Як нам прорубати вікно в Америку?
Вторник, 15 марта 2005, 17:23
Візит міністра закордонних справ України Бориса Тарасюка до Вашингтону за всіма формальними ознаками, за якими зазвичай судять про такі справи, пройшов успішно. Рівень зустрічей був високим, а кількість проведеного з американським керівництвом часу більшою, ніж очікувалося.
За два неповних дні Тарасюк зустрівся з віце-президентом США Чейні, міністром оборони Рамсфельдом, державним секретарем Кондолізою Райс, "великим роззброювачем" сенатором Лугаром, лідером сенатської більшості Білом Фрістом, головою комітету з міжнародним відносин палати представників Генрі Гайдом.
З Чейні Тарасюк говорив приблизно півгодини, що було вдвічі довше запланованого, так що цілком можна сподіватися, що вони встигли побалакати не тільки про погоду. (Цікаво, що взагалі можна обговорити через перекладача за заплановані 15 хвилин?)
Зустрічі продовжилися під час званої вечері в посольстві України, де до Тарасюка вистроїлася черга із нинішніх і колишніх послів Стівена Пайфера, Карлоса Паскуаля, Джона Гербста, представників діаспори всіх відтінків, а також чотирьох мушкетерів - українських політичних біженців Мирослави Гонгадзе, Сергія Шолоха, Миколи Мельниченка і Олександра Єльяшкевича.
Ті, кому вистачило наснаги достояти до кінця, свідчили, що зустрічі Тарасюка за закритими дверима продовжувалися аж за північ, але все одно випити з міністром коньяку поталанило не всім бажаючим.
Про надзвичайну зацікавленість Україною американського керівництва і громадськості свідчить, по-перше, той факт, що з Рамсфельдом Тарасюк зустрічався двічі: перший раз під час прийняття у посольстві, вдруге - наступного дня під час формальної зустрічі. Це при тому, що міністр оборони США, як правило, з міністрами закордонних справ не зустрічається. Це - прерогатива його заступника.
По-друге, Рамсфельд, Чейні і Райс заявили, що "із розумінням ставляться" до бажання України вивести війська з Іраку, і що це не зіпсує стосунків між двома країнами. Складне рішення для американської адміністрації. Можливо, це свідчення того, що Україна тепер представляє інтерес для США більший, ніж лише півтори тисячі українських військ в Іраку?
По-третє, послухати промову Тарасюка до актової зали Універистету ім. Джорджа Вашингтона у місті Вашингтоні зійшлося, принаймні, кількасот столичних студентів, аспірантів, викладачів, дослідників і розвідників, політологів і аналітиків, інших зацікавлених Україною осіб. Ані Кучма, ані "проффесор" Янукович не могли б про це і мріяти.
У посольстві своя революція
Проте найбільш незвичайним моментом, однак, під час візиту Тарасюка стали зміни в роботі посольства України у Вашингтоні. Уявіть собі, що візитом Тарасюка займалося не найняте за дурні гроші місцеве піар-агентство, як це було при Кучмі та Януковичу, а офіційне державне представництво України!
Якщо раніше посольські мовчали, як партизани на допиті, з приводу візитів до Вашингтону українських державних діячів, то тепер спілкуються, дзвонять і навіть пишуть і-мейли.
У Вашингтоні подейкують, що посла України у США Михайла Резніка, як того невловимого Джо, можна побачити хіба що один раз в рік під час покладання квітів до пам’ятника Шевченку.
Публічну відсутність пана Резніка протягом помаранчевої революції, у той час, коли роль українського посла у висвітленні подій в Україні американськими ЗМІ була б надзвичайно важливою для країни, пояснюють дуже просто. Тому що, бачите, він у нас скромний. Ще й до того ж, тому що послідовний прихильник Януковича...
Отаким є на сьогодні обличчя України в Америці.
Ще раз про важливість публічних виступів
На виступ Бориса Тарасюка в університеті ім. Джорджа Вашингтона, куди він, до речі, запізнився на півгодини, мало хто звернув увагу. Ну, подумаєш, "обязаловка", "зустріч з народом". Насправді подібні виступи мають величезне значення.
По-перше, тому що диктатори перед подібними аудиторіями не виступають. І подібна зустріч – це певне визнання України як суспільства демократичного.
