Кіноринок "Молодість": як українські кіношники обговорювали свої проблеми
В рамках міжнародного Кіноринку фестивалю "Молодість" відбувся другий з’їзд Асоціації сприяння розвитку кінематографу в Україні. Це була безПРЕцедентна подія – в одному приміщенні зібралися близько 80 відсотків усіх гравців ринку. Основні враження від нинішнього зібрання кіношників: хоча кожного – дистрибуторів, виробників і прокатників – хвилюють власні проблеми, але добре вже те, що сторони прислухаються один до одного, а законодавча влада прислухається до них. З владою виконавчою трохи гірше – чільних ПРЕдставників Мінкультуризму у кінотеатрі (захід відбувався в одному з кінозалів комплексу "Батерфляй-Ультрамарин") помічено не було.
Згідно з прийнятою у 2003 році Національної програми розвитку кіно, обсяги українського кіновиробництва щороку повинні бути наступними - 30 повнометражних ігрових фільмів, 120 серій телесеріалів, 30 десятихвилинних мультиків і 5 000 хвилин "просвітницьких і документальних фільмів та програм для дітей і молоді". Тиждень тому абсолютна більшість представників галузі зібралася обговорити власні проблеми. Про Національну програму майже не згадували.
Лесь Танюк пообіцяв відмінити ПДВ на кіновиробництво і прокат
Почали зі статистики – президент Асоціації сприяння розвитку кінематографу Михайло Соколов повідомив, що в Кіноринку "Молодість" взяли участь 6 країн, 100 фільмів, 20 правовласників і 42 юридичні особи. У короткому вступному слові Соколов закликав посилити боротьбу з інтелектуальним піратством (і показав куплені на Петрівці "Дурні з Хаззарду" і "9-ту роту"), стати членом Світової організації торгівлі і "нормальним членом капіталістичного суспільства". Генеральний продюсер Кіноринку Андрій Різоль анонсував плани оголошення конкурсу на ролик соціальної реклами, якйи закликатиме не купувати контрафактну продукцію.
Після цього слово надали "профільному" нардепу – голові комітету Верховної Ради з питань культури Лесю Танюку. Його виступ був класикою подібних промов – грошей на культуру в бюджеті мало (на розвиток кіно передбачено 50 мільйонів гривень, а треба як мінімум 250), треба вводити 5-відсотковий збір з прокату на розвиток вітчизняного кінематографу, відміняти ПДВ на кіновиробництво і височезні мита на ввезення кінотехніки.
"На жаль, ми не маємо чіткого законодавчого визначення, що таке "український національний кіновиробник", - сказав Танюк. – Далеко не все, що виробляється на території України, може бути підтримане державою. А прокатникам треба підтримати виробників, а не постійно плакатися в жилетку".
І тут відбулася одна з двох найголовніших подій форуму. Михайло Соколов попросив слова і сказав наступне: "Ми готові бути вашими союзниками за умови, якщо депутати згодяться на пакетне голосування двох законопроектів – про відміну ПДВ на кіновиробництво і відміну ПДВ на кінопрокат". Нардеп пообіцяв усіляке сприяння профільного комітету в цих питаннях.
Параметри цензури: скільки кінцівок треба відрізати, щоб фільм не заборонили
Потім учасники наради відзначили необхідність відновлення окремого державного органу з питань кінематографу. А потім з’їзд на якийсь час перетворився у книгу скарг – з залу залунали репліки про те, що "Мінкульт – це яма", і нема чого з нею зв’язуватись, що організатори з’їзду не врахували досвід попередників, і взагалі в галузі – провал, бо за СРСР, коли середньостатистичний громадянин відвідував кінотеатр 20 разів на рік, дохід від кінематографу складав 200 мільйонів рублів.
У нормальне русло хід зібрання повернувся після виступу представника Міносвіти Валентина Чоботарьова, який пообіцяв відмінити маркування фільмокопій (досі держава намагалися впровадити практику, коли кожна копія фільму позначається спеціальною акцизною маркою – Авт.) і навіть зачитав відповідний текст із запропонованого на розгляд парламенту законопроекту.
Далі розглянули проблему цензурування закуплених фільмів. Оскільки нікого з компанії B&H – цей прокатник закупив страшилку "Земля мертвих" і не зміг її показати через заборону Мінкульту – не було, то згадали дещо давнішу історію. "Ми купили пакет, у якому поміж інших фільмів була і "Техаська різанина бензопилкою", сказав Дмитро Корнієнко з компанії "КиївКіно". – У зв’язку з цим інцидентом ми хотіли б отримати від уповноважених відомств чіткі параметри щодо цензурування – скільки органів можна відрізати у фільмі і який максимальний літраж крові можна вилити".
