Запаморочення від "успіхів" нової влади
Будучи щирим патріотом Української держави серце болить і розривається від дій, які чинить над власним народом українська владна верхівка.
Складається враження, що політична еліта вирішила остаточно познущатися з людей, забуваючи при цьому, хто привів її до влади, і що за свою діяльність вона може жорстоко поплатитись.
Звичайно, знайдуться багато скептиків, які скажуть, що не потрібно так упереджено ставитись до владної верхівки, – потрібен час, щоб побачити результати.
Але пройшов майже рік, а нічого не змінилося і впевнений, що при такій абсурдній політиці і не зміниться в нашій державі.
Почнемо із соціальної політики. Зовсім недавно, після відставки уряду, Юлія Володимирівна виступала на телеканалі "Інтер" і відверто переконувала телеглядачів, що рівень життя пересічного громадянина став на порядок вищий, як говорив відомий вождь "жить стало лучше, жить стало веселее".
У автора склалося враження, що шановна пані екс-прем'єрка не виїжджає за межі Києва і не бачить як "класно" сьогодні живе отой пересічний українець, а особливо молоде покоління.
Автор, будучи молодим науковцем, працює на кафедрі прикладної математики одного національного університету й одержує зарплату близько 300 гривень.
Не маючи власного житла змушений знімати квартиру, яка в провінційному місті обходиться приблизно 500 гривень у місяць. Для прожиття, ой, вибачте, "існування" на цьому грішному світі змушений додатково підзаробляти.
Запитання: чи зможе такий науковець досягти певних здобутків у своїй галузі?
Відповідь, думаю, очевидна. Мова навіть не йде про придбання власного житла. Якщо однокімнатна квартира коштує 20 тис. у. о., то живучи за принципом "якби не їв і не …", можна купити її приблизно за 337 років.
Про молодіжне кредитування годі й казати, – середньомісячний дохід сім’ї має складати 400 у. о.. Навіть при задекларованих "чесних" доходах, шановна пані Юля, ледь би вклалася у ці рамки.
Ось така перспектива майбутнього наукового потенціалу України. Відверто кажучи, молодому поколінню залишається хіба що стригтись в ченці і молитись Богу за кращу долю або масово виїжджати за кордон, що вона з успіхом і від безвиході і робить.
При такій "вдалій" соціальній політиці, шановні народні обранці дуже швидко залишаться наодинці із своїми дітьми, які зараз із жиру бісяться по дорогих ресторанах разом із своїми охоронцями, ганяючи на дорогих автомобілях і не зважаючи ні на які правила.
Автор є щирим прихильником президента Ющенко і працював в одній із дільничних комісій на заході України. Тому мав нагоду спостерігати як коїлись порушення і неподобства на рівні місцевих органів управління.
Але нещодавній указ "Про недоторканність депутатів місцевих рад" у автора, і мабуть, в багатьох українців викликав шок.
Загальновідомо, що серед таких депутатів багато кримінальних авторитетів, які кришували і фришують місцевих бізнесменів, не даючи їм спокійно працювати. А як же гасло "Бандити будуть сидіти в тюрмах"? Хіба відбувся хоча б один гучний судовий процес?
Натомість простих людей, які часто від безвиході беруть вперше в житті мізерний хабар садять на три, а той на п’ять років.
Напевно, вже не викличе здивування, якщо президент незабаром підпишете закон "Про амністію особливо небезпечних злочинців та рецидивістів" і тоді нашим "справедливим і неупередженим" суддям залишиться судити малолітніх злочинців, які вкрали яблуко у старенької бабусі на базарі.
Викликає занепокоєння й діяльність уряду в галузі економіки. Складається враження, що Віктор Пинзеник вирішив влаштувати практичну перевірку своїх теоретичних досліджень в межах цілої країни.
Але, вибачте, Україна не лабораторія, а економіка любить прогнозованість і стабільність. А своїми популістськими діями уряд України налякав узагалі всіх інвесторів.
Викликає роздратування і від десятий раз почутої фрази від Ющенка – "розширити базу і знизити податки". Та чи знають українські можновладці, що коїться на місцевому рівні?
Податкова інспекція, податкова міліція, санепідемстанція, органи державного управління і навіть міліція нависли чорною хмарою над кожним підприємцем.
Він кожного дня в страху очікує нової перевірки і просто змушений працювати в тіні, бо інакше його просто "з’їдять".
