Про міфи, або скільки коштує "захист національного виробника"
Міфи народжуються, розростаються, розмножуються, підсилюються та вростають в нашу свідомість та підсвідомість. Кожна влада в кожній країні займається міфотворчістю та наймає казкарів, що ті міфи створюють та розповсюджують.
Якщо в країні відсутня свобода слова та реальна опозиція, то міфи дуже швидко заміняють реальність. Тоді з народом своєї країни влада може робити все, що завгодно. Навіть знищувати, але при цьому народ буде залишатись покірним і навіть щасливим.
Неперевершеними майстрами такої міфологізації були (а деінде в світі ще є) комуністи. Більше 70 років вони "пудрили мозки" народам СРСР міфами про комуністичний рай та велич та мудрість вождів, знищуючи не тільки кращих представників цих народів, але й самі народи.
Нова ера породила нові міфи: про чесного та мудрого президента, про єдину і згуртовану команду, про наш європейський вибір. Ці міфи вже розсипались під тиском реалій. Натомість казкарі від влади вже створюють нові міфи: про економічну кризу, що спричинив уряд Тимошенко.
Про значне погіршення інвестиційної привабливості України при Тимошенко через реприватизаційні процеси. Про аполітичний і професійний уряд Єханурова та про президента всієї України. Про необхідність захисту національного виробника, який, якщо його захистити, завалить нас якісними та дешевими товарами.
Про те, який поганий для економіки країни "бюджет проїдання", і які корисні для економіки державні інвестиції, або "бюджет розвитку". Та вічний міф про державну підтримку українського села.
Деякі міфи вмирають самі по собі. Але деякі з них настільки настійливо нам намагаються вдовбати в підсвідомість, що це вже здається дуже підозрілим.
Міф про економічну кризу
Падіння приросту та власне падіння ВВП – це "дві великі різниці". Хоча деякі депутати та політики, натхненно критикуючи уряд Тимошенко, наполягали саме на вислові "падіння ВВП за 8 місяців 2005 року", чого в природі не було.
Також, зважаючи на висновок СБУ, мабуть підкріплений відповідними матеріалами розслідування, з якими погодився президент, об’єм фіктивного відшкодування ПДВ в 2004 році склав приблизно 5 млрд гривень, що відповідає об’єму фіктивного експорту на рівні приблизно 30 млрд гривень. Тобто приписи ВВП в 2004 році склали приблизно 4%.
Тепер відніміть ці 4% від зростання ВВП в 2004 році та додайте в 2005 році – показники приросту ВВП практично зрівняються.
Кожний неупереджений аналітик, розглядаючи графіки динаміки промислового виробництва та ВВП України за 2004–2005 роки, помітив, що власне "падіння зростання" ВВП в Україні почалося з липня-серпня 2004 року, а "падіння зростання" промислового виробництва, як належить, двома місяцями раніше.
Саме з того часу тренд "падіння зростання" неуклінно продовжувався. Можна спрогнозувати, що досягнувши свого мінімуму в серпні 2005 року, тренд динаміки ВВП з вересня зміниться на позитивний і почне потроху зростати. Але це не є заслугою уряду Єханурова (хоча напевно в листопаді президент буде співатиме дифірамби Єханурову та його уряду з приводу його небаченої ефективності), як і не є заслугою уряду Тимошенко.
Щодо "падіння зростання" ВВП в першому півріччі 2005 року, слід зазначити, що нема у світі такого уряду, який зміг би суттєво змінити динаміку макроекономічних показників за 5-6 місяців своєї діяльності в економіці таких країн, як Україна. Як мінімум, перші півроку своєї діяльності будь-який уряд будь-якої країни живе в системі координат своїх попередників, і тільки за два роки уряд повністю може відповідати за все, що відбувається в економіці країни.
Скільки урядів протримались більше двох років в Україні з 1991 року?
Міф про значне погіршення інвестиційної привабливості України при Тимошенко через реприватизаційні процеси
Не можна погіршити те, чого не було, адже об’єми іноземних інвестицій в українську економіку складають приблизно 1 млрд долл на рік (для порівняння, у Франції цей показник сягає 50 млрд). За словами екс-міністра економіки Терьохіна, падіння прямих іноземних інвестицій в 2005 році відносно 2004 склало аж 14%. Якщо вилучити із 2004 року квазііноземні інвестиції своїх же олігархів, або фіктивні інвестиції, що залишиться?
Але цей міф активно роздмухує Пінчук через свої потужні медійні ресурси в Україні та медійні зв’язки за кордоном. Ціль - зупинити процеси повернення вкраденого. Його мета досягнута - Тимошенко відправлена у відставку, а Єхануров заявляє, що все, що можна було повернути, вже повернуто.
Але хто давав право Єханурову розпоряджатись майном, яке йому не належить? Це вкрадене майно належить громаді України, і тільки суд від імені народу має право вирішити, наскільки законними були процеси передачі прав власності.
Велика шкода від цього міфу полягає ще в тому, що практично нічого не зроблено в Україні, щоб інвестиційний клімат справді покращився.
По-перше, не подолана широко та глибоко ешелонована корупція в країні.
По-друге, немає і "не пахне" законодавчою стабільністю і передбачуваністю дій держави в Україні щодо економічних правил гри.
По-третє, немає політичної стабільності в Україні. І, насамкінець, не визначено раз і назавжди вектор політичного та економічного розвитку країни.
Міф про "бюджет проїдання" та необхідність державних інвестицій
Цинізм цього міфу просто вражає. Хай пенсіонери, інваліди, вчителі, лікарі і далі чахнуть на свої мізерні пенсії та зарплати, але давайте відберемо в них частину їх доходів заради міфічних державних інвестицій.
