Для комісії з культури і духовності
Вторник, 22 февраля 2005, 16:12
По-перше, щоб уявити собі, що треба робити, принаймні, треба накреслити собі мету. Або проект мети.
Боюсь, що саме цього ми колективно зробити не зможемо.
Бо майже кожен з нас свою мету накреслив давно, а дехто й встиг вивести мури тієї мети в бетоні, а дехто вже підвів ту мету під дах і вже стриже з тієї стріхи купони.
Мета у всіх різна. І це треба визнати.
Об’єднати протилежні вектори бажань чисто математично, не вдасться. Бо бажання бачити національний кінематограф мертвим і бажання бачити його живим не мають між собою консенсусу.
Тому я бачу сенс цих говорінь в тому, щоб змалювати чітку і зрозумілу археологічну картину, як насправді, підкреслюю, насправді відбувалося знищення національного кінематографу і, виходячи з цього, що можна і що треба зробити в цій конкретній ситуації перманентного дерібану революції, щоб національний кінематограф запрацював на революцію.
Всі археологи (і білі, і чорні), всі музейщики по всьому світу бачать омріяний століттями сон – експонат, археологічний уламок, скажімо, трипільської культури, заговорив. І розповів все, як було насправді. Бо він уламок тієї культури.
Перед вами мрія всіх археологів світу – говорящий уламок українського кіна – експонат-свідок і, головний учасник, хоча б через те, що брав участь у всіх головних проектах національного кінематографу, у всіх його злетах, у всіх його катастрофах, у всіх його революціях протягом половини століття.
Якщо так буде зрозуміліше – я чорна скринька національного кінематографу, що розбився об стіни Верховної Ради, яка не хотіла його бачити впритул протягом всього її, Верховної Ради, існування.
Блискучий Текст інавгураційної промови Президента на Майдані насправді було написано національним кінематографом України вже давно, текст писався його кров’ю, його ідеями, писався ціною життя кращих його талантів.
Тому мета моя, мета чорної скриньки національного кінематографа, повністю співпадає зі словами Президента, які він поставив, як мету перед всіма нами.
Щоб національний кінематограф запрацював на свою Батьківщину на повну потужність.
Чи можна таке собі уявити?
Можна.
Можна і треба зробити.
Існує чітка і професійно аргументована програма, яка охоплює широкий спектр проблем, виведення національного кінематографу в стан, коли національний (підкреслюю – національний) кінематограф почне приносити прибутки на порядок вищі ніж, скажімо, "Криворіжсталь".
І головне почне створювати і створить недеформований окупантами інформаційний простір України, як головне національне надбання української культури, як її стратегічний ресурс.
Від Президента ми вимагаємо лише одного, щоб на тій програмі він поставив свій підпис і додав лише одне слово: - Фас!, - звиняйте, - Так!
Українського кіна Президенту України.
SOS!
Тези для Голосіння над відкритою домовиною національного кінематографу України. в якому, насправді, немає небіжчика.
Голосіння призначено 23 лютого у Верховній Раді.
Дати опущено, щоб не склалося враження, що то було колись. Все це тут і зараз.
• Фальсифікація українського кіно почалась в той день, коли через прохідну на кіностудію імені Олександра Довженка не пропустили Олександра Петровича Довженка. Традиція триває – вчора через прохідну кіностудії Довженка було не пропущено кінорежисера Леся Саніна (номінований на "Оскара" фільм "Мамай") і вилучено в нього перепустку.
На п’ятидесятому році роботи на студії не пропущено на студію оператора і режисера Вадима Іллєнко, в доробку якого "За двума зайцями", "Олекса Довбуш", "Вечір на Іана Купала", "Останній бункер" і ще тридцять славних фільмів. Позавчора на кабінеті № 300 було вивішено табличку з прізвищем: Ільєнко Юрій Герасимович, з граматичною помилкою – пом’якшувальний знак натомість другої літери "л".
Перепустки на студію в Ю.Г.Іллєнко взагалі не існує. (Останній фільм, що знято на кіностудії - "Молитва за гетьмана Мазепу" показаний на берлінському кінофестивалю - 2002 в головній програмі в номінації "Поза конкуренцією" в одній компанії з п’ятьма кінобогами сучасності: Роном Говардом, Робертом Альтманом, Вімом Вендерсом, Іштваном Сабо та Зангом Юмоу, залишив на рахунках кіностудії близько трьох з половиною мільйонів гривень.)
• Погромна стаття в московському журналі "Искусство кино" радника міністра культури СССР Мікі Блеймана "Архаїсти і новатори" – відкриває сезон полювання на український націоналізм в кіно – у форматі вироку, що не підлягає оскарженню. Стаття спровокована фільмом Параджанова "Тіні забутих предків".
• Постанова ЦК про заборону готового фільму "Криниця для спраглих" сценарій І.Драча реж. Ю.Іллєнко, та незакінченого фільму "Звірте свої годинники" – сценарій Ліни Костенко, реж. В Ілляшенко.
• Заборона проекту учня Довженка Ролана Сергієнко про Лесю Українку, що вже почав знімати.
• Іван Дзюба, Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл перетворюють прем’єру фільму "Тіні забутих предків" на перший публічний вибух громадянської непокори, проти поновлення 37-го року в Україні. Перший акт помаранчевої революції відбувається в ста метрах від Майдану, де потім постануть її намети.
• Як реакція на виклик національної гідності в культурі створюється потужна п’ята колона. П’ята колона в кіно формується з талановитих професіоналів, що посідають всі чільні місця у всіх ділянках кінематографу – на всіх кіностудіях, в кінопресі, і, головне, в спілці кінематографістів і керівних кріслах.
П’ята колона з кожним роком міцнішає через потужний протекціонізм Москви. Державні премії СРСР, звання Народних, Грамоти Верховної Ради, квартири, машини, закордонні відрядження – живлять міць п’ятої колони в Україні. Як відверте знущання над розгромленою національною ідею знімається бездарний фільм, але під знаковим титлом: "Время московськое".
