Досить дезінформації щодо вступу до СОТ
Останнім часом в багатьох засобах масової інформації друкується чимало статей та інтерв'ю, автори яких дають оцінки та роз'яснюють процес вступу України до СОТ, процедури, принципи та правила організації.
Часто ці роз'яснення та оцінки є помилковими, що призводить до невірного висвітлення і, таким чином, формування неадекватного розуміння і ставлення до цієї проблематики. І, на жаль, лише одиниці дійсно розуміють те, про що говорять.
До числа непрофесійних належить і нещодавно опублікований коментар матеріалу "Зрив вступу до СОТ – короткий шлях до ЄЕП" під назвою "Три міфи про СОТ" , опублікований на УП.
Така оцінка викликана невірними коментарями автора, що стосуються саме технічних та процедурних аспектів процесу вступу України. При цьому беззаперечним залишається право автора висловлювати власну думку щодо дій уряду та парламенту або пріоритетності того чи іншого інтеграційного вектору.
Утім, автор перед тим, як "авторитетно" коментувати важливі питання, не ознайомився з основними положеннями і практикою СОТ та сучасною ситуацією щодо вступу країни до цієї організації?!
Твердження перше: "...для вступу до СОТ необхідно завершити переговори із усіма без винятку країнами, які входять до складу робочої групи із розгляду заявки України на членство в організації". І далі - "якщо переговори із, принаймні, однією країною не завершено, набути членство у СОТ неможливо. А Україна ще не підписала відповідні протоколи з 10-ма країнами..."
Процедура вступу країни до СОТ дуже загально і нечітко прописана в статті 12 Марракеської угоди про заснування СОТ. У статті зазначено лише, що "будь-яка держава чи окрема митна територія ... можуть приєднатися до цієї угоди на умовах, що підлягають погодженню між ними та СОТ".
Тобто дана стаття окремо не вимагає підписання двосторонніх протоколів зі всіма країнами-членами робочої групи і, більше того, передбачає прийняття рішення щодо приєднання Генеральною Радою СОТ або Конференцією Міністрів двома третинами переважної більшості голосів членів СОТ, у випадку заперечення хоча б однієї країни.
У випадку одностайної згоди всіх країн затвердження і прийняття рішення засновується на консенсусі. Інша справа, що на практиці, яка не закріплена в жодних правових документах СОТ, рішення щодо прийняття нових країн приймаються на основі консенсусу.
Та в процесі переговорів щодо вступу України до СОТ існують три прецеденти, коли три країни заявили про підтримку та згоду стосовно умов вступу нашої країни без підписання двосторонніх протоколів.
Твердження друге: "Міф №2 стосується обов'язковості прийняття повного пакету законів із СОТ для забезпечення вступу України в організацію. Метою міфу є оголошення парламенту (а не уряду) винуватцем провалу стратегічної зовнішньополітичної задачі".
А хто власне каже про прийняття всіх законів перед вступом до СОТ? Насправді дії уряду в цьому питанні є абсолютно логічними – був підготовлений пакетний законопроект, який вносить зміни до низки діючих законів для того, щоб вирішити пріоритетні проблемні питання, без врегулювання яких було б неможливо завершити переговори до кінця 2005 року.
Крім цього, існують інші проекти законів, необхідні для вступу до СОТ, що не входять до пакетного законопроекту і які в більшою або меншою мірою потребують термінового ухвалення.
Прагнення уряду спонукати парламент до ухвали окремих проектів до моменту вступу до СОТ продиктовані вимогами країн-членів робочої групи, а не будь-якими політичними причинами.
Щодо "одного із ще не прийнятих законопроектів цього пакету, який стосується поступового зниження експортного мита на насіння соняшника", то якби автор уважніше слідкував за перебігом подій у сфері СОТ, то знав би, що цей законопроект не входив до пакетного законопроекту.
Крім того, він був проголосований ще 7 липня 2005 року під №2773-IV і має назву "Про внесення змін до Закону України Про ставки вивізного (експортного) мита на насіння деяких видів олійних культур".
