Київ-Гавана: Революційний привіт "острову свободи"
Понедельник, 11 апреля 2005, 10:54
У дні помаранчевої революції одна кмітлива фірма випустила маєчки з символами нової вільної епохи – стилізований під Че Гевару плакатний Віктор Ющенко. Це було так романтично, так по-анархістськи епатажно – вставити обожнюваних масами лідерів у контекст усесвітньо знаменитої торгової марки прориву до свободи.
Вправа з політичного реалізму
Президенти Буш і Ющенко мають багато спільних поглядів. І отут теж: Україна разом зі Сполученими Штатами занепокоєна станом зі свободою і демократією на Кубі. Про що двоє президентів повідомляють у спільній заяві.
В результаті кубинська офіційна делегація робить розворот на 180 градусів і з глибоким обуренням залишає Київ. Далі обмін дипломатичними фе. Не витримує здоров'я українського посла, розгублені коментарі прес-служби МЗС України. І знов обмін дипломатичними фе. Україна і Куба, які раніше не мали практично ніяких серйозних точок перетину інтересів, тепер мають спільну проблему.
Зрозуміло, що з точки зору політичного реалізму офіційний Київ зробив надзвичайно вигідну операцію: обміняв несуттєвого навряд-чи-союзника на прихильність світової надпотуги. Інтересів на Кубі в України мало, а правління Фіделя Кастро схоже на самого Фіделя – старого, виснаженого боротьбою, хворого пасіонарія.
Скільки років залишилось комунізмові на Кубі? Два, три, чотири? А Києву треба знімати поправку Джексона і Веніка, вступати в СОТ, йому потрібні кредити і іракська нафта.
Проти кого ще Київ так легко може проявити свою принциповість, яка ні до чого не зобов'язує і зачіпає так мало інтересів інших держав? Коштує мало, віддача висока, шанс отримати у відповідь щось неприємне близький до нуля.
Зрозуміло, що лікування українських дітей протягом 15 років у міркуваннях такого роду до уваги не береться. Як контраргумент, наші реалісти можуть навести хоча б приклад Насті Овчар.
Революції двох епох
Революція зразка ХХІ століття посилає свій полум'яний привіт революції століття ХХ-го. Між повстаннями народної душі у Києві і Гавані тисячі кілометрів і чотири десятки років.
За духом протесту і образом дій Ющенко і Гевара – схожі. Виклики кубинських "барбудос" і українських "помаранчевих", кинуті сильним світу цього для усіх тверезо мислячих людей могли здаватися абсолютно авантюристичними.
Бороди кубинських партизанів, і помаранчеві стрічки на деревах і телеграфних стовпах були пафосом, обіцянкою і алогічно-емоційною мовою знаків. Проте в них був більш тверезий прогноз на завтра, ніж у викладках скептиків, які звикли пояснювати успіхи і поразки лише ресурсами.
За сенсом боротьби між двома лідерами – прірва. Революція Че була частиною великої реакції ХХ століття на неконтрольоване поширення капіталістичної цивілізації. Революція Ющенка стала іще одним свідченням закінчення антиринкового комуністичного виступу.
Україна кинула виклик тому, що було викликом свого часу. І те, в чому Че Гевара бачив ярмо, для Віктора Ющенка стало призом у боротьбі.
Вільний ринок, імпортований зі Сполучених Штатів, обмін зелених папірців на природні багатства країни і здоров'я її народу, для Кастро і Гевари уявлялися коренем усіх бід і причиною інституціолізованих несвободи і залежності Куби, закладеної на сотні років у майбутнє.
Для нинішніх українців долар є перепусткою в краще життя, вітрилом надії на втечу від жебрацтва і беззаконня. А далека Америка – гарантом стабільності, в тому числі і своїх заощаджень, політичним заступником. Оспіваною на екранах кіно і телебачення землею обітованною, де все відбувається за правилами, а не волею примхи.
Кубинські революціонери додумались до двополярності тодішнього світу, і поставили на дальній від них полюс, щоби уникнути політичної залежності від ближнього. Революціонери з Майдану зробили ставку на однополярну геополітичну сутність сучасності і обрали точку опори, вхопившись за яку, вислизнули з-під сфери впливу свого північного сусіда.
