Україна втрачає суверенність і статус без'ядерної держави
Росія була і залишилась ядерною державою. Чорноморський флот РФ як оперативно-стратегічне об'єднання Збройних Сил Росії продовжує експлуатувати ядерну зброю, але після розвалу СРСР в цьому питанні виникли нові обставини, пов'язані з базуванням сил ЧФ РФ на території України, держави, яка набула без'ядерного статусу.
Росія в "базових угодах по ЧФ" взяла на себе зобов'язання не мати ядерної зброї на території України.
Але зобов'язання "не утримувати ядерну зброю на території України" зовсім не означає що Міноборони РФ зняло її з озброєння ЧФ. В той же час, для України немає різниці, у разі виникнення ядерного конфлікту РФ з будь-якою іншою державою, як буде нищитись флот. Як просто російський ядерний на території України, або як об'єкт, який має зобов'язання перед Україною не утримувати ядерну зброю на її території.
Таким чином, включення до "базових угод по ЧФ" вимоги що "РФ не утримує ядерну зброю на території України" є "чистою декларацією".
До ядерного озброєння флоту, зокрема "ядерних зарядів", або "ядерних боєприпасів" належать:
- спеціально обладнані носії ядерної зброї;
- комплекси зберігання та контролю за ядерними зарядами, системи блокування від несанкціонованого застосування та підготовки зарядів до бойового застосування, які розміщуються на ядерно-технічних базах та на носіях;
- ядерно-технічні бази, де ядерні боєприпаси зберігаються, та проводиться їх регламентне обслуговування, виконується подача на носії, стиковка з ракетами і торпедами та погрузка.
Крім того, є аварійні партії, а також спеціальна служба при штабі флоту, яка обслуговує кодо-блокуючі пристрої, що знаходяться в середині ядерних боєприпасів, за допомогою яких унеможливлюється несанкціоноване застосування ядерної зброї; відповідні управління та відділи, до компетенції яких належить експлуатація ядерної зброї на флоті в цілому; особовий склад, який безпосередньо обслуговує і застосовує ядерну зброю.
У 1992 році українська сторона ситуацію з тактичною ядерної збрєю ЧФ не контролювала взагалі, ні щодо її чисельності, ні факту вивезення з України.
У 1993 році були підстави сподіватися, що під час вирішення долі ЧФ ще в 1992 році, тактичну ядерну зброю вивезли з території України.
Зроблено це було, по-перше, щоб її потім не викупати, у разі, якщо Україна переможе в протистоянні за ЧФ. А по-друге, у зв'язку з фактичним розвалом ЧФ, який опинився в епіцентрі політичної кризи. (До речі, коли ситуацію з ЧФ було розв'язано, Україні так і не повернули жодної копійки за ядерну зброю).
Як відомо, 83,7% Чорноморського флоту, талантами наших президентів, Україна втратила.
Після завершення його розподілу, Росія одразу почала блокувати будь-які намагання України організувати контроль над озброєнням ЧФ РФ, зокрема ядерної зброї.
У експертів виникли підозри, що відпрацьовується план не реформування, а переозброєння ЧФ РФ. Згодом, факти нарощування його ударної спроможності підтвердилося, що, власне, співпадало із заявами російських політиків про їхню рішучість у відстоюванні Південно-Західного напрямку своєї політики.
Тому, не маючи альтернативи, РФ могла знову повернутися до нарощування ядерного компоненту ЧФ РФ.
Тут доречно зазначити, що зобов'язання "не утримання тактичної ядерної зброї на носіях" РФ має перед США, за відповідними угодами, ще за радянських часів.
А стосовно утримання ядерної зброї на території України (в сховищах), Росія не має жодних зобов'язань.
В той же час, оскільки Україна має статус без'ядерної держави, вона не може мати і розміщувати на своїй території ядерну зброю. Забезпечення цих зобов'язань є завданням уряду України.
Чи можливо завозити ядерну зброю в Україну?
Порядок перетинання державного кордону України кораблями та суднами ЧФ РФ, які дислокуються на території України, встановлено постановою КМУ від 24.01.2000 року №120 і є "спрощеним". Тобто Росія лише повідомляє, а не питає дозоволу стосовно перетину кордону України.
На російську сторону, згідно з базовими угодами по ЧФ РФ від 28.05.1997, не покладено зобов'язання надавати українській стороні інформацію стосовно поіменного переліку кораблів і суден ЧФ РФ, які дислокуються на території України. (Це надає можливість, без дозволу з боку України, зараховувати кораблі та судна Новоросійської ВМБ до складу сил ЧФ РФ в Україні і навпаки).
