"Гамбургський рахунок" ще попереду
Ірина Погорєлова, "Політичні хроніки", для "УП" — Суббота, 22 января 2005, 17:41
Чесно кажучи, мені з самого початку, як з'явився цей термін, хотілося – з природної та професійної цікавості – побачити Ющенка в ролі отого "доброго царя". Нехай і протягом півроку. На жаль, такої перспективи, мабуть, не буде.
З "царем" розібралися нещодавно, провівши реформу. "Доброго" перевиховували протягом всієї кампанії, не зупиняючись навіть зараз в пошуку засобів боротьби з ним.
Найостанніший скандал між Кучмою та опозицією, яка в неділю перетвориться на нову владу, стався через новопризначених суддів КС, чию присягу в парламенті фракції БЮТ та "Нашої України" ледь загальмували в старий випробуваний спосіб – через блокаду трибуни.
Як відповідь - перше ж "розпорядження", що вийшло з-під пера Ющенка після рішення ВС та оприлюднення постанови ЦВК про обрання його президентом, - стосувалося створення нової єдиної партії.
Все логічно й символічно.
Кучма в останні свої дні на посаді дбав про майбутній захист інтересів своїх справжніх прибічників та своїх особистих – через Конституційний суд. Адже попереду – продовження конституційної реформи з огляду на спроби федералізації або (версія майбутньої влади) посилення місцевого самоврядування.
Попереду – тлумачення норм Конституції в редакції проекту 4180 з огляду на їхню незбалансованість. І багато чого ще дуже цікавого, включно з конституційністю економічних законів та приватизаційних проблем...
Ющенко ж перш за все в якості вже визнаного, але ще не інавгурованого президента послав перший сигнал суспільству, потенційній опозиції і, головне, своїй команді та союзникам про майбутні парламентські вибори.
Кучма фактично продемонстрував бажання захищатись та згодом переходити в наступ через продовження зміни правил гри.
Ющенко задекларував намір закріпити перемогу та продовжувати наступ в межах правил, вже створених конституційною реформою.
Кучма залишився лідером табору кучмістів, що програють, але не здаються.
Ющенко перейшов в категорію лідера певної політичної сили, в той час як стоїть на порозі статусу лідера нації.
Кучма спробував зробити ставку на суддів.
Ющенко – на партію.
Все логічно й символічно.
Продовжується політична боротьба, без зупинки на святкування перемоги "революції" та передачі влади.
Бо перемога не є остаточною й переконливою? А передача влади є надто символічною?
Мушу зазначити, що остаточну крапку у визнанні Ющенка президентом, а отже – в його легітимізації, поставив не Верховний суд, а Янукович. Який, щоправда, не визнав самого Ющенка переможцем, але визнав рішення ВС. І відклав реванш.
Не знаю, чи справило на Януковича враження поздоровлення Ющенка Кучмою, - але визнати рішення ВС він мав просто тому, що після другого туру вже підкорився попередньому рішенню цього ж суду щодо третього туру, і взяв участь в ньому.
В обох випадках це було політичне рішення конкурента Ющенка, і в обох випадках роль ВС полягала лише в створенні для цього відповідних умов.
Наскільки бездоганних юридично – можна судити лише з того, що їх практично не коментували й не коментують юристи, а здебільшого політологи. Щодо юристів, то вони на відповідне питання лише знизують плечима: мовляв, ну, ви ж розумієте...
Єдиний, як на мої спостереження, юрист, що не приховує свого, м'яко кажучи, скептичного ставлення до рішень Верховного суду з приводу другого та третього турів – Тетяна Монтян – пропонує таку формулу.
В разі, коли при народженні дитини довелось вибирати між збереженням матері- справедливості чи немовляти-законності, доводиться змиритися з тим, що обрали справедливість. Це й зробив Верховний суд...
Чи це і є стовідсоткове юридичне забезпечення легітимності посади Ющенка? Навряд. І він сам це має розуміти. Він і розуміє.
Бо правильно оцінив ситуацію, в якій його перемогу ще належить доводити в "четвертому турі", який просто відкладено до парламентських виборів 2006 року.
І, як на мене, з цього його розуміння випливає досить цікаве ставлення Ющенка вже до своїх обов'язків президента – як знов-таки кандидата, але наразі не на наступний президентський же термін, а на отримання перемоги в парламенті на чолі відповідної партії.
