Хто "кадрить" кадри для вирішення кадрового питання?
Понедельник, 14 февраля 2005, 19:48
"Кадри вирішують все". Цей класичний вираз товариша Сталіна, як завжди, був гучним, влучним і правдивим лише частково. Адже головним питанням у будь-якій, тим більше жорсткій, владній вертикалі є питання не просто про "кадри", а про те, хто саме вирішує, які конкретно кадри і на які ділянки поставити.
У СРСР кадровою політикою займався ЦК КПРС і його відповідні структури. В Україні президента Кучми цим питанням переймалася президентська ж адміністрація, яка зручно розташувалася у сірому будинку на вулиці Банковій. Саме там раніше містився ЦК КПУ, що мав у системі радянської влади фактично ті ж самі повноваження – тіньового, а відтак безвідповідального центру влади, і, зокрема, центру добору номенклатурних кадрів для владних кабінетів.
Єдина різниця – що за часів СРСР усі більш-менш важливі призначення або узгоджувалися з Москвою, або здійснювалися безпосередньо нею. А за часів Кучми Кремль уже змушений був торгуватися з Банковою за найбільш потрібні йому посади в українському уряді.
Постає закономірне запитання: а хто займатиметься в Україні кадровою політикою за президента Ющенка?
Відповіді поки що ані ми, ані навіть Кабінет Міністрів не маємо. Адже, як заявила 14 лютого на прес-конференції Юлія Тимошенко, їй невідомо, чи справді підписав президент положення про свій Секретаріат і про РНБО. Тим часом ці структури тією чи іншою мірою не можуть не бути причетними до кадрової політики у структурах виконавчої влади.
Бо ж, по-перше, до 1 вересня 2005 року глава Української держави фактично очолює виконавчу владу.
По-друге, і після того обсяг повноважень українського президента приблизно дорівнюватиме повноваженням президента Польщі, а хто візьме на себе сміливість стверджувати, що Олександр Кваснєвський через польську Раду нацбезпеки не впливає на кадрову політику?
По-третє, (і це є не менш важливим) закон про Кабмін в Україні досі відсутній завдяки вмінню Леоніда Кучми вживати "вето" всюди, де бодай якось могли зменшитися його повноваження.
Тож номінально вищим органом виконавчої влади, який і будує "вертикаль", є уряд, реально цю вертикаль будує кілька владних структур – як наявні в Конституції, так і відсутні у ній – такі, як Секретаріат президента.
Саме про цю структуру з консультативно-дорадчо-допоміжними функціями (а саме це дозволено їй за Конституцією), очолювану Олександром Зінченком, і піде мова. І навіть не про неї, а про те, хто і як її формує.
Ясна річ, що кадровий склад Секретаріату не може призначатися без відома державного секретаря Зінченка і без принципової згоди самого президента. Висловимо припущення, що основні посади в Секретаріаті займають люди, котрих Ющенко та Зінченко особисто перевірили на відповідальній роботі, і котрі повною мірою відповідають принципам добору керівних кадрів, оголошеним Віктором Ющенком на Майдані: порядність, патріотичність, професійність.
Відтак неминуче виникає запитання: а яким чином за всіх цих обставин Василь Кремень 11 лютого став першим заступником держсекретаря з внутрішніх питань?
Я жодною мірою не збираюся ставити на карб панові Кременю ані його роботу в апараті ЦК КПРС, тим більше, що це було під час перебудови, ані керівну працю в Російській академії наук, ані перебування на аналогічній теперішній посаді в адміністрації президента Кучми.
Зрештою, навіть міністерська посада в уряді Віктора Януковича не може сама по собі вважатися настільки серйозним ґанджем, який би унеможливив входження вправного фахівця і патріота у структури нової влади. Хоча, пам'ятаю, Ющенко й обіцяв, що ми не побачимо облич старої влади у структурах влади нової.
Проблема зовсім в іншому. Василь Кремень упродовж ряду років був одним із чільних діячів Соціал-демократичної партії України (об'єднаної), увійшов до уряду, де був міністром науки і освіти за її квотою, і тільки 26 січня 2005 року полишив лави цієї партії, де був заступником її голови Віктора Медведчука.
