Хто і як працює в Америці на Україну

Сполучені Штати давно були найбільш активною в Україні західною країною. Активність США тільки підвищилася після обрання Ющенка президентом. Проте у Вашингтоні мало відомо про справи в Україні. Мало повідомляється про регулярні, якщо не щоденні, зміни більшістю україно-американських, американських чи українських ЗМІ.

Стосунки Україна – США зараз повернулись до стратегічного партнерства, в якому вони перебували у другій половині 1990-х за часів президентства Білла Клінтона.

Вашингтон протягом президентства Ющенка сильно відрізняється від того, яким він був за часів Леоніда Кравчука у ранніх 1990-х, коли Україна стала незалежною. Відбулися дві важливі зміни.

По-перше, сьогодні найбільший вплив мають добре влаштовані особи в уряді чи "мозкові центри", набагато більший, ніж організації американських українців.

По-друге, багато окремих осіб-неукраїнців чи неукраїнських організацій сьогодні є більш активними та впливовими, ніж багато організацій американських українців.

А тому прийшов час для американських українців та їх організацій переоцінити те, як вони можуть допомогти та залучитися у ці процеси, і отримати вигоди з нового, більш позитивного образу України.

ЗАНЕПАД ОРГАНІЗАЦІЙ ДІАСПОРИ

Під час Помаранчевої революції ми стали свідками вибуху активності в українській діаспорі у США – нечуваної з часу здобуття незалежності. Американські українці були спостерігачами на виборах, особливо протягом третього туру президентських виборів, забезпечували фінансами та проводили демонстрації у багатьох містах, в тому числі у Вашингтоні.

Поки що не ясно, чи зможе ця активність перетворитися на стабільну, активну та професійну присутність у Вашингтоні з достатнім персоналом та ресурсами.

Якщо хтось подивився б на зацікавленість в Україні у Вашингтоні до української незалежності, він би побачив відносно малий, проте активний, світ. Цей світ складався у більшості з української діаспори та її друзів у американському Конгресі та Комісії з безпеки та співробітництва у Європі (Гельсінська комісія), з якими тісно співпрацювали різні організації діаспор та окремі особи.

Українська діаспора у США успішно пролобіювала багато резолюцій, що стосувалися прав людини, допомагала у створенні важливої американської комісії з питань голодомору в Україні та відкрито протестувала проти повернення українського моряка Мирослава Медвідя у Радянський Союз.

За активної участі української діаспори в США були проведені слухання за участю колишніх дисидентів, які переїхали у США, а також стосовно Чорнобильської катастрофи. Українська діаспора також підтримала зусилля заснувати американське консульство у Києві.

Одразу по здобутті Україною незалежності членів Гельсінської комісії Дон Ріхтер та Денніс ДеКонсіні подали резолюції із закликом до адміністрації визнати незалежність України. Вона пройшла, незважаючи на протести державного департаменту.

У часи СРСР інтерес до політичного розвитку України був відносно малим і стосувався переважно тиску на Союзу, тому поява статей про події в Україні у великій газеті була подією.

Україна була в більшості terra incognita для науково-дослідних та неурядових організацій, на відміну від організацій української діаспори у США, які включали Українську національну інформаційну службу (UNIS) та вашингтонське відділення Української національної асоціації, а також Смолоскип, Пролог, Американці за права людини в Україні (AHRU) та Світовий конгрес вільних українців.

Відновлення незалежної української держави встановило іншу динаміку стосунків, з повагою до всього вищеописаного: тепер не лише американський уряд засновує чи розширює установи для співпраці з цим новоутворенням, виявили свій інтерес також і неурядові організації, орієнтовані на розвиток стосунків, та дослідні центри.

Це залишилось непоміченим багатьма американськими українцями.

Вплив організацій американських українців у Вашингтоні перебував у занепаді довгий час, але важко точно визначити початок цього занепаду. Так, Український народний союз (UNA) зачинив своє відділення у Вашингтоні у 1995 році – ця подія значно послабила здатність американських українців лобіювати власні інтереси серед політиків.

Українська діаспора у США ніколи до кінця не розуміла і не надавала достатніх ресурсів на помітну професійну присутність у Вашингтоні, і багато зусиль стосовно України, навіть до незалежності, насправді були лише реакцією та базувалися на волонтерській діяльності відданих ентузіастів.