Ющенко залишає собі статус лідера, який ще не отримав повної перемоги, а відтак – не може брати на себе всю повноту відповідальності. Принаймні за ту зливу вимог, що впала на нього з усіх боків. Багато з яких не мають прямого стосунку до обіцянок самого Ющенка, а, як та справедливість, витікають з суб'єктивних сподівань різних людей.
Не маю на меті звинуватити Ющенка в бажанні швидше обмежити очікування суспільства. Хоча сама по собі декларація продовження боротьби почасти цю відповідальність з нього знімає і переорієнтовує суспільні сподівання знову на майбутнє.
Навіть можу визнати це грамотним політичним кроком нового президента в умовах, що склалися, а точніше – що створено навколо нього його командою, його союзниками, опонентами, радикальними "революціонерами" та громадськістю.
Їх багато, і їх не подолати. Можна лише правильно зорієнтувати.
Взагалі бачити нову мету, замість пасивно чекати здобутків від отриманої перемоги та особи, що її в собі втілює – це перспективно для суспільства та його політичних і громадських структур. На те й лідер, щоб вчасно цю мету окреслити.
Якщо лише не йдеться про спекуляцію на цій правильній моделі.
Зокрема маю на увазі таку практичну й прозаїчну річ, як уряд, якого очікують від Ющенка. І всі можливі варіації складу якого вже перетрусили й обговорили, аж втомилися.
А замість імені майбутнього прем'єра почули про намір створити партію.
Не скажу, що партія замість уряду – це переведення уваги на негідний об'єкт, як кажуть політтехнологи під час виборчої "війни". Але що переведення уваги – це точно.
Спрощено це виглядає так: тут попереду важлива подальша боротьба за новий парламент, партійне будівництво, а ви мені про якийсь там уряд...
Чи так: от коли наша партія переможе на парламентських виборах за умов формування ним уряду – тоді й поговоримо. А наразі...
А наразі мені було весело спостерігати "прем'єріаду" напередодні постійно відтермінованої інавгурації і роздратованість, яку не могли приховати ті, хто звик вважатись посвяченим в таємниці кучмівського двору.
В цей час мовчання Ющенка було абсолютно зрозумілим та виправданим: не варто розкривати карти, які могли б вплинути на й без того ускладнений шлях до інавгурації.
Не те щоб від імені Тимошенко, Порошенка чи Зінченка могло залежати рішення ВС.
Але від якогось із цих імен могло б залежати, скажімо, голосування у ВР щодо дати інавгурації. І тоді, можливо, не було б тих 306 голосів, частину яких склали не позбавлені надії кучмісти...І тоді формула "визнання" нового президента парламентом, штучно накинута Ющенкові політичними партнерами, - не була б такою переконливою.
Себто це все ще була тактика завершення гри.
А от коли це голосування відбулося – подальше мовчання Ющенка плюс заява про партію стали виглядати дещо інакше.
Особливо на тлі розмов, ніби навіть після інавгурації замість висунення Ющенком кандидатури нового прем'єра відбудеться лише призначення виконуючого обов'язків глави уряду...
Як-то Ющенко дійсно й сам не знає, кого варто запропонувати? І вся ця колотнеча навколо посад – не просто гра, а реальна боротьба всередині команди та союзників?
Чи йдеться про цілу концепцію, за якою Ющенко не має віддавати керування урядом нікому, а скористатись лише "технічним прем'єром"? І призначення виконуючого обов'язків – це квінтесенція цієї концепції?
А створення партії – аби зайняти руки претендентів з найближчого оточення іншою справою, більш перспективною? Чи, навпаки, це такий додатковий стимул: швиденько зліпіть партію – тоді отримаєте приз у вигляді посади прем'єра?
Власне, відповідь на ці питання ми отримаємо вже в понеділок 24 січня, коли парламент матиме останній робочий день цієї сесії й змогу одразу після інавгурації та виголошення стратегії Ющенка - за його поданням призначити й нового прем'єра.
Але якщо цього не станеться, а ми лише отримаємо указ про в.о., - доведеться навіть визнати, що тяганина з інавгурацією була в тім числі на руку й самому Ющенкові!
От як лишень вкласти в цю версію розмови його оточення про те, що ця тяганина була влаштована заради дорозкрадання України? І як з огляду на бажання припинити це розкрадання можна буде зрозуміти додаткову паузу з призначенням глави уряду після припинення тяганини?
Як відомо, не радить Ющенкові поспішати з призначенням нового уряду спікер Литвин, - хоча й висловив переконання, що парламент проголосує за будь-яку кандидатуру, оскільки так має висловити повагу до суспільного авторитету новообраного президента.