Революція у ХХ столітті була символом свободи від принадливої сили капіталу, бунтом проти одноманітної раціональності світу, в якій другорядні країни були приречені на покору і вічну залежність.
Революції тепер – це реставрація принципів приватної власності, майже універсальної вартісної функції грошей. А в політичному сенсі це присягання однополярному світовому порядку, спроба втекти від залежності від слабкішого до залежності від наймогутнішого.
Про зворотній смисл свободи
Яке все ж таки ємне, багатосмислове, просто багате слово "свобода"! Яке універсальне і корисне слово! Всяк знайде в ньому відгомін своїх мрій і прагнень. Кожний, хто увірує у свободу, стане вільнішим, оскільки віра уже є виміром свободи. Увірувавши в свободу, ми наповнюємося новим смислом, стаємо іншими собою - шляхетнішими, вдумливішими, натхненнішими.
В дитинстві свобода уявляється нам у вигляді нашого дорослого майбутнього тіла, яке є перепуском у світ, де ти сам вирішуєш скільки пачок морозива ти будеш їсти по обіді. Молодь розуміє свободу як торжество вакхічних поривів. Далі свобода уявляється нам у вигляді гаманця, довкола якого обертається всесвіт куплених бажань.
Ще трохи і ступінь свободи вимірюється станом придатності нашого тіла до розкошів довгих прогулянок, моментального засипання і вживання жирної їжі без допомоги рятівних пігулок.
Інтелігент свободу бачить двояко. З одного боку хочеться робити те, що підказує творче "я" і обов'язок бути "сторожовим собакою" гуманізму і позитивних цінностей. З іншого боку - наскільки унезалежнює і убезпечує нас від тиску обставин хороша зарплатня, стабільний прибуток! Свобода матеріальна приємна і тілу, і має кількісний, обраховуваний, реальний вимір особистого прогресу.
Є іще один вимір цієї маломатеріальної субстанції – свобода націй, релігій, етнічних самовизначень. Схопити рукою, взяти в кишеню їх неможливо. Дати визначення можна, навіть багато різних визначень, в залежності від ваших смаку, віри, самоідентифікації. Це будуть дуже утилітарні визначення, і навряд чи є універсальне визначення свободи.
Маса у скрутному становищі довірлива і радо вірить у чудеса. Опиняючись наодинці з бідністю, раціональним усвідомленням своєї безперспективності, з нерадивою владою, несправедливістю, корупцією, неефективними законами і брехнею, яка усе покриває дірявою рядниною – люди готові повірити тим, хто обіцяє їм свободу від цього свинства.
Прохоплені вірою в свободу, у прагненні свободи ми творимо чудеса. Від слів про неї запалюються серця і відбуваються так звані історичні події. Велетенські колеса революцій обертаються, піднімаючи на вершину суспільної ієрархії переможців у скаженій битві воль, вчорашніх принижених ідеалістів, заслужених страждальців і просто кмітливих авантюристів.
Досягнувши того, що ми вважали свободою, ми бачимо такий самий світ, як був до того, однак свобода повертається до нас своїм другим обличчям – вона стає відповідальністю. От цю відповідальність, цей обов'язок, сумлінні революціонери і несуть на собі як хрест.
Інакше відповідальність перетворюється на необхідність, приреченість. А необхідність має короткий вибір, крихітне місце для маневру. І щоби врятуватися в цій ситуації з шагреневою шкірою, найлегший спосіб уявити, що свободи гідні не всі, а декому вона навіть шкодить. Що для задоволення одних потреб маси є виняткові ситуації обмеження інших потреб. І так далі.
Успіх революції не в захопленні влади, а в дотриманні обіцянок, якими було зваблено масу. Революція це не просто свідчення більшої вартості переможців, і меншої вартості розгромлених опонентів.
Тим більше не доказ притаманної тільки переможцям доброчесності, так само як і переможені не є уособленням зла. Не ексклюзивне право вирішувати долі близьких і далеких людей. Вона є зобов'язанням перед масою, що має бути виконаним.
Інакше наступає момент, коли революція обертається на порожню упаковку. Російська революція 1917 року, як і революція Че Гевари і Фіделя Кастро з часом стали такими нікчемними упаковками, спогадами про гарні наміри.