Український конгресовий комітет Америки (UCCA) досі має представництво у Вашингтоні – UNIS. З 2000 року UCCA разом з іншими українськими та неукраїнськими неурядовими організаціями у США проводить щорічні конференції про Україну, що приводить вищих українських посадовців у Вашингтон.

UCCA нещодавно ініціювала американо-український діалог про безпеку як спільний проект з Американською радою міжнародної безпеки та групою підтримки України у Конгресі. UCCA також ініціював кілька резолюцій конгресу, одна з них стосовно побудови пам’ятника голодомору у Вашингтоні, та взаємодія з кількома членами конгресу, особливо членами української групи підтримки у Конгресі.

Однак дивно, що персонал UCCA та інших організацій української діаспори нечасто запрошують на внутрішньоурядові події у США, які стосуються України. Персонал UCCA також не завжди відвідує круглі столи аналітичних центрів, що стосуються України, доступ до яких, зазвичай, також винятково по запрошеннях.

Вашингтонська група, з часу свого заснування у 1984 році до недавнього часу забезпечувала безліч подій для дискусії з приводу українських політичних подій. Однак протягом останніх трьох-чотирьох років вона сфокусувала свою увагу на культурних та соціальних подіях.

Інші колись активні організації американських українців просто стали неактивні або припинили своє існування.

Винятком із загального занепаду є Фундація "Україна США" (USUF), який базується на тільки на членах діаспори – походить та отримує підтримку від української діаспори у США, а також більш значну підтримку від американського уряду для його різноманітних програм в Україні. USUF продовжує бути дуже активним та помітним у Вашингтоні.

Його персонал регулярно відвідує аналітичні та деякі закриті урядові події і має дієві контакти з виконавчою та законодавчою гілками американського уряду. Такі зустрічі забезпечували неформальний обмін ідеями та можливість для американських українців внести свою лепту у державну політику стосовно України.

Втім, слід відзначити, що організації української діаспори дали відносно мало на виході, якщо говорити про формування американської політики щодо України. І більшість законодавчих актів, що стосувалися України і були проведені конгресом в останні кілька років, були схвалені без особливого вкладу чи активної підтримки з боку організацій української діаспори.

Можливо, організаціям української діаспори слід було б повчитись у вірменських та єврейських лобістів, зважаючи на їх активну діяльність у Вашингтоні.

Як завершальний коментар слід згадати ще такий важливий аспект, як сприйняття американських українців місцевим урядом.

Протягом ери Кучми важлива група впливових американських українців з широкого кола політичних орієнтацій в еміграції були "державники" (які підтримували Україну, незалежно від того, яка політика проводилася українським урядом). Це спонукало їх захищати сумнівну політику та практику режиму Кучми. Не дивно, що ці захисники-апологети відлякували американський уряд та політиків від співпраці з організаціями української діаспори.

Найбільш яскравий приклад – президент Українського світового конгресу (UWC), який був постійним апологетом Кучмівського режиму та вірний критик американської політики та законодавчих ініціатив, зокрема резолюцій конгресу у 2002 та 2004 роках, які закликали до вільних та справедливих виборів в Україні. Це був хороший приклад ситуації, коли одне крило організованої української діаспори підриває діяльність іншого.

Але були й інші державники з академічних, юридичних та воєнних кіл. Були випадки, коли академічні інституції відмовлялися надавати приміщення для круглих столів по темі Кучмагейту та вбивства Георгія Гонгадзе. Сьогодні, звичайно, вони всі – що недивно – перефарбувалися у помаранчевих.

УКРАЇНСЬКІ ДИПЛОМАТИ

Тепер до інших сфер представлення України. Хоча деякі чиновники українського посольства таки відвідували події стосовно України в аналітичних установах та були досить сміливими лобіювати українських дипломатів на підтримку вільних та чесних виборів після другого туру президентських виборів та протягом Помаранчевої революції, інші дії посольства розчаровували.

Наприклад, репутація посольства була підмочена протягом виборів 2004 року, коли воно офіційно поскаржилось Університету Джорджа Вашингтона на публікації гостюючого професора Кузіо в Ukrainian Weekly про вибори 2004. Університет відповів, що посольство має писати Ukrainian Weekly, щоб озвучити свою протилежну думку.