З промови Віктора Ющенка у Верховній Раді України під час обговорення виборів мера у Мукачевому, 21 квітня 2004 року:
"В Україні стався кримінальний заколот, в Мукачевому владу силою захопили представники СДПУ(о) за допомогою криміналітету... Натхненниками і організаторами всіх тих злодіянь, які були у Мукачевому є Соціал-демократична партія України (об'єднана), і тому за всіма ознаками, які там чинилися, я стверджую, що СДПУ(о) – партія фашистської спрямованості, яка працює з бандитами".
"Львівська газета", 11 січня 2005 року:
"Останнього дня 2004 року прес-служба Генеральної прокуратури України повідомила, що за зверненням народного депутата України Віктора Ющенка розпочали перевіряти використання міністерствами та держкомітетами бюджетних коштів, упродовж них встановлено суттєві порушення законодавства...
З порушенням вимог Бюджетного кодексу України щодо цільового використання коштів міністерство освіти і науки перерахувало мільйон гривень, передбачених на проведення ремонтних робіт, на інші статті видатків. Окрім цього, 18 листопада 2004 року міносвіти і науки скерувало 21 млн. грн. на адресу Української державної інноваційної компанії для дослідження та розробки програми, не надавши документів, які підтверджували б потребу в цих коштах...
За "найгрубішими" підрахунками, лише перші перевірки Генеральної прокуратури виявили, що в Кабміні пана Януковича "закотилося під стіл" 3 мільярди 242 мільйони 210 тисяч бюджетних гривень, тобто понад 600 млн. доларів...
А Державний комітет статистики підрахував, що в листопаді 2004-го заборгованість із виплати заробітної плати за рахунок засобів державного та місцевого бюджетів зросла в 2,4 разу, становивши на 1 грудня 1,685 млн. гривень.
Найбільшу заборгованість із зарплати мають медики – 591 тисячу гривень. Далі йдуть працівники освіти, обробної промисловості та державного управління, повідомляє Держкомстат".
Отож, якщо вірити цим текстам, в тому числі і словам самого Віктора Ющенка, Василь Кремень ще менше місяця тому був заступником голови партії "фашистської спрямованості, яка працює з бандитами"; партії, яка прагнула зліквідувати, чи, принаймні, істотно обмежити український суверенітет задля збереження свого керівного статусу; партії, яка підтримувала найкорумпованіший уряд України за її історію і входила в нього.
Ба більше: Василь Кремень як міністр науки і освіти виявляється причетним до насаджування в Україні ксенофобії, у політизації шкільництва за тоталітарними взірцями і у грубих порушеннях законодавства, коли йдеться про "нецільове використання" десятки мільйонів гривень.
І, нарешті, захист міністром Кременем інтересів освітян мав наслідком невиплати їм зарплат в останні місяці 2004 року. А тепер повторимо критерії президента Ющенка щодо добору кадрів, не має значення, в якому порядку: професійність, патріотизм, порядність.
Отож наступне запитання: якому із зазначених критеріїв відповідає екс-заступник Медведчука – віднині високопосадовець, котрий безпосередньо керуватиме підготовкою в апараті Віктора Ющенка рішень, у тому числі й кадрових, що стосуються всіх питань внутрішньої політики?
І які рішення готуватиме для глави держави цей "прозрілий" після 26 січня 2005 року політик? Де гарантія, що вони не будуть, як і раніше, пов'язані зі зрадою національних інтересів України (давайте називати речі своїми іменами), із проникненням у нові владні структури тотальної корупції, із "професіоналізмом" управлінських рівень адміністрації Кучми?
І, звісна річ, як буде із відповідним добором - хай і "дорадчим", "рекомендаційним", "консультативним" - керівних кадрів? Невже так, як це буде показано нижче?
Зі статті "Буковина проти Харабари!", газета "Свобода", 15-21 лютого 2004 року:
За чутками, за майбутнім призначенням Харабари (на посаду начальника УМВС області) стоїть його земляк, новий губернатор Микола Ткач, котрий, у свою чергу, є креатурою держсекретаря Олександра Зінченка.
Зв'язок між двома останніми зрозумілий – донедавна ректор Чернівецького університету професор Ткач був свого часу викладачем і керівником кандидата фізико-математичних наук Зінченка.
