Скандал з наказом Червоненка: його підлеглі загубилися у часі
Среда, 25 мая 2005, 02:58
У вівторок вдень журналістів кількох інтернет-видань покликали до департаменту зв'язку та інформатизації Міністерства транспорту. Чиновники цього відомства нарешті спробували пояснити ситуацію. Минула як раз доба після початку хвилі обурення в українському інтернеті від наміру даного відомства створити національний реєстр веб-сайтів...
Пояснити ситуацію погодився заступник глави департаменту Петро Яцук. Він дуже гордий, що відомство прореагувало так оперативно – уже на наступний день він обговорював ситуацію безпосередньо з, як він думав, класом невдоволених інтернетників.
Хоча насправді перед ним сиділи звичайні репортери, а редакторів ніхто нікуди і не запросив. При тому, що навіть за часів Кучми зустріч з керівниками інтернет-проектів, коли хотів зайнятися цією сферою, проводив тодішній секретар Радбезу Євген Марчук. Загалом же дарма радів цей пан Яцук – бо заспокоїти панічні настрої, які з'явилися напередодні в інтернеті, можна було протягом години після їх появи – зробивши відповідну заяву.
Як тепер випливає зі слів пана Яцука, про цензуру не йдеться, і приватні сайти можуть записуватися в Національний реєстр добровільно. Він також пояснив свою мету – створити таку базу даних, щоб прості люди могли легко знаходити потрібні сайти органів влади.
Відтак ситуація переграється. Звинувачення, що Червоненко захотів поставити інтернет під контроль, стають неактуальними. І обурюватися треба іншим фактом – що його підлеглі витрачають час і бюджетні гроші на абсолютно нікому не потрібні задуми.
Яцука супроводжували двоє сивоволосих чоловіків, які також працюють в департаменті зв'язку та інформатизації. Вони дуже досвідчені – мабуть, пам'ятають, що таке перфокарти і як виглядали радянські електронно-обчислювальні машини розміром на півкімнати. Але зовсім не розуміють, що їхнє бажання створити Нацреєстр сайтів є повною дурницею.
Петро Яцук для початку пояснив найнебезпечнішу для інтернет-спільноти фразу в наказі Червоненка: "Дія цього Порядку (проведення державної реєстрації електронних інформаційних ресурсів) поширюється на всіх власників електронних інформаційних ресурсів незалежно від форми власності".
Яцук послався на розпорядження Кабміну річної давнини, що приватні сайти реєструються добровільно. А оскільки наказ Червоненка є підпорядкованим документом до того розпорядження, то цю фразу слід лише розуміти, що ті приватні сайти, які захочуть зареєструватися, підуть за процедурою, описаною в Порядку. І не більше.
"Тобто якщо ви хочете мати держреєстрацію, тоді ви застосовуєте цей порядок. Якщо у вас такого бажання немає, то працюєте як працювали", - сказав він.
Яцук також запевнив, що їх "основна задача – це створення реєстру, щоб ми знали, які ресурси є в Україні".
"І в першу чергу це державні ресурси. Ми хочемо допомогти нашим споживачам, щоб вони могли зайти в реєстр, подивитися, що є за видання, знайти максимально швидко і переглянути всю наявну інформацію".
"Ми плануємо, що це дозволить споживачу бути краще обізнаним щодо інформаційних ресурсів, які є в державі. Щоб не шукати по всім сайтам, які існують...", - додав Яцук.
Присутній начальник управління інформаційних систем Олексій Нестеренко зізнався, що у світі прецедентів створення таких реєстрів немає, і розширив глобальні плани відомства:
"У цього реєстру буде розвинута система каталогізації. У чому недолік наших пошукових систем, того ж Google – там каталоги дуже загальні. Пошук по ключовим словам. У реєстрі буде розвинута система каталогу. Користувач отримає прискорений пошук по системі каталогізації, як в бібліотеці".
"Ваш ресурс потрапить у каталогізацію під ту рубрику, під яку підпадає. Це є інтерес для пересічного громадянина, бо це буде систематизовано і розкладено по поличках. Ми починаємо з державних ресурсів, ресурси приватної форми власності, якщо захочуть туди потрапити – будь ласка", - сказав пан Нестеренко.