• "Вечір на Івана Купала" - вже не забороняють постановою ЦК, а знищують у пресі і знімають з екранів, як фільм, що не хочуть дивитися глядачі. Прокляття триває 18 років.
• Введене партійними фальсифікаторами у ідеологічний і естетичний обіг евфемізму "поетичне кіно", щоб не вживати вибухонебезпечну справжню дефініцію: національний кінематограф України.
• Знищення батьків-засновників та успішних менеджерів розквіту національно кіно України, при яких були здійснені: "Тіні забутих предків", "Кам’яний хрест", "Сон", Криниця для спраглих", "Вечір на Івана Купала", "Білий птах з чорною ознакою", "Пропала грамота", "Захар Беркут", "Олекса Довбуш", "За двома зайцями" - та інші фільми - Директора кіностудії Довженка В.В. Цвіркунова та Голову Комітету по кінематографії при Кабміні С.П.Іванова.
• Учня Довженка геніального Миколу Вінграновського підставлено під нищівний вогонь критики. Зроблено дитячий мат в два ходи: хід перший - вичавлення генія з його національної теми на інтернаціональну - "Берег надежди", де він опинився як корова на льоду; хід другий - влаштовано всесоюзний погром фільму. Геній тікає з кіно світ за очі.
• Ученицю Довженка львів’янку Ларису Шепітько залишають в Москві. Вона виривається на "Бєларусь-фільм" і знімає там за повістю дисидента Василя Бикова фільм "Сходження". Отримає "Золотого Медвідя" на Берлінському фестивалі.
• На першого секретаря ЦК тов. Машерова випускають самоскид, завантажений щебенем, за те що розвів в Республіці лібералізм. Цвіркунов сватає Шепітько на студію Довженка. Ще один самоскид з щебенем випускають на геніальну ученицю Довженка Ларису Шепітько.
• Ще один учень Довженка змушений через переслідування його фільмів емігрувати з Грузії у Францію, де і процвітає.
• Удосконалюється ідеологічний відділ п’ятої колони відомими постановами, про культуру і кіно зокрема. Створюється потужна команда редакторів, кінокритиків і кінознавців – професійних кілерів. Рострільна команда в кращому випадку ігнорує українське кіно, впритул перестає помічати будь-які прояви національного кіно, знищує їх або в зародку, або у повній ізоляції від свідків.
• Якщо розстрільну команду цкують публічно на якесь українське ім’я, або український фільм, або інший прояв національної ідеї – кінець завжди летальний для об’єкта їхніх кінознавчих студій.
• Двічі відмовляюся від контрактів в Голівуді, бо хочу робити українське кіно на Україні. Двічі коротко емігрую з України. Перший раз знімаю в еміграції в СФРНЮ в Чорногорії фільм "Живіо заінат" ("Всупереч всьому") про становлення Чорногорської державності.
В Україні фільм заборонено для показу. Другий раз емігрую на експериментальну студію Григорія Чухрая в Москві, до всесвітньо відомого Чухрая, якого в свій час вичавили зі студії Довженка. Розпочинаю роботу над фільмом про Катерину Білокур "Очі землі" за сценарієм Тамари Шевченко, дружини опального Святослава Іванова.
Міністр кіно України Большак гарантує мені картбланш для зйомок цього фільму, якщо я добровільно повернусь зі студії Чухрая додому. Большак каже, що в Москві мені небезпечно – забагато самоскидів зі щебенем. Я повертаюсь. Рівно через місяць робота над фільмом припиняється рішенням ЦК.
• Призначення директором студії Альберта Путінцева із зобов’язанням знищення національного кіно. Перша фраза його тронної промови звучала так: "Мене поставлено на кіностудію, щоби знищити так зване поетичне кіно."
• Заборона до постановки проектів Параджанова "Слово о полку Ігоревім", "Бахчисарайський фонтан", "Київські фрески", "Інтермеццо" за Коцюбинським та ще 13 інших проектів. Заборона "Трилогії про київську Русь: "Князь Ігор", "Володимир", "Ярослав Мудрий" – Ю. Іллєнка.
"Казки про Червоного Коня, Помаранчевого Кота та Білого Бичка" невинного проекту того ж Іллєнка про захоплення Запорізької Січі бандитами і звільнення з під їхнього терору вибухом кольору і музики. Заборона проекту Осики "Слово о полку Ігоревім".
• Перший секретар ЦК КПУ Щербицький доповідає 25-му з’їзду КПУ: - "товариші комуністи, з гордістю можу доповісти делегатам з’їзду партії, що з так званим поетичним кіно України нарешті покінчено".
• Заарештовано Параджанова, як бренд бунтуючого національного кінематографу. Сім років ув’язнення суворого режиму всі розуміють як довічне ув’язнення українського національного кінематографу.
• Як еталон блюзнірства і знущання звучать присвоєння автору "Тіней забутих предків" звання народного артиста України і лауреата Шевченківської премії – посмертно.
• Канонізується культ мертвих в мертвому кіно проти ще живих. В Українському кіно нема і не може бути нікого, крім Довженка і Параджанова.
• Леоніду Бикову пропонують вступити в партію. Биков відмовляється і знімає фільм "В бій ідуть одні старики!" за сценарієм українського драматурга Онопрієнка. Популярність Бикова виходить з під контролю ЦК. Одного ранку на 39 кілометрі димерської траси самоскид, завантажений щебенем, розтрощує білу "Волгу" Бикова, так що вона не підлягає ремонту. Бикова вирубано з корінням з українського кіна.
• Популярність актора, сценариста і кінорежисера Івана Миколайчука набирає небезпечних масштабів і виходить з під контролю ЦК і КДБ. Заборона зніматися Миколайчуку в ролі вояка УПА Ореста Дзвонаря в фільмі "Білий птах з чорною ознакою" призводить до зворотного ефекту.