На ці питання ніхто не відповів, бо жоден із чільних чиновників не прийшов на з’їзд. Тому його учасники обмежилися пропозицією до Асоціації сприяння розвитку кінематографу – ввести свого представника у експертну раду, яка приймає рішення щодо дозволу на прокат.
Виступ режисера Михайла Іллєнка звично зводився до трьох тез: 1) треба підтримати українське кіно; 2) особливу увагу слід звернути на студентське кіно, де трапляються справжні самородки; 3) Михайло Іллєнко ніколи не піде і дітям не радитиме йти на фільм із назвою "Техаська різанина бензопилкою". "Ви нічого не розумієте, - вигукнув з місця продюсер компанії "Артхаус Трафік" Денис Іванов. – Це культове кіно!"
Українські кінопродюсери гуртуються у професійне об’єднання
Член президії Асоціації Тетяна Смирнова була більш конструктивна і для підтримки вітчизняного кіно, яке зараз відроджується в основному в короткометражному вигляді, запропонувала відновити радянську практику кіножурналів – коли перед повнометражною стрічкою прокатники крутять документалку або мультики вітчизняного виробництва.
Наприкінці слово взяли кінопродюсери. Це була друга найважливіша подія форуму – українські виробники вирішили створити власне професійне об’єднання з поки що умовною назвою "Гільдія продюсерів України". А перед цим вони по черзі висловлювали свої побажання щодо роботи Гільдії.
"Так, ми співпрацюємо з Росією, але робимо вартісне кіно, і просуваємо українських акторів на простори СНД, і не треба нам вказувати мову, якою робиться фільм. Я українка, але маю право знімати російською, - експресивно виступила продюсер і режисер Оксана Байрак. – Українським кіновиробникам зараз потрібно закон про пільгове оподаткування. Тому що ми б і раді були взяти у держави 50 відсотків бюджетних коштів, але держава потім так замучить перевірками за участю УБОЗів..."
Після цього з’їзд знову на якийсь час перетворився у хаос. Продюсери оволодівали мікрофоном, розповідали про свої проекти, образи, пропонували (не) завершувати дискусію: "Я з майданчика приїхав! – А я від спонсора!" Зрештою ті продюсери, які залишилися в залі, все ж повернулися до благородної справи об’єднання вітчизняного кіновиробника в одну гільдію.
Продюсер Дмитро Колесников зазначив, що одним із напрямків роботи цієї гільдії могло б бути сприяння прийняттю закону, який би дозволив направляти державні кошти на дольову участь у кіновиробництві (не менше 30 відсотків від бюджету фільму). Таким чином держава могла б отримати неабиякий прибуток.
Наостанок знову виступив представник держави. Голова комітету ВР з питань культури слухав закиди на адресу парламентарів і урядовців і нарешті не витримав. Ось що дослівно сказав – чистісінькою російською мовою – Лесь Танюк:
- От ви говорите, що справа у мові, що націоналісти вам заважають, а ви – такі собі ліберали – співпрацюєте з Росією, Заходом і заробляєте гроші. Так ви розвиваєте кіно Росії і США, а власного вартісного продукту не виробляєте. Тут згадувалося про 20 фільмів, які середньостатичний радянський громадянин дивився за рік. Справа не тільки в ціні квитків. В цих фільмах перш за все були відображені почуття, які хвилювали тодішнього радянського громадянина. Що за теревені про мову – українська чи російська? Ми говоримо зовсім не про це! Йдеться про кіномову. Вам її не вистачає. І в таких умовах глядач ніколи не виросте до вищого рівня – він тільки й буде дивитися відрізані ноги і літри крові. Ви самі убиваєте вітчизняний ринок. Не будьте бігунами лишень на 100 метрів, приглядайтеся вже до довгих дистанцій. Ставайте господарями, а не лакеями!
Український кіноринок – поки що слабенько – заявив про себе. Наступного року очікується бум?
На цій мажорній ноті кінопродюсери і підвели риску. Підведемо риску і ми. На думку творчого колективу кіностудії "ПРЕ продакшн", нинішній з’їзд Асоціації сприяння розвитку кінематографу в Україні разом із першим "Кіноринком Молодість" показали, що:
1) Корпоративні інтереси здатні захищати вже не тільки прокатники і дистрибутори, але й виробники. Створення Гільдії кінопродюсерів – цьому вагоме підтвердження.