"Наприклад, люди захочуть висунути свої напрацьовані ресурси на національний рівень. Є, наприклад, художники, які можуть публікувати свої роботи в інтернеті. Їх сайти ніхто не знає. Коли він потрапляє в цей національний реєстр – вони стають відомими...".
"Головне, що реєстр дозволяє донести до всіх користувачів наявні державні ресурси. Ніхто не знає, які ресурси є в міністерствах, держустановах... Це в загальному плані недоступно. І завдання реєстру – створити енциклопедію державних ресурсів", - додав він.
В принципі, цією фразою він себе видав. Колись у часи розвалу Радянського Союзу у школі ми вчилися набирати тексти на комп'ютері в оригінальний спосіб – нам видавали дощечки з намальованими клавішами, як на клавіатурі. І наказували тренуватися, доторкаючись пальцями до відповідних букв. Звичайно, цей "набраний текст" ніде не проявлявся, але у школярів напрацьовувався навик комп'ютерного набору.
Так само і з діячами департаменту зв'язку та інформатизації, які живуть у якомусь паралельному світі й не розуміють процесів в інтернеті. Схоже, що вони вигадали собі роботу і тепер намагаються її реалізувати.
Вони хочуть створити щось дуже просте – каталог, по-перше, державних і, по-друге, приватних сайтів тих диваків, які захочуть заплатити за це 15 гривень і піддавати свою інтернет-сторінку цензурі на предмет вигаданих цими ж чиновниками критеріїв.
Але це обставляється пафосом бюрократичної фразеології – Національний реєстр електронних інформаційних ресурсів! – для цього приймаються рішення на рівні уряду, люди присвячують цьому роки своєї чиновницької кар'єри і на це виділяються бюджетні кошти...
Минулого року на програму інформатизації, в рамках якої і створюється цей реєстр, було надано 300 тисяч гривень, у цьому році вони просили 500 тисяч, але їх, слава Богу, з бюджету не дали.
Насправді втілити мрію цих товаришів про реєстр державних сайтів можна дуже просто – розпорядженням прем'єра зобов'язати всі органи влади протягом, припустимо, трьох днів надати розробникам уже існуючого "Урядового порталу" дані про свої сайти і наказати їм у подальшому повідомляти про відкриття нових державних ресурсів. Потім все це зібрати в один розділ – і от вам готова "база даних", заповнити яку може одна людина протягом максимум тижня і попросити за це доларів триста.
Інші функції такої потрібної Мінтрансу "каталогізації" виконують уже існуючі інтернет-портали. Більше того, на сайті Кабміну понад рік тому були зібрані у одному місці сайти всіх міністерств, комітетів та обласних адміністрацій.
Фактично ж департамент Мінтрансу хоче створити свій портал на кшталт примітивізованого Yahoo чи Bigmir, але використавши державні гроші з невідомо яким зиском – бо завоювати місце на цьому дуже динамічному і розвиненому ринку їм буде неможливо. Тим більше що подібне до того, що вони хочуть створити, вже існує. І тим більше що ця галузь успішно самоорганізувалася без участі держави і не потребує від неї ніяких містечкових ноу-хау
Також не зрозуміло, навіщо державі потрібно ставити у свій реєстр приватні сайти. Тоді ті, хто зареєструвався, опиняться у нерівних умовах з тими, хто не захотів. Може відбутися підміна понять – присутність у реєстрі трактуватимуть як державну реєстрацію інтернет-ЗМІ – і тоді одні стануть легальні, а інші – ні.
Є у цієї історії й ще один бік. Рано чи пізно влада може захотіти запровадити реєстрацію всіх інтернет-сайтів. Тоді досить буде внести зміни до розпорядження Януковича і замінити фразу про добровільне занесення у реєстр приватних ресурсів на обов'язкову – і перед вами готовий механізм цензури.
Можливо, навпаки, влада ніколи і не захоче контролювати мережі. Але у більшій безпеці інтернет-сайти почуватимуться, якщо департамент зв'язку та інформатизації Мінтрансу знайде собі інше заняття – і проситиме гроші не на створення Нацреєстру, а на проведення інтернету до сільських шкіл. Користі буде більше.
Читайте також:
Червоненко оголосив війну Інтернету?