Російська сторона вважає, що спрощенним порядком можуть користуватися усі кораблі і судна ЧФ РФ, а не тільки ті, що дислокуються на території України.
Українська сторона, навпаки, зазначає, що кораблі та судна, які не дислокуються на території України, повинні користуватися іншим порядком перетинання державного кордону України, який встановлений постановою КМУ від 16.05.1996 року №529 для іноземних військових кораблів.
Російська сторона вважає, що переходи кораблів і суден ЧФ РФ між Севастополем і Новоросійськом, Феодосією і Новоросійськом, а також використання території України усіма російськими силами на Чорному морі - це дозволена урядом України повсякденна діяльність флоту.
Через різне розуміння сторонами зазначеного порядку перетинання державного кордону України, неодноразово виникали конфліктні ситуації.
Контр-адмірал Троян в Новоросійську в 23 березня цього року завантажив на ВДК "М.Фільченков" роту (142 особи і 28 одиниць бойової техніки) 382-го окремого батальону морської піхоти, який базується на територію РФ (м. Темрюк) і увійшов в територіальні води України та розпочав висадку десанту на територію Криму в районі гори Опук.
Таких випадків було чимало. ("В. Пікуль" незаконно перебував в Севастополі з 29.08.2002 року до 18.07.2003 року, з 06.03.2004 року до 30.03.2004 року, з 07.07.2004 року до 15.08.2004 року; "Поворіно" незаконно перебував на території України з 07.07.2004 року до 30.07.2004 року, і з 11.02.2005 року – по сьогоднішній день).
Ці кораблі не належать до ЧФ РФ, що базується в Україні, але використовують "спрощений" порядок перетинання державного кордону України. Фактично непродуманим рішенням уряду, Україна створила "відкритий кордон" для Збройних сил РФ.
Десантні кораблі ЧФ РФ постійно курсують між Новоросійськом і Севастополем і жодного контролю за вантажами, які перевозяться, не має! В таких умовах з РФ в Україну, навіть у Київ, можливо завезти будь-що, і ядерну зброю також. Аналогічна ситуація, до речі, і з повітряним простором.
"Відкритий кордон", а також рішення командування МО РФ по збільшенню кількості носіїв ядерної зброї в Севастополі в 2 рази, при умові неможливості перевірок українськю стороною озброєнь та розвідувального обладнання на літаках та кораблях ЧФ РФ, перетворили підозру у впевненість, що ядерний комплекс ЧФ РФ на території України функціонує.
Ще одним підтвердженням такого висновку те, що в авіаційних гарнізонах ЧФ РФ введено особливий режим допуску, який за радянських часів супроводжував ядерні об'єкти.
Де ж проходить межа дозволеного "базовими угодами", а що є порушенням?
Підтримання готовності носіїв, спеціальних об'єктів і служб флоту до прийняття і використання ядерних зарядів з території України, є порушенням базових угод по ЧФ РФ і статусу України як без'ядерної держави.
Проведення перевірок ЧФ ініційовано МЗС України ще у 2000 році за результатами проведення першої (і останньої) перевірки літаків СУ-24 під час їх перебазування на територію України до складу ВПС ЧФ РФ.
Протягом 2001-2004 років йшли переговори і консультації на різних рівнях, зустрічі в рамках "Підкомісії з питань функціонування ЧФ РФ та його перебування на території України", але згоди щодо організації перевірок ЧФ РФ українською стороною не досягли.
Відмову допускати українських верифікаторів, російська сторона мотивувала відсутністю відповідних положень у "Протоколі від 06.03.2000 року про порядок проведення заміни літаків морської авіації ЧФ РФ СУ-17 на літаки СУ-24".
Хоча після завершення заміни літаків дія цього "протоколу" мала закінчитися, російська сторона з цим не погодилася. Тому у 2003-2004 роках, за ініціативою МЗС, українська сторона розробила проект "Протоколу між МО України і МО РФ про порядок проведення перевірок бойових літаків, морської авіації наземного базування ЧФ РФ".
Але демонструючи наполегливе небажання мати контроль над зброєю ЧФ РФ, МЗС РФ стримується від конструктивної відповіді.
До речі, питання про СУ-24 виникло не випадково. Базовими українсько-російськими угодами від 28.05.1997 року ротація бойового складу ЧФ РФ на території України взагалі не передбачена, в тому числі і заміна літаків ВПС ЧФ РФ.
