Ревізія
Після чергового провалу обрання суддів Конституційного суду спікер Литвин прямо підтвердив, що в парламенті панує острах перед ревізією конституційної реформи.
Ба більше. "Сам факт ревізії очевидний і реальний" – сказав він.
Тобто – був би суд, а за що "судити" ту реформу – і так відомо.
Це – не менше й не більше, як визнання самим спікером неконституційності Основного закону, за яким ми муситимемо жити вже з 1 січня.
Щоправда, Литвин вважає, ніби ревізія неконституційної Конституції – велика біда для України.
Ну, звісно, почнеться чергова політична криза, дестабілізація тощо – бо ж не віддадуть "певні політичні сили" влади, якої ніби-то щойно дісталися...
Тому загалом спікер спокійний: побоювання політичної кризи має застерегти президента Ющенка, а відсутність дієздатного КС – просто зв'язати його по руках.
Плюс постійне нагадування опонентами Ющенка, що на цій нелегітимній реформі тримається ще й його власна президентська легітимність.
Чи не забагато запобіжників?
Несправжній пакет
Насправді "третій тур" президентських виборів, через який отримав свою владу Ющенко, не був частиною пакетного голосування разом з законом 4180, а був частиною вердикту Верховного суду.
Пакетне ж голосування парламенту стосувалося лише змін до складу ЦВК та до виборчого закону...
Тож цьому складові парламенту, який Ющенко днями обізвав джерелом нестабільності (ну прямо як Кучма!) – він нічого не винен.
Хіба що дійсно має витримати слово перед Морозом за участь СПУ в третьому турі не на боці Януковича. І то – лише аби просто продемонструвати шляхетність президента.
Бо за що, насправді, тут дякувати? Де б був Мороз за президента Януковича?
Немає справжнього юридичного пакету, що тримав би в залежності статус президента Ющенка. Є лише політична доцільність наступних парламентських виборів. Які матимуть зовсім різний зміст за умов набрання чи не набрання чинності законом 2222.
Формула шантажу
Але прибічники Ющенка чомусь визнають, або роблять вигляд, що визнають, абсолютно неправовий пакет...
Неправовий і хиткий.
Оскільки він фактично пролонгується і на всю іншу правову (псевдоправову) базу України. Адже вона також стає постійною заручницею пакетного принципу перманентного узгодження інтересів.
Але не суспільних груп і навіть класів, а виключно інтересів владної корпорації.
В такий спосіб суспільний договір, яким є Основний закон, перетворюється на двосторонню угоду між двома гілками влади – виконавчою і законодавчою.
Судової гілки влади як самостійної – попри всі звинувачення в корпоративності – насправді не існує. В іншому разі голови Верховного та Вищого арбітражного судів не опинилися б у виборчих списках.
За цих умов те, що називається компромісом чи консенсусом політичних сил, отримує вигляд доброї старої кругової поруки.
Яка можлива тільки між босами кланів, а не нормальних партій. Втім, всі ці іменні блоки – хіба не "сім'ї" з "татами" й "мамами"?
Яскравим прикладом "ефективності" цієї системи може служити щойно ухвалений бюджет.
Той факт, що він підтриманий всього лише 226 голосами, два з яких виявилися фіктивними, а відтак і сам бюджет наступного року постав на межу легітимності, - лише підтверджує залежність цього документу від політичних домовленостей між урядом та... особисто спікером ВР В.Литвином. Який, - символічне співпадіння – і сам має легітимність лише в 226 голосів.
Саме від Литвина залежало врахувати заяву двох членів власної фракції про те, що особисто вони не голосували і не підтримували ухвалення бюджету.
Врешті, Конституція як закон прямої дії, що вимагає особистого голосування депутатів, – вище регламенту ВР, який навіть не є законом. Відтак загроза судового вирішення цього питання – не фікція.