Але справи в економіці Литвин вважає не такими й поганими, щоб не можна було відкласти формування уряду хоча б до лютого, себто до нової сесії. Натомість радить новому президентові спочатку сформувати свою нову адміністрацію...
Цю сентенцію пана Литвина на певному етапі можна було вважати свого роду рекомендацією панові Азарову – принаймні, на продовження виконання ним обов'язків прем'єра.
Та оскільки громадська реакція на перспективи Азарова в уряді Ющенка загальновідома, то не бачити проблем в економіці в цьому контексті – це значить свідомо покривати розкрадання.
Але Азаров разом із всім старим урядом складе повноваження 23 січня. І уявити собі указ Ющенка про його вже третє за останній час перепризначення – дуже важко. Тому, мабуть, якщо й в.о. – то інший. І питання може бути – чи цей в.о. означатиме, що саме він згодом стане прем'єром, пройшовши "випробувальний строк", чи інтрига триватиме...
Але як тоді з усім іншим складом уряду, і чи всі міністри також будуть тимчасовими, а за їхніми спинами продовжуватимуться торги?
І про що, власне, торги?
Як на мене, чотири кандидатури, названі Ющенком для обговорення на публіці та кілька прізвищ, що самі заявилися з кулуарів його оточення, плюс "принципи"-вимоги до кандидатів на прем'єра не мати бізнесу та не очолювати партії – не мали би бути нічим більшим, ніж розвагою для публіки в очікуванні інавгурації.
Якщо ж поставитись до цих прізвищ та принципів серйозно, - то вони не витримують критики. З однієї причини – означають недовіру Ющенка до персоналій із своєї команди з точки зору їхньої здатності дотримуватись головних вимог, з якими перемогли, в тім числі – за підтримки "помаранчевої революції".
Адже якщо вимога Ющенка й Майдану - некорупційність, професійність та порядність, то цього не треба пояснювати через віддаленість від бізнесу конкретної особи чи відсутність в неї політичної структури. А хоч би все це й було – справа ж в тім, аби з допомогою посади не зловживати на користь свого бізнесу та партії.
Якщо ж впевненості в незловживанні немає – от тоді потрібні додаткові запобіжники. Хоча перелічені Ющенком, на правду, запобіжниками не є, бо – як було за Кучми – лише стимулюють корупцію, аби через посаду бізнес та політичний вплив придбати...
Що ж стосується торгів з кучмістами за обмін посад на політичну лояльність – то це вже само по собі є прямою корупцією, і не більше.
Тому я особисто дуже сподіваюсь, що вже 24 січня це кіно з "прем'єріадою" швиденько скінчиться. А всі пов'язані з нею "фобії" відійдуть.
І почнеться дійсно щось цікаве – ухвалення або пропонування рішень, які мають, нарешті, розкрити нам економічний та похідний від нього менеджерський талант Ющенка в нових, порівняно з його прем'єрством, умовах. Власне, те, з чого і заради чого все починалося. Врешті, те, про що дебатували з Януковичем...
Не думаю, що новий глава уряду – хто б ним не був – завадить цьому талантові розкритись і здійснювати очікувані перетворення в житті країни.
І лише тоді стане зрозумілою політична конфігурація, наявність реальної коаліції та реальної опозиції, в тім числі – помаранчевої. Потреба в додатковому тискові вулиці чи її відсутність. Перспективність ющенківської партії, чи навпаки.
Можливо, моє сподівання також належить до надмірних, на яке ніхто обіцянок не давав.
Але щоб в цьому середовищі, де новими є лише він сам на посаді президента та "революційний" народ, не перетворитися на "розводящего" а-ля Кучма, і не мати потреби в нездійсненній люстрації – Ющенкові тільки й залишається, що максимально виявити свої кращі фахові якості. І ще трошки піднятися над самим собою – "месією", політиком тощо...
Бо треба ще виграти "четвертий тур", заздалегідь зробивши неможливим реванш кучмістської системи чи адаптований "секонд хенд" путінської.
Хоч як це парадоксально для парламентських виборів, ще й після реформи – це буде саме ющенків "гамбургський рахунок".
Всі інші варіанти – це дійсно продовження революції, контрреволюції тощо. І тоді вже навряд чи такої мирної... Буде справедливо, якщо Ющенко завершить революцію не розпорядженням про "демобілізацію" наметів, а усуненням потреби у вуличних акціях.
