Микола Томенко: Можливо, "Динамо–Київ" буде в другому пулі підприємств, які повертаються в державну власність
Четверг, 17 февраля 2005, 19:27
Читайте також першу частину інтерв'ю: Микола Томенко: Ми ризикуємо отримати нібито другого прем’єр–міністра Зінченка і нібито віце–президента України Порошенка!
– Які взагалі ваші перші враження від роботи у виконавчій влади? Наскільки те, що ви побачили, співпадає з тим, як ви собі уявляли роботу урядової машини? Що було найбільшою несподіванкою?
– Ну, починаючи з того, що деякі члени патронатної служби віце-прем'єра хотіли при цих незначних зарплатах і далі тут працювати. Я знав, що це престижно, і допускав, що це вигідно, але ж не настільки! (Томенко іронізує і показує табличку на вході в його кабінет: "Прохання з грошима і мобільними телефонами не входити".)
Велика проблема – це ті управління, з якими я працюю в секретаріаті. Я проаналізував, що вони не є достатньо професійними... Справа в тому, що мені на підпис приходять папки, і протягом дня треба десь сто разів підписатися. Але якщо їх не читати, то можна несвідомо зробити багато лоббістських речей.
Наприклад, прохання профінансувати з бюджету створення центрів при Міністерстві освіти і науки, які б розробляли концепції тестування в школах... Це створення нових структур і витрата грошей. Я сказав, що якщо Ніколаєнко (міністр освіти) наведе аргументи, що це вкрай необхідно, то я готовий підтримати, бо це заготовки ще для попереднього міністра.
Маса таких випадків... Тому я взяв з собою людей, які зі мною працювали у комітеті Верховної Ради. Також я провів навчання для начальників управлінь і департаментів секретаріату Кабінету міністрів з проханням бути більш уважними до документів. Сказав, що протягом місяця аналізую ситуацію по цих управліннях і тоді буду приймати рішення, хто тут залишається, а хто звільняється.
Я знав, що є проблеми – в цілому рівень професіоналізму апарату Кабінету міністрів є слабкий. Хоча, коли я працював над програмою діяльності уряду, то двоє людей проявили себе з найкращого боку, працювали день і ніч, і прем'єр це відзначила, ми їх підвищили до заступників міністра Кабінету міністрів.
В принципі, якщо попередні уряди робили програму діяльності Кабінету міністрів по півроку, а ми за кілька днів, то, я думаю, що вона виглядає досить симпатично. Є сильні в Кабміні люди, але більшість є слабо підготовлені.
– Очевидно, що проблема в зарплаті держчиновників. Як вийти з цієї ситуації?
– У нас є плани підвищення зарплати. Ми кажемо про достатньо радикальне скорочення кадрів, хоча ще не вийшли на розрахунки. Я думаю, ми можемо говорити про звільнення 15–20% працівників. Ми не сильно поповнимо бюджет, і тому треба говорити про перегляд заробітної плати.
Взагалі, парадокс заробітної плати чиновника є диким з точки зору пенсійного забезпечення. У нас система посадових окладів повністю знівельована. Оклади у міністра – 500 чи 600 гривень, а решта грошей отримується за рахунок доплат за складність, за трудність, за різні інтелектуальні зусилля і все на світі. В кінці кінців, це виходить достатньо велика сума. І Пинзеник (міністр фінансів), і Кириленко (міністр праці) зараз намагаються радикально змінити ситуацію.
– Скільки ви отримуєте як віце–прем'єр–міністр?
– Я ще не бачив. Наприклад, у мене керівник служби отримує 1,5 тисячі гривень, але формально його зарплата 300–400 гривень. Три чверті нараховується не через посадовий оклад. Нам треба будувати іншу систему. Бо всі прекрасно розуміють, що такі оклади провокують до паралельного заробітку.
– А є якісь приблизни цифри, скільки буде отримувати, наприклад, прем’єр–міністр?
– Поки немає. До речі, після засідання Кабінету міністрів під час обіду, де ми можемо неформально поспілкуватися, прем’єр підняла питання: "А що у нас відбувається з державними дачами?" Абсолютна більшість міністрів цим не цікавилася.