Чому міфічних? Тому що все що є державним, є неефективним і корупційним за визначенням. Тому що як мінімум 50% державних інвестицій розкрадається державними чиновниками вкупі з депутатами, які лобіюють ці інвестиції (згадайте сумнозвісний автобан Київ–Одеса).
Насправді, результатами цих інвестицій можна милуватися в котеджних селищах навколо Києва та інших великих міст України, в Криму та Карпатах.
Поки не буде створено прозорого і ефективного механізму державного інвестування, жодної копійки не можна направляти з державного бюджету на такі потреби.
Натомість, підвищення доходів громадян є більш чесним та ефективним механізмом державних інвестицій в економіку, адже ці доходи зразу ж інвестуються в реальну економіку через збільшення купівельної спроможності, а отже і споживання.
Кожне підприємство може при потребі прокредитуватись через банки або через інвестиційні фонди. Але чи хочуть банки та інвестфонди кредитувати неефективні державні підприємства? То тоді чому це повинна робити держава коштами платників податків?
Міф про національного виробника
Ми живемо в такій країні, що чим менше держава втручається в якусь сферу життєдіяльності, тим більше там порядку. В тому числі, чим сильніше держава буде захищати галузевого національного виробника – тим скоріше ця галузь розвалиться.
Державний захист села призвів до його тотального занепаду. Варто лише заїхати в будь-яке село України, крім рідних сіл чи то родини Засух, чи то Ющенка, Литвина та Кучми. Люди на селі живуть натуральним господарством кам’яного віку, правда поки що зі світлом і телевізором.
Певні острівки благополуччя, де знайшовся завзятий та впертий фермер чи зберігся колгосп – це виняток, який підтверджує правило. Як результат, ціни на цукор, м'ясо, сир і т.п., які вже наблизились, або перевищили світові.
Міністр АПК Баранівський жаліється, що собівартість нашої пшениці вища за ринкову ціну. Але чомусь не каже, що при чудових погодних умовах поточного року Україна отримала середню урожайність зерна на рівні 22-24 центнера з гектара (собівартість саме перебуває на рівні урожайності 20-22 ц/га).
Чому міністр агропромполітики не переймається тим, що на кращих чорноземах Європи отримуємо найнижчі урожаї зернових (середня урожайність в європейських країнах – 50-60 ц/га)? То ж давайте і надалі за кошти платників податків підтримувати вкрай неефективного сільгоспвиробника та керівників галузі.
Державний захист національного виробника автомобілів привів до того, що збереглася єдина модель національного автомобіля - "Таврія", яка розроблена ще 30 років тому, а українці мусять переплачувати за імпортовані автомобілі до 50% їх митної вартості (25% - мито, 20% ПДВ, 3% пенсійний фонд).
Слава богу, що держава забула захищати національного виробника телевізорів, а то б мусили досі купляти "Електрони" та "Весну" за цінами, вищими Sony чи Panasonic.
Державне регулювання галузі охорони здоров'я призвело до того, що переважна більшість населення взагалі не мають доступу до власне системи охорони здоров'я, тому що остання пронизана тотальною корупцією, хабарництвом, непрофесіоналізмом та розвалом матеріальної бази.
Зараз сприймається як жах те, що держава намагається "навести порядок" в фармацевтичній галузі, яка за останні роки вже самоорганізувалась в умовах жорсткої ринкової конкуренції. Якщо в МОЗ не пройде реформаторська сверблячка щодо фармацевтики, станемо свідками її швидкого розвалу. І т.д, і т.п.
Громадянам країни дуже дорого коштує захист власного виробника – мусимо купувати не якісний товар, що виробляється цим виробником (який чомусь за дивним збігом обставин належить чи то поважному депутату, чи то олігарху, який утримує парламентську партію, за світовими цінами, або вище них.
Тому якщо чиновники хочуть навести порядок чи ефективно реформувати певну галузь народного господарства, краще щоб вони взагалі забули про її існування - хай це зробить ринок та здоровий глузд громадян.
Український народ пристосувався навіть жити без ДАІ, після того, як президент її взагалі розігнав, бо дуже заважали йому їздити. Ще могли, не дай Бог, накласти штраф на президента за перевищення швидкості.
Зате тепер можна "літати" зі швидкістю 200 км за годину, в тому числі і колишньому секретарю РНБО, давити людей на дорогах – самі винні, що опинились не в тому місті і не в той час. Чомусь правоохоронцям не прийде в голову відкрити справу по факту навмисного вбивства по причині значного перевищення швидкості на того, хто керував ескортом колишнього секретаря.
Натомість маємо ще один міф про те, що отримали справжнього європейського президента та нову владу. Щоправда, в Європі всі рівні перед законом, у нас – президенту та його оточенню "закон не писаний".
Скоро будемо мати новий міф про успішного і ефективного прем’єра Єханурова, незалежно від того, що буде з економікою, цінами, зарплатами та пенсіями. Завжди знайдеться потрібний макроекономічний показник, за який можна буде похвалити новий уряд.
Інші показники можна зберегти на майбутнє на випадок, коли потрібно буде пояснювати народові причини чергової відставки чергового уряду. Хоча на крайній випадок Росія устами свого посла підкинула нам універсальну причину: "Бо рожа не сподобалась".
Правда, вийшло, як в анекдоті:
"-Тато, я вирішив оженитись.
Добре синку, яку ж красуню ти обрав?
Це Микола, тату.
Тю! Ти що здурів! Він же москаль!"
Утім, є великий позитив в тому, що відбувається в нашій країні - це невпинне зростання інтелектуального потенціалу народу. Тому що влада весь час підкидає нетривіальні задачки для вирішення: хто винен і що робити? Що є міфом, а що відповідає дійсності?