По-друге, університет Джорджа Вашингтона, як і Джорджтаун з Гарвардом, де заплановано виступи Ющенка під час його візиту до США, – це одні з найкращих американських ВНЗ, альма-матер чи кузня кадрів для колишніх, теперішніх і майбутніх американських президентів.
Призвичаєння майбутніх американських лідерів до України, формування позитивної громадської думки серед американців – завдання довгострокове, однак украй необхідне, без якого вікна в Америку не прорубати. І добре, коли ця громадська думка формується під впливом самих українців, а не "готових на все" піар-агентств із сумнівним досвідом і нульовим знанням про Україну.
Україна як "зразкова республіка"
Колись Сталін хотів перетворити Україну на "зразкову республіку" радянського зразка. Тепер Україна має шанс перетворитися на "зразкову республіку" світового зразка – і стати успішним прикладом у боротьбі за глобальну демократизацію, якою тепер так завзято переймається адміністрація Буша.
Проте, до статусу зразкової Україні ще далеко. Як стверджує кореспондент радіо Свобода, український міністр серед іншого обговорював у Вашингтоні можливість покриття фінансових видатків, пов’язаних із виведенням українського військового континґенту з Іраку.
Подібну допомогу отримують від США тількі найбідніші держави світу, як це зробив Гондурас. Джерела у державному департаменті США кажуть, що американська сторона поки що відмовляється надавати будь-які ґарантії щодо фінансування виведення з Іраку українських військових.
"Рішення припинити українську військову присутність в Іраку до кінця цього року у Вашинґтоні сприйняли якщо й без особливого ентузіазму, то, принаймні, з розумінням. Як неодноразово зазначали найвищі американські посадовці, вони усвідомлюють, що президент України Віктор Ющенко повинен виконувати свої передвиборчі обіцянки", повідомляє радіо.
За його даними, Тарасюку не вдалося досягти з питання фінансування виходу військових чітких домовленостей, а українське посольство у США заперечує навіть сам факт обговорення цієї проблеми.
Чому цей факт тримається в секреті, зрозуміти неважко. Борис Тарасюк якось під час свого візиту закликав американців припинити зараховувати Україну до бідних держав світу. Як влучно зауважив журналіст, "після свого виступу Тарасюкові довелося пояснювати американським посадовцям, чому США повинні ставитися до України, як до Гондурасу".
Навіть за таких умов, Україні легше домовлятися з США, ніж з Європою, навіть незважаючи на географічні особливості. Зі старою, черствою і холодною Європою перевтілити демократичні здобутки на економічні дивіденди буде складно. Як гаряче б у Європі не подобалася помаранчева революція, але змінювати існуючі бюрократичні поцедури заради України ніхто не буде. Ну, хіба Європа винна у тому, що за 14 років незалежності Україна так і не змогла гармонізувати свої технічні стандарти з міжнародними?
З Америкою начебто все виглядає так само. Ось і міністр торгівлі США Карлос Гутіерас на зустрічі з Тарасюком підняв вічнозелену тему захисту інтелектуальної власності. Однак, серце підказує, що більш емоційне у ставленні до принципів демократії американське неоконсервативне керівництво готове піти назустріч Україні. І допомогти на певних умовах з питаннями визнання України країною з ринковою економікою, вступом до СОТ тощо.
Невирішені питання врешті-решт можна віднести до перехідних положень, які Україна зобов’яжеться виконати протягом певного часу.
Однак головна різниця між Європою і США в питанні України полягає ось у чому. Європа не хоче Україну за будь-яких умов, навіть якщо б та виконала геть усі вимоги. Можливо, навіть, не стільки не хоче, скільки "не може". Америка ж хоче Україну прямо зараз, навіть ось у такому непричесаному вигляді.
Немає сумнівів, що після подій помаранчевої революції відносини між двома країнами потеплішають. Але чи зможе Україна остаточно прорубати собі вікно в Америку, значною мірою залежатиме від результатів візиту Ющенка до Вашингтона, запланованого на початок квітня.
