Спринтери й стаєри
Який з Піскуна юрист – стане відомо лише після суду з відновлення його на посаді генпрокурора.
А от що політик він надто балакучий – це вже зрозуміло. З його власної заяви про тих, хто біжить спринт, і хто біжить марафон...
Прохопився Піскун вказівкою дати, коли має завершитись "спринт" президентської команди – 1 січня 2006 року... А ще пан Піскун протиставив себе цій команді в ролі "марафонця" так, начебто з 1 січня почнеться його час...
Хоча наразі відомо лише, що з 1 січня почнеться час безпосереднього керування державою з боку Верховної Ради.
Зокрема, у впливові на формування уряду, а також силових структур, включно з генпрокурором.
Що саме мав на увазі Піскун, прилучаючи й себе до всевладдя законодавчого органу? Що ВР висловить недовіру новопризначеному генпрокуророві й поверне в крісло його, Піскуна? Чи має якісь інші посадові розрахунки?
Можливо, пан Піскун сподівається отримати з рук ще цього складу парламенту посаду судді Конституційного суду? Чому б і ні, адже балотувався колись туди його перший заступник Винокуров!
Але вибір посад – за підтримки парламенту, звісно, в Піскуна з 1 січня дійсно широкий. Адже з цього моменту ВР вирішує питання існування чинного уряду і кожного його посадовця окремо.
Причому це лише після парламентських виборів березня 2006 року президент може в разі незформування коаліції чи нового складу Кабміну відправити ВР у відставку.
А до виборів, себто протягом фактично трьох перших місяців 2006 року, - парламент може змінити безболісно для себе будь-кого з теперішньої команди Єханурова, та й його самого...
Принаймні, так там і написано: "вирішення питання про відставку прем'єр-міністра, членів Кабінету Міністрів" ...Себто, зовсім без проблем – просто понизити Кабмін до статусу виконувача обов"язки. Але за потреби – можна й просунутись далі.
Нема досі, щоправда, закону про Кабмін із детальною процедурою призначення в цьому разі нового прем'єра чи міністрів. Але навіщо? Одна лише загроза відставки усього Кабміну безпосередньо перед виборами дозволяє через суто політичні домовленості змінити будь-кого.
Тож, наприклад, якщо Піскунові до вподоби посада, скажімо, міністра внутрішніх справ... Між іншим, ВР вже схвалила звіт комітету Стретовича з негативними оцінками всіх силовиків. Так що шлях відкрито?
Звісно, призначення на посаду на передвиборчий період – це ще не бозна-який "марафон". Але якщо саме під час виборів такому от посадовцю добре вислужитись перед потенційними переможцями парламентської кампанії – то хоч не марафон, але досить довгу стаєрську дистанцію дійсно можна пробігти...
Читаючи закон 2222
Утім, Піскун тут згаданий виключно для прикладу і з огляду на його особисту далекоглядність і балакучість.
Та, видається, закон №2222 після невдалого задуму наблизити на жовтень його введення в дію, перечитує багато з тих, хто також вважає себе бігунами на довгу дистанцію.
Чи належить до цієї когорти політиків команда президента Ющенка – велике питання. В усякому разі ціла обойма всіляких президентських слухань, політрад, "ради олігархів" тощо, а також намір гаранта оголосити своє послання до парламенту лише в річницю своєї інавгурації – про це не свідчить.
Схоже, люди в секретаріаті ще не розуміють: після 1 січня будь-які промови президента якщо й матимуть якийсь програмовий зміст, то лише як передвиборча програма його партії. І це ще може бути сприйнято як піар та застосування президентського адмінресурсу.
Хоча краще б Ющенко застосував адмінресурс безпосередньо в своєму секретаріаті, - там це і дозволено, і просто необхідно. Бо повноваження президентські, що хутко спливають, треба було використовувати швидше та ефективніше.
А дійсно програмовий сенс із цього моменту матиме лише визначення парламентом засад внутрішньої та зовнішньої політики. І якщо спікер Литвин не полінується – то може своєю теперішньою антипрезидентською, а радше – антиурядовою більшістю й такий документ провести.
Акурат до березня...
І, чесно кажучи, не бачу, чому теперішній склад ВР не може затвердити нашвидкуруч такі засади отієї внутрішньої та зовнішньої політики, що забороняли б будь-які потуги президентської команди до вступу у СОТ, а тим більше – НАТО.
