Люди, які створили стиль революції. Частина друга

Ми продовжуємо розповідь про громадянських активістів, які вигадали основні символи помаранчевої революції.

Їхніх імен ніхто не знає. Їх не пригощали шампанським на закулісному святкуванні річниці інавгурації президента, їх не запрошують на ток-шоу і в них не беруть коментарі.

Зрештою, вони й не прагнуть цього. Мова йде про тих людей, які віддали перемозі Ющенка найцінніше - власний час.

Це ті люди, які чи не найбільші хотіли зруйнувати систему кучмізму. І вони не сиділи без діла. Вони, користуючись рекламною термінологією, креативили так, що штабам обох кандидатів залишалося тільки нервово курити в коридорі. Вони робили це щиро і зрештою перемогли.

За абеткою: Олег Кирієнко придумав і втілив у життя назву "Пора", яка з символу ненасильницького опору кучмізму перетворилася на самодостатній політичний бренд;

Антон Кушнір придумав і втілив у життя ідею наліпок "Вони брешуть", яка нівелювала пропагандистські потуги гігантської владної агітмашини;

Ми взяли інтерв'ю в цих людей не тільки з нагоди річниці вступу Ющенка на президентську посаду. Були й інші причини:

- по-перше, подивитися, як зараз дивляться ці люди на те, що відбувається у країні. Таке собі нерепрезентативне опитування серед найбільш активних – чи за це вони стоя... тобто боролися у 2004-ому і що вони збираються робити зараз;

- по-друге, припідняти конспірологічну завісу над "помаранчевим" народним повстанням. Його розпочали не агенти ворожих спецслужб, а звичайні українці – підприємці і студенти (в нашому випадку). Маячню про фінансування ЦРУ залишимо комікам і есдекам (до речі, показовим є той факт, що семінари, після яких створилася "Пора", проводилися саме на гроші есдеків) ;

- по-третє, подібна інформація напередодні виборів буде корисна усім – від українців до білорусів і росіян.

Те, що робили люди, з якими ми говорили – це не революція, а в першу чергу виборчі технології. Це реальне і успішне залучення волонтерів, яким ані до помаранчевої революції, ані після не займалася жодна політична сила на теренах Східної Європи. До речі, хто найповніше використає волонтерський потенціал, той і переможе у березні 2006-го.

Хто: Олег Кирієнко,28 років, народився у Львові, живе в Афінах. У 2004 і у 2006 році - експерт з піару в міжнародній консалтинговій фірмі (Греція). Безпартійний.

Що зробив: придумав назву "Пора" – бренд найуспішнішого в Європі молодіжного антирежимного руху, який перший в Україні масово використав ненасильницький спротив, "партизанський маркетинг" (наліпки), винайшов політологічне поняття "кучмізм" і став рушійною силою в помаранчевій революції.

- Як ти зацікавився політикою?

- У 2000-ому році я вчився в Амстердамі на магістра з міжнародних відносин і працював у фонді Альфреда Мозера. Це фонд, заснований аж ніяк не ЦРУ (сміється), а лівою політичною силою - Соціал-демократичною партією Нідерландів, про позитивний досвід діяльності якої так любить згадувати СДПУ(о).

Активно українською політикою я зацікавився 29 листопада, коли в газеті "Фолькскрант" прочитав статтю про плівки, оприлюднені Морозом, і відтоді став читати "Українську правду".

Тому, коли я став працювати у фонді, то зробив усе, щоб протягом 2001-2003 років цей фонд провів понад 20 семінарів для політично активної української молоді - в першу чергу громадських організацій і молодіжних філій партій - на політичну і навколополітичну тематику.

- Які були теми семінарів?

- Різні. Від таких, як "Піар-діяльність громадських організацій" і "Мережа як неієрархічна структура" до "Політичний фандрейзинг (збір коштів)" і "Робота з групами волонтерів і їхня мотивація".