Поки що наказ Червоненка підстав для оскарження не дає
ПРО НЕПРИПУСТИМІСТЬ ПОСИЛЕННЯ ТИСКУ НА СВОБОДУ СЛОВА В ІНТЕРНЕТІ
Пояснити ситуацію погодився заступник глави департаменту Петро Яцук. Він дуже гордий, що відомство прореагувало так оперативно – уже на наступний день він обговорював ситуацію безпосередньо з, як він думав, класом невдоволених інтернетників.
Хоча насправді перед ним сиділи звичайні репортери, а редакторів ніхто нікуди і не запросив. При тому, що навіть за часів Кучми зустріч з керівниками інтернет-проектів, коли хотів зайнятися цією сферою, проводив тодішній секретар Радбезу Євген Марчук. Загалом же дарма радів цей пан Яцук – бо заспокоїти панічні настрої, які з'явилися напередодні в інтернеті, можна було протягом години після їх появи – зробивши відповідну заяву.
Як тепер випливає зі слів пана Яцука, про цензуру не йдеться, і приватні сайти можуть записуватися в Національний реєстр добровільно. Він також пояснив свою мету – створити таку базу даних, щоб прості люди могли легко знаходити потрібні сайти органів влади.
Відтак ситуація переграється. Звинувачення, що Червоненко захотів поставити інтернет під контроль, стають неактуальними. І обурюватися треба іншим фактом – що його підлеглі витрачають час і бюджетні гроші на абсолютно нікому не потрібні задуми.
Яцука супроводжували двоє сивоволосих чоловіків, які також працюють в департаменті зв'язку та інформатизації. Вони дуже досвідчені – мабуть, пам'ятають, що таке перфокарти і як виглядали радянські електронно-обчислювальні машини розміром на півкімнати. Але зовсім не розуміють, що їхнє бажання створити Нацреєстр сайтів є повною дурницею.
Петро Яцук для початку пояснив найнебезпечнішу для інтернет-спільноти фразу в наказі Червоненка: "Дія цього Порядку (проведення державної реєстрації електронних інформаційних ресурсів) поширюється на всіх власників електронних інформаційних ресурсів незалежно від форми власності".
Яцук послався на розпорядження Кабміну річної давнини, що приватні сайти реєструються добровільно. А оскільки наказ Червоненка є підпорядкованим документом до того розпорядження, то цю фразу слід лише розуміти, що ті приватні сайти, які захочуть зареєструватися, підуть за процедурою, описаною в Порядку. І не більше.
"Тобто якщо ви хочете мати держреєстрацію, тоді ви застосовуєте цей порядок. Якщо у вас такого бажання немає, то працюєте як працювали", - сказав він.
Яцук також запевнив, що їх "основна задача – це створення реєстру, щоб ми знали, які ресурси є в Україні".
"І в першу чергу це державні ресурси. Ми хочемо допомогти нашим споживачам, щоб вони могли зайти в реєстр, подивитися, що є за видання, знайти максимально швидко і переглянути всю наявну інформацію".
"Ми плануємо, що це дозволить споживачу бути краще обізнаним щодо інформаційних ресурсів, які є в державі. Щоб не шукати по всім сайтам, які існують...", - додав Яцук.
Присутній начальник управління інформаційних систем Олексій Нестеренко зізнався, що у світі прецедентів створення таких реєстрів немає, і розширив глобальні плани відомства:
"У цього реєстру буде розвинута система каталогізації. У чому недолік наших пошукових систем, того ж Google – там каталоги дуже загальні. Пошук по ключовим словам. У реєстрі буде розвинута система каталогу. Користувач отримає прискорений пошук по системі каталогізації, як в бібліотеці".
"Ваш ресурс потрапить у каталогізацію під ту рубрику, під яку підпадає. Це є інтерес для пересічного громадянина, бо це буде систематизовано і розкладено по поличках. Ми починаємо з державних ресурсів, ресурси приватної форми власності, якщо захочуть туди потрапити – будь ласка", - сказав пан Нестеренко.
"Наприклад, люди захочуть висунути свої напрацьовані ресурси на національний рівень. Є, наприклад, художники, які можуть публікувати свої роботи в інтернеті. Їх сайти ніхто не знає. Коли він потрапляє в цей національний реєстр – вони стають відомими...".
