200 тисяч недоторканних

У 2002 у Віктора Ющенка був виборчий лозунг "Не словом, а ділом". Своєю діяльністю на посту президента Ющенко все частіше переконує, що ці слова для нього взаємовиключні.

Ситуація з внесенням змін до закону "Про статус депутатів місцевих рад" (щодо недоторканності) стала тому лише зайвим підтвердженням.

Талант зав'язувати Гордієві вузли

Відповідаючи 4 жовтня на питання про те, чи підтримає він законопроект про надання недоторканності депутатам місцевих рад, президент сказав, що він стоїть на позиції зняття недоторканності з депутатів всіх рівнів, зокрема, і народних. А вже наступного дня збільшив кількість недоторканних на 140-200 тисяч.

Після підписання закону президент передав подання до Конституційного суду про перевірку конституційності закону, але він так і не пояснив, навіщо вчинив всупереч своїм переконанням.

Виправдовуючи президента, екс-секретар РНБО Петро Порошенко сказав, що "президент не наклав вето у відповідний строк... І зобов'язаний підписати цей закон".

Тоді слід спитати, а чим майже місяць (між 8 вересня і 5 жовтня) займалися президент і його відомство, і чи звільнені ті, хто так недбало виконує свої функції в секретаріаті президента?

В той же час віце-прем'єр Роман Безсмертний видав ще цікавішу версію, що закон підписали, щоб його (?!) оскаржити.

За його словами, в законі формально мова не йде про недоторканність депутатів місцевих рад, тому "жодних формальних підстав для вето не було".

"Але внаслідок процедури притягнення до відповідальності вийшло майже тотожне до недоторканності... Тому президент хоче з'ясувати в суді, чи тотожні в даному випадку депутатська недоторканність і порядок залучення депутатів до відповідальності", - зазначив Безсмертний.

Між тим, Головне юридичне управління у висновку від 18 квітня цього року пропонувало депутатам відхилити законопроект, як такий, що не відповідає Конституції України. Чому цим застереженням не скористався президент як гарант Конституції? Він не знав?

Але в день підписання закону сайт "Нашої України" ряснів заявами про те, що новий закон створює "дах" для бандитів, які підуть ховатися по радах. Ющенко цього не знав, не розумів?

Радник президента Микола Полудьонний каже, що до президента не раз доводилися застереження про юридичну й політичну небезпечність цього законопроекту. Але Ющенко ухвалив своє рішення. Чим він мотивувався? Бажанням виглядати людиною слова перед Віктором Януковичем, в меморандумі про співпрацю з яким міститься згаданий пункт?

"Можливо, логіка в цьому є. Закон голосувався і ветувався вже не один раз, і якщо Конституційний суд поставить в цій справі остаточну крапку, то до нього вже не будуть повертатися", - припускає Полудьонний.

Але, щоб розв'язати цей Гордіїв вузол, який Ющенко власноруч зав’язав на своїй шиї, президенту доведеться вирішити ще одну проблему – зі складом Конституційного суду.

19 жовтня закінчується термін повноважень половини суддів Конституційного суду – п’яти, які обираються з’їздом суддів, двох від президента, двох від парламенту. Окрім цього, є незаповнена квота - від Верховної Ради два, від президента один, від суддів один. Таким чином, там залишаються працювати лише 5 суддів з 18.

"З'їзд суддів відбудеться 1-3 листопада, і є сподівання, що там будуть обрані шість суддів, президент обов’язково до 18 числа призначить трьох суддів за своєю квотою. Щодо Верховної Ради є сумніви, наприкінці весни депутати вже провалили розгляд двох суддів, і сподівання, що 4 суддів за їх квотою будуть обрані, малі. Таким чином, робота КС дійсно може бути заблокована", - вважає Полудьонний.

Але навіть за вчасного затвердження нового складу Суду на процедурний розгляд питання може вийти щонайменше рік. А для застосування таких правил за умов вседозволеності під час виборчої кампанії – це вічність.

Сумнівається в здатності парламенту призначити суддів і спікер Володимир Литвин. Він уже заявив про це в Страсбурзі. А враховуючи те, що Литвин був одним із протекціоністів згаданого закону, то не варто сумніватися, що він не залучатиме свій талант переконувати в цьому випадку.

Не дарма ж віце-спікер Адам Мартинюк випросив у депутатів повернутися до голосування за цей закон, коли вони його вже провали 8 вересня.

"Так, є побоювання, що, дійсно, відповідна рада може не дати такої згоди. Є корпоративність і так далі і тому подібне. Але в законі запропонований мудрий механізм: якщо відповідна рада не дає згоди на притягнення депутата до відповідальності, то за поданням генерального прокурора таку згоду дає Верховна Рада. А я думаю, тут завжди мудрі рішення будуть підтримані", - переконував депутатів перед голосуванням Мартинюк.

"Не словом, а ділом". Парламентський варіант

Між тим голосування за закон і висловлювання навколо нього стали зайвим прикладом мінливості депутатської душі.

