Чи чекають на нас дострокові парламентські вибори?
Среда, 22 июня 2005, 18:14
З початку літа різні соціологічні центри демонструють нам справжні паради рейтингів. Попри неминучі розбіжності між цими рейтингами, в головному їхні показники збігаються. Потенційним лідером майбутніх парламентських виборів є Народний союз "Наша Україна" (НСНУ).
Самостійно до Верховної Ради проходять Блок Юлії Тимошенко (або "Батьківщина", різниця в очах виборців не надто велика), Народна партія (НПУ), Компартія та Соцпартія, Партія регіонів, Прогресивно-соціалістична партія (ПСПУ), і, ймовірно, об‘єднані соціал-демократи – СДПУ(о).
При цьому чітко простежується кумулятивний ефект об‘єднання як сил нової влади, так і нової опозиції.
У разі створення "великого" провладного блоку у складі НСНУ, БЮТ, НПУ, "присмаченого" у своїй назві чи списку провідної п‘ятірки прізвищем "Ющенко", цей блок потенційно здатен одержати підтримку з боку переважного числа електорату й провести до Верховної Ради конституційну більшість депутатів (у цьому сходяться речники всіх соціологічних центрів).
Що ж стосується гіпотетичного блоку "об‘єднаної опозиції" (від ПСПУ до "Союзу", але без КПУ), то п‘ята частина виборців, які його готові підтримати, – це теж непоганий результат, хоча він не дає "золотої акції" у Верховній Раді, максимум – керівництво у кількох комітетах. Всі інші політичні сили, за цими опитуваннями, опиняться поза новим парламентом – якщо, звісно, не станеться якогось дива.
Ясна річ, настрої виборців можуть змінитися. Але чи істотно? Принаймні, нова влада мусить зробити надто вже грандіозні помилки, щоб втратити підтримку виборців. Чи вщент посваритися і розколотися на кілька угруповань. Але такий розвиток подій малоймовірний.
Хай інтелектуали ремствують, що Ющенко не виконує багатьох обіцянок, даних ним на Майдані, хай невдоволена частина бізнесменів дрібної і середньої руки буркотить, що за старої влади було краще, хай "синьо-білі" олігархи скаржаться європейцям на реприватизаційні утиски – все це не заперечує загального суспільного настрою, який на користь команди Ющенка-Тимошенко.
А якщо влада таки зуміє ближчим часом довести до бажаного завершення кілька гучних судових процесів – від справ про вбивства журналістів до справ про незаконну приватизацію стратегічних об‘єктів – то новій опозиції навряд чи щось допоможе здобути додаткові голоси.
Але – за єдиної умови. За умови, що Державний бюджет-2006 буде так само, як і цьогорічний, належати до числа "соціальних".
Іншими словами, що система оподаткування працюватиме,
по-перше, на те, щоб "перекачати" гроші від багатших до бідніших,
по-друге, стимулюватиме економічне зростання не через збільшення експорту, а через збільшення обсягів внутрішнього споживання (за рахунок передусім осіб з низькими доходами),
по-третє, вповні забезпечуватиме безплатними послугами максимальну кількість населення, зберігатиме соціальні гарантії на теперішньому рівні, нарешті, максимально пом‘якшуватиме наслідки чергових (неминучих) підвищень цін на енергоносії.
Такий бюджет – навіть на українському рівні соціальних стандартів і цін – може дозволити собі тільки держава з високим рівнем правосвідомості (який мінімізує ухиляння від податків та розвиток тіньового сектора) та стабільними темпами економічного розвитку. Чи належить до таких держав нинішня Україна?
Це суто риторичне запитання, відповідь на яке знають навіть активісти КПУ, котрі позірно завжди і всюди виступають за збільшення обсягу соціальних гарантій. Тим краще знає ситуацію чинна влада, яка не робить великої таємниці з того, що теперішній бюджет є винятком, а не правилом.
Не випадково Віктор Ющенко наголошує на потребі сформувати на наступний рік бездефіцитний бюджет; не випадково ряд провідних членів уряду веде мову про необхідність відновити високі темпи економічного зростання, які були до ухвалення теперішнього бюджету, який ґрунтується на зростанні маси податків.