Один з міністрів сказав, вони вже давно приватизовані попередніми міністрами, хоча передбачалося, що дачі переходять від міністра до міністра на час виконання обов’язків. Прем’єр сьогодні поставила питання про…
– …Реприватизацію дач?
– До речі, ми на засіданні уряду взагалі заборонили використання слова "реприватизація" як некоректного.
Ми говоримо про повернення до державної власності дач міністрів чи віце–прем'єрів. Оскільки прем’єр почала турбуватися про наше здоров'я, заборонила передовсім Пинзенику і Терьохіну, які тут найдовше працюють останнім часом, залишатися на роботі довше 22 години. Ну, вони зараз в найгіршій ситуації, бо все, що пов’язано з бюджетом, лежить на них.
– Коли Ющенко представляє нових губернаторів, міністрів, він каже, що на рік у кожного з них має бути п'ять справ, які він має реалізувати. Ви вже визначилися, чим будете займатися?
– Я ще не визначився. Але, очевидно у мене буде одна якась справа, пов’язана з одним із міністерств, які я курую. Попередньо я говорив з Ніколаєнком, говорив з Білозір (міністр культури), з усіма іншими...
Більш–менш я уявляю, що має бути для науки і освіти. Ми спробуємо запустити пілотне тестування при вступі до всіх вищих навчальних закладів. Ми розуміємо, що це важко, щоб всі вузи відразу запрацювали за такою схемою. Але ми хочемо щоб, наприклад, включає абітурієнт телевізор і списує завдання тесту, яке він повинен зробити. А ля Києво–Могилянська Академія, де письмовий тест побудований таким чином, що для природничих один принцип підрахунку, для гуманітарних – інший.
Ніколаєнко погоджується, але треба знайти оптимальну формулу. Це з числа антикорупційних речей, які можна достатньо швидко зробити в системі освіти.
В науці питання – що нам далі робити з Академією наук? Академічні інститути залишаються сьогодні в такому стані, що вимагати від них якихось новацій, геніальних речей неможливо. Тому краще іти по європейському шляху – завести академічні інститути як базу для університетів.
Ще один пріоритет – зрозуміло, що "Євробачення".
З Поліщуком (міністр охорони здоров'я) найскладніше, дуже багато проблем, і що найбільш пріоритетне – сказати важко. Можливо, треба затвердити жорсткий перелік безоплатних медичних послуг, які держава повинна надати – щоб кожен знав, що це не потребує грошей.
З культурою у нас кілька ідей. Оскільки президент активно займається цією сферою, тут багато різних проектів. Я взяв класиків Івана Марчука, Дмитра Павличка поїздити по Черкащині. Треба вибрати п'ять–шість точок, і зробити фундаментальними пам'ятки, пов'язані з Шевченком, Хмельницьким, Гоголем, Хортицею і Запорізькою Січчю...
Я хочу намалювати карту пріоритетних цінностей, міфів, знакових імен для України – щоб в короткий термін повезти туди туристів. І для цього треба працювати не тільки з бюджетними, але і бізнесовими грошима.
Я зустрічався з монстрами – "Київстар", UMC... І якщо ми просуватимемо загальнозначимі проекти з міжнародним резонансом, вони підтвердили свою готовність брати участь у фінансуванні.
По спорту я не думав. У нас є обов'язкова річ – зимова Олімпіада, яка наступного року буде проводитися в Турині. І вихід уряду в люди на ковзанах – важливий момент. Останні зимові олімпіади – дійсно провальні для України. І нам треба визначатися з пріоритетами, щоб (біатлоністка) Зубрилова не тікала з України (в Білорусію), а могла забезпечити собі тут лижі.
– Тепер у сфері вашего віце–прем'єрства і спорт. Федерація футболу – громадська організація, але очолює її Григорій Суркіс. Вас за часів депутатства пов'язувала взаємна нелюбов...
