Україна має витримати натиск

Коли президент Ющенко закликає не політизувати питання постачання газу, він, безумовно має рацію. Тільки так можна охолодити і оптимізувати переговорний процес.

Однак, проблема в тому, що це питання давно і однозначно заполітизоване. Ще в серпні російська провладна інформаційна агенція "РІА-Новості" поширила витік інформації з російського МЗС, у якому було пересказано слова російського міністра, який заявив, що Росія починає використовувати енергетичні важелі для відновлення домінування у Східній Європі.

Коли Росія спочатку в ультимативній формі вимагала переходу з 1 січня 2006 року на ціну газу в 160 доларів за тисячу кубометрів, а далі мова йде вже про 230 доларів, то це і є реалізація такої політики.

Між тим, Україна має угоду з Росією, яка встановлює ціну на газ для України до 2009 року на рівні 50 доларів. Вимоги негайно платити нову ціну – це все одно, якби Україна почала вимагати від Росії виведення Чорноморського флоту з Севастополя до 1 січня 2006 року, не рахуючись із пов'язаними з цим технічними проблемами.

Існують певні правила перегляду подібних угод. Наприклад, Грузія вимагала негайного виведення російських баз зі своєї території, проте в результаті тривалих переговорів сторони зійшлися на трирічному терміні.

Тому, коли Росія вимагає від України платити за газ удвічі більше, ніж країни Балтії, в цьому є тільки політика. Та, справа в тому, що Балтія захищена в НАТО і Європейському Союзі, і Росія втратила головні важелі впливу на ці країни.

Натомість, тимчасова беззахисність України, яка поки перебуває поза цими організаціями, провокує Росію на різноманітні експерименти.

Проблема договорів з Росією полягає в тому, що остання має неабиякий досвід нехтування підписаними угодами. Німецький канцлер Бісмарк якось сказав, що всі угоди з Росією не варті того паперу, на якому написані.

(Москва знехтувала договором про ненапад із Польщею від 1936 р. (порушений 1939 р.), Румунією від 1934 р. (порушений 1940 р.), договорами з Литвою, Латвією та Естонією, окупованими СРСР в 1940 р., договором з Афганістаном від 1976 р. (порушений 1979 р.) тощо).

Та й ми добре знаємо, що Переяславські угоди, підписані з Москвою Богданом Хмельницьким, були порушені вже через два роки, коли Москва уклала перемир'я із Варшавою.

Попри те, що Росія у міждержавному договорі з Україною визнала територіальну цілісність України, це не завадило їй висунути у вересні – листопаді 2003 р. фактичні територіальні претензії до України, ставлячи під сумнів належність Україні острова Коса Тузла.

На тлі усіх цих історичних катаклізмів небажання Росії виконувати угоду, яка встановлює ціну на газ для України до 2009 року, виглядає просто дрібницею.

Модест Колеров, який нині в адміністрації Путіна формує політику Кремля щодо країн СНД та бореться з "помаранчевими революціями" на пострадянському просторі, якось заявив, що в Росії "немає жодних моральних перешкод для відновлення контролю над Прибалтикою через введення військ на цю територію".

Російським політикам взагалі бракує моральних перешкод. В такого роду відносинах моральні переваги чи правота супротивної сторони не варті рівно нічого.

Тому Україні у відносинах з Росією, і, до речі, не тільки газових, треба сподіватися на краще, але готуватися до гіршого. Шантаж цінами на газ і розмови Путіна про Болівара, який "не винесе двох" – із того самого репертуару, що й порно про Тимошенко або розповсюдження російськими ЗМІ інформації про омолодження клітин, як причину нинішнього стану обличчя Ющенка.

Тому для вирішення посталих проблем необхідна суща дрібниця: Україна має витримати тиск. Збігнев Бжезинський якось слушно відзначив, що "росіяни дуже розумні і не люблять слабаків".

Мають бути залучені всі резерви: енергозбереження, посилення використання вугілля в економіці, реанімація старих шахт (Донбас точно буде за!) і нафтогазових родовищ, підвищення ціни за транзит газу для Росії.