Поступово зі слухачів семінарів сформувалося ядро активістів, які хотіли зробити реально працюючу молодіжну антирежимну організацію, без партійної і політичної ідеології, щось подібне до сербського "Отпору", представники якого були інструкторами на семінарах поруч з представниками білоруського ЗУБРу і пізніше грузинської "Кмари".

Я був серед цих людей.

- Якщо не було ідеології, то що ж вас об'єднувало?

- Ми об'єдналися навколо п'яти засадничих принципів:

1) ненасильницький спротив,

2) добровільна і безоплатна участь в діяльності,

3) безлідерна структура;

4) фінансова й політична незалежність - тобто ми беремо пожертви, але не даємо себе використовувати,

5) неможливість використання власних заслуг і здобутків кампанії для власної політичної кар'єри.

- Хто найбільше доклався до створення "Пори" і скільки було народу на початку?

- В основному активісти львівської молодіжної ініціативи "Опір Молоді" і київсько-харківської тусовки, об'єднаної довкола сайту "Майдан".

В ініціативній групі станом на листопад 2003 року було близько 10 чоловік. Це молоді люди віком до 25 років і, крім одного, жоден з них зараз не заробляє на життя партійною діяльністю. До весни 2004 року "Пора" вже мала мережу у 17 областях.

- Як була придумана назва?

- У листопаді 2003 в нас було 2 наради в орендованій на кілька днів - спеціально для цих нарад - квартирі на Ярославовім Валу. Одна з цих нарад була присвячена питанням планування, а інша – назві. Ми сиділи, пили чай і годинами сперечалися. Мозковий штурм, одним словом.

- І які були назви?

- Близько 40 варіантів. С ходу можу згадати "Опір", "Край", "Досить!", "Наступ", "Вперед!". Критерії для назви – вона мала однаково звучати як українською, так і російською, мати енергійне забарвлення і бути короткою, щоб зручно було писати.

Виникла неабияка дискусія, але зрештою більшість висловилася за мій варіант - "Пора!". Назва виявилася настільки вдалою, що її через кілька місяців навіть "запозичила" для своєї діяльності грантова організація під проводом Владислава Каськіва "Коаліція "Свобода вибору", пізніше відома як "жовта пора" і "Громадянська партія ПОРА".

- Як це сталося, до речі?

- На одному з останніх семінарів, який відбувся в лютому 2004-го в Тернополі, хтось із наших влаштував фокус-групу щодо назви "Пора!". Через одного з її учасників ця назва потрапила у середовище Каськіва, який з задоволенням схопився за класний бренд, покинувши існуючий на той час бренд "Хвиля свободи", який він саме розкручував.

Так і з'явилася друга "Пора", яку стали називати жовтою за кольором іміджевої продукції. Розколу – про який всі говорять – ніколи не було.

- А можливо, назва не має значення? Просто проблема була на часі, і будь-яка назва була б успішною?

- Можливо, й так, але тоді навіщо її б у нас "позичали"? Є ще така відома "піарна" приказка про "як ви яхту назвете, так вона і попливе". Тому ми підійшли уважно і до вибору емблеми – там і кулаки були, і ланцюги, які рвуться.

Зрештою ми відмовилися від сербсько-грузинського кулака (нам це видалося занадто агресивним для української ментальності) і зробили емблемою сонце, що сходить – як символ нової пори, нового часу.

- А представники "Отпору" казали, що це сонце їм нагадує зайця в капусті...

- Вони жартували, але кожен народ має свою ментальність. Українці з підозрою ставляться до насильства, тому ми як ненасильницька організація взяли нейтральний і позитивний символ.

- Ти казав ще про тактичні наради? Там обговорювався план кампанії і структура?

- Так. Про план кампанії ви знаєте, бо самі все бачили, починаючи з 29 березня 2004 року наліпки "Що таке кучмізм?". Структура, оскільки "Пора!" - це безлідерна організація, була досить простою – креативний відділ (розробка месиджів і акцій), організаційний (розбудова мережі і зв'язок з активістами), відділ безпеки (юридична підтримка і безпека), фінансовий відділ (збір пожертв і коштів – основним джерелом нашого фінансування був дрібний і середній бізнес)... і купа активістів-волонтерів у регіонах, про яких ми навіть самі не все знали.