– Ну, по футболу треба говорити з президентом федерації. Він як державна людина лобіює проведення чемпіонату Європи 2012 року в Україні разом з Польщею. По факту я мушу опікуватися цією проблемою. Я буду визначатися, наскільки це реально. Якщо так, то держава повинна включатися в цей тендер. А в перспективі Федерація футболу буде визначатися, хто її буде очолювати.
Ми на уряді дебатували, що одне з перших рішень – створити реєстр підприємств, які були недооцінені в приватизації. Я гадаю, що по "Динамо–Київ" треба дивитися. Можливо, в перший пул підприємств, які повертаються в державну власність, "Динамо" не піде, але в другому пулі точно буде.
– Але Суркіс може доплатити...
– Звичайно, може. Пріоритетне право доплачувати треба надати нинішнім власникам. Просто треба правильно порахувати, скільки це коштує.
Взагалі з федераціями страшна проблема. Політизація спорту виявилася хибною концепцією, і треба думати, як повністю відійти від цього. Тому я тішуся, що коли почалася боротьба за Федерацію тенісу, що переміг Андрій Медведєв, хоча там була боротьба між київською і донецькою тусовкою.
У нас достатньо знакових спортсменів, які б могли очолювати федерації. Так само я буду шукати механізми переконувати Віктора Федоровича Януковича самому написати заяву про відставку з посади президента Національного олімпійського комітету. Я думаю, у нас достатньо знакових імен, починаючи від Віталія Кличка, які б могли очолювати НОК.
По міністерству молоді і спорту будемо говорити з Павленком, бо є занепокоєння громадськості, щоб спорт не пропав у міністерстві. По факту їх статус піднявся. Раніше був комітет, а зараз є половина міністерства, яка займатиметься спортом. Треба підшукати заступника міністра, який буде вести спорт.
Я також запропонував кілька ідей щодо здорового способу життя. По–перше, заборонити занесення спиртного у Кабінет міністрів і всі органи місцевої влади. Бо мої аналізи засвідчили: якщо людина занесла спиртне, це може спричинити ситуацію корупційних дій. Але поки немає консенсусу в уряді. Дехто вважає, що, навпаки, буде великий виторг в буфетах.
Сьогодні я сказав про зразковість поведінки міністра науки і освіти Станіслава Ніколаєнка, який у день народження був у відрядженні в Кировограді і взагалі не з'являвся на роботі. А то рух по проспекту Перемоги був би заблокований, якби всі ректори пішли його поздоровляти. Тому ми створили прецедент, щоб міністри не святкували день народження в своїх стінах.
– Що буде з державним телебаченням і радіо? Таке враження, що Томенко – опонент появи Ткаченка на посаді голови Національної телекомпанії з подальшим її перетворенням на громадське телебачення?
– Я прихильник створення на перехідний період системи конкуренції.
Є низка структур. Є наглядова рада, яку за посадою має очолювати Томенко. Вона завжди була, але нічого не робила. Але думаю, що тепер наглядова рада може абсолютно спокійно існувати в іншому форматі – де буде квота президента чи уряду, Верховної Ради і громадськості.
Вона буде розглядати концепцію розвитку каналу, використання коштів і таке інше.
Президентом Національної телекомпанії, я переконаний, має бути політик зі сторони. Не хотів би спалювати нікого – це хтось а ля Тарас Стецьків. Це той, хто має прийти в НТКУ і почати з перевірки догорів оренди, реклами тощо...
Також я пропоную на посаду віце–президента – або назвемо це генеральним продюсером – щоб це була творча людина, яка готує програмну концепцію каналу і займається виключно програмними речами. У творчій частині можна розділити: щоб був керівник, який займаєтсья менеджерськими, рекламними речами, і людина, яка займається інформаційними речами.
Трійка, яка б мене влаштувала: президент – Стецьків, віце–президент з менеджерських питань – Ткаченко (екс–керівник Нового каналу), а віце–президент і інформаційний шеф–редактор – Шевченко (шеф–редактор новин 5 каналу).
– Можна спрогнозувати, що Ткаченко на таку схему не погодиться...