Якщо Україна встановить ціну на транзит газу для Росії на рівні 10 доларів за транспортування 1 тисячі кубометрів на 100 кілометрів, то в результаті надходження до бюджету України становитимуть понад 7 мільярдів доларів, або майже третину бюджету.

А можна не прибіднятися і виставити ціну 20 доларів. Росія, монопольно виставляючи Україні ціни на газ, так само має платити за монопольними українськими цінами.

Звичайно, в такому разі Україна буде позбавлена туркменського газу, і це буде певним шоком для економіки. Однак, Україна, яка тільки за останні десятиліття пережила Чорнобиль і Кучму, переживе і це. Тим більше з такими фінансами.

При цьому слід відзначити – політика президента і уряду в газовому питанні сьогодні правильна. Позиція України рівна й неістерична.

Ані президент Ющенко, ані прем'єр-міністр Єхануров не зробили жодних різких заяв, на відміну від російської сторони. Водночас, з рукава України час від часу з'являються козирі, які мають дещо охолодити Росію.

Якщо Москва має більше бажання не нашкодити собі, ніж нашкодити Україні, то вона теоретично ще може прислухатися до цих козирів.

Серед них і вилучення російського газу як контрабанди після незаконного перетину українського кордону.

І натяки на можливу відмову України від співпраці у критично важливих для російської обороноздатності галузях, і можливий допуск американців на станції протиракетного попередження в Севастополі і Мукачевому, і збільшення плати за перебування Чорноморського флоту на території України тощо.

Не виключено, що така політика спрацює, і керівництво Росії ще трохи пострушує повітря і підпише компромісну угоду.

Проте такий розвиток не гарантований. І справа тут далеко не в переговірниках з української сторони, а в бажанні Росії покарати Україну за те, що ми "насмілилися" вибрати свій шлях і самостійно обрати керівництво своєї країни. Москва в цьому прямо зізнається.

За таких умов жоден переговірник не допоможе, хоч би він говорив не тільки російською без перекладача, але й хінді з урду.

Основний аргумент України у відносинах з Росією – це наші наявні козирі. А ще – сила і єдність, яку країна здатна продемонструвати.

З останнім, на жаль, виникають проблеми. Ціла низка політиків, навіть з так званого "помаранчевого табору", критикують ведення переговорів урядом.

І це при тому, що переговори ще не закінчені, а причина кризи не дозволяє спихнути відповідальність на керівництво держави. Ну не зраджувати ж стратегічним інтересам країни заради "понюшки" газу.

Утім, російські політики виявилися значно більш зрілими за українських. Вони, якщо й критикують свій уряд у питаннях зовнішньої політики, то лише тихо, щоб не виказати слабкості й не допомогти супротивній стороні.

У нас же цілком недоречна в нинішніх умовах критика своїх шкодить національним інтересам та виглядає як плазування перед іноземцями. Тому таким критикам слід якнайшвидше зрозуміти, що лише єдність є запорукою успіху і прикусити язика

На щастя, українське суспільство є значно більш патріотичним, ніж політики. Останні у більшості своїй – продукт тривалої антиукраїнської селекції.

Питання газу вже вийшло на кухні українських домогосподарок – а це страшна сила. Перед помаранчевою революцію автор писав в УП, що від природи вперті українці не піддадуться грубому тискові іноземців, і оберуть того, кого захочуть.

Проте, іноземці не повірили. Якщо нині суспільство отримає інформацію, що сам Янукович просив у Путіна припинити поставки газу в Україну (а заяви про майбутні "великі проблеми" для України в цій сфері почали лунати з боку Януковича ще на початку літа, під час його турне в Підмосков'я із заїздом у Кремль), то його політична сила не набере й 12%.

Так і розвивається українська політична нація – від кризи до кризи. Під час конфлікту навколо Тузли, по узбережжю Криму бігав впень російськомовний місцевий дідусь із берданкою, готуючись відбивати агресора.

Під час помаранчевої революції таких дідусів були вже сотні тисяч. Далі – більше.

Олександр Палій, для УП