Війна оголошена?

З чого починаються війни? З того, що в односторонньому порядку розриваються - не обов'язково де-юре, можна і де-факто - міжнародні угоди. Далі агресор, використовуючи свою перевагу в тих чи інших силах та ресурсах, здійснює активні дії проти супротивника, досягаючи бажаних результатів.

Що ми маємо під цим оглядом в українсько-російських газових стосунках?

Між НАК "Нафтогаз України" і "Газпромом" номінально діє контракт про обсяги й умови транзиту російського природного газу через територію України на період з 2003 до 2013 року від 21 червня 2002 року. Доповненням № 4 до контракту від 9 серпня 2004 року на період з 2005 до 2009 року встановлені:

а) фіксована ставка плати за транзит російського газу в розмірі 1,09375 доларів за 1 тис. куб. м газу на 100 км відстані, що не підлягає зміні сторонами;

б) фіксована ціна на російський природний газ, що надається ВАТ "Газпром" для забезпечення балансу газу України за рахунок оплати НАК "Нафтогаз України" послуг, що надаються за транзитом, у розмірі 50 доларів за 1 тис. куб. м, що не підлягає зміні сторонами.

Тоді ж Україна і Росія домовилися про умови транзиту через територію України до Європи 112 млрд. куб. м російського газу в 2005 році. Як оплату транзиту, Росія зобов'язалася постачити 23 млрд. куб. м газу за ціною 50 доларів за 1 тис. куб. м., а решту плати за транзит внести грішми.

Це де-юре.

А де-факто російська сторона вимагає перегляду системи газових угод з метою збільшення ціни за газ, позначений у пункті б). Як і за весь інший газ, що його Україна одержує з Росії. Реально сумарно йдеться про приблизно 50 млрд. куб. м. з тих 75 млрд., що їх щорічно споживає українська сторона.

Мотивація російської сторони начебто суто економічна – мовляв, у Європі за останні роки ціна газу зросла втричі – то ж давайте і ми перейдемо на ринкові стосунки, бо нам невигідно продавати вам газ за такими мізерними цінами, ми фактично його дотуємо.

Насправді "економічні" аргументи – це відверта туфта. Ніхто в Росії не дотує видобуток газу для України.

Чи, може, за останні роки там утричі зросла зарплата газовиків? І взагалі – яку частку у вартості російському газу становить зарплата "низовим" працівникам? Два чи три відсотки? Чи цілих п'ять?. Продавати газ вигідно навіть по низькій ціні (інакше-бо яким чином "Газпром" сколотив свої статки?

Просто у випадку України йдеться не про надприбутки, а про звичайні прибутки. І треба мати ринок, куди продавати. Західна Європа з її енергозберігаючими технологіями навряд чи проковтне все, що добуває Росія.

Боротьба ж із бідністю та іншими лихами за рахунок валютних надходжень від продажу газу і нафти до державного резервного фонду не ведеться – інакше-бо сам Путін, скажімо, не розводився на проведеній у Пензі недавній нараді на найвищому рівні з питань поліпшення медичного обслуговування населення про те, що проблеми із забезпеченням провінції авто "швидкої допомоги" повинне бути розв'язане за два-три роки.

Цю проблему можна було розв'язати упродовж місяця, використавши гроші з цього фонду, де вже близько 50 мілрд. доларів. Так само туфта і те, що, мовляв, "Газпром" – це не політична, а господарська структура. Насправді йдеться про повністю підпорядковану "кремлівським чекістам" організацію.

Отож, панове, чи помітили ви, що нам оголошено війну? Ні?

Тоді продовжимо. За ціною 46-47 доларів за 1 тис. куб. м. 2006 року одержуватимуть російський газ Білорусь та Вірменія. А от у Грузію, Молдову і країни Балтії газ ітиме за значно вищими цінами. Тобто демонструєш повну й остаточну геополітичну лояльність Кремлеві – маєш економічну подачку. Прагнеш жити по-своєму – плати!

Що ж, хоч і цинічно, та по-своєму чесно. Якби не одне "але": підписані раніше сторонами угоди, які не допускають можливості односторонніх дій з боку Росії. Односторонні ж протиправні дії у стосунках між державами – це війна. Чи є інше визначення?