– Але мусить бути конкуренція. Якщо буде один чоловік на чолі НТКУ – і він сам буде займатися рекламою, орендою, творчістю – це провокує до корупції будь–яку чесну людину і до неефективності системи управління.
– Тобто проект "Громадського телебачення" ви поховали?
– Запропонована мною схема – на перехідний період. Треба залізти всередину Національної телекомпанії, і президент НТКУ практично займатиметься аудитом. Адже ніхто не бачив, який там реальний стан: працює дві тисячі людей, але тисяча – це пенсіонери або підсніжники, я не знаю. Зрозуміло, що журналісти на НТКУ не отримуватимуть багато, бо вони перебувають в статусі державного службовця, а там є обмеження по окладах.
Інша людина має займатися заміною програмної концепції, інша має думати про фінансування. І, можливо, на наступний бюджетний рік можна буде говорити, що ми рекламу обмежуємо і зробимо або абонплату, або податок з реклами для фінансування цього каналу. Але зі сторони це зробити нереально, треба розібратися, що всередині.
Така ж сама ситуація по Національному радіо.
– Що чекає державні газети – "Урядовий кур'єр", "Голос України", "Президентський вісник"?
– Я написав Олександру Олексійовичу (Зінченку) ліквідувати "Президентський вісник".
Тепер по монстрах. Державне інформагентство "Укрінформ" з бюджету отримує 11 мільйонів гривень і ще має фантастичне приміщення на вулиці Богдана Хмельницького.
Я б там організував міжнародний будинок преси, де б "Укрінформ" максимально скоротив до інформаційного забезпечення міжнародних агенцій, телекомпаній про діяльність органів державної влади. І туди на умовах, вигідніших, ніж в бізнес–центрах, запросив би CNN та їм подібних, які сидять в Москві і до нас присилають по одному журналісту.
Тобто слід створити комфортні умови для міжнародної тусовки. Для іміджу України це було б набагато важливіше, ніж ми фінансуємо по одному кореспонденту "Укрінформу" в Молдові, Італії тощо.
По "Урядовому кур'єру" треба подивитися штатний розклад і реформувати це видання, воно дуже громіздке. Верховною Радою ми керувати не можемо, але "Голос України" також дуже дорогий проект. У нас ще фінансується "Робітнича газета" – я пропонуватиму це припинити, хоча мова іде про копійки.
Більш важливе, що в кожному міністерстві і відомстві є своє видання. Я написав листа, щоб урядові структури не планували в бюджеті їх фінансування. По газетах обласних і районних адміністрацій складніше. Я пропонував мінімізувати витрати і готуватися до експериментальних речей – наприклад, приватизація приміщень на пільгових умовах. По обласним держтелекомпаніям треба іти експериментальним шляхом.
– Як щодо пільг книговиданню – хіба вони дали великий ефект?
– Ефект дали. Але я не великий фахівець у системі оподаткування, і треба подивитися, що зробити, щоб був якісний прогрес – щоб пільгове оподаткування дало в геометричній прогресії ріст українського книговидання. Я розумію, що важливу роль іграє контрабанда з Росії і Білорусії.
Щодо видання "соціально значимих книжок" – до цього це просто відмивання коштів. Я вважаю, що це цинізм. В подальшому можна було б поновити таку статтю бюджету, але треба, щоб соціально значимі книжки проходили конкурс і видавалися масовими тиражами для, наприклад, сільських шкіл.
– Як щодо статусу російської мови?
– Це неактуальне питання для мене як для віце–прем'єра. Я не бачу в перспективі ухвалення ніяких законів. У нас є документи, які чітко говорять, як вирішити проблему української державної мови і формулу вільного використання російської мови.
Якщо буде продемонстровано по Донецькій області, що є надзвичайно велике число звернень громадян до органів влади російською мовою, і люди просто фізично не знають української – то треба забезпечити, щоб спілкування на рівні чиновників, щоб офіціоз був російською мовою. Я не бачу в цьому трагедії, але для цього закон приймати не треба.
