Грін-карта для "Невловимого Джо"
Четверг, 14 апреля 2005, 16:14
Дружина загиблого журналіста Мирослава Гонгадзе – у Києві. Вона прилетіла в Україну першою з групи політичних біженців кучмівських часів, які осіли у Washington D.C. та околицях.
Мама двох дівчаток. Приїхала не на завжди. Але не виключає, що повернеться, коли справу про вбивство Георгія розкриють. Для початку вона хоче подивитися в очі тим, хто обіцяв за "два місяці" (до речі, цього залишилося чекати вже менше двох тижнів) провести досудове слідство у цій надважкій справі і скерувати справу до суду.
Можна собі уявити, що говоритимуть Мирославі президент Ющенко, міністр Луценко та генпрокурор Піскун. І водночас легко припустити скільки болі й скепсису буде на її обличчі. Адже, попри проанонсовані зізнання заарештованих "орлів Пукача", ми ще нічого не знаємо.
Чому Гію вбили? Де голова, якщо вбивці справді затримані і дали правдиві свідчення? Чи буде хтось покараний за кількарічне заплутування справи? Чому й досі, на п'ятому місяці генпрокурорства Піскуна так і не допитаний майор Мельниченко? Чому до справи не долучили його "плівки" у будь-якій формі, кількості та якості?!
І головне – хто віддав наказ про вбивство Гонгадзе? І чому він досі на свободі...
Не менше запитань і до самого героя тейпгейту. Микола Мельниченко, який теж має посвідку політичного біженця, до Києва ніби й не збирається. Хоча обіцяє.
Він називає себе "останнім живим свідком по справі Гонгадзе". Публічно побоюється за своє життя, але водить дружбу з відставними радянськими та російськими чекістами. Хоча мав би пам'ятати слова Єлени Боннер, вдови Андрія Сахарова: "Не верь КГБ ни в солнце, ни в дождь, не верь им ни при ясном небе, ни при плохой погоде, не верь им, даже когда они говорят правду".
У цій ситуації дивно, що Мельниченко довіряв (зовсім донедавна) своє життя лише Б.А. Березовському і не довіряє Ющенку, Луценку, Турчинову разом узятим. І замість Києва, де йому безпеку гарантує помаранчева влада, він навідується до путінської Москви, де з правами людини, очевидно, все гаразд.
Ще якось можна зрозуміти екс-нардепа Олександра Єльяшкевича, який не їде додому, бо вимагає посадити за грати колишнього президента Леоніда Кучму та Григорія Суркіса. Які нібито й організували спробу замаху на опозиційного політика. Залізною трубою по голові. Про що можна пересвідчитись якраз у роздруківках "плівок Мельниченка".
Та все одно – важко розслідувати справу, фігуранти якої не хочуть давати свідчення у встановленому порядку. Можна, звичайно, за народні гроші відправити групу слідчих за океан. Але що робити потім – на прохання Мельниченка та Єльяшкевича суддів з прокурорами, адвокатами та свідками до американської столиці вивозити?
Треба просто чесно сказати. Собі й людям: "Я не повернуся". Бо маю наполеонівські амбіції, дружину з дитиною, зарплату або велфер, грін-карту і право вільно пересуватися світом, а не "тризубу" паспортину з пропискою у троєщинській глибинці.
Але до чого тут слова про демократію і нібито бажання розповісти правду про злочини режиму, який, як з'ясовується, нікому назвати "злочинним". У суді. У "найгуманнішому в світі" – Печерському – суді.
Доречні публікації:
Плівки не майора Березовского
"Together we are many, нас не подолати!"
Без голови
Мама двох дівчаток. Приїхала не на завжди. Але не виключає, що повернеться, коли справу про вбивство Георгія розкриють. Для початку вона хоче подивитися в очі тим, хто обіцяв за "два місяці" (до речі, цього залишилося чекати вже менше двох тижнів) провести досудове слідство у цій надважкій справі і скерувати справу до суду.
Можна собі уявити, що говоритимуть Мирославі президент Ющенко, міністр Луценко та генпрокурор Піскун. І водночас легко припустити скільки болі й скепсису буде на її обличчі. Адже, попри проанонсовані зізнання заарештованих "орлів Пукача", ми ще нічого не знаємо.
Чому Гію вбили? Де голова, якщо вбивці справді затримані і дали правдиві свідчення? Чи буде хтось покараний за кількарічне заплутування справи? Чому й досі, на п'ятому місяці генпрокурорства Піскуна так і не допитаний майор Мельниченко? Чому до справи не долучили його "плівки" у будь-якій формі, кількості та якості?!
І головне – хто віддав наказ про вбивство Гонгадзе? І чому він досі на свободі...
Не менше запитань і до самого героя тейпгейту. Микола Мельниченко, який теж має посвідку політичного біженця, до Києва ніби й не збирається. Хоча обіцяє.
Він називає себе "останнім живим свідком по справі Гонгадзе". Публічно побоюється за своє життя, але водить дружбу з відставними радянськими та російськими чекістами. Хоча мав би пам'ятати слова Єлени Боннер, вдови Андрія Сахарова: "Не верь КГБ ни в солнце, ни в дождь, не верь им ни при ясном небе, ни при плохой погоде, не верь им, даже когда они говорят правду".
У цій ситуації дивно, що Мельниченко довіряв (зовсім донедавна) своє життя лише Б.А. Березовському і не довіряє Ющенку, Луценку, Турчинову разом узятим. І замість Києва, де йому безпеку гарантує помаранчева влада, він навідується до путінської Москви, де з правами людини, очевидно, все гаразд.
Ще якось можна зрозуміти екс-нардепа Олександра Єльяшкевича, який не їде додому, бо вимагає посадити за грати колишнього президента Леоніда Кучму та Григорія Суркіса. Які нібито й організували спробу замаху на опозиційного політика. Залізною трубою по голові. Про що можна пересвідчитись якраз у роздруківках "плівок Мельниченка".
Та все одно – важко розслідувати справу, фігуранти якої не хочуть давати свідчення у встановленому порядку. Можна, звичайно, за народні гроші відправити групу слідчих за океан. Але що робити потім – на прохання Мельниченка та Єльяшкевича суддів з прокурорами, адвокатами та свідками до американської столиці вивозити?
Треба просто чесно сказати. Собі й людям: "Я не повернуся". Бо маю наполеонівські амбіції, дружину з дитиною, зарплату або велфер, грін-карту і право вільно пересуватися світом, а не "тризубу" паспортину з пропискою у троєщинській глибинці.
Але до чого тут слова про демократію і нібито бажання розповісти правду про злочини режиму, який, як з'ясовується, нікому назвати "злочинним". У суді. У "найгуманнішому в світі" – Печерському – суді.
Доречні публікації:
Плівки не майора Березовского
"Together we are many, нас не подолати!"
Без голови