Заборона "Білого птаху з чорною ознакою" 24-м з’їздом КПУ в доповіді члена політбюро секретаря ЦК Добрика з формулюванням: "Найбільш шкідливий фільм знятий в Україні особливо для молоді" – робить популярність Миколайчука недосяжною для рук гебістів.
• Забороняються і фальсифікуються один за одним проекти Миколайчука ("На поклони", "Сто снопів вітру" "Табула раса", "По той бік ночі" "Небилиці про Івана"). Миколайчук зазнає небачених переслідувань. Майже щомісяця він отримує листа в якому на єдиному аркуші намальовано труну і написане "Твоє місце тут".
Останній проект Миколайчука "Небилиці про Івана" заборонено з формулюванням: - український буржуазний націоналізм. Іронія долі в тому, що вердикт підписано головним редактором кіностудії Довженка Володимиром Сосюрою. Сином поета "Любіть Україну". Зацькований Миколайчук помирає без допомоги самоскида у віці, коли тільки починають справжню творчість.
• До геніального і безкомпромісного Осики застосовують інший вид самоскида. Самоскид з алкоголем.
• У вересні 1992 п’ята колона під жалобний марш виносять з Будинку Кіно Спілки кінематографістів і встановлює навпроти Олімпійського стадіону "Труну Українського Кіно" – заповнену стрічками з фільмів українських режисерів. Щоб всі бачили: Українське кіно мертве. Бренд про "Мертве українське кіно" починає тріумфальну ходу по всіх Мас-Медія, що належать добре відомим вам прибічникам українського кіна.
• Створюється фонд Українського кіно при Кабміні Вітольда Фокіна. Мене призначено головою. Запрошую заступником, а де факто головним гравцем у Фонд Ганну Павлівну Чміль, яка вже відіграє і буде відігравати надалі роль рятівника національного кіно України.
• Зустрічаюсь в Каннах з Джеком Валенті, Хрещеним Батьком Голлівудських Семи Сестер Американського кіна, який кришує всесвітню дистрибюцію Голівуду. Джек Валенті досить цинічно розтовкмачує мені, як американці роблять зачистку і санацію території від національного продукту і потім захоплюють нічийні ринки.
Єдине, у чому зацікавлені американські ділки, це в тому, щоб коли ринок буде заповнений вщент дешевою відеоапаратурою і відеокасетами, які вони скидають на новий ринок за безцінь, це те, що коли ринок, остаточно сяде на голку їхньої отрути, і почне вимагати все нових і нових порцій порно, насильства, культу сили й бездуховності, і, як обов’язковий додаток до цього – американської ідеї, американці змогли б виставити рахунки за не ліцензоване використання їхньої продукції.
Для цього Джеку Валенті потрібно, щоб на окупованій території вже працював Закон "Про авторські і суміжні права" адекватний Бернській конвенції. Тоді, на підставі того закону, вони накладають санкції і легально перебирають ринок собі. Але Закон "Про авторські права" конче потрібен і національному виробнику, щоб захищати свої права.
Джек Валенті скидає нам у Фонд українського кіна через Фонд Пропера в Женеві, тобто через пана Гаврилишина, радника президента Кравчука, і члена Римського Клубу – два десятки аналогічних "Законів" з Індонезії, Гренландії, ЮАР, Великої Бретанії, Франції... тощо. Як взірці. За два тижні юристами Фонду Українського кіно при Кабміні під проводом Г.П.Чміль розроблене проект "Закону про авторські та суміжні права".
Закон було доопрацьовано в Державній Думі, якою тоді керував Жулинський, і подано до Верховної Ради. В 1992 закон було прийнято. Паралельно з зустріччю з Джеком Валенті, я провів зустріч в Парижі з заступником Міністра Культури Франції і отримав від нього пакет документів, які можна назвати "Анті Валенті" – той пакет який забезпечив Франції після другої світової війни збереження і розквіт національного кінематографу Франції, яке опинилося один на один з експансією американського кіна.
Пакет, який може повністю нейтралізувати американську експансію на український ринок і зліквідувати п’яту колону. На основі того пакету в Фонді було розроблено український пакет порятунку національного кінематографу. Голову Уряду Вітольда Фокіна знімають, коли готовий пакет покладено на стіл віце прем’єра з гуманітарних питань Жулинського.
Кабмін очолює Леонід Кучма. Наказом номер один Кучма ліквідує Фонд Українського кіна. Той пакет документів розпорошено, частково прийнято по фрагментах, здебільше сфальсифіковано.
• З часом Г.П.Чміль викинуто з посади голови департаменту кіно за впертість у проведенні в життя того доленосного для українського кіно пакета документів і за сприяння у створенню фільмів "Молитва за гетьмана Мазепу", "Мамай" и ряду інших національних проектів.
• Окремо треба оговорити ситуацією з геніальною Кірою Маратовою, яка ніби формально вписується в п’яту колону, а насправді врятована українським кінематографом від імперського самоскида зі щебенем. Після багатомірних поневірянь Кіри Муратової по теренах радянського кіна, після заборони трьох її фільмів, саме Г.П.Чміль спричинилася до того, що К.Муратова, на щастя, змогла реалізувати останні свої проекти на Україні і багатою мірою під протекціонізмом українського кінематографа.
• Про проект "Молитва за гетьман Мазепу" теж треба сказати окремо, бо це унікальний випадок тотальної фальсифікації, якої не зазнав жоден фільм у світовому кіно. За два роки з моменту виходу з’явилося 18 786 публікацій, ефірів, Інтернет сайтів, в Европі, Росії, Україні, Сполучених Штатах тощо, кожен з яких можна охарактеризувати як самоскид, що завантажено рідким гівном.
• І все це через те, що фільм дозволив собі бути незалежним українським продуктом, який стверджує ідею національної революції як в ідеологічному, так і естетичному контекстах. Безпрецедентний випадок, коли фільм було заборонено міністром культури не України, а іншої держави.