А от зв'язком між Зінченком і Харабарою, якщо коротко, зветься СДПУ(о). Звичайно, Харабара не був членом партії (це заборонено законом), але в Чернівецькій області тільки глухий пес не знає, як ревно вказаний вище персонаж служив справі партії.
У заяві фракції "Нашої України" у Чернівецькій міській раді, котра підтримала думку колективу Чернівецького машзаводу про неприйнятність призначення Миколи Харабари начальником УМВС області.
Теж наголошується, що "полковник міліції грубо порушив чинне законодавство, коли як службова особа органів влади поставив свій підпис та опублікував у пресі заклик голосувати за кандидата в президенти Януковича".
Що переможе на Буковині: принцип земляцтва і колишньої належності до лав прихильників СДПУ(о) ( а у зверненні депутатів ідеться і про ряд інших претендентів на високі посади з числа "колишніх"), чи високі принципи служіння народу, які виголошував на Майдані Віктор Ющенко?"
Отож, як бачимо, недостатньо перейменувати адміністрацію глави держави на його Секретаріат та змінити вивіски з прізвищами на кабінетах у великому сірому будинку на вулиці Банковій у Києві.
Йдеться про щось значно важливіше. І це "щось" є питанням не тільки особистих стосунків Віктора Ющенка із Олександром Зінченком, а і національної безпеки держави. А тому громадянське суспільство не може стояти осторонь, коли вирішується питання, які конкретно люди підібрані в оточення президента, щоб добирати кадри для керівництва на місцях і рекомендувати главі державі ті чи інші управлінські рішення.
...А, може, мав рацію Віктор Ющенко, коли так не хотів займати споруду адміністрації колишнього президента? Може, у тому будинку в повітрі шугає якийсь зловредний вірус, котрий спонукає людей до щонайменше дивних кадрових рішень – тих рішень, які можуть невдовзі відгукнутися у всьому велетенському масиві української політики?
Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"
У СРСР кадровою політикою займався ЦК КПРС і його відповідні структури. В Україні президента Кучми цим питанням переймалася президентська ж адміністрація, яка зручно розташувалася у сірому будинку на вулиці Банковій. Саме там раніше містився ЦК КПУ, що мав у системі радянської влади фактично ті ж самі повноваження – тіньового, а відтак безвідповідального центру влади, і, зокрема, центру добору номенклатурних кадрів для владних кабінетів.
Єдина різниця – що за часів СРСР усі більш-менш важливі призначення або узгоджувалися з Москвою, або здійснювалися безпосередньо нею. А за часів Кучми Кремль уже змушений був торгуватися з Банковою за найбільш потрібні йому посади в українському уряді.
Постає закономірне запитання: а хто займатиметься в Україні кадровою політикою за президента Ющенка?
Відповіді поки що ані ми, ані навіть Кабінет Міністрів не маємо. Адже, як заявила 14 лютого на прес-конференції Юлія Тимошенко, їй невідомо, чи справді підписав президент положення про свій Секретаріат і про РНБО. Тим часом ці структури тією чи іншою мірою не можуть не бути причетними до кадрової політики у структурах виконавчої влади.
Бо ж, по-перше, до 1 вересня 2005 року глава Української держави фактично очолює виконавчу владу.
По-друге, і після того обсяг повноважень українського президента приблизно дорівнюватиме повноваженням президента Польщі, а хто візьме на себе сміливість стверджувати, що Олександр Кваснєвський через польську Раду нацбезпеки не впливає на кадрову політику?
По-третє, (і це є не менш важливим) закон про Кабмін в Україні досі відсутній завдяки вмінню Леоніда Кучми вживати "вето" всюди, де бодай якось могли зменшитися його повноваження.
Тож номінально вищим органом виконавчої влади, який і будує "вертикаль", є уряд, реально цю вертикаль будує кілька владних структур – як наявні в Конституції, так і відсутні у ній – такі, як Секретаріат президента.
Саме про цю структуру з консультативно-дорадчо-допоміжними функціями (а саме це дозволено їй за Конституцією), очолювану Олександром Зінченком, і піде мова. І навіть не про неї, а про те, хто і як її формує.
