Чому Володимир Путін не приїде в Україну?

"Если Украина войдет в Шенгенскую зону, будет определенная проблема. Там, на Украине, ведь живет, насколько мне известно, не менее 17% русского населения. Это же разделение народа! Это напоминает разделение Германии на Восточную и Западную!"

Володимир Путін, президент РФ, 11 квітня 2005 року, прес-конференція в Ганновері

"Попытки отвернуться от Украины были бы просто не поняты российским населением, так как связи двух народов давние. Достаточно напомнить, что половина ее населения является этническими русскими".

Сергій Лавров, міністр закордонних справ РФ, 11.10.05, виступ у Фонді політичних досліджень (Париж).

"Війна – це продовження політики іншими засобами".

Клаузевіц

Широко анонсований візит президента Російської Федерації Володимира Путіна до Києва у жовтні – першій половині листопада може не відбутися. Цьому навряд чи зарадить третій робочий візит Олега Рибачука і його прийом Путіним. Це не витік дипломатичної інформації з достовірних джерел, а радше підсумок останніх подій в Україні.

Просто Путіну немає сенсу їхати до України, бо це не буде поїздка тріумфатора до невдахи, готового визнати зверхність Кремля. Навпаки, такий швидкий візит після згортання політичної кризи, тим більше після успішного продажу "Криворіжсталі", виглядатиме не інакше як підтримка дій Віктора Ющенка.

Інша справа, перехопити ініціативу – приїхати в Україну за кілька днів до чи після початку виборчої кампанії і виставити умови всім політичним гравцям щодо надання російської підтримки.

Перерозподіл влади в Києві – відставка Юлії Тимошенко та ослаблення оточення Ющенка, сплутав передвиборчі розклади росіянам. Тепер Кремлю доведеться знову взяти паузу і зайняти вичікувальну позицію, доки Київ знову не почне робити помилки. Такий підхід виправдав себе за останні вісім місяців. Інша справа, що оточення Путіна, яке займається Україною, не змогло скористатися з вересневих подій.

Політичну і урядову кризу в Києві адміністрація Путіна програла майже повністю.

По-перше, в уряді залишилися Борис Тарасюк та Анатолій Гриценко, які за вісім місяців зробили найбільше для пришвидшення інтеграції України до НАТО, тобто діяли безпосередньо на шкоду російським інтересам.

В російському розумінні міністерства оборони і закордонних справ займаються втіленням довгострокової стратегії виживання держави. Експерти цих відомств багато в чому формують геополітичні погляди керівництва держави. Результат цієї роботи росіяни побачили 19 жовтня, коли президент України чи не вперше заявив, що безпосереднє і повне членство в НАТО створюватиме необхідні зовнішні гарантії її національної безпеки.

До цього можна лише додати, що Росія є єдиною сусідньою державою з більшим у кілька разів економічним і військово-політичним потенціалом, яка не приховує експансіоністських намірів стосовно України.

По-друге, попри продовження дискредитаційної кампанії в російських і західних ЗМІ, не втратив жодну із своїх посад голова НАК "Нафтогазу України" та перший заступник міністра з питань ПЕК Олексій Івченко.

У російсько-українських газових переговорах було збережено найцінніше – здатність протистояти шантажу і шантажувати у відповідь. В україно-туркменських переговорах відставка Івченка могла б призвести до різкого погіршення стосунків, адже оточенню Ніязова тоді вдалося б переконати патрона у шахрайстві з боку українців.

Інша справа, що голові НАКу доведеться працювати разом з "інсайдером" Ігорем Вороніним, поновленим на посаді заступника 17 жовтня окремою постановою Кабміну. Вочевидь питання стосунків НАКу та РосУкрЕнерго могло обговорюватися з Єхануровим під час його першого візиту до Москви.

Проте, на відміну від версій про домовленості "газ в обмін на вибори", сторони говорили швидше про суто бізнесовий аспект "статус кво" у оборудках з газом, який мав гарантуватися збереженням певних людей на певних посадах.

