Усмирити амбіції, щоб не допустити реваншу
На минулих парламентських виборах 2002 року антиолігархічні демократичні сили, які згодом об'єдналися у блок "Сила народу", йшли трьома колонами – "Нашої України", Блоку Юлії Тимошенко і Соціалістичної партії.
Така конфігурація дозволила опозиції оптимізувати результати голосування. Фактично жоден голос, що був відданий під час голосування за демократичну опозицію за партійними списками, не був втрачений – усі ці три блоки без проблем подолали існуючий на той час 4%-вий бар'єр.
Навпаки, в кучмістському таборі у 2002 році, за результатами партійних виборів було втрачено щонайменше 8% голосів, відданих за "Жінки за майбутнє" (2,11% голосів виборців), "Команду озимого покоління" (2,02%), Партію зелених (1,3%), Демократичний союз (0,87%), "Єдність" (1,09%), "Нову генерацію" (0,77%), тощо.
Виборці тодішньої опозиції були значно більш політично освічені, ніж електорат лівих та кучмістів.
Скажімо, на таку технологічну силу, як Народний Рух України Бойка, створену спеціально для відтягування електорату в Ющенка, відреагувало лише 0,16% виборців – рівно вдесятеро менше, ніж на створену з аналогічною метою, тільки проти КПУ "Комуністичну партію України (оновлену).
Оскільки до цих сил додавалися теж по суті прокучмівський "Блок Наталії Вітренко" (3,22%), то для Ющенка, Тимошенко й Мороза картина вийшла супервтішна.
Їхній технологічний виграш, і, навпаки, програш кучмістів, коштував Кучмі контролю за парламентом. Важко сказати, що було б, якби "кризові менеджери" Кучми були спритнішими і протягнули до парламенту хоча б ще одну із підконтрольних їм сил.
Вочевидь, у такому випадку конституційна реформа мала б місце ще 8 квітня 2004 року, або й раніше. А Україна не мала шансу хоча б на мінімальне очищення, яке, попри все, відбулося після помаранчевої революції.
Сьогодні спостерігаємо все з точністю до навпаки.
Опозиція об'єднується навколо Партії регіонів, яка, за визначенням тієї ж Вітренко, пішла шляхом "відкушування голів" та електорату в дрібніших біло-блакитних партій. І, треба сказати, досягла в цьому успіху.
Унаслідок розколу помаранчевої команди та самовбивчого взаємного обливання помиями, ПРУ посідає перше місце, а помаранчевий електорат тим часом досі дезорієнтований.
Може статися, що союз партій "Реформи і порядок" і "ПОРИ", який оформився у вигляді спільного Громадянського блоку "ПОРА"-ПРП на чолі з відомим боксером Віталієм Кличком, сплутає звичну систему координат української політики.
З одного боку, є можливість, що такий блок акумулює певну частину розчарованого "помаранчевого" електорату. Соколу "ПОРИ" і "бджолам" ПРП можуть стати в пригоді кулаки Віталія Кличка.
Кличко демонструє досить здорові владні інстинкти, і, цілком можливо, виявиться політиком, здібнішим за більшість наявних в Україні.
Крім того, Кличко говорить, коли треба, і мовчить, коли треба. А як жарт на користь депутатства Кличка називається перспектива нейтралізації ним будь-яких спроб блокування роботи парламенту.
З іншого боку, на жаль, поки проходження блоку "ПОРА"-ПРП до парламенту не є стовідсотково гарантованим, навіть за умов лідерства Віталія Кличка.
Тому зрозуміле хвилювання, з яким представники нового блоку чекають свіжих результатів соцопитувань.
Наступні вибори будуть вкрай важливим для України. Жоден із голосів, відданих за патріотичні демократичні сили, не має бути втраченим. Наступні вибори визначать долю України більшою мірою, ніж попередні президентські.
Якщо влада буде віддана патріотичним і компетентним політичним силам, то через п'ять років вже ніхто і ніщо не зможе повернути Україну з шляху до процвітання і закріплення незалежності. Ці п'ять років дадуть можливість нашій країні раз і назавжди, безповоротно зміцнитися.
За таких умов необхідно сказати річ, яка, можливо, не сприйметься з точки зору політичної боротьби, проте дуже добре сприйматиметься з точки зору національних інтересів.
У разі, якщо з наближенням виборів соціологічні дослідження не даватимуть стовідсоткової гарантії проходження патріотичних і демократичних блоків і партій, ці блоки і партії мають знайти в собі мужність зняти свою політичну силу з виборчих перегонів.
Слід сказати, що це стосується не тільки і не стільки блоку "ПОРИ" і ПРП. Блок Костенка, партія Зінченка, а також УНА-УНСО мають почати зніматися з виборів уже зараз, не чекаючи соціологічних досліджень, а натомість тверезо зваживши свої шанси, і не зважати на куплених соціологів.
Під час минулих президентських виборів "джерела серед соціологів в СБУ" повідомляли Олександрові Морозу, що він вийде в другий тур виборів. Що з того вийшло – усім відомо.
Відтягування периферійними помаранчевими силами голосів виборців автоматично допомагатиме Януковичу. Тому цим політичним силам необхідно вкрай зважено підійти до перспективи власного балотування.
Твереза оцінка своїх перспектив убезпечить членів цих політичних сил від дискредитації, неминучої після програшу виборів. Природно, такий самовідданий крок має бути щедро винагороджений за рахунок входження їхніх членів до влади.
Ймовірно, такий крок оцінить і українське суспільство, адже прецедентів такої відмови від балотування на партійних виборах досі в Україні немає.
У непрохідних демократичних політичних сил є й інший шлях – збавити амбіції та встигнути вкрай швидко пристати до когось із лідерів.
Реванш зрадницьких сил руками патріотів, які мають єдину значну ваду – брак реальної оцінки ситуації – це вже занадто навіть для винятково тяжкої української історії.
Олександр Палій, для УП