Натомість спікер сам визначив себе суддею (чи поклався на свого майбутнього депутата Маляренка?), а фракція Литвина, що дійсно отримала від бюджету максимум можливого, - витисла двох депутатів зі своїх лав. І подальша доля бюджету залишилась наразі в руках лідера одного з блоків, від якого залежить місце "бунтарів" у виборчому списку, тобто й їхня готовність "підірвати" бюджет зсередини?
Досі дві фракції Литвина, паралельно, між іншим, з соціалістами, шантажували уряд відхиленням бюджету, а відтак – і відставкою, яку ініціювала БЮТ і за яку вже збирали підписи комуністи.
З моменту ухвалення бюджету відставка уряду ніби відпала. Литвин виступив знов в улюбленій ролі – миротворця.
На що він вимінює "економічну конституцію"? На чільне місце в майбутній парламентській коаліції, - якщо вірити його заяві, ніби без фракції Народного блоку Литвина в ній погано буде всій Україні.
Тіньова "Рада"
Але дещо запізно жартує з приводу манії величі Литвина БЮТівська "ВВ", закарбувавши його надто пихатий вислів під рубрикою "Всім боятися!"
Юля і сама підпала під вплив спікера, "перехопивши" в нього ідею про те, ніби вибори 2006 року будуть виборами прем'єр-міністра.
Тепер її кампанія просто таки залежить від цього досить сумнівного гасла. Ним же продиктовані і подальші помилки, як от абсолютно бездарні й невчасні "наїзди" БЮТу на прем'єра-конкурента Єханурова. Що, втім, шкодить зовсім не йому, а їй, бо перетворює на знаряддя в чужих руках.
Але це нині – особисті проблеми Тимошенко.
Натомість набагато гіршою її помилкою була відмова від правильної тези, що внаслідок псевдореформи влада належатиме не президентові і не урядові, а кільком партійним лідерам, і це руйнуватиме державу...
Україні вже продемонстровано, як саме працює, ще навіть не набравши чинності, конституційна реформа. Зокрема – в частині ухвалення "компромісних рішень".
Для прикладу, "рішення" про одночасне приведення до присяги всіх суддів КС ухвалила не Верховна Рада, а зовсім неконституційний орган – погоджувальна рада комітетів і фракцій ВР.
Та сама, що раніше "ухвалювала" рішення про скасування підвищених зарплат депутатів, - абсолютно незаконно, як трохи пізніше визнав Литвин.
Та сама погоджувальна рада, до речі, яка фактично ухвалила і бюджет-2006, оскільки саме на її засіданні було домовлено про збільшення бюджетного дефіциту, за який погодились проголосувати "золоті акції" СПУ та НПУ...
Власне, якщо пригадати всі випадки, коли парламент демонстрував свою недієздатність – хто чи що виводив його з анабіозу?
Погоджувальна рада. Чи не вона виробила минулого року і той "пакет", яким нині шантажують президента?
А які дивіденди виторговують там собі лідери фракцій, і за чий рахунок?
Частково про це говорить бюджет...От, скажімо, колись там були спеціальні кошти на капітальні вкладення в округи мажоритарників, а нині – виключно на партійні програмні обіцянки...З іншого боку, колись були податкові пільги для регіональних "вільних економічних зон", а тепер будуть здебільшого галузеві...
Менше з тим, політичний механізм узгодження тіньових рішень, які потім лише легалізуються голосуванням у сесійній залі ВР, - набирає обертів.
Щойно ухвалений закон про парламентські комітети, який, з-поміж іншого, дозволяє комітетам, очільники котрих також входять до погоджувальної ради, - давати роз"яснення до дії чинних законів.
Це – ще не зовсім підміна повноважень КС, яку сам же Суд заборонив колись в проекті 4180, але вже демонстрація намірів. Дійсно, ще кілька місяців відсутності Конституційного суду – і комусь же треба буде "взяти на себе відповідальність"?