Роблячи разом з Вашингтоном зауваження порушникам свобод на Кубі, українські революціонери могли би відкласти в пам'яті один урок – той режим, проти зловживань якого вони сьогодні підняли свій наповнений обуренням голос, теж колись вважався справедливим і прогресивним.
Вправа з політичного реалізму
Президенти Буш і Ющенко мають багато спільних поглядів. І отут теж: Україна разом зі Сполученими Штатами занепокоєна станом зі свободою і демократією на Кубі. Про що двоє президентів повідомляють у спільній заяві.
В результаті кубинська офіційна делегація робить розворот на 180 градусів і з глибоким обуренням залишає Київ. Далі обмін дипломатичними фе. Не витримує здоров'я українського посла, розгублені коментарі прес-служби МЗС України. І знов обмін дипломатичними фе. Україна і Куба, які раніше не мали практично ніяких серйозних точок перетину інтересів, тепер мають спільну проблему.
Зрозуміло, що з точки зору політичного реалізму офіційний Київ зробив надзвичайно вигідну операцію: обміняв несуттєвого навряд-чи-союзника на прихильність світової надпотуги. Інтересів на Кубі в України мало, а правління Фіделя Кастро схоже на самого Фіделя – старого, виснаженого боротьбою, хворого пасіонарія.
Скільки років залишилось комунізмові на Кубі? Два, три, чотири? А Києву треба знімати поправку Джексона і Веніка, вступати в СОТ, йому потрібні кредити і іракська нафта.
Проти кого ще Київ так легко може проявити свою принциповість, яка ні до чого не зобов'язує і зачіпає так мало інтересів інших держав? Коштує мало, віддача висока, шанс отримати у відповідь щось неприємне близький до нуля.
Зрозуміло, що лікування українських дітей протягом 15 років у міркуваннях такого роду до уваги не береться. Як контраргумент, наші реалісти можуть навести хоча б приклад Насті Овчар.
Революції двох епох
Революція зразка ХХІ століття посилає свій полум'яний привіт революції століття ХХ-го. Між повстаннями народної душі у Києві і Гавані тисячі кілометрів і чотири десятки років.
За духом протесту і образом дій Ющенко і Гевара – схожі. Виклики кубинських "барбудос" і українських "помаранчевих", кинуті сильним світу цього для усіх тверезо мислячих людей могли здаватися абсолютно авантюристичними.
Бороди кубинських партизанів, і помаранчеві стрічки на деревах і телеграфних стовпах були пафосом, обіцянкою і алогічно-емоційною мовою знаків. Проте в них був більш тверезий прогноз на завтра, ніж у викладках скептиків, які звикли пояснювати успіхи і поразки лише ресурсами.
За сенсом боротьби між двома лідерами – прірва. Революція Че була частиною великої реакції ХХ століття на неконтрольоване поширення капіталістичної цивілізації. Революція Ющенка стала іще одним свідченням закінчення антиринкового комуністичного виступу.
Україна кинула виклик тому, що було викликом свого часу. І те, в чому Че Гевара бачив ярмо, для Віктора Ющенка стало призом у боротьбі.
Вільний ринок, імпортований зі Сполучених Штатів, обмін зелених папірців на природні багатства країни і здоров'я її народу, для Кастро і Гевари уявлялися коренем усіх бід і причиною інституціолізованих несвободи і залежності Куби, закладеної на сотні років у майбутнє.
Для нинішніх українців долар є перепусткою в краще життя, вітрилом надії на втечу від жебрацтва і беззаконня. А далека Америка – гарантом стабільності, в тому числі і своїх заощаджень, політичним заступником. Оспіваною на екранах кіно і телебачення землею обітованною, де все відбувається за правилами, а не волею примхи.
Кубинські революціонери додумались до двополярності тодішнього світу, і поставили на дальній від них полюс, щоби уникнути політичної залежності від ближнього. Революціонери з Майдану зробили ставку на однополярну геополітичну сутність сучасності і обрали точку опори, вхопившись за яку, вислизнули з-під сфери впливу свого північного сусіда.
Революція у ХХ столітті була символом свободи від принадливої сили капіталу, бунтом проти одноманітної раціональності світу, в якій другорядні країни були приречені на покору і вічну залежність.
