Закон про вибори і ЗМІ: хто виставив Україну на посміховисько?

17 листопада Верховна Рада має розглядати законопроект про внесення змін до закону "Про вибори народних депутатів України".

На вимогу журналістського корпусу, який погрожує акціями громадської непокори, мусять бути переформульовані деякі статті зазначеного закону, зокрема:

- пункт 3 статті 66, який включає до політичної реклами інформаційні повідомлення про заходи, які проводяться в рамках виборчого процесу;

- пункт 12 статті 68, який фактично забороняє на час виборчих перегонів такі журналістські жанри як політичні коментарі, огляди, аналітичні статті і програми, розслідування тощо;

- пункт 10 статті 71, який надає право судам та виборчим комісіям призупиняти діяльність ЗМІ.

Але навіть у разі позитивної настанови депутатів і їхнього бажання змінити зазначені моменти Закону про вибори, у тексті цього документа все одно залишиться чимало, м‘яко кажучи, непродуманих формулювань, а якщо чесно – то відвертих дурниць.

Мені справді цікаво, хто персонально виписував положення закону "Про вибори народних депутатів України", які стосуються передвиборчої агітації, політичної реклами та діяльності засобів масової інформації у виборчий період.

Бо ж там містяться істотні обмеження не тільки на професійну журналістську діяльність, а і на діяльність науково-аналітичну, на видавничу, і взагалі – на живе людське спілкування, не має значення, де саме – на Майдані чи на власній кухні.

Скажімо, у статті 66 вказаного закону серед форм агітації відзначені дискусії і "круглі столи" стосовно "положень передвиборчих програм та політичної діяльності партій (блоків)" – а це ж типові форми діяльності науковців, в тому числі – політологів, економістів та культурологів, яким їхній фах диктує необхідність ґрунтовного аналізу зазначених виборчих програм.

Але тепер такий аналіз, зроблений у фаховому середовищі, може бути розцінений як агітація. Із відповідними санкціями, бодай навіть моральними.

У тій же статті, де, як уже говорилося, до політичної реклами зарахували інформаційні повідомлення про передвиборчі заходи партій та блоків, міститься інше унікальне твердження:

"Політична реклама – це будь-які не заборонені законами України друковані, усні, звукові та аудіовізуальні види і форми ідейного впливу на людей, що мають на меті прямо або опосередковано привернути увагу до суб‘єктів виборчого процесу".

Зверніть увагу на слово "опосередковано". 1939 року СРСР, Франція та Британія не підписали угоду про спільну протидію агресії, бо Радянський Союз (себто особисто Сталін) вимагав внести в цю угоду поняття "опосередкованої агресії", зі зрозумілих причин відсутнє у міжнародному праві.

Ясна річ, що під таке поняття можна підверстати будь-яку дію, яку ти вважаєш недружньою, а відтак вимагати від підписантів угоди виконання союзницьких зобов‘язань.

Схоже, логіка часів сталінізму повертається. Скажімо, розповідає викладач історії студентам про дії українських соціалістів Галичини у 1930-х роках; чи не є це опосередковане привертання уваги до дій сучасної Соціалістичної партії?

Безумовно, що так – адже певна частина студентів згадає, що і тепер існують політики, які звуть себе соціалістами. Отже, викладач займається політичною рекламою – з усіма наслідками, які звідси випливають?

А тепер – стаття 68. Ви ще не забули, що під політичну рекламу у її "непрямій" формі можна підверстати все, що завгодно, будь-яку інформацію, повідомлення, аналіз чи коментар, навіть до історичних подій?

Так от, ЗМІ, які надали місце для реклами одному суб‘єкту виборчого процесу, зобов‘язані надати таке ж місце й іншому. Тобто, якщо газета помістила статтю про галицьких соціалістів ХХ століття ("опосередкована політична реклама"!), вона мусить давати і статтю про досягнення нинішньої Партії регіонів.