Закон про зміни до закону "Про статус депутатів місцевих рад" (щодо недоторканності) був внесений колишнім "нашоукраїнцем" (нині членом УНП) Валерієм Асадчевим. Представляв його "нашоукраїнець" Іван Іванчо. А між тим "нашоукраїнці" і у висловленнях, і у голосуванні були проти цього закону (за проголосувало лише 4 депутати).

Натомість Блок Юлії Тимошенко висловив протест щодо підписання президентом закону, що надає недоторканність депутатам місцевих рад. "Незрозуміло, чому президент пішов на такий крок, коли ще напередодні висловлювався категорично проти цього. Блок Юлії Тимошенко вважає, що запровадження цього закону відкриє шлях кримінальним структурам в органи представницької влади", - обурювались тимошенківці.

Насправді незрозуміло, про що думали самі члени БЮТ, коли віддавали за цей закон у другій спробі 34 голоси з 41? Про природу власного цинізму чи недалекоглядності?

Так само цікаво знати, чим мотивувались соціалісти (вони дали за закон 24 голоси з 25), ускладнюючи життя власного міністра внутрішніх справ.

Тепер Луценко може готувати не один мішок носових хустинок, щоб змивати з себе і своїх підлеглих пльовки засух, боделанів, колесникових, які тепер спокійно можуть повертатися на насиджені місця.

Між тим фракція СДПУ(о) дала за закон аж 0 голосів. Втім, це не завадило їх лідеру Віктору Медведчуку дуже схвально оцінити закон. "У політичному плані ухвалений закон дозволить зробити роботу депутатів місцевих рад більш ефективною і такою, що відповідає інтересам населення", - вважає лідер СДПУ(о).

Тільки є питання, чи відносить Медведчук до ефективної роботи турне мукачівських депутатів по виборчих дільницях з улаштуванням погромів різної ваги складності.

"Нові правила гри злочинця не врятують, а ось захистити депутата, який відстоює інтереси своїх виборців, від політичних репресій цілком зможе", - переконаний Медведчук.

Потрібен - не потрібен

Учасники політпроцесу кардинально розійшлися у ставленні до закону.

Анатолій Близнюк, заступник голови Донецької облради Бориса Колесникова, який якраз перебуває під слідством, вважає, що підписання змін до закону "Про статус депутатів місцевих рад" – "це необхідний для суспільства крок, крок на шляху до припинення політичних репресій".

Адвокат Колесникова Андрій Федур також вважає, що закон потрібен. "Ми нерідко ставали свідками того, що трактування закону враховувало політичні переконання людини і діяло вибірково", - зазначає він.

Між тим екс-гуманітарний віце-прем'єр Микола Томенко готовий зробити все, аби реалізовувалось гасло "Бандитів – в тюрми", а не гасло "Бандитів – в ради".

Він переконаний, що ні в якому разі не можна допустити введення в дію цього закону, оскільки тоді всі бандити та бізнесмени кинуться в місцеві ради за недоторканністю, яка гарантуватиме їм кримінальну та адміністративну безвинність протягом п’яти років. Наприклад, лише в Криму, вже на сьогодні відкрито близько сотні кримінальних справ на депутатів.

А директор Європейського інституту інтеграції та розвитку Дмитро Видрін вважає, що закон "Про недоторканність" має розповсюджуватися лише на депутатів стратегічно важливих для України місцевих рад.

В коментарі "Українській правді" він наголосив, що не є прибічником тотального впровадження недоторканності на всі рівні.

"Але є рівні, де депутат просто не може виконувати свої обов’язки, не маючи захисту", - зазначив політолог, навівши як приклад діяльність депутатів Київської міськради, зазначивши що на них іноді тиснуть сильніше, ніж на депутатів Верховної Ради.

"Ви, мабуть, знаєте, які шалені гроші діляться у Києві і який тиск чиниться на депутатів, щоб вони відвели ділянку землі. Так от депутатам київської ради я б дав недоторканність, депутатам ялтинської міськради теж, тому що там іде небачений дерибан нерухомості і шалено фатальні речі робляться із заповідниками. А припинити це можна лише не боячись, що завтра місцевий прокурор тебе посадить", - зазначив він.

Також Видрін виступає за надання статусу недоторканності депутатам рад у містах особливого статусу – Києва та Севастополя, а також депутатам обласних центрів.

Загалом, політолог вважає, що навколо закону склалися досить неправильні уявлення та легенди.

"Чомусь у свідомість громадян впроваджується думка, що депутат місцевого рівня набуває такої недоторканності, що може, даруйте на слові, "мочити" на вулицях дітей та дорослих, грабувати та ґвалтувати. І при цьому реготати в обличчя місцевому прокуророві. Насправді недоторканність означає лише одне – якщо депутат порушить закон, він відповідатиме зі згоди місцевої ради. Я не можу уявити собі місцеву раду, яка прикриватиме депутата, котрий, наприклад, грішить педофілією. Ви можете собі уявити, що місцева рада, яка опікується своєю репутацією, хоче бути обраною ще раз, каже "ми ґвалтівника й вбивцю не здаємо!", Це було б демонстрацією кричущої неповаги до власного народу", - сказав він.