- А відділ піару? А інформаційний відділ?

- Тоді нам здавалося, що головне – це акції і рутинна робота, а не піар. Піаром "Пори" добре займалися "жовті"...

- Є така версія, що основні репресії в Києві прийшлися на добре розпіарену "Жовту пору", що забезпечило нормальну роботу підпільної "Чорної пори"...

- Щодо Києва, можливо, але в регіонах наша мережа зазнала чималих втрат. Тільки за вересень-жовтень 2004 року по Україні було близько 300 арештів активістів "Чорної пори". Та "Жовтої" тоді в регіонах і не було.

- Тебе не торкнулося розчарування, про яке зараз так багато говорять у політичній рекламі?

- В мене ніколи не було ілюзій, що наступного дня після інавгурації ми прокинемося у зразково демократичній державі. Влада є влада, і їй потрібні сторожові пси у вигляді громадських організацій.

- Можливо, краще йти самим у владу, щоб змінювати її? Прийдуть молоді, професійні...

- Змінювати владу зверху – справа невдячна і повільна, що ми зараз і бачимо. Владу треба змінювати знизу, силами самих громадян. А громадянське суспільство в нас (на сьогодні) не дуже розвинене – он на окремих ринках людей "нагинають" за окрему політичну силу, яка навіть не при владі.

Люди терплять і скаржаться на кухні. Ті ж самі люди, які рік тому вийшли на Майдан.

Я не вважаю перехід з громадянського активізму в політику ганебним, навпаки – якщо це продуманий і відкритий крок, то він буде тільки на користь справі. Але політика не повинна стати отаточною метою громадянської активності.

Третій сектор – такий же важливий для нормального функціонування суспільства, як влада і бізнес. І лише діалог на рівних між цими трьома складовими забезпечить гарне майбутнє країни.

- Чим ви займаєтесь зараз?

- На виборах активісти "Пори", які нещодавно взяли участь у створенні Громадянської мережі "Опора" , щоб не утотожнюватися із діями "жовтих" стежитимуть за чесністю виборчого процесу і оприлюднюватимуть інформацію про тих осіб, хто є в прохідних частинах виборчих списків. Після виборів продовжуватимемо спостереження за діями влади, працюватимемо на налагодження ефективного діалогу між суспільством, владою та бізнесом, спробуємо донести до влади проблеми простих громадян.

- За кого ти голосуватимеш і чому?

- Наразі не визначився. Жодна сила поки що мене не схилила на свій бік. Схоже, що рішення буду приймати в останні дні перед виборами.

- А що ти думаєш про газ, маяки, відставку уряду та інші останні новини?

- Одним із здобутків революція також є те, що ми отримали найбільш патріотичну владу за весь період існування незалежної України, і це побачили під час так званої "газової кризи". Нам слід переходити на європейські стандарти співідносин з Росією на відміну від візантійства, яке було дотепер. Бачимо, що це складно, адже ще багато політиків ставлять свої особисті інтереси понад державні, але ми рухаємося в правильному напрямку.

Хто: Антон КУШНІР, 22 роки, народився і живе в Києві, у 2004 році – студент Київського національного університету ім. Т. Шевченка, у 2006 році – редактор відділу новин сайту Pro Novosti. Безпартійний.

Що зробив: один з авторів ідеї наліпок інформаційно-просвітницької кампанії "Пора" (так званої "Жовтої") "Вони брешуть", які стали одним із найвагоміших засобів боротьби з безпринципною агітацією у провладних мас-медіа.

- Як ти втрапив у революційні події?

- Сиджу я в липні 2004 року на канікулах у Києві, про вибори ще навіть не думаю, і тут дзвонить мій знайомий, запитує: "Ти флеш-анімацію знаєш? Хлопцям з "Пори" потрібна допомога". Я до того навіть не розбирався, жовта це "Пора" чи чорна – просто прийшов допомогти на волонтерських засадах, і так там і залишився.