Читайте також першу частину інтерв'ю: Микола Томенко: Ми ризикуємо отримати нібито другого прем’єр–міністра Зінченка і нібито віце–президента України Порошенка!
– Які взагалі ваші перші враження від роботи у виконавчій влади? Наскільки те, що ви побачили, співпадає з тим, як ви собі уявляли роботу урядової машини? Що було найбільшою несподіванкою?
– Ну, починаючи з того, що деякі члени патронатної служби віце-прем'єра хотіли при цих незначних зарплатах і далі тут працювати. Я знав, що це престижно, і допускав, що це вигідно, але ж не настільки! (Томенко іронізує і показує табличку на вході в його кабінет: "Прохання з грошима і мобільними телефонами не входити".)
Велика проблема – це ті управління, з якими я працюю в секретаріаті. Я проаналізував, що вони не є достатньо професійними... Справа в тому, що мені на підпис приходять папки, і протягом дня треба десь сто разів підписатися. Але якщо їх не читати, то можна несвідомо зробити багато лоббістських речей.
Наприклад, прохання профінансувати з бюджету створення центрів при Міністерстві освіти і науки, які б розробляли концепції тестування в школах... Це створення нових структур і витрата грошей. Я сказав, що якщо Ніколаєнко (міністр освіти) наведе аргументи, що це вкрай необхідно, то я готовий підтримати, бо це заготовки ще для попереднього міністра.
Маса таких випадків... Тому я взяв з собою людей, які зі мною працювали у комітеті Верховної Ради. Також я провів навчання для начальників управлінь і департаментів секретаріату Кабінету міністрів з проханням бути більш уважними до документів. Сказав, що протягом місяця аналізую ситуацію по цих управліннях і тоді буду приймати рішення, хто тут залишається, а хто звільняється.
Я знав, що є проблеми – в цілому рівень професіоналізму апарату Кабінету міністрів є слабкий. Хоча, коли я працював над програмою діяльності уряду, то двоє людей проявили себе з найкращого боку, працювали день і ніч, і прем'єр це відзначила, ми їх підвищили до заступників міністра Кабінету міністрів.
В принципі, якщо попередні уряди робили програму діяльності Кабінету міністрів по півроку, а ми за кілька днів, то, я думаю, що вона виглядає досить симпатично. Є сильні в Кабміні люди, але більшість є слабо підготовлені.
– Очевидно, що проблема в зарплаті держчиновників. Як вийти з цієї ситуації?
– У нас є плани підвищення зарплати. Ми кажемо про достатньо радикальне скорочення кадрів, хоча ще не вийшли на розрахунки. Я думаю, ми можемо говорити про звільнення 15–20% працівників. Ми не сильно поповнимо бюджет, і тому треба говорити про перегляд заробітної плати.
Взагалі, парадокс заробітної плати чиновника є диким з точки зору пенсійного забезпечення. У нас система посадових окладів повністю знівельована. Оклади у міністра – 500 чи 600 гривень, а решта грошей отримується за рахунок доплат за складність, за трудність, за різні інтелектуальні зусилля і все на світі. В кінці кінців, це виходить достатньо велика сума. І Пинзеник (міністр фінансів), і Кириленко (міністр праці) зараз намагаються радикально змінити ситуацію.
– Скільки ви отримуєте як віце–прем'єр–міністр?
– Я ще не бачив. Наприклад, у мене керівник служби отримує 1,5 тисячі гривень, але формально його зарплата 300–400 гривень. Три чверті нараховується не через посадовий оклад. Нам треба будувати іншу систему. Бо всі прекрасно розуміють, що такі оклади провокують до паралельного заробітку.
– А є якісь приблизни цифри, скільки буде отримувати, наприклад, прем’єр–міністр?
– Поки немає. До речі, після засідання Кабінету міністрів під час обіду, де ми можемо неформально поспілкуватися, прем’єр підняла питання: "А що у нас відбувається з державними дачами?" Абсолютна більшість міністрів цим не цікавилася.