А, навпаки, визначили однозначний курс на ЄЕП. І без усіляких там есдеківських референдумів...
Втім, всі ці геополітичні штуки – річ хоч і важлива, та потребує і значних погоджень із міжнародними спонсорами та партнерами. Відтак – наразі ще не відомо, чи всі, хто може за це проголосувати, встигнуть добре поторгуватися з Кремлем та отримати свій власний зиск.
Натомість є така безумовно зручна для теперішнього парламенту новація в законі №2222, що вступає в дію саме з 1 січня, як управління урядом з допомогою парламентських постанов.
Це якщо постанова про зупинку повторної приватизації "Криворіжсталі", ухвалена до 1 січня, не мала впливу на дії уряду, то щось подібне, але після 1 січня, - буде обов'язкове до виконання. Мабуть, коли всі без винятку процедури щодо "Криворіжсталі" не будуть завершені до Нового року, - то, не виключено, ВР отримає від Пінчука та Ахметова ще величенький "аргумент" за якусь таку постанову, аби потім їхні юристи безперешкодно робили відповідну справу...
Ну, а вже вся решта приватизації залишиться в руках антиющенківської більшості.
Між іншим, цікаво, що перший і єдиний закон, який команда президента переписала під нову Конституцію – виявився законом саме про Фонд держмайна, який відтепер повністю, і в кадрових питаннях також, переходить до рук уряду.
Що, в такий спосіб вони збираються "приборкати" Семенюк чи навіть замінити її на більш віддану великій приватизації фігуру?
Намір зрозумілий. Але практично навряд здійсненний. Бо й доля самого уряду вже майже не належить ані президенту, ані самому собі.
Бюджетний процес на 2006 рік – вже повністю під впливом змін в Конституції, хоч вони ще не діють. Скільки б міністр фінансів Пинзеник не пручався – а так вдало і вчасно отримані (ще не отримані?) гроші від продажу "Криворіжсталі" майже повністю віддає олігархам.
Рядки про прямі бюджетні інвестиції, скажімо, в автомобільну галузь іще навіть в тексті другого читання бюджету не з'явилися – а такий відомий представник її, як Святаш – уже в Партії Регіонів. Та й Литвину, якого він покинув, не образливо – народникам також перепаде на АПК стільки, скільки замовлять. Ну, і так далі...
І дарма Пинзеник у своїх коментарях до бюджетного процесу так натискає на пенсії для депутатів, що, мовляв, з'їдають весь Пенсійний фонд.
По-перше, пенсії міністрів та взагалі всіх високопосадовців, яких тисячі, а не лише сотні, фонд цей з'їдають не гірше за депутатські.
А, по-друге, краще б уряд, коли такий сміливий, у своєму "Урядовому кур'єрі" надрукував повністю з усіма за останні роки схваленими доповненнями закони про статус народного депутата та про статус держслужбовця.
От де справжня база державної стабільності!
Ото б народ порадів за своїх владців – не чекаючи окремих повідомлень про окремі преференції для окремих осіб...
Але така правда – надто вже ризикована. Тоді вже точно з однієї лише помсти завалить парламентська олігархічна більшість бюджет, а потім і уряд вижене... Бо казав же Литвин про уряд Єханурова, що він може бути не останній до виборів.
Хто на уряд?
А тепер порахуймо склад тієї більшості, яка б могла, скажімо, в лютому одномоментно запропонувати Ющенкові нового прем'єра та новий склад уряду – хоч би й на півтора місяці повноважень.
Хоча, чому на півтора? Адже до формування після виборів уряду зовсім нового, коаліційного – пройде ще не менш як місяців із чотири, а той й більше...
Так от. Лічити всю цю арифметику зовсім нескладно. Треба взяти 303 голоси, поданих 3 листопада за нового генпрокурора Медведька, і викреслити склад фракцій НСНУ та НРУ.
Як відомо, БЮТ, СПУ, частини ПРП, УНП та "Єдиної України" у цих 303 не було.
Але й того, що залишається – хоч і з натяжкою - на новий уряд вистачить.
Особливо якщо зважити на склад фракції Губського, якій уже нині важко триматись осторонь колишніх побратимів-кучмістів. Та й за стійкість деяких новоявлених "соціалістів", особливо з "червоних директорів", я б не поручилася...