Потім втягнувся, та й кількість завдань зростала, коли запропонували працювати на постійній основі – я погодився. Офісному персоналу – в тому числі й мені – платили незначні гроші, в межах 200 доларів. У мене зараз на роботі більша зарплата.

- Розкажи трохи детальніше про завдання, які ставила перед собою "Жовта Пора".

- Влітку 2004 був великий навчально-тренувальний табір в Євпаторії для більшості тодішніх активістів "Пори", де досвідченіші активісти читали лекції : як писати прес-релізи, провести ненасильницьку акцію, піарити її тощо.

Я туди взагалі не втрапив – сказали, що місць уже немає, але якраз після цього табору я почав постійно працювати в "Порі". На той момент "Пора" мала чотири етапи кампанії: внутрішньо-мобілізаційний (розбудова мережі активістів), зовнішньо-мобілізаційний (спонукати людей приходити на вибори і активно на них працювати), інформаційний (розповідь про механізм виборів і можливі порушення.

Зрештою, за останнє потім взялася кампанія "Знаю!", і "Пора" майже не втілювала даний етап у життя) і превентивний (дії і агітки для запобігання фальсифікаціям).

- Коли ж з'явилося "Вони брешуть"?

- Як не дивно, це було в рамках інформаційного етапу. Треба було знайти якусь відповідь на тотальну дезінформацію по ТБ, умовно месидж був таким: "Те, що показують, - це брехня, тому не дивись". Це більш ніж відповідало дійсності, але треба було знайти якесь яскраве і лаконічне вираження. Ми збиралися на наради і обговорювали, як це краще зробити.

- Може, цими нарадами насправді керувало ЦРУ?

- Якби це було керовано/фінансовано ЦРУ, це було б точно чіткіше і організованіше. А так, як мене брали на роботу... (сміється)

Нам тоді – наприкінці літа - дуже драйвово працювалося – це був справжній молодіжний екстрим, андеґраунд, творчість. Люди сиділи в офісі цілодобово не через гроші чи примус, а просто тому, що це було кайфово – отак от сидіти вночі у підвалі і щось там вигадувати.

Так от, на цих нарадах виникла ідея пов'язати провладні медіа з їхніми реальними власниками. Перші проекти наліпок виглядали приблизно отак "1+1 = Медведчук", а внизу підпис: "Вони брешуть!". Але, в принципі, вирішили, що власників і так знають, кому треба, тому краще залишити саму суть, ми усе спростили і вийшло "Вони брешуть".

- Ніхто не ображався?

- На наліпках були УТ-1, 1+1, "Інтер", газети "Сегодня" і "Факти" - найтиражніші видання з тих, які спотворювали картини тодішнього політичного життя. Дзвонили й ображалися тільки "Факти", решта відмовчувалися.

Потім ми випустили ще ICTV, після того як там з'явився агітпроп Кисельова. Також були плани випускати невеликі серії на регіони – ті ж самі, тільки вставлявся логотип найбрехливіших регіональних ЗМІ. Але ідею так і не реалізували.

- А які були найпопулярніші?

- "1+1" та "Інтер". У мене знайомі з "Ентер-м'юзік" – це інтерівський холдинг – брали десятками. Обіцяли ліфти обклеювати на роботі (сміється). А одного разу активісти обліпили "Фактами" весь кіоск гуртового продажу "Фактів" біля комбінату "Преса України".

Перша серія наліпок розлетілася надзвичайно швидко, а коли ми побачили антиющенківські наліпки, серед яких була точна копія наших, тільки з лого "5-го каналу" і "Вечірніх вістей", ми зрозуміли, що це абсолютний успіх. І ми зробили друге видання, тільки там уже логотипи були перекреслені, щоб все було чітко ясно, - хто бреше, чий це бізнес і чиї в ньому акції.

- І тоді ж з'явилися наліпки "Они врут" російською?