А повноважний посол тієї держави пішов ще далі, він особисто виконав роль самоскида з гівном проти автора фільму. На запитання в прямому ефірі, що він думає про фільм "Молитва за гетьмана Мазепу" режисера Юрія Іллєнка, посол відповів: - Я думаю, що такого режисера в Україні не існує. І все.
• Про темники, щодо ліквідації персоналій українського кіно ми дізнаємося лише після судового процесу над їх автором і, звичайно, виконавцями.
• Незважаючи на колосальну підтримку преси і студентства, всіма можливими економічними, організаційним засобами блокується єдиний в Україні кінофестиваль національного кіно виробника "Відкрита Ніч", який засновано і впроваджується відчайдушними зусиллями кінорежисера Михайла Іллєнка. Фестиваль не вкладається в офіційну концепцію мертвого українського кіно
• Натомість процвітає міжнародний фестиваль "Молодість" який щорічно доводить міжнародній гомосексуальній тусовці, що кіно в Україні нема, не було і не буде.
• За всі роки існування українського кіно КГБ і п’ята колона припустилися помилки лише тричі. Тричі були необачно послані за їх оцінкою маргінальні українські фільмі на міжнародні кінофестивалі – і тричі поверталися звідтам з найвищими нагородами.
Першими були "Тіні забутих предків", які розпочали в Аргентині в Мар-дель-Плато, потім був "Білий птах з чорною ознакою" – Гран Прі Московського фестивалю, а "Пропала грамота" – привезла півкілограмову "Золоту Пагоду" з Бангкоку. П’ята колона премії і призи отримувала регулярно – "Рожденая Революцієй" - песнь о МВД СРСР, "Чорна курка", "Польоти во сне і наяву".
• Щодо "Золотої медалі" "Білого птаху", то його послав на Московський фестиваль Петро Шелест, вже коли фільм було заборонено з’їздом, щоб врятувати себе від звинувачення в націоналізмі. Бо це він розпорядився показати фільм з’їзду , а сам його не бачив. "Гран Прі" першого секретаря ЦК не врятував. Його все одно зняли.
• Верховна рада приймає "Закон про кіно", з якого вилучаються всі доленосні для кінематографа позиції. Це взірець фальсифікації національного кінематографу запроваджений на самій верхівці влади.
• Вилучено пункт про 5% збір від розміщення реклами на кіно носіях на всіх телеканалах. Такий збір на користь кіно в цілому світі знімає всі проблеми фінансування нових проектів.
• Лише по кабельному телебаченню країни бюджет не доотримує щорічно близько 18 мільйонів з платників податків – авторів фільмів, бо кабельне телебачення не сплачує авторам ні копійки за показ їх фільмів. А вони в свою чергу не сплачують 13% податку . 18 млн. і є тими самими 13%.
• Вилучено "французький" пункт про те, що вартість кожного шостого квитка з кас кіно установ – що дає можливість утримувати кіно освіту, як залог постійного і якісного відновлення кадрів в кіно.
• Нічого особливого по порятунку національного кінематографу робити не треба. Треба навчитися дечому в помаранчевої революції. Треба визнати масштаб фальсифікацій національного кінематографу за 14 років таким, що не піддається встановленню.
• Треба передати управління кінематографом з рук п’ятої колони в руки закону.
• Визнати нульовий цикл для початку кампанії порятунку національного кінематографу. Тобто ліквідувати всі інституції і закони, що регулюють кінематографічну діяльність.
• Внести на розгляд Верховної Ради проект Закону "Про внесення змін і доповнень до діючих законів, що регулюють кінематографічні процеси в Україні". Ось вони:
• З метою залучення додаткових джерел фінансування прийняти Закон України "
Про збір на розвиток національної кінематографії", проект якого вже подано до Верховної Ради України. В законопроекті запропонована система перерозподілу коштів вітчизняного кінотелевідео ринку на підтримку національного кінематографу.
• Зменшити податковий тиск (тимчасово на 5 років – 2006-2010 роки) на галузь кінематографії.
Прийняти закони України:
"Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо зменшення податку на суму коштів, спрямованих на виробництво, розповсюдження і демонстрування національних фільмів (вже внесено на розгляд Верховної Ради України);
"Про внесення змін до Закону України "Про податок на додану вартість" щодо звільнення від оподаткування операцій з виробництва і розповсюдження національних фільмів;
"Про внесення змін до Закону України "Про плату за землю" щодо відмін податку на землю з закладів кінематографії державної та комунальної власності;
"Про внесення змін до Митного тарифу України" (схвалений Митно-тарифною радою і підготовлений Мінекономіки до подання Кабінету міністрів України) щодо зменшення ставок ввізного мита на деякі фільмові матеріали і кінообладнання, які не виробляються в Україні.
• А взагалі-то, фальсифікація українського кіно почалась в момент народження цього кіна. Коли вийшов на екрани фільм Олександра Петровича Довженка "Земля" – блискавично зреагувала газета "Известия" віршованим фельєтоном Дем’яна Бедного від імені Ілліча. То був перший самоскид, завантажений щебенем політичного доносу.
• А наостанок цитата з тронної промови директора національної кіностудії ім.. Довженко тов. Довгоносика (він помиляється в написанні мого прізвища, дозволю й собі): - "Наше кіно (очевидно, що національне кіно України, не голлівудське ж) – це навіть не самодіяльність. Це щось середнє між сільськими вечорницями та клубом народної творчості. І коли виникають розмови, мовляв, та в нас тут така велика нація, я одразу ж питаю, - а покажіть автомобіль, який ваша нація зробила, а покажіть кіно, яке ваша нація зняла... І одразу стає зрозумілим, з якою нацією ти маєш справу".
Цікаво, це було сказане від свого імені, чи від імені Ілліча? Мені пояснили знаючі люди, що від імені Сивковича, Табачника і Суркіса, яким вже належить студія Довженка.