Один з міністрів сказав, вони вже давно приватизовані попередніми міністрами, хоча передбачалося, що дачі переходять від міністра до міністра на час виконання обов’язків. Прем’єр сьогодні поставила питання про…
– …Реприватизацію дач?
– До речі, ми на засіданні уряду взагалі заборонили використання слова "реприватизація" як некоректного.
Ми говоримо про повернення до державної власності дач міністрів чи віце–прем'єрів. Оскільки прем’єр почала турбуватися про наше здоров'я, заборонила передовсім Пинзенику і Терьохіну, які тут найдовше працюють останнім часом, залишатися на роботі довше 22 години. Ну, вони зараз в найгіршій ситуації, бо все, що пов’язано з бюджетом, лежить на них.
– Коли Ющенко представляє нових губернаторів, міністрів, він каже, що на рік у кожного з них має бути п'ять справ, які він має реалізувати. Ви вже визначилися, чим будете займатися?
– Я ще не визначився. Але, очевидно у мене буде одна якась справа, пов’язана з одним із міністерств, які я курую. Попередньо я говорив з Ніколаєнком, говорив з Білозір (міністр культури), з усіма іншими...
Більш–менш я уявляю, що має бути для науки і освіти. Ми спробуємо запустити пілотне тестування при вступі до всіх вищих навчальних закладів. Ми розуміємо, що це важко, щоб всі вузи відразу запрацювали за такою схемою. Але ми хочемо щоб, наприклад, включає абітурієнт телевізор і списує завдання тесту, яке він повинен зробити. А ля Києво–Могилянська Академія, де письмовий тест побудований таким чином, що для природничих один принцип підрахунку, для гуманітарних – інший.
Ніколаєнко погоджується, але треба знайти оптимальну формулу. Це з числа антикорупційних речей, які можна достатньо швидко зробити в системі освіти.
В науці питання – що нам далі робити з Академією наук? Академічні інститути залишаються сьогодні в такому стані, що вимагати від них якихось новацій, геніальних речей неможливо. Тому краще іти по європейському шляху – завести академічні інститути як базу для університетів.
Ще один пріоритет – зрозуміло, що "Євробачення".
З Поліщуком (міністр охорони здоров'я) найскладніше, дуже багато проблем, і що найбільш пріоритетне – сказати важко. Можливо, треба затвердити жорсткий перелік безоплатних медичних послуг, які держава повинна надати – щоб кожен знав, що це не потребує грошей.
З культурою у нас кілька ідей. Оскільки президент активно займається цією сферою, тут багато різних проектів. Я взяв класиків Івана Марчука, Дмитра Павличка поїздити по Черкащині. Треба вибрати п'ять–шість точок, і зробити фундаментальними пам'ятки, пов'язані з Шевченком, Хмельницьким, Гоголем, Хортицею і Запорізькою Січчю...
Я хочу намалювати карту пріоритетних цінностей, міфів, знакових імен для України – щоб в короткий термін повезти туди туристів. І для цього треба працювати не тільки з бюджетними, але і бізнесовими грошима.
Я зустрічався з монстрами – "Київстар", UMC... І якщо ми просуватимемо загальнозначимі проекти з міжнародним резонансом, вони підтвердили свою готовність брати участь у фінансуванні.
По спорту я не думав. У нас є обов'язкова річ – зимова Олімпіада, яка наступного року буде проводитися в Турині. І вихід уряду в люди на ковзанах – важливий момент. Останні зимові олімпіади – дійсно провальні для України. І нам треба визначатися з пріоритетами, щоб (біатлоністка) Зубрилова не тікала з України (в Білорусію), а могла забезпечити собі тут лижі.
– Тепер у сфері вашего віце–прем'єрства і спорт. Федерація футболу – громадська організація, але очолює її Григорій Суркіс. Вас за часів депутатства пов'язувала взаємна нелюбов...
– Ну, по футболу треба говорити з президентом федерації. Він як державна людина лобіює проведення чемпіонату Європи 2012 року в Україні разом з Польщею. По факту я мушу опікуватися цією проблемою. Я буду визначатися, наскільки це реально. Якщо так, то держава повинна включатися в цей тендер. А в перспективі Федерація футболу буде визначатися, хто її буде очолювати.
