Чи була революція?
Українцями, як і раніше, керує сліпе і глухе, безголове і жадібне створіння на ім'я держава. Якщо раніше у цього дракона була одна голова, то зараз їх виросло декілька. Ці голови мають надзвичайно різноманітні бренди – ідеологію, стиль поведінки, нарешті зовнішність.
Проте, це різноманіття оманливе. За цією мішурою – десь там, у потаємних владних кабінетах, у других десятках виборчих списків зачаїлися істоти з непереборним підсвідомим бажанням влади. Влади "як при Кучмі", бо саме тоді вона була найбільш солодкою. Ці істоти знали смак тих солодощів, проте в силу тих чи інших причин їх відштовхнули так далеко, що вони опинились у опозиції до кучмівському режиму.
Але щоб скласти ціну тій опозиційності, погляньмо на нинішніх так званих опозиціонерів – регіоналів, есдеків і т.п. Все зрозуміло?..
При новому президенті деякі з цих екс-опозиціонерів настільки швидко кинулися торгувати владою, що втратили обличчя. Ця поквапливість дорого обійшлася багатьом з них пізніше – проте в своїй масі вони стали достойними послідовниками своїх попередників. Їм завжди подобались методи роботи кучмістів – який же сенс міняти успішне ноу-хау? Не дивно, що мало що змінилося.
Як і раніше, сила – лише у грошах. МВС та суди є, по суті, комерційними структурами. За певну суму замовнику можуть організувати захоплення будь-якого об'єкту (заводу, фабрики чи обленерго) силами спецпідрозділів Міністерства внутрішніх справ. І якщо до МВС може звернутися будь-хто, то суди поділені між групами впливу. Реприватизацію судової системи не проведено – у кожного українського мільярдера є декілька своїх судів, де штампують потрібні їм рішення.
Як і раніше, влада діє за принципом: преса – це збіговисько продажних журналістів, що і пальцем не поворухнуть без "замовлення". Саме слово "замовлення", як і раніше, весь час фігурує в устах можновладців поряд зі словом "мас-медіа".
Політики, як папуги, твердять про "замовний характер" та інспіровані публікації та сюжети. Як і раніше, цей маневр відводить увагу від основного: чи є правдою викладене в статті чи сюжеті, чи ні. Замовний характер – ідеальний привід не реагувати на об'єктивну інформацію.
Як і раніше, влада не потребує думки експертів. Можливо, тут повторюється історія з журналістами – прийнято вважати, що якщо людина має думку, то хтось їй за це платить. Майдан не навчив політиків вірити у щирість та безкорисливість людей.
Держава існує нібито для того, щоб сприяти прогресу суспільства. Проте ніхто з її лідерів і жодним словом не обмовився про чіткі критерії прогресу. Що є прогресом, невідомо. Куди йдемо – не знаємо. Ідеальні умови для того, щоб крутити державою на свій розсуд, у відповідності до своїх бізнес-планів.
В Україні немає системи статистики, яка б давала об'єктивну картину того, як розвиваються соціальні та економічні процеси. Та статистика, яка є зараз, технологічно обмежена і не дає інформації, яка необхідна для протистояння викликам сьогодення.
В результаті, всі рішення на державному рівні – в кращому разі чисто інтуїтивні кроки, бо їм в більшості випадків бракує інформаційно-аналітичної підтримки. В гіршому ж випадку сліпота статистики допомагає приховувати масштабні помилки та зловживання на багатьох рівнях влади.
Майдан не навчив відкритому обговоренню як способу визначити суспільний інтерес. "СОТ, НАТО, ЕС – за будь-яку ціну, якомога скоріше!" – лозунги нової влади, які вона силою нав'язує суспільству. І не важливо, погані це цілі чи хороші. Тому що з таким підходом навіть найкраще починання чекає доля автобану Київ-Одеса: в землю закопані мільярди (тобто вкрадені), і без нових мільярдів дорога вмить розсиплеться.
Зараз, у цей самий момент, процес продовжується. Мільярди гривень продовжують красти бізнес-групи і їх покровителі у владі, що осіли державні підприємства.
Скандал навколо "Криворіжсталі", де було виявлено, що з підприємства вимивали прибуток вже представники нової влади – це лише вершина айсбергу. Кожне державне підприємство продовжують смоктати вампіри-посередники, які акумулюють на своїх рахунках прибуток.
Можна бути певними – з кожної гривні сплачених податків, з кожної гривні, заплаченої за газ, світло чи тепло "бізнесмени", пов'язані з владою, продовжують брати свій податок.
Ступінь недолугості державної системи така, що будь-кому очевидно: сама себе вона ніколи в житті не змінить. Легітимні вибори, судові процеси – це ті ігри, де правила і результат контролюють сили реакції. Юридичні казуїстика та політична проституція нездатні народити справедливість.
Виграш могла дати лише революція. Вона давала вихід за межі цих облудних правил, вона була тією грою, в якій і олігарх і простий громадянин були рівні. Революція створювала нове, альтернативне поле легітимності – нову систему законів, котрі так і залишились неписаними. Принцип цієї легітимності був простий – припинити очевидні зловживання.
Проте очевидні зловживання досі продовжуються. Нова влада пішла шляхом так званих еволюційних внутрішніх перетворень, що означало програш.
Ющенко, як і його опоненти, не повірив у революцію. Він її проігнорував, і став діяти далі, в межах правил "мирного" часу. Шляхом кулуарних переговорів і поступок він виторгував собі найвищу позицію в цій системі.
Шляхом таємних домовленостей він збирався боротися з явищем таємних домовленостей як таких. Проте результат очевидний - він залишився не більше ніж опозиціонером, хоча і на чолі цієї системи.
Ігор Луценко, "Власть Денег", для УП