Що це не в можливостях "доброго царя", здається, очевидно.
А якого саме Ющенка ми побачимо після інавгурації на Майдані – подивимось.
З "царем" розібралися нещодавно, провівши реформу. "Доброго" перевиховували протягом всієї кампанії, не зупиняючись навіть зараз в пошуку засобів боротьби з ним.
Найостанніший скандал між Кучмою та опозицією, яка в неділю перетвориться на нову владу, стався через новопризначених суддів КС, чию присягу в парламенті фракції БЮТ та "Нашої України" ледь загальмували в старий випробуваний спосіб – через блокаду трибуни.
Як відповідь - перше ж "розпорядження", що вийшло з-під пера Ющенка після рішення ВС та оприлюднення постанови ЦВК про обрання його президентом, - стосувалося створення нової єдиної партії.
Все логічно й символічно.
Кучма в останні свої дні на посаді дбав про майбутній захист інтересів своїх справжніх прибічників та своїх особистих – через Конституційний суд. Адже попереду – продовження конституційної реформи з огляду на спроби федералізації або (версія майбутньої влади) посилення місцевого самоврядування.
Попереду – тлумачення норм Конституції в редакції проекту 4180 з огляду на їхню незбалансованість. І багато чого ще дуже цікавого, включно з конституційністю економічних законів та приватизаційних проблем...
Ющенко ж перш за все в якості вже визнаного, але ще не інавгурованого президента послав перший сигнал суспільству, потенційній опозиції і, головне, своїй команді та союзникам про майбутні парламентські вибори.
Кучма фактично продемонстрував бажання захищатись та згодом переходити в наступ через продовження зміни правил гри.
Ющенко задекларував намір закріпити перемогу та продовжувати наступ в межах правил, вже створених конституційною реформою.
Кучма залишився лідером табору кучмістів, що програють, але не здаються.
Ющенко перейшов в категорію лідера певної політичної сили, в той час як стоїть на порозі статусу лідера нації.
Кучма спробував зробити ставку на суддів.
Ющенко – на партію.
Все логічно й символічно.
Продовжується політична боротьба, без зупинки на святкування перемоги "революції" та передачі влади.
Бо перемога не є остаточною й переконливою? А передача влади є надто символічною?
Мушу зазначити, що остаточну крапку у визнанні Ющенка президентом, а отже – в його легітимізації, поставив не Верховний суд, а Янукович. Який, щоправда, не визнав самого Ющенка переможцем, але визнав рішення ВС. І відклав реванш.
Не знаю, чи справило на Януковича враження поздоровлення Ющенка Кучмою, - але визнати рішення ВС він мав просто тому, що після другого туру вже підкорився попередньому рішенню цього ж суду щодо третього туру, і взяв участь в ньому.
В обох випадках це було політичне рішення конкурента Ющенка, і в обох випадках роль ВС полягала лише в створенні для цього відповідних умов.
Наскільки бездоганних юридично – можна судити лише з того, що їх практично не коментували й не коментують юристи, а здебільшого політологи. Щодо юристів, то вони на відповідне питання лише знизують плечима: мовляв, ну, ви ж розумієте...
Єдиний, як на мої спостереження, юрист, що не приховує свого, м'яко кажучи, скептичного ставлення до рішень Верховного суду з приводу другого та третього турів – Тетяна Монтян – пропонує таку формулу.
В разі, коли при народженні дитини довелось вибирати між збереженням матері- справедливості чи немовляти-законності, доводиться змиритися з тим, що обрали справедливість. Це й зробив Верховний суд...
Чи це і є стовідсоткове юридичне забезпечення легітимності посади Ющенка? Навряд. І він сам це має розуміти. Він і розуміє.
Бо правильно оцінив ситуацію, в якій його перемогу ще належить доводити в "четвертому турі", який просто відкладено до парламентських виборів 2006 року.
І, як на мене, з цього його розуміння випливає досить цікаве ставлення Ющенка вже до своїх обов'язків президента – як знов-таки кандидата, але наразі не на наступний президентський же термін, а на отримання перемоги в парламенті на чолі відповідної партії.
Ющенко залишає собі статус лідера, який ще не отримав повної перемоги, а відтак – не може брати на себе всю повноту відповідальності. Принаймні за ту зливу вимог, що впала на нього з усіх боків. Багато з яких не мають прямого стосунку до обіцянок самого Ющенка, а, як та справедливість, витікають з суб'єктивних сподівань різних людей.