На запитання, чи здаватимуть місцеві ради крадіїв, відповів, що якщо цього не станеться, треба "взагалі закривати проект під назвою "Україна".

"Навіщо існувати країні, де мешкають лише крадії та ті, хто їх покриває? Депутати місцевих рад – це здебільшого місцеві вчителі та лікарі. І я не хочу вважати, що вони тотально на стороні злочинного світу. Я не вірю в те, що кожен сільський учитель або сам злочинець, або покриває злочинця".

Але, що робити з економічними злочинцями, які зробили все можливе, щоб юридично приховати свою вину? І хто гарантує, що нечистий на руку товариш не купить собі тепле місце в прохідній частині списку, якщо не Верховної, то хоч місцевої ради? І хто відповідатиме за незаконний землевідвод в історичний частині міста чи в заповіднику під черговий багатоповерховий монстр чи царський маєток? Чи каруселі на користь свого кандидата на місцях?!?

Цей закон означає амністію не тільки Колесникову чи Кушнарьову, а й тим, хто маніпулював на виборах у Мукачевому і на президентських виборах. До речі, на ці вибори (списки виборців - також у руках місцевих рад).

Це також становить смертельну загрозу бізнесові, що розвивається, у регіонах – займатися бізнесом і конкурувати з тими, хто має недоторканність, неможливо.

Цей закон - це повторення пройденого. Наприкінці 90-х вже був момент, коли мафія намагалася легалізуватися через ради. Ми пройдемо це ще раз?

Індульгенція як вона є

Про внесення змін до Закону України "Про

статус депутатів місцевих рад"

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

I. Внести до Закону України "Про статус депутатів місцевихрад" ( 93-15 )

(Відомості Верховної Ради України, 2002 р., N 40,ст. 290) такі зміни:
1. Статтю 30 доповнити частиною сьомою такого змісту:
"7. Депутата місцевої ради не може бути притягнуто до
кримінальної відповідальності, арештовано або піддано заходам
адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку,
без попереднього розгляду питання місцевою радою".
2. Статтю 31 викласти в такій редакції:

"Стаття 31. Порядок вирішення питання про притягнення
депутата місцевої ради до кримінальної
відповідальності

1. Кримінальна справа стосовно депутата місцевої ради може
бути порушена судом або прокурором.

2. Запобіжний захід щодо депутата місцевої ради у вигляді
підписки про невиїзд або взяття під варту може застосовуватися
виключно судом після надання згоди відповідною місцевою радою.

3. Для одержання згоди місцевої ради на притягнення депутата
до кримінальної відповідальності, його арешт або застосування до
нього заходів адміністративного стягнення, що накладаються в
судовому порядку, відповідний прокурор вносить у раду подання.
Воно може бути внесено і прокурором вищого рівня.

Прокурор вищого рівня може відкликати подання про одержання
згоди на притягнення депутата місцевої ради до відповідальності,
внесене в раду прокурором нижчого рівня.

Подання вноситься перед пред'явленням депутату обвинувачення
або дачею санкції на арешт, або направленням справи про
адміністративне правопорушення до суду.

4. Рада розглядає подання прокурора не пізніше ніж у місячний
строк, приймає вмотивоване рішення і в триденний строк повідомляє
про нього прокурора. Депутат має право брати участь у розгляді
радою питання про притягнення його до кримінальної
відповідальності.

5. У разі відмови сільської, селищної, міської (міста
районного значення), районної у місті ради в наданні згоди на
притягнення депутата до кримінальної відповідальності, його арешт
або застосування до нього заходів адміністративного стягнення, що
накладаються в судовому порядку, для вирішення цього питання по
суті прокурор має право внести подання до відповідної районної чи
міської ради.

У разі відмови міської або районної ради надати таку
згоду питання може бути вирішено по суті за поданням прокурора
Автономної Республіки Крим або прокурора області, Верховною Радою
Автономної Республіки Крим чи відповідною обласною радою. У разі
незгоди з рішенням обласної, міської ради Київської міської ради
та Севастопольської міської ради про відмову в наданні згоди на
притягнення депутата до кримінальної відповідальності, його арешт
або застосування до нього заходів адміністративного стягнення, що
накладаються в судовому порядку, Генеральний прокурор України має
право звернутися з поданням про вирішення питання по суті до
Верховної Ради України.

6. Прокурор, який вносив подання до місцевої ради, у
триденний строк з дня закінчення провадження по справі
зобов'язаний повідомити раду, що надала згоду на притягнення
депутата до відповідальності або його арешт, про наслідки слідства
або розгляду справи".

II. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

Президент України В.ЮЩЕНКО
м. Київ, 8 вересня 2005 року