І що цікаво: росіяни при цьому називають умови, за яких вони згодні не порушувати угоду. Голова правління "Газпрому" Олексій Міллер  прямо назвав їх в інтерв'ю телеканалу "Russіa Today": "Що стосується компромісу, звичайно, він можливий. Він відомий українській стороні – це питання газотранспортного консорціуму".

Іншими словами, йдеться про передачу власності України російській стороні. Навіть найскромніші оцінки вартості цієї власності (себто системи газотранспортних комунікацій) перевищують розміри плати за газ упродовж десяти років (якщо прийняти російські вимоги) у кілька разів.

Але і у такому разі Росія постачатиме Україні газ за пільговими цінами тільки впродовж "деякого періоду". Тобто доти, доки захоче, якщо виходити з наявного досвіду спілкування.

У міжлюдських стосунках це називається гарним словом "шантаж". У міждержавних відносинах – агресивними діями.

А ще в ефірі радіо "Эхо Москвы" речник "Газпрому" Сергій Купріянов заявив: компанія припинить постачання газу в Україну з початку 2006 року, якщо до цього часу не буде підписано контракт про умови цих постачань. Це при тому, що юридично зазначені умови визначені до 2009 року і не можуть бути змінені.

Одразу після цього в ефірі телеканалу НТВ заступник голови правління російського "Газпрому" Олександр Медведєв заявляє, що Україна, мовляв, утратила час для обговорення цін на газ. він сказав, що на цей момент про ціну в 160 доларів за тисячу кубометрів мови бути не може За словами Медведєва, газ повинен постачатися за європейськими цінами,  і це буде близько 217-230 дол. за тис. куб. м.

Ви ще не переконалися, що нам оголошена війна?

Тоді згадайте заяви Путіна про те, що Україна заробила добрі гроші на приватизації "Криворіжсталі" і здатна заплатити "ринкову ціну" – як у Європі – за поставлений газ.

Слова "ринкова ціна" я не випадково ставлю у лапки. Як може ціна газу на українському кордоні дорівнювати ціні газу на німецькому кордоні, коли добігати туди газ мусить ще пару тисяч кілометрів через території України та Польщі, а за транзит слід платити?

І чому не йдеться про "ринкову ціну" за транзит російського газу українською територією (ціна транзиту територією Німеччини сьогодні складає 2,5 долари за тисячу куб. м. на 100 км відстані, територією Польщі – 2 долари)?

А коли російські політики ведуть мову про необхідність "монетизувати стосунки" з Україною, Грузією й Молдовою, чому вони забувають, що така монетизація має бути всебічною, тобто за нормальними цінами слід мусить платити і Російська Федерація за військові бази, за транзит товарів та за інші послуги, надані їй цими країнами?

Іншими словами, розмови про "ринкову ціну" – це теж туфта, засіб маскування своїх істинних цілей і психологічного тиску на населення держав, визначених як об'єкти кремлівської агресії.

Бо ж хто сидіть наразі у Кремлі і яка команда, за даними німецьких експертів, безпосередньо контролює понад 2/3 російського ВВП та економічних структур? Це – чекісти. Номінально – колишні, але, як говорив сам Путін, присяга у їхньому відомстві дається раз і на все життя.

А що таке ЧК-ОҐПУ-НКВД-МҐБ-КҐБ? Це організація, яка створена тоталітарним режимом і забезпечувала його владу – як на теренах СРСР, так і по світу, шляхом максимально можливого в даний історичний момент контролю за політикою, мас-медіа, наукою й економікою демократичних держав. Це організація, яка злочинно вбила значно більше невинного люду, ніж СС чи Гестапо.

Це структура, яка була створена свого часу для реалізації цілей світового панування російського тоталітарного режиму – і чи могла вона та її функціонери докорінним чином змінитися, якщо в Росії (як і в Україні, до речі) більшовицький тоталітаризм не одержав належної юридичної оцінки та не відбулася декомунізація?

Це Джордж Буш, котрий запитує у Кондолізи Райз дозволу сходити до клозету під час сесії Генеральної асамблеї ООН, може заявляти: "Я подивився в очі Путіну і відчув всі позитивні якості цієї людини". Ми ж мусимо знати реальну ціну "кремлівським чекістам" та їхньому ставленню до демократії.

Історик КПСС Володимир Литвин, звісно, може заявляти, що в нинішній ситуації вся провина лежить на офіційному Києві, - але чи оцінювали історики КПСС коли-небудь інакше будь-які дії у відповідь на московську агресію з боку "українських буржуазних націоналістів" - тобто всіх, для кого честь і гідність України – не порожній звук?