Не маю на меті звинуватити Ющенка в бажанні швидше обмежити очікування суспільства. Хоча сама по собі декларація продовження боротьби почасти цю відповідальність з нього знімає і переорієнтовує суспільні сподівання знову на майбутнє.
Навіть можу визнати це грамотним політичним кроком нового президента в умовах, що склалися, а точніше – що створено навколо нього його командою, його союзниками, опонентами, радикальними "революціонерами" та громадськістю.
Їх багато, і їх не подолати. Можна лише правильно зорієнтувати.
Взагалі бачити нову мету, замість пасивно чекати здобутків від отриманої перемоги та особи, що її в собі втілює – це перспективно для суспільства та його політичних і громадських структур. На те й лідер, щоб вчасно цю мету окреслити.
Якщо лише не йдеться про спекуляцію на цій правильній моделі.
Зокрема маю на увазі таку практичну й прозаїчну річ, як уряд, якого очікують від Ющенка. І всі можливі варіації складу якого вже перетрусили й обговорили, аж втомилися.
А замість імені майбутнього прем'єра почули про намір створити партію.
Не скажу, що партія замість уряду – це переведення уваги на негідний об'єкт, як кажуть політтехнологи під час виборчої "війни". Але що переведення уваги – це точно.
Спрощено це виглядає так: тут попереду важлива подальша боротьба за новий парламент, партійне будівництво, а ви мені про якийсь там уряд...
Чи так: от коли наша партія переможе на парламентських виборах за умов формування ним уряду – тоді й поговоримо. А наразі...
А наразі мені було весело спостерігати "прем'єріаду" напередодні постійно відтермінованої інавгурації і роздратованість, яку не могли приховати ті, хто звик вважатись посвяченим в таємниці кучмівського двору.
В цей час мовчання Ющенка було абсолютно зрозумілим та виправданим: не варто розкривати карти, які могли б вплинути на й без того ускладнений шлях до інавгурації.
Не те щоб від імені Тимошенко, Порошенка чи Зінченка могло залежати рішення ВС.
Але від якогось із цих імен могло б залежати, скажімо, голосування у ВР щодо дати інавгурації. І тоді, можливо, не було б тих 306 голосів, частину яких склали не позбавлені надії кучмісти...І тоді формула "визнання" нового президента парламентом, штучно накинута Ющенкові політичними партнерами, - не була б такою переконливою.
Себто це все ще була тактика завершення гри.
А от коли це голосування відбулося – подальше мовчання Ющенка плюс заява про партію стали виглядати дещо інакше.
Особливо на тлі розмов, ніби навіть після інавгурації замість висунення Ющенком кандидатури нового прем'єра відбудеться лише призначення виконуючого обов'язків глави уряду...
Як-то Ющенко дійсно й сам не знає, кого варто запропонувати? І вся ця колотнеча навколо посад – не просто гра, а реальна боротьба всередині команди та союзників?
Чи йдеться про цілу концепцію, за якою Ющенко не має віддавати керування урядом нікому, а скористатись лише "технічним прем'єром"? І призначення виконуючого обов'язків – це квінтесенція цієї концепції?
А створення партії – аби зайняти руки претендентів з найближчого оточення іншою справою, більш перспективною? Чи, навпаки, це такий додатковий стимул: швиденько зліпіть партію – тоді отримаєте приз у вигляді посади прем'єра?
Власне, відповідь на ці питання ми отримаємо вже в понеділок 24 січня, коли парламент матиме останній робочий день цієї сесії й змогу одразу після інавгурації та виголошення стратегії Ющенка - за його поданням призначити й нового прем'єра.
Але якщо цього не станеться, а ми лише отримаємо указ про в.о., - доведеться навіть визнати, що тяганина з інавгурацією була в тім числі на руку й самому Ющенкові!
От як лишень вкласти в цю версію розмови його оточення про те, що ця тяганина була влаштована заради дорозкрадання України? І як з огляду на бажання припинити це розкрадання можна буде зрозуміти додаткову паузу з призначенням глави уряду після припинення тяганини?
Як відомо, не радить Ющенкові поспішати з призначенням нового уряду спікер Литвин, - хоча й висловив переконання, що парламент проголосує за будь-яку кандидатуру, оскільки так має висловити повагу до суспільного авторитету новообраного президента.