І справа не в порушеннях законодавства, а в тому, що якщо вже якась комісія приїде, то можна бути впевненим, що вона вже точно знайде якесь бодай дрібне порушення, яке тягне на адміністративну відповідальність та стягнення штрафу.
Та чи хтось поніс відповідальність за цьогорічні кризи? Без сумніву, хлібну, м’ясну, цукрову, бензинову кризи спровокували окремі політики-депутати, які лобіюють свої інтереси в кожній з цих галузей, і одержали від цього величезні прибутки. Замість відповідальності.
Хотілось би згадати і про нещодавнє обговорення ситуації на дорогах і реформування ДАІ. Збільшення кількості ДТП на дорогах не залежить від скасування постів ДАІ, а на 80% залежить від стану наших доріг.
Де дівають дорожні податки автомобілістів? Коли проводився капітальний ремонт доріг на місцевому рівні?
Президент, який так хоче наслідувати своїми діями американського президента Рузвельта, мав би згадати з чого починав він виводити свою країну з кризи. Дороги! Тому в Америці і в Європі показник аварій на порядок нижчий.
Продовжуючи тему реформування ДАІ, варто сказати, що нічого не змінилося в поведінці самих даішників. Вони як "сиділи в бузині" так і сидять. Очевидно, їм замало підвищили зарплатню.
Нещодавно автор був свідком сумлінної діяльності пореформованих даішників. Батько із сином поверталися на автомобілі додому. За кермом сидів хлопець, який добре вміє водити автомобіль, має водійські права, але йому без п’ятьох місяців немає вісімнадцяти років. Батько сидів збоку, але як на зло забув свої водійські права вдома.
І тут вдалині в десятій годині вечора двоє даішників, вибачайте, депеесників на службовому автомобілі влаштували собі "стоп-контроль", зупиняючи всіх на своєму шляху, окрім таксистів, які не знижуючи швидкості їздили собі то в одному, то в іншому напрямі. (Очевидно, ДПС взяла шефство над приватними таксистами).
І от зупиняє один із цих депеесників автомобіль і починає пояснювати, що порушено правила дорожнього руху, мовляв, автомобіль рухався занадто швидко (10 км/год.) проїжджаючи через "стоп-контроль" і вимагає документи. Починає оформляти протокол, а побачивши, що син неповнолітній, говорить, що автомобіль буде відправлений на штраф-стоянку.
Батько від безвиході, розуміючи, що потім потрібно буде досить довго і нудно забирати цю машину зі стоянки, пропонує йому хабара. Інспектор "Петренко", порадившись із товаришем, легко погоджується.
Шкода, що не було фотоапарату. Ото потіха була б амбіційному Юрію Луценку, якщо б він одержав таку фотографію із двадцятидоларовою купюрою в руках у інспектора із підписом "Дореформувалися!!!".
І наостанок повернуся ще раз до своєї професійної діяльності – освіти. За власними спостереженнями, починаючи з 1997 року, коли автор був абітурієнтом, рівень знань у вступників у вузи зменшився у три-чотири рази. Хто винен?
Вчителі, які змушені через свої мізерні зарплати займатися додатковою трудовою діяльністю, чи, може, діти яких не в силі виховати дідусі і бабусі, оскільки батьки роками працюють за кордоном, щоб зробити гідним якщо не своє життя, то хоча б життя дитини.
Відповідь знову очевидна. Наші чиновники навіть не здатні розумно провести реформування в галузі освіти. Останнім часом рівень вищої освіти настільки знівелювався в зв’язку із платною формою навчання, що далі вже нікуди.
На платній формі вчаться такі студенти, які в кращому випадку могли сподіватися в колишньому Радянському Союзі хіба що на здобуття професії в якомусь профтехучилищі тільки для відтворення вмінь і навичок, здобутих в процесі навчання.
Отож, шановні пан президент, панове народні депутати і міністри, ви можете нарешті забути тільки про власне збагачення, а подумати про свій власний народ. Бо 5 мільйонів робочих місць ви точно не створите на будівництві суперкомфортних віл в Яремчі, Микуличині та Гуті.
При абсолютно бездарній політиці в Україні скоро не залишиться місця талановитій молоді, яка хоче й прагне працювати на благо держави, але просто не може цього зробити.
Українці вже дійсно відбулися як нація і більше не потерплять ще одного знущання над собою, навіть попри масову зневіру і розпач.
Андрій Соломко, для УП
