ЗаМОРОЗжена революція
Понедельник, 6 декабря 2004, 11:05
Важко бути об'єктивним. У 2002 році я голосував за список Соцпартії, власне, за Олександра Мороза, бо вірив, що саме він зможе помститись владі хоча б тільки за убієнного Георгія Гонгадзе. У 2004 році я кинув бюлетень за Ющенка, власне – за вашу і свою свободу, за нашу Україну.
Але у суботу, 4-го, у Верховній Раді Мороз-політик за допомогою спікера Литвина переграв не стільки Ющенка-політика, скільки себе як людину. І, на жаль, не вперше... Тактик знову переміг стратега.
Політична доцільність виявилась для нього важливішою за здоровий глузд і почуття міри. Зрив парламентського засідання і демонстративне, на межі фолу, пікірування між Юлією Тимошенко і Морозом, який назвав її "ззовні симпатичною жінкою", стало ще одним дзвіночком, який сповіщає про серйозні непорозуміння усередині опозиційної трійці.
"РАНКОМ – ГРОШІ, ВВЕЧЕРІ – СТІЛЬЦІ..."
В Україні важко знайти людину, яка б публічно заявила, що закладена в Конституції система безвідповідальності, обтяженої повноваженнями виконавчої влади, є нормальною. Нещодавно журналіст Володимир Золотарьов у "Контрактах" назвав оцю кучмівську вертикаль – всім керую, всіх призначаю, ні за що конкретно і персонально не відповідаю – "не конституційною монархією". Отже, її зміна перезріла. Але чи під час саме цього історичного моменту?..
Адже, на перший погляд, ніщо не заважало Кучмі запровадити систему більш відповідальної влади за свого (!) президентського реченця, а не підкладати свиню з обмеженням владних повноважень своєму наступнику.
І якби він разом із Меведчуком, Пінчуком, Януковичем, Гриневецьким, Щербанем, Кушнарьовим etc. доклав зусиль не до дєрібану "Криворіжсталі" та "Хімпрому", гвалтування преси, сумнівних і одноразових PR-проектів на кшталт "автономізації", "подвійного громадянства", "російської мови", а раніше "двопалатного парламенту", "посилення президентських повноважень", "референдумів за народною ініціативою", може щось би й вийшло.
Злі язики кажуть, що нібито дехто із ближнього кола Віктора Ющенка вважає, що оскільки у їхнього лідера є величезна народна довіра, то він має право конвертувати її у рік-півтора царювання за старими конституційними нормами. За цей час, мовляв, "бандити сидітимуть у тюрмах", "багаті допоможуть бідним" тощо.
Відтак критикують Ющенка з двох боків. Йому дістається і від вічного опозиціонера Мороза, який вважає, що навіть із золотої людини, влада якої нічим не обмежена, може вирости тиран.
Водночас керівника "Нашої України" переслідують спікери кучмократії (Гавриш, Шуфрич тощо) – нібито за те, що він проти європеїзованої і більш збалансованованої політичної системи. Ющенко всю виборчу кампанію уникав встрявати в дискусію навколо політреформи. Але, як кажуть, якщо ти не займешся нею – вона займеться тобою...
Тут, як кажуть в одному анекдоті, "мінуточку". По-перше, хто сказав, що "Наша Україна", визнавши нарешті (на словах), що політреформа потрібна і Мороз із Медведчуком (за кулісами) мають на увазі одне й те саме?
І тут треба визнати, що у кожного своя логіка. Ющенко бере в розрахунок, що народні очікування ніяк не пов'язані з тим, що ЗМІ називають "політреформою". Запитайте людину в Івано-Франківську, чого він хоче, і почуєте – хочу роботи вдома, а не в Португалії. Донеччанин відповість, що його мрії не сягають далі нормальної зарплати, хоча б не нижчої за ту, "яку Янукович дав". В Одесі скажуть – і Київ підтримає – хочу свободи. І де тут про політреформу?!...