Ю. Іллєнко
Читайте також інший погляд на ситуацію у статті "День сурка"
Боюсь, що саме цього ми колективно зробити не зможемо.
Бо майже кожен з нас свою мету накреслив давно, а дехто й встиг вивести мури тієї мети в бетоні, а дехто вже підвів ту мету під дах і вже стриже з тієї стріхи купони.
Мета у всіх різна. І це треба визнати.
Об’єднати протилежні вектори бажань чисто математично, не вдасться. Бо бажання бачити національний кінематограф мертвим і бажання бачити його живим не мають між собою консенсусу.
Тому я бачу сенс цих говорінь в тому, щоб змалювати чітку і зрозумілу археологічну картину, як насправді, підкреслюю, насправді відбувалося знищення національного кінематографу і, виходячи з цього, що можна і що треба зробити в цій конкретній ситуації перманентного дерібану революції, щоб національний кінематограф запрацював на революцію.
Всі археологи (і білі, і чорні), всі музейщики по всьому світу бачать омріяний століттями сон – експонат, археологічний уламок, скажімо, трипільської культури, заговорив. І розповів все, як було насправді. Бо він уламок тієї культури.
Перед вами мрія всіх археологів світу – говорящий уламок українського кіна – експонат-свідок і, головний учасник, хоча б через те, що брав участь у всіх головних проектах національного кінематографу, у всіх його злетах, у всіх його катастрофах, у всіх його революціях протягом половини століття.
Якщо так буде зрозуміліше – я чорна скринька національного кінематографу, що розбився об стіни Верховної Ради, яка не хотіла його бачити впритул протягом всього її, Верховної Ради, існування.
Блискучий Текст інавгураційної промови Президента на Майдані насправді було написано національним кінематографом України вже давно, текст писався його кров’ю, його ідеями, писався ціною життя кращих його талантів.
Тому мета моя, мета чорної скриньки національного кінематографа, повністю співпадає зі словами Президента, які він поставив, як мету перед всіма нами.
Щоб національний кінематограф запрацював на свою Батьківщину на повну потужність.
Чи можна таке собі уявити?
Можна.
Можна і треба зробити.
Існує чітка і професійно аргументована програма, яка охоплює широкий спектр проблем, виведення національного кінематографу в стан, коли національний (підкреслюю – національний) кінематограф почне приносити прибутки на порядок вищі ніж, скажімо, "Криворіжсталь".
І головне почне створювати і створить недеформований окупантами інформаційний простір України, як головне національне надбання української культури, як її стратегічний ресурс.
Від Президента ми вимагаємо лише одного, щоб на тій програмі він поставив свій підпис і додав лише одне слово: - Фас!, - звиняйте, - Так!
Українського кіна Президенту України.
SOS!
Тези для Голосіння над відкритою домовиною національного кінематографу України. в якому, насправді, немає небіжчика.
Голосіння призначено 23 лютого у Верховній Раді.
Дати опущено, щоб не склалося враження, що то було колись. Все це тут і зараз.
• Фальсифікація українського кіно почалась в той день, коли через прохідну на кіностудію імені Олександра Довженка не пропустили Олександра Петровича Довженка. Традиція триває – вчора через прохідну кіностудії Довженка було не пропущено кінорежисера Леся Саніна (номінований на "Оскара" фільм "Мамай") і вилучено в нього перепустку.
На п’ятидесятому році роботи на студії не пропущено на студію оператора і режисера Вадима Іллєнко, в доробку якого "За двума зайцями", "Олекса Довбуш", "Вечір на Іана Купала", "Останній бункер" і ще тридцять славних фільмів. Позавчора на кабінеті № 300 було вивішено табличку з прізвищем: Ільєнко Юрій Герасимович, з граматичною помилкою – пом’якшувальний знак натомість другої літери "л".
Перепустки на студію в Ю.Г.Іллєнко взагалі не існує. (Останній фільм, що знято на кіностудії - "Молитва за гетьмана Мазепу" показаний на берлінському кінофестивалю - 2002 в головній програмі в номінації "Поза конкуренцією" в одній компанії з п’ятьма кінобогами сучасності: Роном Говардом, Робертом Альтманом, Вімом Вендерсом, Іштваном Сабо та Зангом Юмоу, залишив на рахунках кіностудії близько трьох з половиною мільйонів гривень.)
• Погромна стаття в московському журналі "Искусство кино" радника міністра культури СССР Мікі Блеймана "Архаїсти і новатори" – відкриває сезон полювання на український націоналізм в кіно – у форматі вироку, що не підлягає оскарженню. Стаття спровокована фільмом Параджанова "Тіні забутих предків".
• Постанова ЦК про заборону готового фільму "Криниця для спраглих" сценарій І.Драча реж. Ю.Іллєнко, та незакінченого фільму "Звірте свої годинники" – сценарій Ліни Костенко, реж. В Ілляшенко.
• Заборона проекту учня Довженка Ролана Сергієнко про Лесю Українку, що вже почав знімати.
• Іван Дзюба, Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл перетворюють прем’єру фільму "Тіні забутих предків" на перший публічний вибух громадянської непокори, проти поновлення 37-го року в Україні. Перший акт помаранчевої революції відбувається в ста метрах від Майдану, де потім постануть її намети.
• Як реакція на виклик національної гідності в культурі створюється потужна п’ята колона. П’ята колона в кіно формується з талановитих професіоналів, що посідають всі чільні місця у всіх ділянках кінематографу – на всіх кіностудіях, в кінопресі, і, головне, в спілці кінематографістів і керівних кріслах.
П’ята колона з кожним роком міцнішає через потужний протекціонізм Москви. Державні премії СРСР, звання Народних, Грамоти Верховної Ради, квартири, машини, закордонні відрядження – живлять міць п’ятої колони в Україні. Як відверте знущання над розгромленою національною ідею знімається бездарний фільм, але під знаковим титлом: "Время московськое".