Ющенко зможе досягнути максимуму й прорубати це вікно в Америку, якщо йому вдасться збудувати особисті стосунки з американським президентом і ключовими особами його адміністрації. А також завоювати американську громадську думку – від інтелектуальних кіл в університетах і мозкових центрах до пересічних американців, які вперше після Майдану побачать його у своїх теленовинах.
За два неповних дні Тарасюк зустрівся з віце-президентом США Чейні, міністром оборони Рамсфельдом, державним секретарем Кондолізою Райс, "великим роззброювачем" сенатором Лугаром, лідером сенатської більшості Білом Фрістом, головою комітету з міжнародним відносин палати представників Генрі Гайдом.
З Чейні Тарасюк говорив приблизно півгодини, що було вдвічі довше запланованого, так що цілком можна сподіватися, що вони встигли побалакати не тільки про погоду. (Цікаво, що взагалі можна обговорити через перекладача за заплановані 15 хвилин?)
Зустрічі продовжилися під час званої вечері в посольстві України, де до Тарасюка вистроїлася черга із нинішніх і колишніх послів Стівена Пайфера, Карлоса Паскуаля, Джона Гербста, представників діаспори всіх відтінків, а також чотирьох мушкетерів - українських політичних біженців Мирослави Гонгадзе, Сергія Шолоха, Миколи Мельниченка і Олександра Єльяшкевича.
Ті, кому вистачило наснаги достояти до кінця, свідчили, що зустрічі Тарасюка за закритими дверима продовжувалися аж за північ, але все одно випити з міністром коньяку поталанило не всім бажаючим.
Про надзвичайну зацікавленість Україною американського керівництва і громадськості свідчить, по-перше, той факт, що з Рамсфельдом Тарасюк зустрічався двічі: перший раз під час прийняття у посольстві, вдруге - наступного дня під час формальної зустрічі. Це при тому, що міністр оборони США, як правило, з міністрами закордонних справ не зустрічається. Це - прерогатива його заступника.
По-друге, Рамсфельд, Чейні і Райс заявили, що "із розумінням ставляться" до бажання України вивести війська з Іраку, і що це не зіпсує стосунків між двома країнами. Складне рішення для американської адміністрації. Можливо, це свідчення того, що Україна тепер представляє інтерес для США більший, ніж лише півтори тисячі українських військ в Іраку?
По-третє, послухати промову Тарасюка до актової зали Універистету ім. Джорджа Вашингтона у місті Вашингтоні зійшлося, принаймні, кількасот столичних студентів, аспірантів, викладачів, дослідників і розвідників, політологів і аналітиків, інших зацікавлених Україною осіб. Ані Кучма, ані "проффесор" Янукович не могли б про це і мріяти.
У посольстві своя революція
Проте найбільш незвичайним моментом, однак, під час візиту Тарасюка стали зміни в роботі посольства України у Вашингтоні. Уявіть собі, що візитом Тарасюка займалося не найняте за дурні гроші місцеве піар-агентство, як це було при Кучмі та Януковичу, а офіційне державне представництво України!
Якщо раніше посольські мовчали, як партизани на допиті, з приводу візитів до Вашингтону українських державних діячів, то тепер спілкуються, дзвонять і навіть пишуть і-мейли.
У Вашингтоні подейкують, що посла України у США Михайла Резніка, як того невловимого Джо, можна побачити хіба що один раз в рік під час покладання квітів до пам’ятника Шевченку.
Публічну відсутність пана Резніка протягом помаранчевої революції, у той час, коли роль українського посла у висвітленні подій в Україні американськими ЗМІ була б надзвичайно важливою для країни, пояснюють дуже просто. Тому що, бачите, він у нас скромний. Ще й до того ж, тому що послідовний прихильник Януковича...
Отаким є на сьогодні обличчя України в Америці.
Ще раз про важливість публічних виступів
На виступ Бориса Тарасюка в університеті ім. Джорджа Вашингтона, куди він, до речі, запізнився на півгодини, мало хто звернув увагу. Ну, подумаєш, "обязаловка", "зустріч з народом". Насправді подібні виступи мають величезне значення.
По-перше, тому що диктатори перед подібними аудиторіями не виступають. І подібна зустріч – це певне визнання України як суспільства демократичного.
