Сюжети війни з РосУкрЕнерго

Боротьба за незалежність від Росії триває. Минуле керівництво України та нинішня кремлівська влада були зв'язані корупційними схемами, і зараз весь кримінальний характер цих зв'язків використовується на повну потужність, щоб вчиняти тиск на українську державу.

Уряд змушений будувати свою стратегію вирішення газових проблем автономно від "Нафтогазу", оскільки нинішня система влади не дозволяє НАКу і кабмінівцям працювати разом. Газ навіть стає приводом для втрати деякими екс-олігархами префіксу "екс".

Чистка імені

Поштовхом до написання цієї статті стала інформаційна кампанія, направлена на "відмивання" нібито чесного імені компанії "РосУкрЕнрго".

Як відомо, цю фірму керівництво СБУ зв'язує з Семеном Могилевичем, міжнародним бізнесменом з радикально кримінальною репутацією. Він уже кілька років перебуває у розшуку ФБР. Зараз же Могилевич вперше за багато років вирішив виступити з публічною заявою. Він через свого адвоката відхрестився від "РосУкрЕнерго".

Лише після цього представник неназваних акціонерів цієї компанії, Вольфганг Путчек, член правління Raiffeisen Investment (яка виступає від імені власників половини акцій "РосУкрЕнерго") відкинув звинувачення у причетності Могилевича до "РосУкрЕнерго".

Схоже, Могилевич більш активно дбає про свою ділову репутацію, ніж райфайзенівські акціонери – про свою. Характерно, що материнська структура групи "Райфайзен", австрійський "Райфайзенбанк", поки що мовчить і не коментує цю тему.

В Україні ж помічено пересування піарників з немаленькими грошовими сумами, які не проти "переконувати" представників мас-медіа у абсолютно відкритому та суспільно корисному характері бізнесу "РосУкрЕнерго".

Хоча будь-кому зрозуміло – ця кампанія дещо особлива. В світі було небагато випадків, коли щойно створені фірми раптово потрапляли на бізнес-олімп і отримували найкращі контракти. Мимоволі згадується іще два випадки, коли нікому до того невідомі ставали суперуспішними.

Перша – це молочний брат-близнюк "РосУкрЕнерго" Eural TransGas (ETG). Тоді причетність Могилевича до ETG була дещо більш явною, тому її, мабуть, довелось прикрити, і замінити на підкреслено прозору компанію "РосУкрЕнерго" з гордим західним фінансовим іменем на прапорі – Raiffeisen.

Інший приклад дещо більш віддалений, але теж чомусь із Росії. Це "Байкалфінансгруп" – до того незнайома громадськості компанія, яка в свій час придбала найбільший актив ЮКОСА – Юганськнафтогаз. Тим не менш, почерки з організації таких компаній надзвичайно схожий. Мабуть, через те, що там всюди присутня корупція найвищого державного рівня.

Газова рана

Роль "РосУкрЕнерго" – бути місцем, де осідають гроші від торгівля та транзиту газу. Ця компанія – центр розподілу прибутків, який винесено за рамки державних утворень. Ні російський народ, ні український на можуть контролювати доходи, які приносить бізнес "РосУкрЕнерго", що використовує ресурси цих країн.

Оскільки власники принаймні половини акцій компанії достеменно невідомі, можна було б допустити, що за нею знаходяться керівні "сім'ї" Росії та України, які традиційно контролюють газовий бізнес обох держав.

Кучма та його помічники добряче постаралися, щоб зберегти свою владу і після формального складення президентських повноважень. Тіньовий газовий бізнес, який вони розбудовували протягом років, зараз надзвичайно важко зруйнувати, тим більше, коли "подєлщіком" у цьому бізнесі вступає російська влада і міжнародний криміналітет.

Кучмі і Ко вдалося залишити Україну з відчутною газовою раною – незакритим балансом голубого палива, який складає близько 8 млрд. Цим вирішили скористатись росіяни. Оскільки вони знають про українські державні секрети все, що потрібно, то їм було не надто складно винайти схему для тиску на "бунтівну провінцію" (якою вони до сих пір бачать Україну).

Для того, щоб максимально ускладнити пошук об'ємів блакитного палива, необхідних для закриття газового балансу, "Газпром" придумав легенду "вкраденого" газу. Тобто зараз Україна опинилася у становищі, коли вона не просто шукає можливість придбати пальне, а терміново знайти газ, аби довести, що вона не є крадій. Принаймні так все виглядає з боку.

Росіяни педалюють цю тему, з дальньою метою розірвати чинні угоди, які передбачали бартерну оплату транзиту російського газу через Україну. Оплата йде за вигідними для українців умовами, і змінити їх теоретично не можна до 2013 року, якщо не станеться чогось неймовірного. Наприклад, масштабного незаконного і несанкціонованого відбору газу Україною.

На цей рік, схоже, росіяни свого добилися – їм, скоріше за все, вдалося змусити "Нафтогаз" купити газ за завищеною ціною.

Вкрав? Плати!

У Олексія Івченка, голови правління НАК "Нафтогаз України", явно щось негаразд. Оригіналів контрактів, які підтверджують заяви керівника "Нафтогазу", що газ для закриття балансу придбано, ніхто так і в уряді не бачив.

Можна припустити, що певні форми контрактів є, але невідомо, наскільки вони є дієвими, а також за якою ціною цей газ було закуплено. Не виключено, що за занадто високою, що дасть можливість прем'єру говорити про неналежне виконання Івченком своїх обов'язків.