• "Вечір на Івана Купала" - вже не забороняють постановою ЦК, а знищують у пресі і знімають з екранів, як фільм, що не хочуть дивитися глядачі. Прокляття триває 18 років.
• Введене партійними фальсифікаторами у ідеологічний і естетичний обіг евфемізму "поетичне кіно", щоб не вживати вибухонебезпечну справжню дефініцію: національний кінематограф України.
• Знищення батьків-засновників та успішних менеджерів розквіту національно кіно України, при яких були здійснені: "Тіні забутих предків", "Кам’яний хрест", "Сон", Криниця для спраглих", "Вечір на Івана Купала", "Білий птах з чорною ознакою", "Пропала грамота", "Захар Беркут", "Олекса Довбуш", "За двома зайцями" - та інші фільми - Директора кіностудії Довженка В.В. Цвіркунова та Голову Комітету по кінематографії при Кабміні С.П.Іванова.
• Учня Довженка геніального Миколу Вінграновського підставлено під нищівний вогонь критики. Зроблено дитячий мат в два ходи: хід перший - вичавлення генія з його національної теми на інтернаціональну - "Берег надежди", де він опинився як корова на льоду; хід другий - влаштовано всесоюзний погром фільму. Геній тікає з кіно світ за очі.
• Ученицю Довженка львів’янку Ларису Шепітько залишають в Москві. Вона виривається на "Бєларусь-фільм" і знімає там за повістю дисидента Василя Бикова фільм "Сходження". Отримає "Золотого Медвідя" на Берлінському фестивалі.
• На першого секретаря ЦК тов. Машерова випускають самоскид, завантажений щебенем, за те що розвів в Республіці лібералізм. Цвіркунов сватає Шепітько на студію Довженка. Ще один самоскид з щебенем випускають на геніальну ученицю Довженка Ларису Шепітько.
• Ще один учень Довженка змушений через переслідування його фільмів емігрувати з Грузії у Францію, де і процвітає.
• Удосконалюється ідеологічний відділ п’ятої колони відомими постановами, про культуру і кіно зокрема. Створюється потужна команда редакторів, кінокритиків і кінознавців – професійних кілерів. Рострільна команда в кращому випадку ігнорує українське кіно, впритул перестає помічати будь-які прояви національного кіно, знищує їх або в зародку, або у повній ізоляції від свідків.
• Якщо розстрільну команду цкують публічно на якесь українське ім’я, або український фільм, або інший прояв національної ідеї – кінець завжди летальний для об’єкта їхніх кінознавчих студій.
• Двічі відмовляюся від контрактів в Голівуді, бо хочу робити українське кіно на Україні. Двічі коротко емігрую з України. Перший раз знімаю в еміграції в СФРНЮ в Чорногорії фільм "Живіо заінат" ("Всупереч всьому") про становлення Чорногорської державності.
В Україні фільм заборонено для показу. Другий раз емігрую на експериментальну студію Григорія Чухрая в Москві, до всесвітньо відомого Чухрая, якого в свій час вичавили зі студії Довженка. Розпочинаю роботу над фільмом про Катерину Білокур "Очі землі" за сценарієм Тамари Шевченко, дружини опального Святослава Іванова.
Міністр кіно України Большак гарантує мені картбланш для зйомок цього фільму, якщо я добровільно повернусь зі студії Чухрая додому. Большак каже, що в Москві мені небезпечно – забагато самоскидів зі щебенем. Я повертаюсь. Рівно через місяць робота над фільмом припиняється рішенням ЦК.
• Призначення директором студії Альберта Путінцева із зобов’язанням знищення національного кіно. Перша фраза його тронної промови звучала так: "Мене поставлено на кіностудію, щоби знищити так зване поетичне кіно."
• Заборона до постановки проектів Параджанова "Слово о полку Ігоревім", "Бахчисарайський фонтан", "Київські фрески", "Інтермеццо" за Коцюбинським та ще 13 інших проектів. Заборона "Трилогії про київську Русь: "Князь Ігор", "Володимир", "Ярослав Мудрий" – Ю. Іллєнка.
"Казки про Червоного Коня, Помаранчевого Кота та Білого Бичка" невинного проекту того ж Іллєнка про захоплення Запорізької Січі бандитами і звільнення з під їхнього терору вибухом кольору і музики. Заборона проекту Осики "Слово о полку Ігоревім".
• Перший секретар ЦК КПУ Щербицький доповідає 25-му з’їзду КПУ: - "товариші комуністи, з гордістю можу доповісти делегатам з’їзду партії, що з так званим поетичним кіно України нарешті покінчено".
• Заарештовано Параджанова, як бренд бунтуючого національного кінематографу. Сім років ув’язнення суворого режиму всі розуміють як довічне ув’язнення українського національного кінематографу.
• Як еталон блюзнірства і знущання звучать присвоєння автору "Тіней забутих предків" звання народного артиста України і лауреата Шевченківської премії – посмертно.
• Канонізується культ мертвих в мертвому кіно проти ще живих. В Українському кіно нема і не може бути нікого, крім Довженка і Параджанова.
• Леоніду Бикову пропонують вступити в партію. Биков відмовляється і знімає фільм "В бій ідуть одні старики!" за сценарієм українського драматурга Онопрієнка. Популярність Бикова виходить з під контролю ЦК. Одного ранку на 39 кілометрі димерської траси самоскид, завантажений щебенем, розтрощує білу "Волгу" Бикова, так що вона не підлягає ремонту. Бикова вирубано з корінням з українського кіна.
• Популярність актора, сценариста і кінорежисера Івана Миколайчука набирає небезпечних масштабів і виходить з під контролю ЦК і КДБ. Заборона зніматися Миколайчуку в ролі вояка УПА Ореста Дзвонаря в фільмі "Білий птах з чорною ознакою" призводить до зворотного ефекту.