2) Влада анонсувала конкретні кроки, спрямовані на розвиток вітчизняного кінематографу. Хоча на з’їзді і не було чиновників з Мінкульту, зате голова профільного комітету ВР пообіцяв усіляке сприяння у відміні ПДВ на кіновиробництво. Тепер продюсерам варто посилити інформаційний і лобістський тиск на владу. Один із методів – стежити за тим, хто і як голосує за "кінематографічні" законопроекти. Йдеться не лише про бюджетний комітет, який традиційно "валить" усі пільги на кіногалузь, але й про політичні сили окремо. Приміром, у грудні 2002 року прийняття Закону "Про загальнодержавну програму розвитку кіноіндустрії на 2003-2007 рр." проігнорували фракції КПУ і майже у повному складі БЮТ, СДПУ(о) і азарівський "Європейський вибір", натомість "Наша Україна" і "Регіони" дружньо підтримали.
3) В Україні почали робити повнометражні фільми. Наступного року, для прикладу, готується вихід на широкий екран повнометражного блокбастеру про початок торічних революційних подій від кіностудії "ПРЕ продакшн", фільму на близьку тему "ОранжЛав" Алана Бадоєва, "Аврора, або що снилося сплячій красуні" Оксани Байрак, документальної прокатної стрічки "День сьомий" Олеся Саніна, молодіжного трилеру "Штольня" режисера-початківця Любомира Кобильчука.
А це означає, що в Україні нарешті з’явився власний кіноринок.
Результати з’їзду Асоціації сприяння розвитку кінематографу в Україні нам прокоментували його учасники:
Дмитро КОЛЕСНИКОВ, кінопродюсер, член правління Асоціації сприяння розвитку кінематографу в Україні:
Ми зібрали з’їзд, щоб виявити наявні тенденції в галузі і чітко визначити стратегію подальших дій. Вже зрозуміло, що нас чекає те ж, що зараз діє в усьому світі – продюсерів цікавить одне, прокатників – інше, дистрибуторам болять свої проблеми. На захід прийшла більшість продюсерів, а хто не зміг – подзвонили і згодилися взяти участь. Зберемо гроші на реєстрацію, налагодимо сплату внесків, орендуємо офіс – і почнеться робота.
Як би ми не намагалися об’єднати прокатників, продюсерів і дистрибуторів, їхні бізнес-інтереси і далі залишатимуться різними. Це завжди конкуруючі стосунки – приміром, мало хто з прокатників виконує нинішню умову про 30 відсотків прокату вітчизняної кінопродукції. Найкращий шлях вирішення таких стосунків – за посередництва держави. Тому основне наше завдання – співпраця з державним органом з питаня кінематографу. Такий орган зараз створюється як окреме відомство у складі Мінкульту і орієнтовно матиме назву Служба кінематографії.
Наші інтереси: авторські права, профспілки, стосунки між гільдіями, налагодження копродюсерства між приватними кінокомпаніями і державою (щоб держава мала право вкладати і заробляти кошти (не більше 70 відсотків) на виробництві кінофільмів).
Микола МАЗЯР, екс-директор Департаменту кіно Міністерства культури:
Те, що зібралися – це добре. Хоч якось потурбувалися про власні інтереси. Але для багатьох присутніх на з’їзді гравців ринку те, що вони почули, стало відкриттям Америки. Про ці всі проблеми говорилося давно – з 23 січня 2003 року працює Закон "Про загальнодержавну програму розвитку кіноіндустрії на 2003-2007 роки", а в лютому цього року відбулися парламентські слухання по темі. Ці документи дають чітку відповідь на питання "Що робити?". Але влада не робить нічого – ані міністр, ані в.о. профільного департаменту.
Ситуація патова – шлях визначено, але ним ніхто не йде. Одне з найбільш нагальних завдань – створити окремий орган з питань кінематографії. Щось на кшталт Держкіно, з правами міністерства. Основна причина – суто економічна. Кіно завжди заробляло на себе, навіть у роки перебудови і незалежності. А Мінкульт – це переважно дотаційні структури (театри, бібліотеки), і чиновники перш за все обслуговують ці структури, в тому числі і за гроші кінематографу. Хто міг би очолити Держкіно? Більшість моїх колег одностайні – Ганна Чміль, яка вже очолювала подібну структуру.
Однак навіть це питання стоїть на місці. Три тижні тому була нарада в Ющенка, говорили кілька годин, доручили Кириленкові (профільний віце-прем’єр – Авт.), потім він зібрав нараду, поговорили та й розійшлися. Це не те, що навмисно робиться, воно якось само так виходить – ну навіщо політикам українське кіно?