Хоча з іншого боку, провина таки лежить на Києві – на тому Києві, котрий рік тому вийшов на Майдан і не допустив до влади в Україні кремлівського кандидата в президенти. Ми мусимо бути свідомими того, що сам факт помаранчевої революції зробив неминучою теперішню "газову агресію" з боку "кремлівських чекістів". Як й інші акції, спрямовані на зміну не тільки теперішньої влади – а й трансформацію всього українського суспільства у бажаному тій публіці напрямі.

І цій агресії може поставити край або здатність України дати адекватну відповідь на дії "кремлівських чекістів", або повна й остаточна капітуляція команди Ющенка, або відсторонення її від влади. Зрозуміло, що в другому випадку дешевий газ й інші пільги символізуватимуть успіх агресивних дій Кремля, тобто про "зупинення агресії" можна буде говорити вельми умовно.

А яким чином команда Ющенка втратить цю владу – тут, звичайно можливі варіанти.

Перший – Росія припиняє постачання газу і народ під проводом самі розумієте кого, розігрітий відповідними медіями, виходить на вулиці й скидає ненависну помаранчеву владу, не знаючи при цьому, що у Росії впродовж року ціни на газ для пересічних громадян зростуть на 50%, тобто навіть входження у склад РФ не врятує нічиї гаманці.

Другий – Ющенко капітулює, від нього відвертається національно гордий виборець, і невдовзі глава держави, позбавлений будь-якої підтримки, сам іде у відставку.

Третій – команда Ющенка під час виборчої кампанії розпадається, наслідком чого стає повне домінування у Верховній Раді біло-блакитних і поява відповідного повновладного прем'єра. Список варіантів можна продовжити, але у будь-якому разі вони, на думку "кремлівських чекістів", безпрограшні.

Уже зараз, як засвідчило голосування у парламенті 14 грудня за законопроекти, потрібні для вступу України до СОТ (вони були провалені у другому читанні), команда Ющенка втратила більшість у Верховній Раді (навіть за підтримки БЮТ!)...

Теоретично поставити Кремль на місце можна елементарно. Ви не будете нас постачати газом після Нового року? ОК.

Ми протримаємося зиму на запасах, на власному видобутку і на купленому у світі скрапленому газові, але на поступки не підемо, хай навіть впаде наше виробництво. Але водночас, як ви нас закликаєте, "монетизуємо" міждержавні стосунки на всіх векторах.

Передусім денонсуємо угоду про Чорноморський флот, щоб оренда бази у Севастополі також ґрунтувалася на світових цінах - не 97 млн. доларів, як зараз, а не менше 2 млрд.. А поки що відімкнемо всі комунікації російської бази. Хай ваші кораблі вмикають двигуни і самі виробляють електроенергію для потреб бази, витрачаючи свій і без того не надто значний ресурс.

А ще ми негайно відмикаємо енергопостачання радіолокаційних станцій попередження про ракетний напад у Мукачеві та Севастополі, внаслідок чого Росія як світова військова потуга перестає існувати. Надовго.

Щонайменше роки на три-чотири – поки не побудують щось адекватне на своїй території. А до цього будь-хто може безкарно розстріляти Москву своїми ракетами. Скажімо, Шаміль Басаєв, купивши десь пару пускових установок. Чи Усама бін Ладен. Чи Борис Березовський.

І скільки так протримається Росія, на додачу втративши можливість заробляти гроші на транзиті енергоносіїв через Україну (адже чому ми мусимо безплатно обслуговувати "кремлівських чекістів")?

Але чи здатна українська влада зробити щось рішуче?

Президент Ющенко вже закликав "не політизувати" конфлікт. Пане президенте, цей конфлікт політизований самим фактом вашого президентства!

Ви можете, звісно, погодитися на реанімацію газового консорціуму, але це не вгамує апетити "кремлівських чекістів" і не змінить їхні наміри, - ані щодо України, ані щодо Вас особисто, ані щодо нас усіх, тих, хто не хоче повертатися у "світле минуле" і знову співати сталінський гімн з ледь оновленими словами. Литва 1990-91 року вистояла в умовах енергетичної блокади.

Але там була гідна влада.

Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"