Чи стане Володя Путін Владимиром Грозным?

Сергей Сорока, для УП — Четверг, 12 января 2006, 14:42

Ми не знаємо і не можемо знати своє майбутнє. Ми не знаємо і не можемо знати, як і куди виверне спіраль історичного розвитку Європи та світу взагалі, України та Росії зокрема. Але напевне можна стверджувати, що ми живемо в епоху суттєвих історичних змін і в світі, і в Європі, які таким чи іншим чином суттєво торкаються розвитку України. Вже стало абсолютно очевидним те, що Україна з початку 90-х відіграє ключову роль в загальноєвропейських і світових історичних процесах.

Ніякі нові чи старі нострадамуси не можуть передбачити та спрогнозувати напевне події як найближчого, так перспективного майбутнього. Хіба в 1990 році хоч хтось прогнозував розвал Радянського Союзу? Хіба ще в жовтні 2004 хтось передбачав масштаби помаранчевої революції в Україні?

Масштаби історичних подій та напрямки історичного розвитку людства та окремих регіонів зможуть оцінити наші нащадки не раніше, ніж років через сто, коли буде більш-менш ясно, чим закінчаться історичні, політичні, економічні, воєнні, етно-культурні та інші процеси, що відбуваються зараз у світі.

Основними характеристиками цих процесів є їх глобалізація та зміна світових центрів впливу, тобто ослаблення одних (Росія, західна Європа, Японія) та підсилення інших (Китай, східна та центральна Європа, мусульманський світ). Ми ще не знаємо, який вплив на ці процеси матимуть масштабні кліматичні зміни на землі, які ми наразі вже спостерігаємо.

Єдине, що ми можемо зробити, щоб хоч якось зрозуміти закономірність сучасних історичних процесів, це вдатися до історичних аналогій, тому що апріорі ми приймаємо як постулат те, що все-таки існують закони історичного розвитку, а історію творять ті ж самі homo sapiens, що і 100, і 1000 років тому.

А закони тому і закони, що мають властивість до відтворення за певних умов. До того ж, корені більшості проблем сучасності потрібно шукати в минулому.

Чому росіян так роздратувала та розгнівила приватна заява Бутейка про історичну невідворотність розпаду поліетнічних імперій, якою все ще залишається сучасна Росія? Хоча за останній місяць російські очільники вилили стільки бруду на Україну та українців. І нічого, нас це якось обходить. Тому що все те – брехня.

Натомість одна фраза заступника міністра в відпустці викликала такий шалений резонанс в Росії!

Причина в тому, що саме ця фраза попала в саму суть закономірностей історичних процесів на теренах Російської імперії. Що росіяни підсвідомо розуміють, але заклято бояться усвідомити та сказати про це вголос.

Трохи історії.

Російська імперія зародилась із провінційного Московського князівства (яке до речі має таке ж дотичне відношення до Київської Русі, як сучасна Румунія до Римської імперії) за часів князювання Івана І (правив 1301-1340), який дістав прізвисько Калита за те, що домовився з татарами, що саме він буде збирати данину з князівств тодішньої роздробленої Русі для татаро-монгольського хана.

І треба сказати, дуже навіть в цьому "преуспел", тому що завдяки власній жорстокості здирав данину більшу, ніж на те розраховували його татарські сюзерени. Добру частку данини Калита міг залишати собі та на розбудову Москви на фоні розорення інших князівств.

Якщо ж не дай бог якесь князівство повставало проти татаро-московського поневолення, Калита допомагав татарам з особливою жорстокістю придушувати повстання непокірних міст. Так було, наприклад, при придушенні повстання в Твері – основному супротивнику Москви на впливовість тодішньої Русі.

Де тепер Твер, а де Москва?

Власне основи Московської (потім Російської) імперії, ідеологія якої багато в чому збереглася до наших часів, була закладені за часів князювання Івана ІІІ (правив 1462-1505). Завдяки чистини данини з інших князівств, що залишалась в розпорядження Москви, Іван ІІІ побудував існуючий донині Московський кремль, який став набагато більшим та багатшим за кремлі всіх тодішніх міст Русі, та став на століття символом Московської імперії.

Саме Іван ІІІ перестав платити данину татарському хану (просто за фактом – в якийсь момент татарські посли повернулись із Москви ні з чим, а у татар вже забракло і сил, і рішучості покарати вже значно підсилену та непокірну Москву), але продовжував її здирати з інших князівств. Непокірних придушував з жорстокістю, яку не дозволяли собі навіть татари.

Тоді ж і 1477-1478 рр. під гаслом звільнення братських народів було покінчено з незалежністю та свободами республік Новгорода та Пскова та встановлено протекторат автократичної Москви. Жителі Новгорода, Пскова та Вятки, які вже звикли до доволі високого рівня політичних та економічних свобод, звичайно були вкрай невдоволені "братерською" допомогою Москви, тому не раз повставали проти свого східного сусіда.

Саме в ті часи в Московії зародилася теза, що все погане та зле шириться із Заходу. Але для Москви Заходом тоді були Новгород та Псков. Звичайно, повстання були жорстоко подавлені Москвою, міста розорені, багато повсталих знищено або переселено.

Апогеєм розквіту імперської Московії стали часи правління князя Івана IV Грозного (правив 1533-1584), який за жорстокістю та цинічністю внутрішньої та зовнішньої політики залишив далеко позаду своїх попередників.