Дотримання принципу "заборони ротації сил флоту" було і залишається для України єдиним шляхом безболісного витіснення залишків застарілого ЧФ РФ з території України в 2017 році.
Однак Кучма, в рамках зустрічі "без краваток", всупереч ратифікованих міждержавних угод, у 2000 році "проявив добру волю" і надав згоду РФ на заміну СУ-17 на носії ядерної зброї СУ-24.
Зазаначимо, українська сторона, надавши свій повітряний простір для бойової підготовки ВПС ЧФ, не має можливості переконатися у дотриманні МО РФ зобов'язань "не вести розвідку проти України".
Закриття доступу на літаки СУ-24МР ВПС ЧФ українським верифікаторам підтверджує факт оновлення розвідувального обладнання.
Нарощування ударної групіровки ЧФ РФ
Після "просування" в Україну полку СУ-24 замість СУ-17, процес недотримання базових угод в частині забезпеченості своєчасного виводу ЧФ РФ з нашої території в 2017 році, розпочався.
Ракетний корабель на повітряній подушці "Самум", носій ядерної зброї, був переведений з Балтійського флоту РФ в Севастополь і включений до складу ЧФ РФ у 2002 на підставі ініційованого російською стороною спільного доручення президентів України і Росії від 18.04.2000 року.
В 2004 році, вже на рівні міністрів закордонних справ, узгоджується переведення з Північного флоту на ЧФ РФ підводного човна 877 проекту, що теж є носієм ядерної зброї.
Україна поступово втрачає імунітет незалежної держави.
Допуск кораблів і літаків на територію України мало бути окремим політичним рішенням українського уряду з обов'язковою ратифікацією парламентом, оскільки воно змінює всю політичну конфігурацію українсько-російських відносин і впливає на зовнішньополітичні наслідки подальшого перебування ЧФ РФ на території України.
Закон України "Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України" передбачає, що підставою для переведення такого корабля як "Самум" на територію України мав супроводжуватися міжнародним договором (ст.2 закону).
Ці кораблі, як і літаки СУ-24, взагалі не могли розглядатися в форматі "ротації", оскільки в списку, що є додатками до базових угод, вони не мали однотипних аналогів, а переводилися в Україну для посилення ядерної групіровки.
Позиція Росії
У ноті МЗС РФ від 05.01.2003 року вказано, що українська сторона, із розподільчих відомостей, які складені при розподілі майна ЧФ, має всі відомості по авіаційних боєприпасах ЧФ РФ, розміщених на території України.
Російська сторона вважає підставою для зняття даного питання з розгляду, адже перелік типів та кількості боєприпасів для літаків СУ-24 і перелік розвідувального обладнання для літаків СУ-24МР містяться у "Протоколі про порядок проведення заміни бойових літаків морської авіації ЧФ РФ типу СУ-17 на літаки типу СУ-24" від 06.03.2000 року.
Очевидно, статті угод, які вимагають щорічного надання інформації стосовно ЧФ РФ, в МЗС РФ ще не дочитали. А термін "верифікація Україною російського ЧФ" в Москві вимовити не можуть.
Безумовно, уряд України мав би припинити послідовне втрачання суверенітету і "розмивання" поняття територіальної цілісності держави.
Склалась парадоксальна ситуація: у України є велика політична проблема у вигляді іноземного флоту який примусово розмістився в Криму на її суверенній території. Однак контроль за діяльністю іноземної стратегічної військово-морської групіровки (25 тисяч військових) в Україні не організовано, оскільки вже 14 років не існує державної структури, яка б мала рівень повноважень, відповідний існуючій проблемі.
Сторонам слід погодитися з тим, що всі питання тимчасового перебування ЧФ РФ на території України мають бути подетально врегульовані згідно з підписаними угодами і національними інтересами сторін.
Повітряний і морський простір України для ЧФ РФ слід тимчасово закрити, до вирішення на міждержавних переговорах всіх питань про організацію верифікації ядерних і звичайних озброєнь, їх чисельності, а також бойової діяльності ЧФ РФ.
У разі незгоди російської сторони на підписання нової угоди про перевірки кораблів і літаків носіїв ядерної зброї ЧФ РФ, очевидно, залишиться варіант денонсації протоколу від 06.03.2000 року в односторонньому порядку.
Гостям доцільно враховувати інтереси господаря. Погодитись на верифікацію флоту, або прибрати з території України всі носії ядерної зброї.
Володимир Безкоровайний, заступник міністра оборони України, командувач ВМС України 1993-1996 роки, кандидат військових наук, віце-адмірал