По-третє, і найнеприємніше, росіяни прорахувалися щодо Партії регіонів та Віктора Януковича. Підписаний, якщо вірити джерелам, за годину до успішного голосування по кандидатурі Юрія Єханурова, Меморандум про взаєморозуміння між владою і опозицією не містив жодної (!) позиції, яка відображала б російські інтереси.

А в Москві тим часом вже очікували на другий "прокат" Єханурова, вихід певної кількості людей під проводом Тимошенко на вулиці і – капітуляцію Ющенка на користь прем'єра з "донецьких". А то й самого Януковича. Очевидно, такий сценарій тільки загострив би кризу в Україні, яка незалежно від розв'язки, в черговий раз ослабила б позиції України за цілою низкою питань.

Розчарування розвитком подій у Києві зрозуміле: російська еліта досі чекає на нагоду самоствердитись на завалах і рештках помаранчевої революції. Їй, еліті, потрібні докази власної правоти і підтвердження пророцтва того, що з листопадових подій у Києві (Майдану) нічого доброго не вийде.

Не втримався і Володимир Путін, який у вересневому інтерв'ю британському "Файненшл Таймс" нібито пригадав своє "пророцтво" щодо нестабільності і корумпованості нової влади.

Однак попри втрату можливостей щось виграти з кризи влади в Києві, головна приємна новина для Москви на початку виборчої кампанії полягає в тому, що жодних необоротних змін у Києві не сталося.

Нібито головні "завоювання революції" – свобода слова, високий ступінь політичної мобілізації та відповідальності населення і здатність до опору маніпулятивним технологіям, відділення великого капіталу від влади – виглядають вразливими та такими, що втрачають свій потенціал з розпадом тандему Ющенко – Тимошенко.

Їх союз був якою не якою, проте гарантією, що в Україні є одні правила для всіх. Олігархи мали скоритися волюнтаризму харизматичних лідерів, яким населення готове було вірити. На рівні масової свідомості це відбивалося в тому, що більше 50% ще в червні вважали, що країна рухається у правильному напрямку.

В таких умовах політика тиску, жорсткі політичні і диктування економічних умов двосторонніх стосунків на межі ультиматуму не могли принести Кремлю бажаних поступок.

У вересні-жовтні ситуація змінилася: відбулося вражаюче падіння довіри населення до ворогуючих таборів Ющенка та Тимошенко. Однак у адміністрації Путіна не виявилося дієвого інструменту втручання. Хоча можна припустити, що в умовах продовження падіння довіри до колишніх лідерів, Москва спробує сформувати антиющенківську коаліцію. "Поховати" президента України означає поставити під сумнів весь комплекс політичних рішень, прийнятих за цей рік у сфері україно-російських відносин.

Стратегія Росії до парламентських виборів є більш-менш прогнозованою. Кремль буде спрямовувати партії та політиків, які декларують відданість ідеалам "братнього" співіснування, на досягнення потрібних для Кремля цілей.

Перелік вимог добре і давно відомий – газотранспортний консорціум та входження до ЄЕП, запровадження другої державної мови, допуск російського капіталу до інших економічних об'єктів стратегічного значення, відновлення союзництва у військово-політичний сфері.

Політична боротьба, яка незабаром розгорнеться за втілення цих цілей, буде використовуватися в медіа-просторі й для дискредитації та ослаблення влади. Одним з перших сигналів стали заяви Віктора Януковича про катастрофічні наслідки для української економіки відмови Києва від газотранспортного консорціуму.

Тим часом, українська влада теж не демонструє бажання вчитися на помилках. Зіткнення в Києві між прихильниками і противниками надання воякам УПА статусу ветеранів війни, якого можна було відносно легко уникнути, показало простір для застосування маніпулятивних і провокаційних технологій під час виборчої кампанії.

Подейкують, що роботу провалив саме глава секретаріату, який тепер займається "російським питанням". Залишається сподіватися, що в більш принципових питаннях українська влада зможе уникнути розставлених Кремлем пасток.

