Спершу розберемося з поняттєвим апаратом

На початку 90-х років власник відомого конферансного басу на якомусь конкурсі запитав учасницю: "Ви кохаєтесь в українському вбранні?", маючи на увазі "чи подобаються Вам народні строї". Не знайома з такою граматичною конструкцією дівчина простодушно відповіла: "Ні. Я кохаюся гола".

Непорозуміння, коли словам різні люди надають різні значення, в Україні не рідкість, і викликано це не лише невпинним прилученням до державної мови широких суржикомовних мас.

Коли людина думає, що помаранч та помідор – це те саме, а краватка – елемент дитячої кімнати, а не гардеробу, виправити помилку можна за дві секунди.

Складніше, коли оперують такими термінами як "професіоналізм", "патріотизм", "порядність", вкладаючи у них абсолютно протилежний зміст.

Урочисті привітання всіх чиновників обов'язково містять штампи "високий професіонал", "вимогливий керівник" і загадкове "міцний господарник", що в наших умовах нерідко перекладається відповідно як "досвідчений окозамилювач", "хам" та "особа, яка успішно займається нецільовим використанням бюджетних коштів у власних інтересах".

Повна невідповідність слів реальному стану справ, яка сформувалася за минулі десятиліття, є чи не найбільшою проблемою тих урядовців, хто є новачком на визначеній для них президентом ділянці роботи, і кому належить розбиратися в її нюансах. Особливі проблеми виникатимуть у традиційно консервативних силових відомствах, де брехня доведена до рівня мистецтва.

Новим керівникам цих структур доведеться буквально продиратися крізь словесні джунглі старожилів, покликані довести потрібність, ініціативність та фаховість останніх.

Без сумніву, майбутнім історикам буде надзвичайно цікаво читати мемуари Гриценка, Луценка та Турчинова. Можна собі лише уявляти, які дотепні концепції розвитку своїх відомств зараз розгортає перед ними армія старих заступників, помічників, радників та консультантів. Їх спільна провідна ідея формулюється словами Жванецького: "Дуже важко щось змінювати, нічого не змінюючи. Але ми будемо."

Звичайно, при цьому відповідно до духу часу вживатимуться слова "ефективність", "професіоналізм", "специфіка", "практика", "загрози" (і словосполучення "а без нас вам ніяк не можна"). І тут обов'язково слідувати старому академічному правилу – перед будь-якою дискусією необхідно розібратися з поняттєвим апаратом. Який сенс вкладає у згадані терміни вчорашня еліта, людині без погонів зрозуміти важко і, напевно, не треба.

Щоби нові керівники не піддавалися словесним чарам досвідчених майстрів канцелярського слова, достатньо перевірити результати їх попередньої діяльності. А заодно – на якому автомобілі ті приїжджають на роботу.

Для характеристики українських військових та правоохоронних структур якнайкраще підходять слова Ярослава Гашека: "Такий чудовий апарат є у кожної держави, яка стоїть напередодні повного морального краху".

Заздрісні молодші офіцери кажуть, що якщо знайти спосіб повернути в бюджет всі неправедно нажиті їх командирами "квартири, машини, і гроші, гроші, гроші", то історія з "Криворіжсталлю" виявиться не такою вже грошовитою справою.

Знайомі есбеушники, коли їх питаєш про статті у західній пресі стосовно непересічної ролі їх відомства у відстоюванні ідеалів демократії, чомусь ніяковіють або тихенько матюкаються (у залежності від рівня виховання і ступеню тверезості). Друзі в міліції на питання про хабарі та брутальність роздратовано говорять "а знаєш, яка у нас зарплата" та "на такі бабки нормальні люди працювати не підуть".

Загалом звіти силовиків в останні роки викликали щире захоплення всіх, хто їх чув. Вони звучать як пісня: і приємні порівняння з минулим (позаминулим, 1913-м, тощо) роком, і майже повна "розкриваємість" злочинів, і мільйони попереджених збитків та затриманої контрабанди, і самокритична фраза "недоліки є, ми їх знаємо і вже виправляємо".