Ясна річ, що кадровий склад Секретаріату не може призначатися без відома державного секретаря Зінченка і без принципової згоди самого президента. Висловимо припущення, що основні посади в Секретаріаті займають люди, котрих Ющенко та Зінченко особисто перевірили на відповідальній роботі, і котрі повною мірою відповідають принципам добору керівних кадрів, оголошеним Віктором Ющенком на Майдані: порядність, патріотичність, професійність.
Відтак неминуче виникає запитання: а яким чином за всіх цих обставин Василь Кремень 11 лютого став першим заступником держсекретаря з внутрішніх питань?
Я жодною мірою не збираюся ставити на карб панові Кременю ані його роботу в апараті ЦК КПРС, тим більше, що це було під час перебудови, ані керівну працю в Російській академії наук, ані перебування на аналогічній теперішній посаді в адміністрації президента Кучми.
Зрештою, навіть міністерська посада в уряді Віктора Януковича не може сама по собі вважатися настільки серйозним ґанджем, який би унеможливив входження вправного фахівця і патріота у структури нової влади. Хоча, пам'ятаю, Ющенко й обіцяв, що ми не побачимо облич старої влади у структурах влади нової.
Проблема зовсім в іншому. Василь Кремень упродовж ряду років був одним із чільних діячів Соціал-демократичної партії України (об'єднаної), увійшов до уряду, де був міністром науки і освіти за її квотою, і тільки 26 січня 2005 року полишив лави цієї партії, де був заступником її голови Віктора Медведчука.
З промови Віктора Ющенка у Верховній Раді України під час обговорення виборів мера у Мукачевому, 21 квітня 2004 року:
"В Україні стався кримінальний заколот, в Мукачевому владу силою захопили представники СДПУ(о) за допомогою криміналітету... Натхненниками і організаторами всіх тих злодіянь, які були у Мукачевому є Соціал-демократична партія України (об'єднана), і тому за всіма ознаками, які там чинилися, я стверджую, що СДПУ(о) – партія фашистської спрямованості, яка працює з бандитами".
"Учнів Сумщини та Луганщини змусили писати листи президенту Бушу "Руки геть від України!" Очевидно, що відповідальність за шкільну акцію "Україна без Буша" несе міністр освіти Кремень". |
"Львівська газета", 11 січня 2005 року:
"Останнього дня 2004 року прес-служба Генеральної прокуратури України повідомила, що за зверненням народного депутата України Віктора Ющенка розпочали перевіряти використання міністерствами та держкомітетами бюджетних коштів, упродовж них встановлено суттєві порушення законодавства...
З порушенням вимог Бюджетного кодексу України щодо цільового використання коштів міністерство освіти і науки перерахувало мільйон гривень, передбачених на проведення ремонтних робіт, на інші статті видатків. Окрім цього, 18 листопада 2004 року міносвіти і науки скерувало 21 млн. грн. на адресу Української державної інноваційної компанії для дослідження та розробки програми, не надавши документів, які підтверджували б потребу в цих коштах...
За "найгрубішими" підрахунками, лише перші перевірки Генеральної прокуратури виявили, що в Кабміні пана Януковича "закотилося під стіл" 3 мільярди 242 мільйони 210 тисяч бюджетних гривень, тобто понад 600 млн. доларів...
А Державний комітет статистики підрахував, що в листопаді 2004-го заборгованість із виплати заробітної плати за рахунок засобів державного та місцевого бюджетів зросла в 2,4 разу, становивши на 1 грудня 1,685 млн. гривень.
Найбільшу заборгованість із зарплати мають медики – 591 тисячу гривень. Далі йдуть працівники освіти, обробної промисловості та державного управління, повідомляє Держкомстат".
"Освіта вища, у 1971 р. закінчив Київський університет ім. Т.Шевченка, філософський факультет. Кандидатська дисертація "Критика В.І.Леніним лівоопортуністичних збочень питань теорії соціалістичної революції і сучасність" (1976 р.), докторська дисертація "Проблема співвідношення колективності і індивідуальності в історії соціалістичної думки і сучасність" (1991 р.)". |
Отож, якщо вірити цим текстам, в тому числі і словам самого Віктора Ющенка, Василь Кремень ще менше місяця тому був заступником голови партії "фашистської спрямованості, яка працює з бандитами"; партії, яка прагнула зліквідувати, чи, принаймні, істотно обмежити український суверенітет задля збереження свого керівного статусу; партії, яка підтримувала найкорумпованіший уряд України за її історію і входила в нього.