Ясна річ, треба було підтягнути пенсії і соціальну допомогу до прожиткового мінімуму й виконати щедрі передвиборчі обіцянки – але наступного року зростання доходів населення, особливо в бюджетному секторі, не може йти такими високими темпами, як в останній час; потрібно вкладати великі гроші у стратегічні проекти, скажімо, у зростання вітчизняного газовидобування та переоснащення теплових електростанцій і т.д.
А це означає, що ще одного підряд соціально орієнтованого бюджету Україна не витримає. І водночас без такого бюджету переконливо виграти парламентські вибори у березні 2006 року чинна влада не зможе – помітна зміна соціальної політики, яка припаде якраз на час виборчої кампанії і стане тим "дивом", що переорієнтує виборців і дасть шанс пройти у Верховну Раду не тільки "єдиній опозиції", а й низці химерних популістських проектів. Як же можна розв‘язати цю новітню "квадратуру кола"? Відповідь тут очевидна: шляхом дострокових парламентських виборів.
Видається, ця ідея вже успішно перейшла зі сфери теорії у практику. Інакше з якого б дива НСНУ проводив велелюдні регіональні конференції? А публічні виступи президента Віктора Ющенка, які мають поки що "м‘який" агітаційний характер?
А згадані на початку численні соціологічні дослідження, в тому числі й ті, де кількість респондентів сягає 11 тисяч осіб (для репрезентативної вибірки по всій Україні досить 2 тисяч) – отже, йдеться про дослідження не лише національного, а й обласних зрізів громадської думки? А навіщо Соцпартія терміново об‘єднується з "Громадським контролем" та партією "Свіча"? Невже тільки для того, щоб піти на літні канікули у посиленому складі?
До речі: я вже майже написав цей текст, коли у газеті "Свобода" №22, 2005 з‘явилася стаття Олександра Бека "Зворотна сторона рейтингів", де увага читача привертається до низки чинників, які, на думку автора тієї статті, засвідчують підготовку "партії влади" до дострокових виборів.
Олександр Бек наводить ряд аргументів на користь своєї гіпотези; із деякими з них можна погодитися, з деякими ні, а дещо можна доповнити, але справа не в тому: сама стаття нагадує класичний "витік інформації" з певних кіл, призначений для попередження громадськості. Тому звернімо увагу на аргументи статті "Зворотна сторона рейтингів", додавши до них свої.
Подивимося: Закон про вибори народних депутатів на пропорційній основі вступає в силу с 1 жовтня 2005 року, а зміни до Конституції, згідно з якими парламент не може бути розпущений в останнє півріччя своєї каденції, набувають сили з 1 січня 2006 року - бо вже зрозуміло, що закон 3207-2 про конституційне розширення прав місцевого самоврядування не буде ухвалений теперішнім парламентом.
Таким чином, виникає "шпарина" в політичній системі, коли частина сакраментальної політреформи вже запрацює, а частина – ще ні. Тому досить зірвати сесійну роботу Верховної Ради у вересні (початок, здається, 4 числа?), щоб проголосити 4 жовтня дострокові вибори згідно з новою виборчою системою.
Такий хід розв‘язує всі проблеми провладних політичних сил (включно з СПУ та НПУ): 60 днів на всю виборчу кампанію, ще діє цьогорічний соціальний бюджет, а новий ухвалювати нікому, з іншого боку, опалення й електроенергію на цей термін уряд здатен гарантувати навіть злісним неплатникам, щойно зібрані овочі-фрукти перекривають тенденції до інфляційних сплесків. Як наслідок – до
Нового року збирається нова Верховна Рада, яка конституційною більшістю, очевидно, почне коригувати політреформу – а президент тим часом терміново (ще за старою конституційною схемою) – сформує структури виконавчої влади.