Інше положення статті 68 – те, яке вимагають вилучити журналістські організації і яке начебто мусить бути переформульоване – у чинній редакції закону містить такі нісенітниці, що на них варто зупинитися ще раз, хоч про це і багато писалося:

"Висвітлення виборчого процесу в засобах масової інформації всіх форм власності у формі інформаційних повідомлень, новин тощо здійснюється без коментарів і оцінок, виключно на засадах об‘єктивності, неупередженості та збалансованості".

Що мали на увазі автори закону під словом "тощо"? Все, що завгодно? І взагалі – що вони мали на увазі? Можливо, те, що у будь-якому пристойному ЗМІ репортажі, аналітика і коментарі мусять бути розділені, і не треба їх плутати? Але з тексту закону це не випливає.

Ба більше: якщо в інформаційному повідомленні міститься оцінка ситуації лідером виборчого списку котроїсь із партій, чи буде це порушенням закону? І чи можна взагалі в українських ЗМІ цитувати упереджені та необ‘єктивні думки політиків (а ці думки за визначенням є необ‘єктивними, на те вони і політики, які обов‘язково обстоюють позицію якогось політичного суб‘єкта), чи це незаконно?

Стаття 71 закону містить не менш цікаві речі. Скажімо, участь у передвиборчій агітації заборонена іноземцям та особам без громадянства, зокрема, через журналістську діяльність. Уявімо, що британський журналіст пише статтю про Соцпартію для газети The Independent, цю статтю перекладає і передруковує інтернет-видання "Українська правда", потім її ставлять на шпальти провінційні паперові ЗМІ – і який результат?

Цього журналіста кинуть за ґрати чи вишлють з України? Так само і з положенням, що журналістам "у своїх матеріалах і передачах, не обумовлених угодами" – тобто у політрекламі – "забороняється агітувати за або проти партій (блоків), висунутих ними кандидатів у депутати, надавати їм перевагу в будь-якій формі".

Що таке "перевага у будь-якій формі"? От, скажімо, оприлюднені соціологічні дані. Згідно із ними, одні партії долають виборчий 3%-й бар‘єр, інші – ні. Чи повідомлення про цей факт надає одним перевагу у будь-якій формі? Надає. Значить, соціологію апріорі не можна публікувати? А як із фото? Якщо проілюструвати повідомлення про зустріч із Олександром Морозом відповідною фотографією, то чи порушуватиме це права Наталії Вітренко?

Адже її фото на цій самій шпальті не стоятиме. А як із іншими кількома десятками лідерів партійних списків?

Нарешті, у тій самій статті 71 є ще дві суворі заборони. По-перше, "забороняється проведення передвиборчої агітації в зарубіжних засобах масової інформації, що діють на території України". Виходячи із попередніх положень про агітацію, це означає: зазначені ЗМІ взагалі мусять мовчати про виборчі перегони, бо будь-яке повідомлення можна підверстати під зазначене поняття.

По-друге, всі ЗМІ, що діють на українській території, не мають права оприлюднювати протягом останніх 15 днів перед днем виборів інформацію про визначені шляхом соціологічних опитувань рейтинги партій і блоків. Як автори закону (і, власне, ті нардепи, котрі голосують, не читаючи) уявляють у добу інтернету заборону на таку інформацію?

Бо ж коли такі рейтинги опубліковані в інтернет-виданнях із зарубіжними адресами, їх не треба навіть передруковувати, досить поставити відповідне посилання, "клікніть" – і матимете всі потрібні дані.

І, нарешті, оскільки поняття "день" в українській мові полісемантичне, і водночас ніде не вказано, яке саме значення має на увазі закон, то, може, партійні рейтинги можна публікувати у цей період виборчої кампанії тільки вночі?..

...А якщо серйозно – навіть після "косметичного ремонту" закон про вибори народних депутатів у частині щодо ЗМІ матиме смішний вигляд, достатній, щоб із нього добряче нареготалися у світі.