Україна – НАТО

Найскладніші стосунки Києва та Москви залишаються незмінними вже 14 років і стосуються перспектив вступу України до НАТО. Вступ України до Північноатлантичного альянсу є особливо невигідним для Росії.

Справа в тому, що включення України до НАТО змусить Москву переглядати військово-політичну доктрину держави в цілому, а також геополітичну стратегію дій держави в Балто-Чорноморському регіоні.

Крім того, російська силова (армія та ФСБ) еліта побоюються, що зі вступом України до Північноатлантичного альянсу з'явиться загроза для територіальної цілісності Росії, насамперед на Кавказі. Росія не виключає, що НАТО здатне втрутитись у локалізацію етнічного чи релігійного конфлікту на Кавказі, якщо центральний уряд буде неспроможний втримати ситуацію під контролем.

Принагідно треба зазначити, що лише до 20% українців підтримують вступ до НАТО. Маючи філіали своїх видань в Україні, Росія здатна непомітно поширювати скандальну інформацію про дії військ НАТО чи США (що сприймається в масовій свідомості майже як синонімічні поняття) в Іраку чи Косово.

Україно-російський державний кордон

Прозорість і незахищеність українського східного кордону розглядається росіянами як об'єктивний чинник геополітичної слабкості України. Водночас в медійному просторі – це символ близькості народів.

Недарма в останньому телеспілкуванні з народом Путін "зізнався" в тому, що Ющенко перший попросив спростити процедуру перетину кордону і зовнішньополітичні відомства обох держав готують відповідний договір, який має бути підписаний президентами в Києві.

Водночас питання демаркації та облаштування кордону з Росією є для України життєво необхідним. Під час відвідання Луганської області в липні цього року Борис Тарасюк повідомив, що обсяг щоденної контрабанди становить більше 5 млн. доларів, а в рік набігає більше 2 млрд. дол.

Через російський кордон в Україну потрапляє більше 50% нелегальної зброї та наркотичної сировини (дані Держмитниці і Адміністрації прикордонної служби). Більше того, відкриті кордони є потенційною загрозою цілісності країни і можуть бути використані для роздмухування сепаратизму.

Однак якщо Україна буде наполягати на демаркації і зміцненні контролю за кордоном, Росія це зможе представити як непослідовність Ющенка і відкласти підписання угоди про спрощення перетину кордону.

Єдиний економічний простір

Ще 6 липня глава Мінпаливпрому РФ Віктор Христенко, який представляє Росію в Групі високого рівня на переговорах з ЄЕП, заявив, що Україна не готова до інтеграції в рамках ЄЕП та створення наднаціонального органу. Фактично влітку російська сторона відкинула ідею створення зони вільної торгівлі під приводом відмови України надати згоду на появу наднаціонального регулюючого органу та Митного союзу чотирьох країн.

На тлі уповільнення переговорного процесу в рамках ЄЕП, зокрема у зв'язку з позицією України підтримувати лише угоди, що формують зону вільної торгівлі, Росія розглядає варіант із утворенням Митного союзу в рамках ЄврАзЕС.

Більше того, ЄврАзЕС розглядається Росією як інструмент синхронізації вступу держав-членів до Світової організації торгівлі. З іншого боку, варто нагадати, що за час існування ЄврАзЕС було узгоджено лише 53% митних тарифів. До кінця року планується узгодити ще 10% тарифів. Відповідно, це дасть Кремлю підстави ввести додаткові обмеження на український експорт.

Таким чином, Росія все ще сподівається залучити Україну до Митного союзу шляхом обмеження її торгівлі в рамках СНД і демонстрацією переваг ЄЕП на тлі уповільнення європейської інтеграції України.

Імовірність такого сценарію особливо зросте в разі провалу планів України вступити до СОТ наприкінці 2005 чи до завершення парламентської кампанії 2006 року. Підписання 1 грудня 29 угод між Росією, Казахстаном і Білорусією на тлі зростання цін в Україні, і наприклад, чергової кризи на продовольчому ринку буде показовою ілюстрацією наслідків відмови Ющенка інтегруватися в ЄЕП.