Ліричний відступ. Дана ситуація іще раз підтверджує той факт, що ірраціональне керує життям економіки. Перемогти Івченка, лідера конгресу українських націоналістів (КУНу) – справа честі для росіян. КУН – політичний спадкоємець ОУН-УПА. Ця газова сутичка, яку вони затіяли, в їх свідомості чи підсвідомості є продовженням давнього збройного протистояння українських націоналістів УПА з репресивними органами Росії – НКВД-КГБ-ФСБ.

Останні досі керують Росією, перші лише недавно отримали свою невелику квоту в українській владі, і боротьба, що згасла з повоєнних часів, зараз розгоряється з новою силою. На щастя, лише у господарсько-політичній площині.

Оскільки Івченко заявляв, що 5 з 8 необхідних мільярдів куб. м. він закупив саме у одіозної "РосУкрЕнерго", це наштовхує на подальші невеселі здогадки.

Цифра в 5 млрд. кубометрів співпадає з тим обсягом газу, який має бути відправлено "Газпрому" в рахунок тих "вкрадених" обсягів газу. І причому сам "Газпром" розкрив таємницю, що ці обсяги вони продали "РосУкрЕнерго".

Таким чином, технічно можна стверджувати, що Україна вже купила за невідомою ціною той газ, в крадіжці якого її звинувачували. Цілком імовірно, що замість того, щоб просто віддати цей газ Росії або сплатити за нього послугами з транзиту за вигідними коефіцієнтами.

Це, звичайно, не доконаний факт, але досить імовірний сценарій. Івченко зараз у відпустці, причому пішов він у неї якраз у той момент, коли Тимошенко як формальний начальник вимагала від нього показати оригінали контракти на купівлю додаткових 8 млрд. куб м. блакитного палива.

При цьому прем'єр саркастично прокоментувала цей крок голови правління НАКу, сказавши, що той проведе цю відпустку в Росіє та Туркменистані – мабуть, вона натякає, що Івченко всіляко намагається виграти для себе час, щоб врятувати ситуацію і довести свою спроможність вирішувати всю масу проблем "Нафтогазу".

Гайдук – знову олігарх?

Поки Івченко відпочиває, уряд на чолі з Тимошенко зараз планує свою, альтернативну схему вирішення газових проблем. Вже сформована робоча група, яка буде вести переговори щодо відносин у газовій сфері на наступний рік, причому, можливо, переговори навіть ітимуться про перехід на грошові форми розрахунків за транзит газу.

Сюрпризом стало майже тріумфальне повернення у владу відомого бізнесмена Віталія Гайдука, одного із співвласників "Індустріального Союзу Донбасу". Чому тріумфальне? Тому що до нього звертаються у скрутний момент за допомогою у вирішенні глобальних проблем.

Причому раніше депутат – колега Тимошенко по фракції БЮТ Михайло Волинець звинувачував Гайдука (тоді віце-прем'єра з питань ПЕК в уряді Януковича) у стандартних для українського олігарха гріхах – скупці вугільних шахт через боргові схеми і лобіюванні рішень, вигідних бізнесу ІСД.

Невідомо, чи вибачалась Тимошенка за заяви свого однопартійця, але досить цікавим виглядає факт запрошення такої досвідченої людини в робочу групу для переговорів з росіянами. З перспективою входження до уряду.

Ситуація на небесах

Одночасно вирішення цих газових проблем – велика політична гра всередині України. Тимошенко надзвичайно зацікавлена в контролі над "Нафтогазом".

По-перше, це доступ до великих фінансів, які можна закачати у бюджет, і роздати народу іще більше матеріальних благ від імені прем'єра. Зробити це можна, безпосередньо збільшивши податкові зобов'язання компанії, або ж методом покійного Кірпи – набрати кредитів під гарантії корпорації ніби то на розвиток газового бізнесу, а потім використати ці гроші зовсім на інше.

По-друге, "Нафтогаз" – надпотужний важіль впливу на великий бізнес, який залежить від ціни на газ. Тут відкривається надзвичайно велике поле для домовленостей.

По-третє, аналогічне поле відкривається на міжнародному рівні – зокрема, Тимошенко може з тріумфом домовитись з усіма газовими ворогами і друзями України, зробивши себе особою, від якої залежить енергетичне благополуччя держави.

Тому з усіх цих гарних і не дуже міркувань, Ющенко-політик допускає контроль прем'єра над "Нафтогазом". Оберігаючи Івченка від гніву Тимошенка.

P.S. Минулого тижня Raiffeisen Investment у рамках реабілітації іміджу "РосУкрЕнерго" поширив прес-реліз. Там стверджується, що основою для роботи "РосУкрЕнерго" стали три угоди:

перша – між ВАТ "Газпром" і Туркменістаном про те, що з 1 січня 2007 року весь туркменський газ буде викуповувати російська компанія.

друга – між "РосУкрЕнерго" і дочкою "Газпрому" – "Газекспортом", який буде перепродавати туркменський газ "РосУкрЕнерго" з 2-процентною комісією.

третій – про створення міжнародного консорціуму, що, як заявлено, займеться реконструкцією існуючих і будівництвом нових газопроводів для збільшення потужності ділянки газопроводу Середня Азія – Центр.

Ігор Луценко, економіст