По-друге, університет Джорджа Вашингтона, як і Джорджтаун з Гарвардом, де заплановано виступи Ющенка під час його візиту до США, – це одні з найкращих американських ВНЗ, альма-матер чи кузня кадрів для колишніх, теперішніх і майбутніх американських президентів.
Призвичаєння майбутніх американських лідерів до України, формування позитивної громадської думки серед американців – завдання довгострокове, однак украй необхідне, без якого вікна в Америку не прорубати. І добре, коли ця громадська думка формується під впливом самих українців, а не "готових на все" піар-агентств із сумнівним досвідом і нульовим знанням про Україну.
Україна як "зразкова республіка"
Колись Сталін хотів перетворити Україну на "зразкову республіку" радянського зразка. Тепер Україна має шанс перетворитися на "зразкову республіку" світового зразка – і стати успішним прикладом у боротьбі за глобальну демократизацію, якою тепер так завзято переймається адміністрація Буша.
Проте, до статусу зразкової Україні ще далеко. Як стверджує кореспондент радіо Свобода, український міністр серед іншого обговорював у Вашингтоні можливість покриття фінансових видатків, пов’язаних із виведенням українського військового континґенту з Іраку.
Подібну допомогу отримують від США тількі найбідніші держави світу, як це зробив Гондурас. Джерела у державному департаменті США кажуть, що американська сторона поки що відмовляється надавати будь-які ґарантії щодо фінансування виведення з Іраку українських військових.
"Рішення припинити українську військову присутність в Іраку до кінця цього року у Вашинґтоні сприйняли якщо й без особливого ентузіазму, то, принаймні, з розумінням. Як неодноразово зазначали найвищі американські посадовці, вони усвідомлюють, що президент України Віктор Ющенко повинен виконувати свої передвиборчі обіцянки", повідомляє радіо.
За його даними, Тарасюку не вдалося досягти з питання фінансування виходу військових чітких домовленостей, а українське посольство у США заперечує навіть сам факт обговорення цієї проблеми.
Чому цей факт тримається в секреті, зрозуміти неважко. Борис Тарасюк якось під час свого візиту закликав американців припинити зараховувати Україну до бідних держав світу. Як влучно зауважив журналіст, "після свого виступу Тарасюкові довелося пояснювати американським посадовцям, чому США повинні ставитися до України, як до Гондурасу".
Навіть за таких умов, Україні легше домовлятися з США, ніж з Європою, навіть незважаючи на географічні особливості. Зі старою, черствою і холодною Європою перевтілити демократичні здобутки на економічні дивіденди буде складно. Як гаряче б у Європі не подобалася помаранчева революція, але змінювати існуючі бюрократичні поцедури заради України ніхто не буде. Ну, хіба Європа винна у тому, що за 14 років незалежності Україна так і не змогла гармонізувати свої технічні стандарти з міжнародними?
З Америкою начебто все виглядає так само. Ось і міністр торгівлі США Карлос Гутіерас на зустрічі з Тарасюком підняв вічнозелену тему захисту інтелектуальної власності. Однак, серце підказує, що більш емоційне у ставленні до принципів демократії американське неоконсервативне керівництво готове піти назустріч Україні. І допомогти на певних умовах з питаннями визнання України країною з ринковою економікою, вступом до СОТ тощо.
Невирішені питання врешті-решт можна віднести до перехідних положень, які Україна зобов’яжеться виконати протягом певного часу.
Однак головна різниця між Європою і США в питанні України полягає ось у чому. Європа не хоче Україну за будь-яких умов, навіть якщо б та виконала геть усі вимоги. Можливо, навіть, не стільки не хоче, скільки "не може". Америка ж хоче Україну прямо зараз, навіть ось у такому непричесаному вигляді.
Немає сумнівів, що після подій помаранчевої революції відносини між двома країнами потеплішають. Але чи зможе Україна остаточно прорубати собі вікно в Америку, значною мірою залежатиме від результатів візиту Ющенка до Вашингтона, запланованого на початок квітня.
Ющенко зможе досягнути максимуму й прорубати це вікно в Америку, якщо йому вдасться збудувати особисті стосунки з американським президентом і ключовими особами його адміністрації. А також завоювати американську громадську думку – від інтелектуальних кіл в університетах і мозкових центрах до пересічних американців, які вперше після Майдану побачать його у своїх теленовинах.