А далі парламент ухвалює державний бюджет на 2006 рік – уже не соціальний, а цілком стандартний бездефіцитний бюджет розвитку. Далі так само терміново ухвалюється нова програма "великої приватизації" (якої наразі просто немає), знімається мораторій на купівлю земель сільськогосподарського призначення, здійснюється перехід до страхової медицини й монетизації соціальних пільг та інші не надто популярні заходи.
У цьому сенсі я змушений погодитися з Олександром Беком: справді, не можна стверджувати, що все це погано. Ба більше: такий розвиток подій, схоже, таки більш відповідатиме українським національним інтересам, аніж відтягування парламентських виборів до наступної весни і неминучі у такому разі властиво популістські заходи влади для здобуття прихильності якомога більшої кількості виборців.
Власне, тут і законність буде суворо дотримана, і міжнародний імідж утриманий "на рівні", і стабільність влади забезпечена. На додачу, де-факто виявляться рознесеними в часі парламентські та місцеві вибори, що теж у сучасній ситуації виглядає непогано.
Ну, і нарешті значно швидше запанує політична стабільність, а, як наслідок, будуть відновлені високі темпи зростання української економіки та помітно посилена інвестиційна активність серйозного іноземного капіталу, приватизація землі та завершення "великої приватизації" в промисловості і транспорті.
А частка політичного цинізму – коли правляча коаліція береться проводити дострокові парламентські вибори у момент, коли це вигідно саме їй, - присутня в політиці будь-яких демократичних держав. Власне, а хіба у нас 1994 року не відбулися вже дострокові вибори?
Водночас за чинних соціально-політичних обставин цьогорічні дострокові вибори до Верховної Ради України, якщо вони будуть проведені, не зможуть бути оцінені як однозначно позитивний крок у розвитку вітчизняної демократії.
Справа в тому, що ці вибори можуть відкрити шлях до створення такої конституційної парламентської більшості, яка здійснить корекцію політреформи не з урахуванням вимог Венеціанської комісії (тобто в напрямі усунення дубляжу функцій президента і прем‘єра та чіткішого окреслення повноважень парламенту), а відповідно до забаганок певних персон, наближених до Віктора Ющенка. Ясна річ, офіційною мотивацією цих змін виступатимуть "національні інтереси" та "національна безпека".
При цьому нова парламентська більшість змушена буде діяти на засадах жорсткої фракційної дисципліни (чого від неї вимагає політреформа) – не випадково, мабуть, реальні, себто напівпублічні, лідери НСНУ з такою заповзятливістю запрошують до своїх обіймів як БЮТ та НПУ, так і всю плеяду партій національно-демократичного спрямування: в обмін на певну кількість місць у Верховній Раді всі ці політичні сили втратять самостійність дій.
А на додачу, дострокові вибори можуть завадити мобілізації своїх прихильників не лише різноманітними "Русскими блоками", а й новітньою "конструктивною опозицією", на роль лідера якої наразі претендує Українська народна партія.
Тут, принагідно, я змушений не погодитися з речниками соціологічних центрів та Олександром Беком, котрий іде у свої розмислах їм услід: УНП має певні шанси навесні 2006 року пройти до нової Верховної Ради, і допоможе їй у цьому чи не передусім сама "партія влади" своїми незграбними діями, які на наших очах ведуть до консолідації інтелектуалів національно-демократичного і націонал-ліберального таборів у ролі демократичної опозиції; питання в іншому – чи встигне УНП розгорнути свої сили у разі дострокових виборів?.
Таким чином, не тільки "великий владний блок" здатен привернути до себе якомога більше електорату у разі дострокових виборів; "нова опозиція" також певною мірою зацікавлена саме в такому сценарії, оскільки вона убезпечується від конкуренції з боку нових популістських проектів, здатних відібрати у неї певну частину голосів.
З іншого боку, відстрочка парламентських виборів до весни, як уже було сказано, може зірвати успішну структуризацію парламенту і забезпечити там надто багато місць для квазідемократих сил.
Чи наважаться оточення президента Віктора Ющенка і він сам спробувати використати сприятливий стан громадської думки, щоб закріпити свої позиції у новій Верховній Раді? Чи все обмежиться гіпнотизуванням суперників за допомогою високих рейтингів НСНУ, "витоку інформації" та популістських дій "великого провладного блоку"? Про це все можна буде судити вже ближчим часом, зважаючи на активність нової "партії влади".
Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"
Самостійно до Верховної Ради проходять Блок Юлії Тимошенко (або "Батьківщина", різниця в очах виборців не надто велика), Народна партія (НПУ), Компартія та Соцпартія, Партія регіонів, Прогресивно-соціалістична партія (ПСПУ), і, ймовірно, об‘єднані соціал-демократи – СДПУ(о).
При цьому чітко простежується кумулятивний ефект об‘єднання як сил нової влади, так і нової опозиції.
У разі створення "великого" провладного блоку у складі НСНУ, БЮТ, НПУ, "присмаченого" у своїй назві чи списку провідної п‘ятірки прізвищем "Ющенко", цей блок потенційно здатен одержати підтримку з боку переважного числа електорату й провести до Верховної Ради конституційну більшість депутатів (у цьому сходяться речники всіх соціологічних центрів).
Що ж стосується гіпотетичного блоку "об‘єднаної опозиції" (від ПСПУ до "Союзу", але без КПУ), то п‘ята частина виборців, які його готові підтримати, – це теж непоганий результат, хоча він не дає "золотої акції" у Верховній Раді, максимум – керівництво у кількох комітетах. Всі інші політичні сили, за цими опитуваннями, опиняться поза новим парламентом – якщо, звісно, не станеться якогось дива.
Ясна річ, настрої виборців можуть змінитися. Але чи істотно? Принаймні, нова влада мусить зробити надто вже грандіозні помилки, щоб втратити підтримку виборців. Чи вщент посваритися і розколотися на кілька угруповань. Але такий розвиток подій малоймовірний.
Хай інтелектуали ремствують, що Ющенко не виконує багатьох обіцянок, даних ним на Майдані, хай невдоволена частина бізнесменів дрібної і середньої руки буркотить, що за старої влади було краще, хай "синьо-білі" олігархи скаржаться європейцям на реприватизаційні утиски – все це не заперечує загального суспільного настрою, який на користь команди Ющенка-Тимошенко.
А якщо влада таки зуміє ближчим часом довести до бажаного завершення кілька гучних судових процесів – від справ про вбивства журналістів до справ про незаконну приватизацію стратегічних об‘єктів – то новій опозиції навряд чи щось допоможе здобути додаткові голоси.
Але – за єдиної умови. За умови, що Державний бюджет-2006 буде так само, як і цьогорічний, належати до числа "соціальних".
Іншими словами, що система оподаткування працюватиме,
по-перше, на те, щоб "перекачати" гроші від багатших до бідніших,
по-друге, стимулюватиме економічне зростання не через збільшення експорту, а через збільшення обсягів внутрішнього споживання (за рахунок передусім осіб з низькими доходами),
по-третє, вповні забезпечуватиме безплатними послугами максимальну кількість населення, зберігатиме соціальні гарантії на теперішньому рівні, нарешті, максимально пом‘якшуватиме наслідки чергових (неминучих) підвищень цін на енергоносії.
Такий бюджет – навіть на українському рівні соціальних стандартів і цін – може дозволити собі тільки держава з високим рівнем правосвідомості (який мінімізує ухиляння від податків та розвиток тіньового сектора) та стабільними темпами економічного розвитку. Чи належить до таких держав нинішня Україна?
Це суто риторичне запитання, відповідь на яке знають навіть активісти КПУ, котрі позірно завжди і всюди виступають за збільшення обсягу соціальних гарантій. Тим краще знає ситуацію чинна влада, яка не робить великої таємниці з того, що теперішній бюджет є винятком, а не правилом.
Не випадково Віктор Ющенко наголошує на потребі сформувати на наступний рік бездефіцитний бюджет; не випадково ряд провідних членів уряду веде мову про необхідність відновити високі темпи економічного зростання, які були до ухвалення теперішнього бюджету, який ґрунтується на зростанні маси податків.