Ба більше: Василь Кремень як міністр науки і освіти виявляється причетним до насаджування в Україні ксенофобії, у політизації шкільництва за тоталітарними взірцями і у грубих порушеннях законодавства, коли йдеться про "нецільове використання" десятки мільйонів гривень.
І, нарешті, захист міністром Кременем інтересів освітян мав наслідком невиплати їм зарплат в останні місяці 2004 року. А тепер повторимо критерії президента Ющенка щодо добору кадрів, не має значення, в якому порядку: професійність, патріотизм, порядність.
Отож наступне запитання: якому із зазначених критеріїв відповідає екс-заступник Медведчука – віднині високопосадовець, котрий безпосередньо керуватиме підготовкою в апараті Віктора Ющенка рішень, у тому числі й кадрових, що стосуються всіх питань внутрішньої політики?
І які рішення готуватиме для глави держави цей "прозрілий" після 26 січня 2005 року політик? Де гарантія, що вони не будуть, як і раніше, пов'язані зі зрадою національних інтересів України (давайте називати речі своїми іменами), із проникненням у нові владні структури тотальної корупції, із "професіоналізмом" управлінських рівень адміністрації Кучми?
І, звісна річ, як буде із відповідним добором - хай і "дорадчим", "рекомендаційним", "консультативним" - керівних кадрів? Невже так, як це буде показано нижче?
Зі статті "Буковина проти Харабари!", газета "Свобода", 15-21 лютого 2004 року:
За чутками, за майбутнім призначенням Харабари (на посаду начальника УМВС області) стоїть його земляк, новий губернатор Микола Ткач, котрий, у свою чергу, є креатурою держсекретаря Олександра Зінченка.
Зв'язок між двома останніми зрозумілий – донедавна ректор Чернівецького університету професор Ткач був свого часу викладачем і керівником кандидата фізико-математичних наук Зінченка.
А от зв'язком між Зінченком і Харабарою, якщо коротко, зветься СДПУ(о). Звичайно, Харабара не був членом партії (це заборонено законом), але в Чернівецькій області тільки глухий пес не знає, як ревно вказаний вище персонаж служив справі партії.
У заяві фракції "Нашої України" у Чернівецькій міській раді, котра підтримала думку колективу Чернівецького машзаводу про неприйнятність призначення Миколи Харабари начальником УМВС області.
Теж наголошується, що "полковник міліції грубо порушив чинне законодавство, коли як службова особа органів влади поставив свій підпис та опублікував у пресі заклик голосувати за кандидата в президенти Януковича".
Що переможе на Буковині: принцип земляцтва і колишньої належності до лав прихильників СДПУ(о) ( а у зверненні депутатів ідеться і про ряд інших претендентів на високі посади з числа "колишніх"), чи високі принципи служіння народу, які виголошував на Майдані Віктор Ющенко?"
Отож, як бачимо, недостатньо перейменувати адміністрацію глави держави на його Секретаріат та змінити вивіски з прізвищами на кабінетах у великому сірому будинку на вулиці Банковій у Києві.
Йдеться про щось значно важливіше. І це "щось" є питанням не тільки особистих стосунків Віктора Ющенка із Олександром Зінченком, а і національної безпеки держави. А тому громадянське суспільство не може стояти осторонь, коли вирішується питання, які конкретно люди підібрані в оточення президента, щоб добирати кадри для керівництва на місцях і рекомендувати главі державі ті чи інші управлінські рішення.
...А, може, мав рацію Віктор Ющенко, коли так не хотів займати споруду адміністрації колишнього президента? Може, у тому будинку в повітрі шугає якийсь зловредний вірус, котрий спонукає людей до щонайменше дивних кадрових рішень – тих рішень, які можуть невдовзі відгукнутися у всьому велетенському масиві української політики?
Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"