Ми на уряді дебатували, що одне з перших рішень – створити реєстр підприємств, які були недооцінені в приватизації. Я гадаю, що по "Динамо–Київ" треба дивитися. Можливо, в перший пул підприємств, які повертаються в державну власність, "Динамо" не піде, але в другому пулі точно буде.
– Але Суркіс може доплатити...
– Звичайно, може. Пріоритетне право доплачувати треба надати нинішнім власникам. Просто треба правильно порахувати, скільки це коштує.
Взагалі з федераціями страшна проблема. Політизація спорту виявилася хибною концепцією, і треба думати, як повністю відійти від цього. Тому я тішуся, що коли почалася боротьба за Федерацію тенісу, що переміг Андрій Медведєв, хоча там була боротьба між київською і донецькою тусовкою.
У нас достатньо знакових спортсменів, які б могли очолювати федерації. Так само я буду шукати механізми переконувати Віктора Федоровича Януковича самому написати заяву про відставку з посади президента Національного олімпійського комітету. Я думаю, у нас достатньо знакових імен, починаючи від Віталія Кличка, які б могли очолювати НОК.
По міністерству молоді і спорту будемо говорити з Павленком, бо є занепокоєння громадськості, щоб спорт не пропав у міністерстві. По факту їх статус піднявся. Раніше був комітет, а зараз є половина міністерства, яка займатиметься спортом. Треба підшукати заступника міністра, який буде вести спорт.
Я також запропонував кілька ідей щодо здорового способу життя. По–перше, заборонити занесення спиртного у Кабінет міністрів і всі органи місцевої влади. Бо мої аналізи засвідчили: якщо людина занесла спиртне, це може спричинити ситуацію корупційних дій. Але поки немає консенсусу в уряді. Дехто вважає, що, навпаки, буде великий виторг в буфетах.
Сьогодні я сказав про зразковість поведінки міністра науки і освіти Станіслава Ніколаєнка, який у день народження був у відрядженні в Кировограді і взагалі не з'являвся на роботі. А то рух по проспекту Перемоги був би заблокований, якби всі ректори пішли його поздоровляти. Тому ми створили прецедент, щоб міністри не святкували день народження в своїх стінах.
– Що буде з державним телебаченням і радіо? Таке враження, що Томенко – опонент появи Ткаченка на посаді голови Національної телекомпанії з подальшим її перетворенням на громадське телебачення?
– Я прихильник створення на перехідний період системи конкуренції.
Є низка структур. Є наглядова рада, яку за посадою має очолювати Томенко. Вона завжди була, але нічого не робила. Але думаю, що тепер наглядова рада може абсолютно спокійно існувати в іншому форматі – де буде квота президента чи уряду, Верховної Ради і громадськості.
Вона буде розглядати концепцію розвитку каналу, використання коштів і таке інше.
Президентом Національної телекомпанії, я переконаний, має бути політик зі сторони. Не хотів би спалювати нікого – це хтось а ля Тарас Стецьків. Це той, хто має прийти в НТКУ і почати з перевірки догорів оренди, реклами тощо...
Також я пропоную на посаду віце–президента – або назвемо це генеральним продюсером – щоб це була творча людина, яка готує програмну концепцію каналу і займається виключно програмними речами. У творчій частині можна розділити: щоб був керівник, який займаєтсья менеджерськими, рекламними речами, і людина, яка займається інформаційними речами.
Трійка, яка б мене влаштувала: президент – Стецьків, віце–президент з менеджерських питань – Ткаченко (екс–керівник Нового каналу), а віце–президент і інформаційний шеф–редактор – Шевченко (шеф–редактор новин 5 каналу).
– Можна спрогнозувати, що Ткаченко на таку схему не погодиться...
– Але мусить бути конкуренція. Якщо буде один чоловік на чолі НТКУ – і він сам буде займатися рекламою, орендою, творчістю – це провокує до корупції будь–яку чесну людину і до неефективності системи управління.