Зрештою, і самі вибори до парламенту перетворюються на обрання нелегітимного, ніде навіть не позначеного "органу" – погоджувальної ради.
Між іншим, оскільки цей "орган" не прописаний в жодному законі, - на нього не розповсюджується й інформаційне законодавство. Туди не проникає свобода слова.
Повністю тіньова структура, що ближчим часом узурпує всю владу, оскільки імперативний мандат остаточно закріпачить депутатів...
Тим більше, що самі кандидати так заповзято набиваються в списки партій і блоків, наче в "ноєв ковчег". В очікуванні потопу? За Єхануровим – Руїни, втрати керованості держави...
Хоча всередині деякі списки вже нагадують виправно-трудові колонії чи табори для інтернованих осіб, щойно визволених з іншого полону...Ну, це перспективу Руїни зовсім не скасовує, а навіть навпаки.
Так само, як і сумнівна привабливість списків для виборців. Втрачаючи довіру до себе, вони гублять не так шанси потрапити до парламенту, як знову ж - власну легітимність, яку буде відшкодовано "бонусами" за рахунок зовсім зневірених громадян...
Назад, в майбутнє...
Дійсно важко уявити, що можуть наухвалювати ці загони "в"язнів сумління", керовані дедалі більш авторитарними лідерами. Хіба що викинути з вже нової Конституції право президента розпускати парламент...
Правда, для цього їм наразі все ще потрібен Конституційний суд...
Як і для втілення змін до Конституції щодо місцевого самоврядування.
Тому десь після 1 січня можна було б очікувати, що погоджувальна рада таки погодиться зреагувати на закиди Ради Європи і відновити КС.
Правда, на переконання декого з юристів – після 1 січня саме й з"являється юридична перспектива скасування закону 2222, оскільки Конституційний суд може розглядати конституційність лише чинних законів. Причому в цьому разі КС матиме змогу оцінити власне текст документу, а не, як у випадку експертизи проекту, - лише його відповідність двом статтям Конституції.
Він би й оцінив, та хто ж йому дасть? Тож пригоди Конституційного суду не завершуються.
Втім, наскільки можна було зрозуміти Ющенка стосовно його намірів звернутися до співвітчизників в конституційних питаннях, - він мав на увазі не скасування закону через КС, а конституційний референдум.
Але, вочевидь, не з окремих норм, а стосовно всієї Конституції. Принаймні тільки так можна тлумачити останнє рішення старого ще КС про виключне право народу встановлювати конституційний лад.
Звісно, щоб народові краще продемонструвати вади закону 2222, і щоб потім він енергійніше пристав на пропозиції змінити Конституцію цілком, - треба дати йому час і умови переконатися в цих вадах.
Так що велика Руїна – це ще й наочний посібник для громадян?
Можливо.
Але коли, нарешті, громадяни дозріють, - конституційний референдум, не виключено, відновлюватиме вже не стару добру Конституцію, яка була погана лише тим, що її ніхто не дотримував, а зовсім щось інше. Кажуть історики й політологи – завжди це буває "тверда рука". Чия саме?
Ну, з огляду на те, як плекають в деяких списках-"ковчегах" деяких перспективних діячів епохи Кучми, а також зважаючи на певні тенденції в справі Гонгадзе і особливо "касетному скандалі" – може навіть відбутися ревізія сценаріїв, що закладалися ще 2000 року. А оскільки когось із персонажів того часу вже просто немає – сценарій може виявитися навіть простішим.
Це – наразі дещо віддалена перспектива.
Альтернатива їй лише одна: гарант має припинити гратися з шахраями в їхні конституційні забавки і згадати власне твердження, що винен лише власній нації.
А за гальмування присяги суддів КС - на членів погоджувальної ради ВР можна просто подати до звичайного суду. З позовом про бездіяльність і невиконання конституційних обов'язків державних посадовців.
Ірина Погорєлова, "Політичні хроніки", спеціально для "УП"