Але справи в економіці Литвин вважає не такими й поганими, щоб не можна було відкласти формування уряду хоча б до лютого, себто до нової сесії. Натомість радить новому президентові спочатку сформувати свою нову адміністрацію...
Цю сентенцію пана Литвина на певному етапі можна було вважати свого роду рекомендацією панові Азарову – принаймні, на продовження виконання ним обов'язків прем'єра.
Та оскільки громадська реакція на перспективи Азарова в уряді Ющенка загальновідома, то не бачити проблем в економіці в цьому контексті – це значить свідомо покривати розкрадання.
Але Азаров разом із всім старим урядом складе повноваження 23 січня. І уявити собі указ Ющенка про його вже третє за останній час перепризначення – дуже важко. Тому, мабуть, якщо й в.о. – то інший. І питання може бути – чи цей в.о. означатиме, що саме він згодом стане прем'єром, пройшовши "випробувальний строк", чи інтрига триватиме...
Але як тоді з усім іншим складом уряду, і чи всі міністри також будуть тимчасовими, а за їхніми спинами продовжуватимуться торги?
І про що, власне, торги?
Як на мене, чотири кандидатури, названі Ющенком для обговорення на публіці та кілька прізвищ, що самі заявилися з кулуарів його оточення, плюс "принципи"-вимоги до кандидатів на прем'єра не мати бізнесу та не очолювати партії – не мали би бути нічим більшим, ніж розвагою для публіки в очікуванні інавгурації.
Якщо ж поставитись до цих прізвищ та принципів серйозно, - то вони не витримують критики. З однієї причини – означають недовіру Ющенка до персоналій із своєї команди з точки зору їхньої здатності дотримуватись головних вимог, з якими перемогли, в тім числі – за підтримки "помаранчевої революції".
Адже якщо вимога Ющенка й Майдану - некорупційність, професійність та порядність, то цього не треба пояснювати через віддаленість від бізнесу конкретної особи чи відсутність в неї політичної структури. А хоч би все це й було – справа ж в тім, аби з допомогою посади не зловживати на користь свого бізнесу та партії.
Якщо ж впевненості в незловживанні немає – от тоді потрібні додаткові запобіжники. Хоча перелічені Ющенком, на правду, запобіжниками не є, бо – як було за Кучми – лише стимулюють корупцію, аби через посаду бізнес та політичний вплив придбати...
Що ж стосується торгів з кучмістами за обмін посад на політичну лояльність – то це вже само по собі є прямою корупцією, і не більше.
Тому я особисто дуже сподіваюсь, що вже 24 січня це кіно з "прем'єріадою" швиденько скінчиться. А всі пов'язані з нею "фобії" відійдуть.
І почнеться дійсно щось цікаве – ухвалення або пропонування рішень, які мають, нарешті, розкрити нам економічний та похідний від нього менеджерський талант Ющенка в нових, порівняно з його прем'єрством, умовах. Власне, те, з чого і заради чого все починалося. Врешті, те, про що дебатували з Януковичем...
Не думаю, що новий глава уряду – хто б ним не був – завадить цьому талантові розкритись і здійснювати очікувані перетворення в житті країни.
І лише тоді стане зрозумілою політична конфігурація, наявність реальної коаліції та реальної опозиції, в тім числі – помаранчевої. Потреба в додатковому тискові вулиці чи її відсутність. Перспективність ющенківської партії, чи навпаки.
Можливо, моє сподівання також належить до надмірних, на яке ніхто обіцянок не давав.
Але щоб в цьому середовищі, де новими є лише він сам на посаді президента та "революційний" народ, не перетворитися на "розводящего" а-ля Кучма, і не мати потреби в нездійсненній люстрації – Ющенкові тільки й залишається, що максимально виявити свої кращі фахові якості. І ще трошки піднятися над самим собою – "месією", політиком тощо...
Бо треба ще виграти "четвертий тур", заздалегідь зробивши неможливим реванш кучмістської системи чи адаптований "секонд хенд" путінської.
Хоч як це парадоксально для парламентських виборів, ще й після реформи – це буде саме ющенків "гамбургський рахунок".
Всі інші варіанти – це дійсно продовження революції, контрреволюції тощо. І тоді вже навряд чи такої мирної... Буде справедливо, якщо Ющенко завершить революцію не розпорядженням про "демобілізацію" наметів, а усуненням потреби у вуличних акціях.
Що це не в можливостях "доброго царя", здається, очевидно.
А якого саме Ющенка ми побачимо після інавгурації на Майдані – подивимось.