Революції тепер – це реставрація принципів приватної власності, майже універсальної вартісної функції грошей. А в політичному сенсі це присягання однополярному світовому порядку, спроба втекти від залежності від слабкішого до залежності від наймогутнішого.
Про зворотній смисл свободи
Яке все ж таки ємне, багатосмислове, просто багате слово "свобода"! Яке універсальне і корисне слово! Всяк знайде в ньому відгомін своїх мрій і прагнень. Кожний, хто увірує у свободу, стане вільнішим, оскільки віра уже є виміром свободи. Увірувавши в свободу, ми наповнюємося новим смислом, стаємо іншими собою - шляхетнішими, вдумливішими, натхненнішими.
В дитинстві свобода уявляється нам у вигляді нашого дорослого майбутнього тіла, яке є перепуском у світ, де ти сам вирішуєш скільки пачок морозива ти будеш їсти по обіді. Молодь розуміє свободу як торжество вакхічних поривів. Далі свобода уявляється нам у вигляді гаманця, довкола якого обертається всесвіт куплених бажань.
Ще трохи і ступінь свободи вимірюється станом придатності нашого тіла до розкошів довгих прогулянок, моментального засипання і вживання жирної їжі без допомоги рятівних пігулок.
Інтелігент свободу бачить двояко. З одного боку хочеться робити те, що підказує творче "я" і обов'язок бути "сторожовим собакою" гуманізму і позитивних цінностей. З іншого боку - наскільки унезалежнює і убезпечує нас від тиску обставин хороша зарплатня, стабільний прибуток! Свобода матеріальна приємна і тілу, і має кількісний, обраховуваний, реальний вимір особистого прогресу.
Є іще один вимір цієї маломатеріальної субстанції – свобода націй, релігій, етнічних самовизначень. Схопити рукою, взяти в кишеню їх неможливо. Дати визначення можна, навіть багато різних визначень, в залежності від ваших смаку, віри, самоідентифікації. Це будуть дуже утилітарні визначення, і навряд чи є універсальне визначення свободи.
Маса у скрутному становищі довірлива і радо вірить у чудеса. Опиняючись наодинці з бідністю, раціональним усвідомленням своєї безперспективності, з нерадивою владою, несправедливістю, корупцією, неефективними законами і брехнею, яка усе покриває дірявою рядниною – люди готові повірити тим, хто обіцяє їм свободу від цього свинства.
Прохоплені вірою в свободу, у прагненні свободи ми творимо чудеса. Від слів про неї запалюються серця і відбуваються так звані історичні події. Велетенські колеса революцій обертаються, піднімаючи на вершину суспільної ієрархії переможців у скаженій битві воль, вчорашніх принижених ідеалістів, заслужених страждальців і просто кмітливих авантюристів.
Досягнувши того, що ми вважали свободою, ми бачимо такий самий світ, як був до того, однак свобода повертається до нас своїм другим обличчям – вона стає відповідальністю. От цю відповідальність, цей обов'язок, сумлінні революціонери і несуть на собі як хрест.
Інакше відповідальність перетворюється на необхідність, приреченість. А необхідність має короткий вибір, крихітне місце для маневру. І щоби врятуватися в цій ситуації з шагреневою шкірою, найлегший спосіб уявити, що свободи гідні не всі, а декому вона навіть шкодить. Що для задоволення одних потреб маси є виняткові ситуації обмеження інших потреб. І так далі.
Успіх революції не в захопленні влади, а в дотриманні обіцянок, якими було зваблено масу. Революція це не просто свідчення більшої вартості переможців, і меншої вартості розгромлених опонентів.
Тим більше не доказ притаманної тільки переможцям доброчесності, так само як і переможені не є уособленням зла. Не ексклюзивне право вирішувати долі близьких і далеких людей. Вона є зобов'язанням перед масою, що має бути виконаним.
Інакше наступає момент, коли революція обертається на порожню упаковку. Російська революція 1917 року, як і революція Че Гевари і Фіделя Кастро з часом стали такими нікчемними упаковками, спогадами про гарні наміри.
Роблячи разом з Вашингтоном зауваження порушникам свобод на Кубі, українські революціонери могли би відкласти в пам'яті один урок – той режим, проти зловживань якого вони сьогодні підняли свій наповнений обуренням голос, теж колись вважався справедливим і прогресивним.