З очікуваним призначенням нового посла посольство України могло б покращити свою роль у цій галузі. Посольства країн, які зараз члени НАТО та ЄС, відігравали активну роль у лобіюванні за євроатлантичну інтеграцію власних країн саме у Вашингтоні. Українському посольству варто дотримуватися такого напряму.

НЕУПЕРЕДЖЕНА АКАДЕМІЯ

Зменшення впливу організацій американських українців у Вашингтоні поєднується з академічним світом, який ще не пристосувався до появи незалежної України. "Українські студії" продовжують розумітися, перш за все, як культура, історія та вивчення діаспори. Щорічні призи, які вручає Американська асоціація українських студій, ніколи не отримують книжки чи статті з політичних наук.

Розчарування у Гарвардському українському дослідницькому інституті (HURI), частково, призвело до перенаправлення сподівань та зусиль частиною американських українців на Колумбійський університет.

Протягом та після українських виборів 2004 Колумбійський університет проводив дискусії, що стосувалися цієї історичної події. Також серед його активів щорічна конвенція Асоціації вивчення національностей, який піднімає найбільшу кількість питань про сучасну Україну серед усіх північноамериканських конференцій.

Все ще рано говорити, чи включатимуть колумбійські українські студії – на відміну від HURI – сучасну Україну як важливе та рівне поле для досліджень та викладання. Ми можемо лише сподіватися, що Колумбійський університет не братиме приклад з HURI.

АКТИВНІ ОСОБИТОСТІ

Серед провідних академіків, що працюють над сучасною Україною, можна назвати Люкана Вея (Lucan Way, Temple University), Олександра Мотиля (Alexander Motyl, Rutgers), Пола Д’Аньєрі та Еріка Геррона (Paul D'Anieri and Erik Herron, Kansas), Стефана Шульмана (Stephen Shulman, South Illinois), Роберта Кравчука та Чарльза Вайза (Robert Krawchuk and Charles Wise, Indiana) та Тараса Кузіо (Taras Kuzio, George Washington).

Зростаюча важливість та вплив окремих осіб помітний і у багатьох інших площинах вашингтонського життя.

Ось деякі люди у Вашингтоні, які щодня працюють над сучасною Україною з або в американських урядових установах та подібних структурах: Джин Фішел, Девід Крамер, Карен Стюарт, Маркус Мічелі, Ден Розенблюм, Джордж Фроуік у Держдепартаменті (Gene Fishel, David Kramer, Karen Stewart, Marcus Micheli, Dan Rosenblum, George Frowick);

Деймон Уілсон , Національна рада безпеки (Damon Wilson); Джессіка Кел (Jessica Kehl); генерал у відставці Ніколас Кравців, Департамент оборони (Nicholas Krawciw); Крістін Луцик, Андрій Бігун, Департамент комерції (Christine Lucyk, Andrew Bihun); Орест Дейчаківський, Рон Макнамара (Orest Deychakiwsky, Ron McNamara, Гельсінська комісія); Надя Дюк, Джон Сквайр, Національний демократичний фонд (Nadia Diuk, John Squier (); та Білл Глісон, Інститут міжнародних відносин (Bill Gleason, Foreign Service Institute).

У американському уряді є багато окремих осіб, в тому числі певна кількість американських українців, які працюють над Україною у державному, комерційному, енергетичному департаментах, департаментах правосуддя, оборони та скарбниці й інших органах, які займаються торговими та економічними стосунками з Україною.

Колишні американські посли в Україні, особливо Стівен Пайфер та Уільям Грін Міллер (Steven Pifer, William Green Miller), також виявляли активний інтерес та зацікавлення у справах України. Обидва є членами політичної діалогової групи USUF.