– Тобто проект "Громадського телебачення" ви поховали?
– Запропонована мною схема – на перехідний період. Треба залізти всередину Національної телекомпанії, і президент НТКУ практично займатиметься аудитом. Адже ніхто не бачив, який там реальний стан: працює дві тисячі людей, але тисяча – це пенсіонери або підсніжники, я не знаю. Зрозуміло, що журналісти на НТКУ не отримуватимуть багато, бо вони перебувають в статусі державного службовця, а там є обмеження по окладах.
Інша людина має займатися заміною програмної концепції, інша має думати про фінансування. І, можливо, на наступний бюджетний рік можна буде говорити, що ми рекламу обмежуємо і зробимо або абонплату, або податок з реклами для фінансування цього каналу. Але зі сторони це зробити нереально, треба розібратися, що всередині.
Така ж сама ситуація по Національному радіо.
– Що чекає державні газети – "Урядовий кур'єр", "Голос України", "Президентський вісник"?
– Я написав Олександру Олексійовичу (Зінченку) ліквідувати "Президентський вісник".
Тепер по монстрах. Державне інформагентство "Укрінформ" з бюджету отримує 11 мільйонів гривень і ще має фантастичне приміщення на вулиці Богдана Хмельницького.
Я б там організував міжнародний будинок преси, де б "Укрінформ" максимально скоротив до інформаційного забезпечення міжнародних агенцій, телекомпаній про діяльність органів державної влади. І туди на умовах, вигідніших, ніж в бізнес–центрах, запросив би CNN та їм подібних, які сидять в Москві і до нас присилають по одному журналісту.
Тобто слід створити комфортні умови для міжнародної тусовки. Для іміджу України це було б набагато важливіше, ніж ми фінансуємо по одному кореспонденту "Укрінформу" в Молдові, Італії тощо.
По "Урядовому кур'єру" треба подивитися штатний розклад і реформувати це видання, воно дуже громіздке. Верховною Радою ми керувати не можемо, але "Голос України" також дуже дорогий проект. У нас ще фінансується "Робітнича газета" – я пропонуватиму це припинити, хоча мова іде про копійки.
Більш важливе, що в кожному міністерстві і відомстві є своє видання. Я написав листа, щоб урядові структури не планували в бюджеті їх фінансування. По газетах обласних і районних адміністрацій складніше. Я пропонував мінімізувати витрати і готуватися до експериментальних речей – наприклад, приватизація приміщень на пільгових умовах. По обласним держтелекомпаніям треба іти експериментальним шляхом.
– Як щодо пільг книговиданню – хіба вони дали великий ефект?
– Ефект дали. Але я не великий фахівець у системі оподаткування, і треба подивитися, що зробити, щоб був якісний прогрес – щоб пільгове оподаткування дало в геометричній прогресії ріст українського книговидання. Я розумію, що важливу роль іграє контрабанда з Росії і Білорусії.
Щодо видання "соціально значимих книжок" – до цього це просто відмивання коштів. Я вважаю, що це цинізм. В подальшому можна було б поновити таку статтю бюджету, але треба, щоб соціально значимі книжки проходили конкурс і видавалися масовими тиражами для, наприклад, сільських шкіл.
– Як щодо статусу російської мови?
– Це неактуальне питання для мене як для віце–прем'єра. Я не бачу в перспективі ухвалення ніяких законів. У нас є документи, які чітко говорять, як вирішити проблему української державної мови і формулу вільного використання російської мови.
Якщо буде продемонстровано по Донецькій області, що є надзвичайно велике число звернень громадян до органів влади російською мовою, і люди просто фізично не знають української – то треба забезпечити, щоб спілкування на рівні чиновників, щоб офіціоз був російською мовою. Я не бачу в цьому трагедії, але для цього закон приймати не треба.
Читайте також першу частину інтерв'ю: Микола Томенко: Ми ризикуємо отримати нібито другого прем’єр–міністра Зінченка і нібито віце–президента України Порошенка!