Мабуть, ніхто не має сумніву, що в комуністів на такий випадок завжди знайдеться виправдання, чому вони опиняться на боці олігархів...
Що там у нас із святкуванням 7 листопада? З огляду на тренування в жовтні під час річниці УПА – провокатори мали б бути підготовлені на всі сто! А є ж іще святкування річниці Майдану, - можна "погуляти" по висхідній, не залишивши урядові жодних шансів...
Далі про уряд.
Може виникнути враження, ніби в теперішній антиурядовій більшості існує проблема між фракціями НПУ та "Регіонів України", які того ж таки 3 листопада, не поділивши між собою посаду глави парламентського комітету з питань охорони здоров'я, завалили весь пакет комітетських посад, а заразом – і голосування про обрання віце-спікера, яким збирався стати лідер УНП Костенко.
Але з огляду на нові, урядові можливості такої от тимчасової "коаліції" здається, що вони швидко помиряться.
Що ж до БЮТ, чия фракція, скориставшись "недипломатичними" висловлюваннями прем'єра Єханурова в США, вже на цій підставі проголосила вимогу його відставки...
Можна б списати цей "демарш" фракції на дипломатичний досвід кількох її поважних членів – колишніх послів Білоруса та Лук'яненка. Хоча й вони мали б зрозуміти: запевнення від МЗС Росії, що в разі, як РФ вступить до СОТ раніше за Україну, то буде лише сприяти нам, а не заважати, - варте "недипломатичного" приводу, підкинутого українським прем'єром. Та й пан Лукашенко має пишатися визнаним гіпнотичним впливом на натовп...
Але поважних бютівців цікавив будь-який привід "наїхати" на Єханурова. Треба розуміти, вони не погребують можливістю долучитися до решти його опонентів – тим більше, що не мають перед ним жодних зобов'язань, на відміну від тих, хто його затверджував.
Тож цікаво лише, в разі реалізації сценарію, який не втілився в жовтні, але вже не може зірватися в січні - конкуруватимуть за посаду "передвиборчого прем'єра" Тимошенко з Януковичем, чи як?
Арифметика каже, що за згоди з Литвином і рештою антиурядових фракцій – Януковичу голоси Тимошенко не потрібні. Отже – і вона сама.
Але свій зиск із ситуації Юля може сподіватися отримати вже безпосередньо на виборах.
Адже це лише зараз її команда якось підозріло мовчить, і навіть корупційний скандал не підігріває... Хоча скільки всього корисного про це можна було сказати під час обговорення кандидатури нового генпрокурора! Аж ні – навіть із відсутністю самого обговорення змирилися.
Тож усе не висловлене пролунає на виборах: про те, як відставка Тимошенко призвела до наступної кризи й повернення кучмістів... Повернення кучмістів... Повернення кучмістів...
Якщо ці заклинання дозволять Юлі взяти на виборах 50% голосів – значить, саме вона і є справжнім марафонцем.
А ні – то ні.
І зовсім уже останнє. Хоча наразі – лише суб'єктивне "оціночне судження".
Щось здається, що не варто викреслювати з потенційної більшості теперішньої ВР, здатної завалити уряд Єханурова, всю без винятку фракцію "Наша Україна".
Якось так виглядає, що оці гучні президентські промови про вступ до СОТ, оці наради й решта заходів, ніби спрямованих на виконання ющенківської мрії – це лише спроба заздалегідь "перехопити" ще далеко не здійснені, але досить вірогідні вдалі кроки команди прем'єра в тому ж напрямку, але зовсім в іншому стилі та іншими методами.
І знову ця маячня з київської НСНУ про Ющенка як перший номер у списку – коли його особистий рейтинг впав – ген-ген...
Ну, є там в уряді кілька хлопців, яких вже видно принаймні по розумних словах, і яких уже час "спалювати" – разом, звісно, із самим прем'єром. Бо і рейтинг у нього, попри відсутність спецпіару, зростає, і взагалі – така традиція. А головне – є ж люди в команді президента, які дуже побоюються не встигнути добігти свій спринт...
Тож – ніде правди діти – в цих дефініціях Піскун не помилився. Чи правий він і в усьому прогнозі?
Ірина Погорєлова, "Політичні хроніки", спеціально для "УП"