Неухваленими залишаються законопроекти щодо зниження експортного мита на відходи та брухт чорних металів, живої худоби та шкірсировини, а також законопроект стосовно встановлення експортного мита на відходи та брухт кольорових металів замість повної заборони експорту цих металів.
А щодо того, що "зобов'язання стосовно змін експортних ставок правилами СОТ не передбачені, і тому наші партнери по переговорах взагалі не мали б висувати до нас таку вимогу", то тут треба зауважити, що в СОТ взагалі нема зобов'язань, які передбачені чи ні правилами СОТ.
Правил щодо зобов'язань нема.
Країна-кандидат обов'язково повинна дотримуватись лише положень угод СОТ. Умови вступу кожної країни визначаються окремо в процесі переговорів між членами СОТ, і країною-претендентом на вступ.
Для кожної країни-претендента кількість та сфери зобов'язань, що будуть міститись у звіті робочої групи є різними. Тому країни СОТ, виходячи з власних інтересів, розглядають експортні мита як заходи, що обмежують торгівлю (правила СОТ вимагають зменшення таких заходів), вимагаючи їх значно знизити або скасувати.
Хоча прямо правилами СОТ експортні мита не заборонені. Тобто це предмет переговорів, результати яких залежать від аргументації сторін та спроможності довести свою позицію. При цьому, слід визнати, що члени СОТ далеко не завжди приймають аргументи України, якими б обґрунтованими вони не були, що суттєво затягує переговори.
Твердження третє стосується можливого терміну прийняття України до СОТ. Авто заперечує можливість ухвалення рішення про вступ України влітку 2006 року.
"Повноваженнями з прийняття нових членів наділена Міністерська конференція СОТ, яка збирається один раз на два роки (наступного разу наприкінці 2007 року). Повноваження приймати нових членів юридично має і Генеральна рада СОТ, яка збирається кілька разів на рік.
Але вона ухвалює рішення про прийняття тільки невеликих країн, щодо яких у членів організації немає принципових питань і суперечок. Так, згідно з рішенням Генеральної ради, до СОТ свого часу увійшла Вірменія.
Однак Україна не має сподіватись на вступ через рішення Генеральної ради, адже вона та Росія визначені двома (з близько 30-ти) головними, пріоритетними кандидатами на членство, щодо яких процедура вступу буде дотримана повністю".
Ким Росія і Україна визначені пріоритетними кандидатами на членство? І чому тоді 149 членом СОТ у грудні цього року стане Саудівська Аравія? Такого підходу немає і не може бути!
Формальна процедура в принципі не може бути різною для різних країн, бо це буде порушенням базового принципу СОТ – режиму найбільшого сприяння (РНС) – тобто однакового відношення та процедур для всіх країн - і маленьких, і великих.
Звідси висновок, що Україна має всі юридичні підстави розраховувати на вступ згідно з рішенням Генеральної Ради, яке може відбутись влітку 2006 року.
Інша справа, чи буде розглядатись таке питання на засіданні Ради влітку. Аналогія з Вірменією, яка "є невеликою країною, щодо якої у членів організації немає принципових питань і суперечок", також не має жодних правових підстав.
Непал та Камбоджа напевно також не входять до числа гігантів світової торгівлі, але були прийняті у СОТ на Міністерській Конференції в Канкуні наприкінці 2003 року, а не згідно з рішенням Генеральної Ради.
Інша справа, що вони набули остаточного членства лише 23 квітня та 13 жовтня 2004 року відповідно. Але СОТ тут не до чого, бо це Непал та Камбоджа так довго ратифікували протокол про вступ у своїх парламентах.
Китайський парламент, наприклад, ратифікував протокол про вступ на наступний день після процедури в Досі у листопаді 2001 року.
В одному автор правий – автоматичного скасування всіх антидемпінгових заходів проти України не відбудеться. Їх кількість зменшиться, а також значно звузиться "поле для маневру", яке сьогодні дозволяє членам СОТ безпідставно, на основі необґрунтованих процедур та механізмів, встановлювати фактично забороняючі розміри імпортних мит, які встановлюються в результаті таких розслідувань.