- Так. Дуже правильний був хід, як на мене. Наприклад, до нас зверталися активісти з Донецька – дуже серйозні люди - на відміну від, скажімо, Львова, де наліпки були такою собі студентською субкультурою, на сході за наліпки можна було заробити серйозні проблеми.

Так дончани казали, що наліпки українською сприймаються як завезені бандерівцями з Заходу, а от російський текст сприймався східняками абсолютно адекватно.

- Що ще ви робили? Як виглядав цей механізм?

- Умовно кажучи, метою кампанії було проінформувати людей і залучити активістів. Ми розробляли ідеї та ескізи агітпродукції для різних складових кампанії – або щось на "злобу дня" - а тоді на загальній нараді узгоджувалось, які ідеї будуть втілюватись у життя. Часто ідеї подавав хтось з інших відділів.

По суті, це було схоже на роботу будь-якого рекламного відділу: креатив – ескіз – макет. Хіба що не було суворого розподілу ролей – я, скажімо, і креативом займався, і статті писав, і наліпки макетував. Та й веселіше було.

Не всі ідеї були реалізовані, наприклад, були проекти на кшталт білоруської серії "Час выбіраць!" - з одного боку заґратоване вікно, а з іншого – симпатичне віконце з квітами. Для сумських студентів була ідея плакату "Ми – діти Ковпака", виник задум від того, що сумчани свій край звикли вважати партизанським. Ковпак був такий класний, кислотно-растаманський, але креатив, на жаль, не оцінили.

- Які були відділи у "Порі"?

- Я працював у креативно-інформаційному відділі. У цьому відділі і відділі піару (він займався наповненням сайту, прес-релізами і взагалі комунікацією з журналістами) працювали у переважній більшості студенти – з Могилянки, Шевченка, Європейського університету.

Ще були відділ стратегічного планування (який так нічого до кінця й не допланував, але був), відділ фінансів, відділ юридичного забезпечення, відділ роботи з регіонами, відділ фандрейзингу і відділ спецоперацій.

У нас була така дошка, на якій висів розклад на тиждень, який відділ що має зробити і що зробив. Коли до нас ломилося СБУ, ті, хто був в офісі, заклеїли колонку "Відділ спецоперацій" кількома шарами наліпок, щоб силовиків зайвий раз не травмувати. Вони віддирали-віддирали, але зрештою стомилися.

- Там були якісь протизаконні речі?

Та ні, це був відділ, який займався вуличними перформенсами типу "Яйце під Кабміном" або акції "Хіба я схожий на терориста?", коли студенти приковувалися ланцюгами до пам'ятника Незалежності на Майдані. Відділ прямої дії. Ненасильницької, звичайно ж.

- Це коли був обшук на Почайнинській, 35?

- Ні, це коли був обшук на Десятинній,5 у офісі "Коаліція "Свобода вибору". Але з обшуком на Почайнинській теж пов'язана історія. Його якраз відкрили (це був наш київський офіс) і буквально через пару днів туди почали завозити агітпродукцію – газети "Про Я. й це" і агіткомікс для вузів.

Хтось стукнув – і силовики подумали, що там ВЕСЬ тираж агіток, і вирішили накрити цей тираж. Але наш креативний відділ дещо прогальмував – ми запізнилися зі здачею продукції, і все не накрили. Ми потім пишалися: "Креативний відділ зірвав спецоперацію СБУ!" (сміється)

- Яка ще була продукція?

- Серія "Вони брешуть" з неперекресленими логотипами. Потім ми робили "Обережно, зараза!", які клеїлися на агітпродукцію Янека і провокаторів штибу Корчинського, просто маленькі наліпочки з лого "Пори", стікери і плакати зі стилізованим зображенням людини з гучномовцем, у якої голос був зображений як полум'я – "Прийди або програєш!", Че Ґевара у вишиванці, бойові листки "ПОРАдій!", агітки у вигляді залікових книжок для студентів. Взагалі багато чого, все одразу не згадаєш.