Заборона "Білого птаху з чорною ознакою" 24-м з’їздом КПУ в доповіді члена політбюро секретаря ЦК Добрика з формулюванням: "Найбільш шкідливий фільм знятий в Україні особливо для молоді" – робить популярність Миколайчука недосяжною для рук гебістів.
• Забороняються і фальсифікуються один за одним проекти Миколайчука ("На поклони", "Сто снопів вітру" "Табула раса", "По той бік ночі" "Небилиці про Івана"). Миколайчук зазнає небачених переслідувань. Майже щомісяця він отримує листа в якому на єдиному аркуші намальовано труну і написане "Твоє місце тут".
Останній проект Миколайчука "Небилиці про Івана" заборонено з формулюванням: - український буржуазний націоналізм. Іронія долі в тому, що вердикт підписано головним редактором кіностудії Довженка Володимиром Сосюрою. Сином поета "Любіть Україну". Зацькований Миколайчук помирає без допомоги самоскида у віці, коли тільки починають справжню творчість.
• До геніального і безкомпромісного Осики застосовують інший вид самоскида. Самоскид з алкоголем.
• У вересні 1992 п’ята колона під жалобний марш виносять з Будинку Кіно Спілки кінематографістів і встановлює навпроти Олімпійського стадіону "Труну Українського Кіно" – заповнену стрічками з фільмів українських режисерів. Щоб всі бачили: Українське кіно мертве. Бренд про "Мертве українське кіно" починає тріумфальну ходу по всіх Мас-Медія, що належать добре відомим вам прибічникам українського кіна.
• Створюється фонд Українського кіно при Кабміні Вітольда Фокіна. Мене призначено головою. Запрошую заступником, а де факто головним гравцем у Фонд Ганну Павлівну Чміль, яка вже відіграє і буде відігравати надалі роль рятівника національного кіно України.
• Зустрічаюсь в Каннах з Джеком Валенті, Хрещеним Батьком Голлівудських Семи Сестер Американського кіна, який кришує всесвітню дистрибюцію Голівуду. Джек Валенті досить цинічно розтовкмачує мені, як американці роблять зачистку і санацію території від національного продукту і потім захоплюють нічийні ринки.
Єдине, у чому зацікавлені американські ділки, це в тому, щоб коли ринок буде заповнений вщент дешевою відеоапаратурою і відеокасетами, які вони скидають на новий ринок за безцінь, це те, що коли ринок, остаточно сяде на голку їхньої отрути, і почне вимагати все нових і нових порцій порно, насильства, культу сили й бездуховності, і, як обов’язковий додаток до цього – американської ідеї, американці змогли б виставити рахунки за не ліцензоване використання їхньої продукції.
Для цього Джеку Валенті потрібно, щоб на окупованій території вже працював Закон "Про авторські і суміжні права" адекватний Бернській конвенції. Тоді, на підставі того закону, вони накладають санкції і легально перебирають ринок собі. Але Закон "Про авторські права" конче потрібен і національному виробнику, щоб захищати свої права.
Джек Валенті скидає нам у Фонд українського кіна через Фонд Пропера в Женеві, тобто через пана Гаврилишина, радника президента Кравчука, і члена Римського Клубу – два десятки аналогічних "Законів" з Індонезії, Гренландії, ЮАР, Великої Бретанії, Франції... тощо. Як взірці. За два тижні юристами Фонду Українського кіно при Кабміні під проводом Г.П.Чміль розроблене проект "Закону про авторські та суміжні права".
Закон було доопрацьовано в Державній Думі, якою тоді керував Жулинський, і подано до Верховної Ради. В 1992 закон було прийнято. Паралельно з зустріччю з Джеком Валенті, я провів зустріч в Парижі з заступником Міністра Культури Франції і отримав від нього пакет документів, які можна назвати "Анті Валенті" – той пакет який забезпечив Франції після другої світової війни збереження і розквіт національного кінематографу Франції, яке опинилося один на один з експансією американського кіна.
Пакет, який може повністю нейтралізувати американську експансію на український ринок і зліквідувати п’яту колону. На основі того пакету в Фонді було розроблено український пакет порятунку національного кінематографу. Голову Уряду Вітольда Фокіна знімають, коли готовий пакет покладено на стіл віце прем’єра з гуманітарних питань Жулинського.
Кабмін очолює Леонід Кучма. Наказом номер один Кучма ліквідує Фонд Українського кіна. Той пакет документів розпорошено, частково прийнято по фрагментах, здебільше сфальсифіковано.
• З часом Г.П.Чміль викинуто з посади голови департаменту кіно за впертість у проведенні в життя того доленосного для українського кіно пакета документів і за сприяння у створенню фільмів "Молитва за гетьмана Мазепу", "Мамай" и ряду інших національних проектів.
• Окремо треба оговорити ситуацією з геніальною Кірою Маратовою, яка ніби формально вписується в п’яту колону, а насправді врятована українським кінематографом від імперського самоскида зі щебенем. Після багатомірних поневірянь Кіри Муратової по теренах радянського кіна, після заборони трьох її фільмів, саме Г.П.Чміль спричинилася до того, що К.Муратова, на щастя, змогла реалізувати останні свої проекти на Україні і багатою мірою під протекціонізмом українського кінематографа.
• Про проект "Молитва за гетьман Мазепу" теж треба сказати окремо, бо це унікальний випадок тотальної фальсифікації, якої не зазнав жоден фільм у світовому кіно. За два роки з моменту виходу з’явилося 18 786 публікацій, ефірів, Інтернет сайтів, в Европі, Росії, Україні, Сполучених Штатах тощо, кожен з яких можна охарактеризувати як самоскид, що завантажено рідким гівном.
• І все це через те, що фільм дозволив собі бути незалежним українським продуктом, який стверджує ідею національної революції як в ідеологічному, так і естетичному контекстах. Безпрецедентний випадок, коли фільм було заборонено міністром культури не України, а іншої держави.
