально незграбну позицію української сторони на переговорах із "газпромівською" Москвою.
Патріотично налаштований електорат "помаранчевих" сприйняв це майже як зраду національних інтересів.
Як не парадоксально, але професіонально солідна, а тому, врешті, значно патріотичніша позиція БЮТ у загалом досить примітивному протистоянні "Нафтогазу" з "Газпромом" не знайшла підтримки серед чималої кількості вчорашніх симпатиків.
Формально БЮТ виявився серед тих, хто "наших бив".
Ну а вже солідарне з комуністами, есдеками й регіоналами голосування за відставку уряду, що мало неймовірно послабити позиції і так слабкого президента, відкинуло ЮВТ ледь не до диспозиції початку минулої президентської кампанії.
Цікаво: що робитиме в цій ситуації невгамовна й винахідлива Юлія Володимирівна?
Так, можна й далі ділити шкуру невбитого ведмедя й торгуватися за портфелі в майбутньому уряді, сподіваючись на своє електоральне ядро, що, без сумніву, розширилося за останній час.
Ці торги згодом можуть стати самодостатніми, а протистояння з Романом Петровичем Безсмертним надзвичайно цікавим і захоплюючим. Хоча й безглуздим.
У результаті 10% голосів за результатами парламентських виборів можуть виявитися цілком пристойним результатом.
"НУ", звичайно, матиме значно більше і переможе БЮТ. Її 12-15% дадуть можливість пану Безсмертному ходити з високо піднятою головою. Як переможцю лукавої "шантажистки".
Врешті, в нього в портфелі є запасний варіант – коаліція з "Регіонами" в майбутньому парламенті. Під ідеологічним гаслом єднання сходу й заходу це може бути геніальним виходом із ганебно й бездарно програної ситуації.
І це нічого, що в тій коаліції Роман Петрович ганятиме за пивом для Віктора Федоровича, проте з Тимошенко буде раз і назавжди, на його думку, покінчено.
Як довго житиме коаліція, то вже інша справа. То вже буде колись. А перемога потрібна сьогодні.
Юлія Володимирівна шлях до штучних коаліцій собі категорично відрізала неодноразовими публічними заявами.
Хоч її ситуації нині не позаздриш. По суті, боротьбу за великий Олімп треба починати спочатку. Але креативних ідей вона поки не має.
Дається взнаки традиційний брак стратегічного планування, за наявності серйозного інтелектуального оточення.
Крім уникнення будь-якого зіткнення, вихід, здається, може бути лише в укладанні негайного союзу з одним із розколотих частин "помаранчевого" табору.
Найвірогідніше – це блок "Пора-ПРП", який досі чомусь сидить у засаді.
Блок не скомпрометований внутрішньовидовими протистояннями, укомплектований серйозними інтелектуальними силами, з відомим лідером, потенційно зорієнтований на широку молодіжну аудиторію.
Їм треба лише поштовх. І Тимошенко, досі реально маючи чи не найпотужніший вплив на киян, може допомогти їм вибороти крісло київського мера.
Угода про об’єднання зусиль може бути тим інформаційним приводом, котрий дасть новий образ обом політичним силам, примноживши їх вагу в геометричній прогресії.
Досі Юлія Володимирівна, маючи величезний політичний досвід і володіючи дивовижною енергетичною міццю, постійно творила для себе вороже оточення.
Можливо, це не вина талановитої людини в досить специфічному українському політикумі, а біда.
Проте, від цього нікому не легше. Тому прийшов час іти від зворотнього.
На тлі войовничого, але геть не страшного розмахування руками представниками "Нашої України", які, без сумніву, й далі продовжуватимуть із кимось воювати із-за спини Віктора Ющенка, позиція мирної консолідації не може не викликати поваги.
А отже, й повернення частини симпатій.
Для "НУ", яка нині немає серйозних і авторитетних лідерів, як і осмисленого плану дій, перспектива значно туманніша.
Висіти й далі на шиї у Віктора Андрійовича – руки затерпнуть. Та й у президента шия заболить. І нащо йому така халепа?! А "НУ" не була, не є, і, мабуть, вже не буде в найближчій перспективі самодостатньою політичною силою.
Тому, найшвидше, ці вибори для "помаранчевих" будуть програні. Але програні з яким результатом? І в якому оточенні?
Хіба не краще з розумним загубити, ніж із іншим чоловіком знайти... Та й хто сказав, що це останні вибори в найближчому майбутньому?
Схоже, політична реформа розкриє широке поле для вітчизняної анархічної творчості. Тому будь-яка політична сконсолідована й інтелектуально забезпечена політична сила матиме вагому причину на серйозний успіх.
Віктор Мороз, журнал "Політика", для УП