"Головне, що реєстр дозволяє донести до всіх користувачів наявні державні ресурси. Ніхто не знає, які ресурси є в міністерствах, держустановах... Це в загальному плані недоступно. І завдання реєстру – створити енциклопедію державних ресурсів", - додав він.
В принципі, цією фразою він себе видав. Колись у часи розвалу Радянського Союзу у школі ми вчилися набирати тексти на комп'ютері в оригінальний спосіб – нам видавали дощечки з намальованими клавішами, як на клавіатурі. І наказували тренуватися, доторкаючись пальцями до відповідних букв. Звичайно, цей "набраний текст" ніде не проявлявся, але у школярів напрацьовувався навик комп'ютерного набору.
Так само і з діячами департаменту зв'язку та інформатизації, які живуть у якомусь паралельному світі й не розуміють процесів в інтернеті. Схоже, що вони вигадали собі роботу і тепер намагаються її реалізувати.
Вони хочуть створити щось дуже просте – каталог, по-перше, державних і, по-друге, приватних сайтів тих диваків, які захочуть заплатити за це 15 гривень і піддавати свою інтернет-сторінку цензурі на предмет вигаданих цими ж чиновниками критеріїв.
Але це обставляється пафосом бюрократичної фразеології – Національний реєстр електронних інформаційних ресурсів! – для цього приймаються рішення на рівні уряду, люди присвячують цьому роки своєї чиновницької кар'єри і на це виділяються бюджетні кошти...
Минулого року на програму інформатизації, в рамках якої і створюється цей реєстр, було надано 300 тисяч гривень, у цьому році вони просили 500 тисяч, але їх, слава Богу, з бюджету не дали.
Насправді втілити мрію цих товаришів про реєстр державних сайтів можна дуже просто – розпорядженням прем'єра зобов'язати всі органи влади протягом, припустимо, трьох днів надати розробникам уже існуючого "Урядового порталу" дані про свої сайти і наказати їм у подальшому повідомляти про відкриття нових державних ресурсів. Потім все це зібрати в один розділ – і от вам готова "база даних", заповнити яку може одна людина протягом максимум тижня і попросити за це доларів триста.
Інші функції такої потрібної Мінтрансу "каталогізації" виконують уже існуючі інтернет-портали. Більше того, на сайті Кабміну понад рік тому були зібрані у одному місці сайти всіх міністерств, комітетів та обласних адміністрацій.
Фактично ж департамент Мінтрансу хоче створити свій портал на кшталт примітивізованого Yahoo чи Bigmir, але використавши державні гроші з невідомо яким зиском – бо завоювати місце на цьому дуже динамічному і розвиненому ринку їм буде неможливо. Тим більше що подібне до того, що вони хочуть створити, вже існує. І тим більше що ця галузь успішно самоорганізувалася без участі держави і не потребує від неї ніяких містечкових ноу-хау
Також не зрозуміло, навіщо державі потрібно ставити у свій реєстр приватні сайти. Тоді ті, хто зареєструвався, опиняться у нерівних умовах з тими, хто не захотів. Може відбутися підміна понять – присутність у реєстрі трактуватимуть як державну реєстрацію інтернет-ЗМІ – і тоді одні стануть легальні, а інші – ні.
Є у цієї історії й ще один бік. Рано чи пізно влада може захотіти запровадити реєстрацію всіх інтернет-сайтів. Тоді досить буде внести зміни до розпорядження Януковича і замінити фразу про добровільне занесення у реєстр приватних ресурсів на обов'язкову – і перед вами готовий механізм цензури.
Можливо, навпаки, влада ніколи і не захоче контролювати мережі. Але у більшій безпеці інтернет-сайти почуватимуться, якщо департамент зв'язку та інформатизації Мінтрансу знайде собі інше заняття – і проситиме гроші не на створення Нацреєстру, а на проведення інтернету до сільських шкіл. Користі буде більше.
Читайте також:
Червоненко оголосив війну Інтернету?
Поки що наказ Червоненка підстав для оскарження не дає
ПРО НЕПРИПУСТИМІСТЬ ПОСИЛЕННЯ ТИСКУ НА СВОБОДУ СЛОВА В ІНТЕРНЕТІ