Україна – Росія – Білорусь

Охолодження відносин між Києвом і Мінськом стало важливим стимулом зближення білоруською влади та Кремля. З'являються тенденції зближення силової еліти Москви і Мінська (остання спільна заява ФСБ Росії та КДБ Білорусі про недопущення "кольорової революцій" на теренах СНД).

На прикладі України, Кремль може показати Білорусі, які негативні наслідки в енергетичній та торговельній сферах можуть на неї чекати в разі ведення незалежної прозахідної політики.

Наразі товарообіг між Білоруссю та Росією становить 18 млрд. дол. - це друге місце після товарообігу між Росією та Німеччиною, а переговори щодо приватизації "Белтрансгазу" та білоруських НПЗ впираються лише в питання ціни. На цьому тлі недружня поведінка Києва лише зміцнює переконання білоруського президента у необхідності прискорити оформлення Союзної держави.

Останній візит Юрія Єханурова навряд чи суттєво покращив ситуацію. На це вказують заява білоруського президента Олександра Лукашенка про чудові перспективи збереження низьких цін на російський газ та прискорення процесу розробки спільної Конституції Союзної держави.

Ситуація в Придністров'ї

План президента Ющенка врегулювання ситуації в Придністров'ї чекають нові труднощі. Протягом всіх десяти місяців кожна сторона продовжувала переслідувати свої інтереси і тлумачити новий етап переговорів на свою користь. В результаті, переговори заплановані на 27-28 жовтня в Кишиневі можуть знову зайти у глухий кут, або призвести до чергового загострення у стосунках України з Росією, Молдовою та ПМР, які покладуть на Київ відповідальність за чергову кризу.

Зокрема, Придністровська Молдавська республіка продовжує курс на досягнення міжнародного визнання або приєднання до Росії. Ще в травні міністр держбезпеки ПМР Володимир Антюфєєв заявив, що Росії доцільно переглянути Стамбульські зобов'язання щодо зменшення військової присутності в ПМР.

А в липні, для "запобігання підривних акцій молдовських спецслужб" придністровська влада звернулася до Росії з проханням збільшити кількість російського миротворчого контингенту з 500 до 2400 військовослужбовців і розмістити вертолітну ескадрилью на Тираспольському військовому аеродромі.

Росія, зі свого боку, з часу появи "Плану Ющенка" використовує поновлений переговорний процес для реанімації "меморандуму Козака", який передбачає федералізацію Молдови та введення контингенту російських військ на територію Придністров'я терміном на 30 років.

Під час візиту до Брюсселю міністр оборони РФ Сергій Іванов заявив про неможливість виведення військ з Придністров'я. Більше того, Росії вдалося переконати у доцільності реанімації "меморандуму Козака" частину міжнародних посередників, що засвідчила заява діючого голови ОБСЄ Дімітрія Рупеля про можливість поєднання "плану Ющенка" та "плану Козака".

Тобто, Москва прагне визнання ПМР суверенним суб'єктом переговорів і міжнародного права. Це засвідчила й остання зустріч російської делегації з Володимиром Вороніним. Кремль готовий піти на економічну і енергетичну блокаду Молдови.

Водночас делегація на чолі із заступником секретаря РНБО РФ Юрієм Зубаковим домовилася з придністровськими властями про особливі економічні відносини з невизнаною республікою. Деталі не повідомляються, проте відомо, що до складу делегації входили представники Мінекономрозвитку і торгівлі, "Газпрому", Центробанку, ФСБ, Мінтрансу.

Тепер Росія може публічно висувати Україні пропозиції (вимоги) дозволити безперешкодний транзит російських товарів в Придністров'я, а придністровських товарів – у Росію.

Оскільки це йде в розріз з виконанням "плану Ющенка", Києву доведеться робити непростий вибір між свідомим погіршенням стосунків з Росією і створенням напруженості на кордоні Придністров'я і Одеської області та репутацією послідовного учасника пацифікації ПМР.