Ясна річ, треба було підтягнути пенсії і соціальну допомогу до прожиткового мінімуму й виконати щедрі передвиборчі обіцянки – але наступного року зростання доходів населення, особливо в бюджетному секторі, не може йти такими високими темпами, як в останній час; потрібно вкладати великі гроші у стратегічні проекти, скажімо, у зростання вітчизняного газовидобування та переоснащення теплових електростанцій і т.д.
А це означає, що ще одного підряд соціально орієнтованого бюджету Україна не витримає. І водночас без такого бюджету переконливо виграти парламентські вибори у березні 2006 року чинна влада не зможе – помітна зміна соціальної політики, яка припаде якраз на час виборчої кампанії і стане тим "дивом", що переорієнтує виборців і дасть шанс пройти у Верховну Раду не тільки "єдиній опозиції", а й низці химерних популістських проектів. Як же можна розв‘язати цю новітню "квадратуру кола"? Відповідь тут очевидна: шляхом дострокових парламентських виборів.
Видається, ця ідея вже успішно перейшла зі сфери теорії у практику. Інакше з якого б дива НСНУ проводив велелюдні регіональні конференції? А публічні виступи президента Віктора Ющенка, які мають поки що "м‘який" агітаційний характер?
А згадані на початку численні соціологічні дослідження, в тому числі й ті, де кількість респондентів сягає 11 тисяч осіб (для репрезентативної вибірки по всій Україні досить 2 тисяч) – отже, йдеться про дослідження не лише національного, а й обласних зрізів громадської думки? А навіщо Соцпартія терміново об‘єднується з "Громадським контролем" та партією "Свіча"? Невже тільки для того, щоб піти на літні канікули у посиленому складі?
До речі: я вже майже написав цей текст, коли у газеті "Свобода" №22, 2005 з‘явилася стаття Олександра Бека "Зворотна сторона рейтингів", де увага читача привертається до низки чинників, які, на думку автора тієї статті, засвідчують підготовку "партії влади" до дострокових виборів.
Олександр Бек наводить ряд аргументів на користь своєї гіпотези; із деякими з них можна погодитися, з деякими ні, а дещо можна доповнити, але справа не в тому: сама стаття нагадує класичний "витік інформації" з певних кіл, призначений для попередження громадськості. Тому звернімо увагу на аргументи статті "Зворотна сторона рейтингів", додавши до них свої.
Подивимося: Закон про вибори народних депутатів на пропорційній основі вступає в силу с 1 жовтня 2005 року, а зміни до Конституції, згідно з якими парламент не може бути розпущений в останнє півріччя своєї каденції, набувають сили з 1 січня 2006 року - бо вже зрозуміло, що закон 3207-2 про конституційне розширення прав місцевого самоврядування не буде ухвалений теперішнім парламентом.
Таким чином, виникає "шпарина" в політичній системі, коли частина сакраментальної політреформи вже запрацює, а частина – ще ні. Тому досить зірвати сесійну роботу Верховної Ради у вересні (початок, здається, 4 числа?), щоб проголосити 4 жовтня дострокові вибори згідно з новою виборчою системою.
Такий хід розв‘язує всі проблеми провладних політичних сил (включно з СПУ та НПУ): 60 днів на всю виборчу кампанію, ще діє цьогорічний соціальний бюджет, а новий ухвалювати нікому, з іншого боку, опалення й електроенергію на цей термін уряд здатен гарантувати навіть злісним неплатникам, щойно зібрані овочі-фрукти перекривають тенденції до інфляційних сплесків. Як наслідок – до
Нового року збирається нова Верховна Рада, яка конституційною більшістю, очевидно, почне коригувати політреформу – а президент тим часом терміново (ще за старою конституційною схемою) – сформує структури виконавчої влади.
А далі парламент ухвалює державний бюджет на 2006 рік – уже не соціальний, а цілком стандартний бездефіцитний бюджет розвитку. Далі так само терміново ухвалюється нова програма "великої приватизації" (якої наразі просто немає), знімається мораторій на купівлю земель сільськогосподарського призначення, здійснюється перехід до страхової медицини й монетизації соціальних пільг та інші не надто популярні заходи.