Серед ключових осіб, які працюють над питаннями України у вашингтонській політиці, можна назвати такі: Стівен Леребі, Дженніфер Мороні, Кейт Крейн, Ольга Олікер (Stephen Larrabee, Jennifer Moroney, Keith Crane, Olga Oliker, Rand Corporation); Андерс Аслунд (Anders Aslund, Фонд Карнеги); Блер Рубл (Blair Ruble, Kennan Institute); Майкл Макфол (Michael McFaul, Stanford University - Washington); Збігнев Бзежинский, Селест Уолландер, Ричард Мерфи, Кейт Сміт та Януш Бугайський (Zbigniew Brzezinski, Celeste Wallander, Richard Murphy, Keith Smith, Janusz Bugajski, Центр стратегічних та міжнародних досліджень); Брюс Джексон (Bruce Jackson, Project on Democracy); Радек Сікорський (Radek Sikorski, Американський підприємницький інститут); Аріель Коен (Ariel Cohen, Heritage Foundation); Ярослав Мартинюк (Jaroslaw Martyniuk, Інтермедіа); та Морган Вільямс (Morgan Williams, Бізнес рада Україна – США та SigmaBleyzer).

АМЕРИКАНСЬКІ УСТАНОВИ

Жодна інша західна країна не наближається до рівня американської урядової допомоги академікам та науковим дослідженням. Американський уряд та наукові структури – не організації американських українців – протягом останніх кількох років організовували семінари, обговорення, круглі столи на тему України.

Ці урядові семінари (участь лише за запрошеннями) стосувалися майбутніх виборів в Україні і були проведені у вересні та грудні 2003, березні та липні 2004, а також червні 2005. Американський уряд також спонсорував більш глибокі цілоденні дискусії про Україну у консультації Буз-Аллен (Booz-Allen), які стосувалися зміни поколінь в Україні.

Американський уряд також залучає академіків та науковців до формулювання стратегічних документів та прогнозів стосовно України. Такі документи нерегулярно формулюються для стратегічно важливих країн.

Американський уряд також був спонсором круглих столів, де українська Помаранчева революція порівнювалася з революціями у Сербії та Грузії. Інші брифінги досліджували, як Україна прогресує з часу обрання президентом Ющенка.

Протягом останніх років Гельсінська комісія американського конгресу проводила слухання та брифінги по Україні, спонсорувала обговорення виборів 2002 та 2004, спонсорувала резолюції з’їздів та видавала численні звіти з’їздів.

Комітет палати міжнародних відносин (HIRC) також провів слухання щодо українських виборів 2004 року. Комітет також провів слухання по Україні у липні 2005 року.

Як було зазначено раніше, різниця між Вашингтоном 1980-х та 1990-х полягає у тому, що науково-дослідні інститути тепер проявляють активний інтерес у сучасній Україні. Найбільша кількість обговорень була організована Фондом Карнегі, відображуючи велику ступінь зацікавлення в Україні д-ра Аслунда, який очолює програму Фонду по Росії та Євразії.

Д-р Аслунд є також співавтором Звіту комісії блакитної стрічки по Україні, створений за участю Програми розвитку об’єднаних націй (UNDP). Д-р Аслунд та професор Макфол підготували книгу про Помаранчеву революцію, що має бути опублікована Фондом Карнегі в кінці 2005 року.

Центр стратегічних міжнародних студій (CSIS) був також активний стосовно України. CSIS має постійні робочі групи по Україні, в тому числі зосереджені на виборах 2002 та 2004 років. У 1990-х CSIS організував Американсько-український дорадчий комітет, який складався з видатних американців та українців та проводив періодичні зустрічі у Вашингтоні та Києві.

Сполучені Штати є також найактивнішою західною країною у галузі підтримки демократії В Україні. Національний демократичний фонд [NED] був створений у еру Рональда Рейгана, його євразійський відділ очолює д-р Надія Дюк.

Міжнародний республіканський інститут (IRI), чий євразійський відділ очолює пан Нікс, та Національний демократичний інститут (NDI), чий євразійський відділ очолює посол Ледський, дуже активні в Україні та у Вашингтоні.

У березні-квітні у Вашингтоні за сприяння IRI виступив з промовою міністр закордонних справ Борис Тарасюк та за сприяння IRI та NDI був влаштований прийом президента Ющенка.

Freedom House також відіграв важливу роль у підтримці демократії в Україні з 1990-х. Найвідоміший український спеціаліст організації – Адріан Каратницький (Adrian Karatnycky). З 1997 року Freedom House публікує щорічний звіт "Нації у перехідному періоді", який покриває питання, що стосується України та ще 26 інших посткомуністичних держав.