- А чого ти пішов з "Пори"?

- Коли революція перемогла, громадянська кампанія закінчилася і почалася партія. Таким чином активісти перетворилися на хлопчиків, які вуличними акціями забезпечуватимуть політичне майбутнє дорослим дядям. Почалися сварки через владу. До того ж зараз у "Пору" прийшло дуже багато старших людей, яких до інавгурації нового президента в кампанії не було.

- Жовта, чорна пора... Активісти усвідомлюють різницю?

- Активісти, які були під час революції, усвідомлюють. Жовта – зараз це партія, а чорна – ну, про них майже не чути. Он уже навіть "Зелена Пора" з'явилася, екологічна... Хоча деякі останні агітки "Пора" мені подобаються – непогані оті наліпки "Декан – друг студента" або із мафією. Ненав'язливо так, прикольно.

- Ти виборами цього року цікавишся?

- Поки там немає дуже серйозних фальсифікацій, то ні. Не піду на вибори. Я не вірю в парламентську демократію, мені не подобається намагання звести буль-який політичний вчинок до участі в процедурі голосування - вибрати красивішу картинку і цікавіший слоган.

- А реванш опонентів?

-Якщо він буде реальним, то активісти стануть тільки більш активними.

- Сумнозвісне "розчарування" тебе не торкнулося?

- Я був не за Ющенка, я був проти Януковича. Краще вже ліберал, ніж кримінальник. А те, що нова влада не посадить бандитів, я остаточно зрозумів ще в січні 2005 року, коли на власні очі побачив реакцію помаранчевих штабних на наші плакати "Ні подальшим компромісам!". Але це я вже без "Пори" робив.

- То, можливо, варто самому піти в політику?

- ВАРТО! Але тут залежно що вважати політикою. Так чи інакше більшість громадських активістів перетинається з тими чи іншими партіями, особами. Ну от, для прикладу, є такий російський сайт kprf.ru, офіційні російські комуністи. Так от, у них там в бібліотеці - тексти Вельбека, Хомського. Там же висять якісь листівки, інший радикальний агітпроп...

Розумієш, я не думаю, щоб особисто Зюганову вони подобались чи він їх читав, очевидно, що наповненням сайту займається інші люди, яким дали для цього певну оперативну свободу.

От десь в подібних речах "активісти" можуть себе проявити - усе ж таки краще, ніж іти в розважальну журналістику чи копірайтери. Але коли люди після вуличних акцій починають будувати для себе партійну кар'єру - краще б їм ніколи не бути активістами.

- І що тепер будеш робити?

- Це як із фільму про Чапаєва: "А що ти, Пєтька, будеш робить після революції?" Дуже багато народу, котрі робили революцію на вулицях, увійшли в смак і будуть продовжувати.

Парламентська політика – вона нецікава. А от випустити наліпки, намалювати графіті, зробити власну партизанську інформкампанію – це весело і цікаво. І насправді досить дієво. Особливо добре, якщо є компанія однодумців. Це теж політика – але політика реальна. Політика на місцях, на вулицях.

- Якими проблемами зараз переймаєшся?

- Багато чого є. Скажімо, ущільнення київської забудови, примусове доведення старих будинків до аварійного стану, знесення історичної забудови. Та й взагалі, поки є держава, проблеми завжди знайдуться, тому сумно не буде.

- А страшилки по телевізору про газ, маяки, відставку уряду тебе що, не хвилюють?

- Розумієш, якось коментувати проблеми, які масово продукує наша політика, це означає намагатися знайти правильне застосування для системи, у якої правильного застосування бути просто не може.

Відставка уряду – це взагалі повна клоунада, яка вплинула хіба що на зміст новинних випусків. Стосовно ж бурхливої фантазії офіційної Москви, то я вважаю знаковою позицію нормальних – не кремлівських – російських журналістів, які однозначно оцінювали ці кроки як агонію імперських амбіцій, що тут додаси.

Першу частину інтерв'ю читайте тут:

Люди, які створили стиль революції. Частина перша