У цьому сенсі я змушений погодитися з Олександром Беком: справді, не можна стверджувати, що все це погано. Ба більше: такий розвиток подій, схоже, таки більш відповідатиме українським національним інтересам, аніж відтягування парламентських виборів до наступної весни і неминучі у такому разі властиво популістські заходи влади для здобуття прихильності якомога більшої кількості виборців.
Власне, тут і законність буде суворо дотримана, і міжнародний імідж утриманий "на рівні", і стабільність влади забезпечена. На додачу, де-факто виявляться рознесеними в часі парламентські та місцеві вибори, що теж у сучасній ситуації виглядає непогано.
Ну, і нарешті значно швидше запанує політична стабільність, а, як наслідок, будуть відновлені високі темпи зростання української економіки та помітно посилена інвестиційна активність серйозного іноземного капіталу, приватизація землі та завершення "великої приватизації" в промисловості і транспорті.
А частка політичного цинізму – коли правляча коаліція береться проводити дострокові парламентські вибори у момент, коли це вигідно саме їй, - присутня в політиці будь-яких демократичних держав. Власне, а хіба у нас 1994 року не відбулися вже дострокові вибори?
Водночас за чинних соціально-політичних обставин цьогорічні дострокові вибори до Верховної Ради України, якщо вони будуть проведені, не зможуть бути оцінені як однозначно позитивний крок у розвитку вітчизняної демократії.
Справа в тому, що ці вибори можуть відкрити шлях до створення такої конституційної парламентської більшості, яка здійснить корекцію політреформи не з урахуванням вимог Венеціанської комісії (тобто в напрямі усунення дубляжу функцій президента і прем‘єра та чіткішого окреслення повноважень парламенту), а відповідно до забаганок певних персон, наближених до Віктора Ющенка. Ясна річ, офіційною мотивацією цих змін виступатимуть "національні інтереси" та "національна безпека".
При цьому нова парламентська більшість змушена буде діяти на засадах жорсткої фракційної дисципліни (чого від неї вимагає політреформа) – не випадково, мабуть, реальні, себто напівпублічні, лідери НСНУ з такою заповзятливістю запрошують до своїх обіймів як БЮТ та НПУ, так і всю плеяду партій національно-демократичного спрямування: в обмін на певну кількість місць у Верховній Раді всі ці політичні сили втратять самостійність дій.
А на додачу, дострокові вибори можуть завадити мобілізації своїх прихильників не лише різноманітними "Русскими блоками", а й новітньою "конструктивною опозицією", на роль лідера якої наразі претендує Українська народна партія.
Тут, принагідно, я змушений не погодитися з речниками соціологічних центрів та Олександром Беком, котрий іде у свої розмислах їм услід: УНП має певні шанси навесні 2006 року пройти до нової Верховної Ради, і допоможе їй у цьому чи не передусім сама "партія влади" своїми незграбними діями, які на наших очах ведуть до консолідації інтелектуалів національно-демократичного і націонал-ліберального таборів у ролі демократичної опозиції; питання в іншому – чи встигне УНП розгорнути свої сили у разі дострокових виборів?.
Таким чином, не тільки "великий владний блок" здатен привернути до себе якомога більше електорату у разі дострокових виборів; "нова опозиція" також певною мірою зацікавлена саме в такому сценарії, оскільки вона убезпечується від конкуренції з боку нових популістських проектів, здатних відібрати у неї певну частину голосів.
З іншого боку, відстрочка парламентських виборів до весни, як уже було сказано, може зірвати успішну структуризацію парламенту і забезпечити там надто багато місць для квазідемократих сил.
Чи наважаться оточення президента Віктора Ющенка і він сам спробувати використати сприятливий стан громадської думки, щоб закріпити свої позиції у новій Верховній Раді? Чи все обмежиться гіпнотизуванням суперників за допомогою високих рейтингів НСНУ, "витоку інформації" та популістських дій "великого провладного блоку"? Про це все можна буде судити вже ближчим часом, зважаючи на активність нової "партії влади".
Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"