Ці неурядові організації широко взаємодіють з американськими політиками як виконавчої, так і законодавчої гілок влади.

Численні та різноманітні американські неурядові організації, які мають справу з охороною здоров’я, енергетикою, аграрним сектором, громадянським суспільством, ЗМІ, благодійністю, соціальними та, звісно, бізнес- питаннями, також підтримують контакти та співпрацюють з американськими політиками з українських питань.

Бізнес рада Україна – США була вперше організована у 1995 році, коли невелика група компаній почала зустрічатися з метою створити організацію.

Група найняла Кемптона Дженкінса (Kempton Jenkins) виконавчим директором, пізніше посада була перейменована на "виконавчий президент". Пан Дженкінс очолював Бізнес раду Україна – США до грудня 2004 року. Рада, яка у найкращі часи мала 35 членів, не мала діючої ради директорів; було кілька коротких зустрічей, ще менше бюлетенів і дуже мало діяльності. Протягом ери Кучми Рада була пов’язана з PR фірмами, які контактували з адміністрацією Кучми.

З часу обрання президентом Ющенка ситуація змінилась. У лютому група з 20 бізнесменів зібралася, щоб відродити Бізнес раду Україна – США. Рада має нового виконавчого президента, Сазан Лотарськи, раду директорів та виконавчий комітет, який провів першу зустріч у липні.

МЕДІА РЕСУРСИ

Сполучені Штати також лідирують у сфері медіа ресурсів. Радіо "Вільна Європа/Радіо свобода" (RFE/RL) та "Голос Америки" (VOA), фінансовані американським урядом, продовжують і навіть розширили свою трансляцію по Україні.

Інтернет дав можливість організаціям оприлюднювати публікації, що стосуються України. RFE/RL публікує 16 безкоштовних інтернет-видань, два з яких систематично висвітлюють питання України – щоденна "Ньюзлайн" (Newsline) та щотижневий звіт по Білорусі, Україні та Молдові.

Окрім того такі видання як "Справи медіа" (Media Matters), (Un)Civil Societiesand особливо Organized Crime and Terrorism Watch (редактор Роман Купчинський), час від часу публікують аналітичні роботи по Україні.

Як це прийнято у Сполучених Штатах, приватний сектор часто перевершує державний. Jamestown Foundation почав публікувати Eurasia Daily Monitor у 2004 році. Протягом виборів 2004 це видання надавало більше аналітичного матеріалу по Україні, ніж RFE/RL.

Статті з RFE/RL та Eurasia Daily Monitor публікувалися в The Ukrainian Weekly та канадських газетах, таких як Edmonton's Ukrainian News. Ці статті також були широко поширені через Інтернет-форуми на Brama та InfoUkes, а також через The Action Ukraine Report (Morgan Williams) та Ukraine List (Dominique Arel).

The Ukrainian Weekly також має київське бюро з редактором Зеноном Завадою. Варто зауважити, що The Weekly надсилається безкоштовно всім членам американського Конгресу.

ВИСНОВОК

США лідирує у західному світі як у питанні співробітництва з експертами так і щодо високого рівня зацікавленості Україною.

Більшість такої діяльності не афішується, і тому українці та американські українці не знають про неї. Однак навіть цей путівник не може достатньо розкрити розмах та глибину "україніки" у Вашингтоні.

Вашингтон – стратегічно найважливіше західне місто для України на її шляху у ВТО та НАТО і, у меншій мірі, ЄС.

Тому для американських українців, визнаючи, що багато інших установ та окремих осіб зацікавлено Україною, порівняно з періодом до здобуття незалежності, обов’язковою є оцінка стратегічної важливості забезпечення достатніх ресурсів та персоналу для значної та сталої присутності у Вашингтоні, що включає необхідність на цьому полі впливових та відданих людей.

Д-р Тарас Кузьо – професор-гість в школі Міжнародних справ Університету ім. Джорджа Вашингтона.

Орест Дейчаківський – старший працівник-дорадник а Гельсінській комісії при Конгресі США.

Погляди авторів, висловлені в статті, є приватними та не віддзеркалюють позиції Університету ім. Джорджа Вашингтона чи Гельсінської комісії США

Оригінальний текст англійською мовою появився в Ukrainian Weekly 7 серпня 2005 року.