А повноважний посол тієї держави пішов ще далі, він особисто виконав роль самоскида з гівном проти автора фільму. На запитання в прямому ефірі, що він думає про фільм "Молитва за гетьмана Мазепу" режисера Юрія Іллєнка, посол відповів: - Я думаю, що такого режисера в Україні не існує. І все.
• Про темники, щодо ліквідації персоналій українського кіно ми дізнаємося лише після судового процесу над їх автором і, звичайно, виконавцями.
• Незважаючи на колосальну підтримку преси і студентства, всіма можливими економічними, організаційним засобами блокується єдиний в Україні кінофестиваль національного кіно виробника "Відкрита Ніч", який засновано і впроваджується відчайдушними зусиллями кінорежисера Михайла Іллєнка. Фестиваль не вкладається в офіційну концепцію мертвого українського кіно
• Натомість процвітає міжнародний фестиваль "Молодість" який щорічно доводить міжнародній гомосексуальній тусовці, що кіно в Україні нема, не було і не буде.
• За всі роки існування українського кіно КГБ і п’ята колона припустилися помилки лише тричі. Тричі були необачно послані за їх оцінкою маргінальні українські фільмі на міжнародні кінофестивалі – і тричі поверталися звідтам з найвищими нагородами.
Першими були "Тіні забутих предків", які розпочали в Аргентині в Мар-дель-Плато, потім був "Білий птах з чорною ознакою" – Гран Прі Московського фестивалю, а "Пропала грамота" – привезла півкілограмову "Золоту Пагоду" з Бангкоку. П’ята колона премії і призи отримувала регулярно – "Рожденая Революцієй" - песнь о МВД СРСР, "Чорна курка", "Польоти во сне і наяву".
• Щодо "Золотої медалі" "Білого птаху", то його послав на Московський фестиваль Петро Шелест, вже коли фільм було заборонено з’їздом, щоб врятувати себе від звинувачення в націоналізмі. Бо це він розпорядився показати фільм з’їзду , а сам його не бачив. "Гран Прі" першого секретаря ЦК не врятував. Його все одно зняли.
• Верховна рада приймає "Закон про кіно", з якого вилучаються всі доленосні для кінематографа позиції. Це взірець фальсифікації національного кінематографу запроваджений на самій верхівці влади.
• Вилучено пункт про 5% збір від розміщення реклами на кіно носіях на всіх телеканалах. Такий збір на користь кіно в цілому світі знімає всі проблеми фінансування нових проектів.
• Лише по кабельному телебаченню країни бюджет не доотримує щорічно близько 18 мільйонів з платників податків – авторів фільмів, бо кабельне телебачення не сплачує авторам ні копійки за показ їх фільмів. А вони в свою чергу не сплачують 13% податку . 18 млн. і є тими самими 13%.
• Вилучено "французький" пункт про те, що вартість кожного шостого квитка з кас кіно установ – що дає можливість утримувати кіно освіту, як залог постійного і якісного відновлення кадрів в кіно.
• Нічого особливого по порятунку національного кінематографу робити не треба. Треба навчитися дечому в помаранчевої революції. Треба визнати масштаб фальсифікацій національного кінематографу за 14 років таким, що не піддається встановленню.
• Треба передати управління кінематографом з рук п’ятої колони в руки закону.
• Визнати нульовий цикл для початку кампанії порятунку національного кінематографу. Тобто ліквідувати всі інституції і закони, що регулюють кінематографічну діяльність.
• Внести на розгляд Верховної Ради проект Закону "Про внесення змін і доповнень до діючих законів, що регулюють кінематографічні процеси в Україні". Ось вони:
• З метою залучення додаткових джерел фінансування прийняти Закон України "
Про збір на розвиток національної кінематографії", проект якого вже подано до Верховної Ради України. В законопроекті запропонована система перерозподілу коштів вітчизняного кінотелевідео ринку на підтримку національного кінематографу.
• Зменшити податковий тиск (тимчасово на 5 років – 2006-2010 роки) на галузь кінематографії.
Прийняти закони України:
"Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо зменшення податку на суму коштів, спрямованих на виробництво, розповсюдження і демонстрування національних фільмів (вже внесено на розгляд Верховної Ради України);
"Про внесення змін до Закону України "Про податок на додану вартість" щодо звільнення від оподаткування операцій з виробництва і розповсюдження національних фільмів;
"Про внесення змін до Закону України "Про плату за землю" щодо відмін податку на землю з закладів кінематографії державної та комунальної власності;
"Про внесення змін до Митного тарифу України" (схвалений Митно-тарифною радою і підготовлений Мінекономіки до подання Кабінету міністрів України) щодо зменшення ставок ввізного мита на деякі фільмові матеріали і кінообладнання, які не виробляються в Україні.
• А взагалі-то, фальсифікація українського кіно почалась в момент народження цього кіна. Коли вийшов на екрани фільм Олександра Петровича Довженка "Земля" – блискавично зреагувала газета "Известия" віршованим фельєтоном Дем’яна Бедного від імені Ілліча. То був перший самоскид, завантажений щебенем політичного доносу.
• А наостанок цитата з тронної промови директора національної кіностудії ім.. Довженко тов. Довгоносика (він помиляється в написанні мого прізвища, дозволю й собі): - "Наше кіно (очевидно, що національне кіно України, не голлівудське ж) – це навіть не самодіяльність. Це щось середнє між сільськими вечорницями та клубом народної творчості. І коли виникають розмови, мовляв, та в нас тут така велика нація, я одразу ж питаю, - а покажіть автомобіль, який ваша нація зробила, а покажіть кіно, яке ваша нація зняла... І одразу стає зрозумілим, з якою нацією ти маєш справу".
Цікаво, це було сказане від свого імені, чи від імені Ілліча? Мені пояснили знаючі люди, що від імені Сивковича, Табачника і Суркіса, яким вже належить студія Довженка.
Ю. Іллєнко
Читайте також інший погляд на ситуацію у статті "День сурка"