Зате, що тішить сумління пересічного росіянина, значно розширив кордони Московської імперії. Саме Іван Грозний став називати себе царем всієї Русі та фактично зробив з церкви імператорського васала, розігнав боярський Земський Собор (щось на кшталт зародків парламенту), створив оприччину, як прообраз теперішньої КДБ-ФСБ, та поширив авторитарну владу Московської імперії на північ, схід та південь від Московського князівства.

Тоді ж за чергове повстання проти сваволі східного старшого "брата" вкінець був розорений Новгород, а майже все його населення знищено. З того часу гордий та волелюбний новгородський народ перестав існувати як самостійний та самобутній етнос.

Наступні московські імператори були фактично тільки більш чи менш гідними продовжувачами імперської політики та ідеології Іванів III та ІV.

Історично показовим є той факт, що незабаром після правління Івана Грозного в Московії наступили так звані "часи смути", коли один за одним на протязі короткого часу на троні змінилися п'ять правителів, а сама Москва була окупована іноземцями.

Якби так сталося, що хтось із сусідів Москви на той час мав хоч якийсь інтерес до загарбання Московських земель, Московська імперія, мабуть, перестала б існувати назавжди.

Розквіт (а розквітом в московській імперії завжди вважався не економічний, політичний чи культурний розквіт, а саме процес розширення свого імперського впливу) Московської імперії досягнув свого максимуму за часів Іосіфа Джугашвілі-Грозного та Микити Хрущова коли під протекторатом Москви була половина Європи, Азії та Африки.

За часів імператора Леоніда Брежнєва утримання імперії в межах існуючого впливу вимагало колосальних матеріальних та людських ресурсів, що, зважаючи на неефективну економіку імперії, призвело до виснаження метрополії. Імперія почала закономірно розпадатись за часів Михайла Горбачова, та продовжила валитись під час правління Бориса Єльцина.

За ці часи Московська імперія втратила всякий вплив на колонії в Азії та Африці, втратила протекторат над країнами Східної та Центральної Європи, Прибалтики, Закавказзя та Молдови. Значно послабився вплив на країни Туркестану та Білої Русі.

Знаковим є відділення та віддалення від Московської метрополії серця соборної Русі - власне Київської Русі, яка тепер називається Україною.

Україна та українці усвідомили себе як самодостатній, сильний та пасіонарний етнос, який є прямим нащадком народів Київської Русі та середньовічних козаків, апогеєм чого стала помаранчева революція.

Тепер про Путіна.

Коли провінційний політик потрапляє як перша особа Російської імперії до Кремля з його домінуючою величчю та візантійською розкішшю, його ідеологія, яка б вона не була до цього, не може не змінитись і стати в кінці кінців традиційною імперською ідеологією. А якщо ця ідеологія ще й помножена на ідеологію оприччини-КДБ-ФСБ, яка є в крові у всіх, хто здатен зробити кар'єру в цій структурі, то на виході маємо дуже вибухонебезпечну суміш.

І хоча Росія наразі має вкрай неефективну економіку, складну демографічну ситуацію та бунтівні колонії, значне підвищення світових цін на енергетичні ресурси років на 40-50 відклало поки що процес розпаду імперії, поки сировинні ресурси не почнуть вичерпуватись.

Москва та інша Росія – це "дві великі різниці". Пихатість, нахабство, зарозумілість московитів стала легендарною ще за часів Радянського Союзу. І зараз Москва контролює біля 80% всіх фінансових потоків імперії (як і за часів Іванів ІІІ та IV), фактично паразитуючи на викачуванні ресурсів із збіднілих колоній залишків імперії. Москва стала величезним етнічним мурашником, де всякий, хто туди потрапляє, втрачає свою первісну етнічну приналежність та стає суто московитом.

Втрата почуття реальності, коли ЗМІ стали засобами пропаганди, психологія паразитизму та зверхності, нетерпимість до всього непокірного та незрозумілого веде до моральної деградації населення столиці імперії (тут можна вдатися до аналогій з пізнім Римом).

Наразі ніхто не сумнівається, що Володимир Путін і не збирається залишати імперський трон. Питання в тому, яким буде формальний привід залишитись при владі та форма імперського правління після 2008 року. Звичайно, Путін, як гідний продовжувач традицій імперської політики своїх попередників на імперському троні, намагатиметься повернути хід історії назад та повернути неслухняні народи в лоно "матушки России".

Газові війни з Білорусією (не забуваймо, що Білорусь на початку минулого року витримала один день газової блокади і здалася на милість Москви) та Україною – тому сигнал. Але є поки що історичною закономірністю, що зупинити свій саморозпад не вдавалося жодній імперії світу.

Тому Путіну, якщо він та його прибічники не полишать такі плани, прийдеться вдатися до методів середньовічної Московської імперії та стати врешті-решт сучасним Володимиром Грозним.

Наразі, хоча не блоковий статус для України є оптимальним з точки зору нашої ментальності, в нас немає іншого виходу, як вступати в НАТО та ЄС. Але чи для НАТО та ЄС історично доцільним приймати Україну до себе?

Тому що "часи смути" в Московській імперії, зважаючи на наявність в неї ядерної зброї, є гіршим для Європи та світу сценарієм, ніж занадто слабка Росія, та перспективи демократичного розвитку України і доля її народу.

В перспективу демократичного розвитку Московської імперії вже ніхто в світі не вірить.

Тобто в кінцевому рахунку, доля України залежить тільки від самих українців. І є надія, що бог нарешті полюбив Україну...