Щоправда, незмінно залишалися гидкі питання, відповідей на які люди в погонах старанно уникали. Зокрема, чи може бойовий генерал мати пузо вагітного мамонта, і, взагалі, чи може в нормальній армії кількість полковників та генералів перевищувати кількість лейтенантів?

Чи є природним процес збільшення в Україні відсотку злочинів, скоєних рецидивістами та серійними маніяками, чи це є наслідком гонитви нашої міліції за показником розкриття злочинів, коли на правопорушника або раніше засудженого кийками та штурханами "навішують" ще пару - трійку епізодів?

Чи не дивно, що СБУ, розповідаючи про свої досягнення, говорить про речі, що взагалі-то є справою МВС (посадові та економічні злочини), митниці (контрабанда) та прикордонників (нелегальні мігранти та перетин кордону), а коли переходить на шпигунів та посягачів на конституційний лад, від посмішки важко втриматися навіть дуже довірливим громадянам?

Чим обумовлений феномен, відповідно до якого керівники митниць поголовно їздять на автомобілях, вартість яких складає їх зарплату за 3-5 років?

Чому різниця між ремонтами приміщень податкових адміністрацій і шкіл, така ж, як між Лівадійським палацом та смерековою хатою, а першим завданням будь-якого дрібного підприємця є пошук "даху" у податковій?

Було б цікаво дізнатися, чим викликані постійні новації керівництва ДАІ у процедурі постановки авто на облік, заміни номерів, техпаспортів, обов'язковому страхуванні - піклуванням про водіїв чи бажанням підзаробити?

Чому робота в ВВІРах та різноманітних дозвільних конторах набагато престижніша за роботу у райвідділах міліції?

Як пояснити разючу відмінність майнового стану працівників підрозділів боротьби з організованою злочинністю і корупцією від решти правоохоронців?

Питання риторичні, і цей ланцюжок можна розвивати аж до таких ланок, як справедливість пенсій в тисячі гривень ветеранам злочинного КДБ та доцільність існування сили-силенної спецпідрозділів із зоологічними назвами.

Реального реформування цієї сфери не відбудеться без розв'язання цих питань. А поки що спостерігатимемо сучасну версію вічного намагання цивільних збагнути логіку людей з погонами, зараз цікаву тим, що йдеться про керманичів і їх підлеглих.

Хочеться вірити, що дилетантам, на відміну від попередників - "професіоналів", вдасться створити нову якість, орієнтуючись на те, що треба робити, а не те, що робили завжди, без жалю попрощатися із різноманітними "валізами без ручок", які важко нести та шкода кинути.

Результати цього процесу ми побачимо вже скоро, коли і визначиться, що переможе - важно роздуті щоки із втомленим від професіоналізму виглядом "старих" чи здоровий глузд "нових".

Від цього залежить, чи залишиться актуальною відповідь на дитячу загадку: "Що спільного між чесним митником та Дідом Морозом?" – "Обидва – казкові персонажі".

Чи надалі СБУ буде закритою корпорацією, що імітує функції інших органів, а насправді призначення якої полягає у задоволенні матеріальних потреб своїх великозіркових членів.

Чи міліціонери будуть жити на гідну їхньої дійсно важкої та маловдячної праці зарплату, а не за "відпускні", розмір яких визначається фінансовою спроможністю того, кого відпускають.

Чи Збройні Сили України стануть армією західного зразку, а не ополченням зразку східного, де тямущі полковники годяться лише на пересування диванів.

Поки що кроки нової влади нагадують казку. А у казці необхідні добрий молодець, прекрасна дама та чарівні слова. Здається, персонажі у нас вже є, із словами визначилися: "свобода", "демократія", "порядність". Головне, щоб ніхто зміст не спаплюжив.