Зрештою два тижні люди проводять акцію на Майдані Незалежності. Але ж, Олександре Олександровичу, вони за покарання винних у виборчих фальсифікаціях, вони "за правду" і аж ніяк не "за політреформу"... Бо є нормальні країни з президентською моделлю, є не менш цивілізовані – із парламентською, є монархії та ще й і без конституції. І нічого, живуть собі люди, навіть не плануючи жодних політреформ. Люди хочуть, щоб президент взяв на себе відповідальність перед народом і у доволі стислі терміни змінив ситуацію на краще.
Причому, це стосується як речей цілком прагматичних – вища зарплата, нижчі податки, зупинити свавілля податківців і даїшніків, припинити катування у райвідділах, так і цілком ідеалістичних – повернути віру в себе і свою країну (крок до цього, до речі, вже зроблено – див. на Майдан), підняти престиж України у світі тощо.
Саме тому Кучма не підписує жодних законів, ухвалених парламентом. Він все чудово розуміє, а тому торгується. За свою безпеку. За останні кавалочки влади.
Поінформовані люди кажуть, що Кучма встиг надавати багато обіцянок щодо недоторканності великого бізнесу дуже багатьом впливовим людям. Саме тому виник варіант з Януковичем – як єдино вірний, як такий, що нібито гарантував спадковість режиму і його обіцянок у будь-який спосіб. Але палицю перегнули, і... вона зламалась.
Днями один іноземець із Європарламенту, який був запрошений на зустріч із Кучмою у якусь заміську резиденцію (Пуща-Водиця? Конча-Заспа?) розповів, що його найбільше здивували дві речі – дивна для лідера держави агресивність і... одинокість. У величезному приміщенні Кучма був "один-одинёшенек". Ні міністрів, ні клерків адміністрації. Не було навіть охоронців, тільки один перекладач.
Покинутий усіма в.о. президента України (5-річний термін його повноважень закінчився ще п'ять днів тому) лишився наодинці зі своїми обіцянками і тому не може піти на компроміс. Бо у новій системі влади немає місця ні йому, ні його спонсорам – внутрішнім і зовнішнім.
Отже, модус вівенді за Кучмою – політреформа, перехідний уряд (обговорюється компромісна кандидатура, яка може пройти через Верховну Раду – наприклад, Мороз) і персональні гарантії. Спосіб мирного співіснування і розв'язання кризи за Ющенком виглядає інакше – негайна відставка уряду, ротація членів ЦВК, відставка низки губернаторів-сепаратистів, "уряд народної довіри" (главою кабінету у цьому випадку може будь-хто з команди переможця – і Порошенко, і Тимошенко, і той-таки Мороз).
Вийдіть на майдан і запитайте – який варіант для цих людей є прийнятнішим?
Кучма жодного разу не виходив до яскравого людського моря, але, очевидно, що своїми звивинами та залишками нейронів має розуміти, що він програв.
Ющенко кожного вечора виходить на площу і отримує додатковий енергетичний заряд. І він не має права на компроміс, ціною якого буде зрада цих оксамитових революціонерів. Громадянська ініціатива "Пора" уже попередила Ющенка, що є межа. Маневри маневрами, але Віктору Андрійовичу не слід забувати, що ми голосували за нього не через його монетарні погляди чи добру душу, а через обіцянки змінити і зруйнувати систему злочинної за своєю суттю і проявами влади.
ВОНИ НАС "ПОРЯТУЮТЬ"
5 грудня став відомий персональний склад Комітету національного порятунку, який де-факто і керує народним повстанням.
Пригадується, Ющенко обіцяв, що "ближчими днями" склад цього революційного органу буде оприлюднено у пресі.
І, от перелік 32-х членів КНП оприлюднив... сайт "Обозреватель". Звичайно, можна здивуватись уголос – чому не офіційний "нашоукраїнський" сайт "Разом" чи коаліційний "Сила народу"? Зрештою це можна було зробити у "Голосі України" за рахунок квотного місця однієї з фракцій опозиції ("Наша Україна", БЮТ, СПУ, "Центр").
Але, спробую припустити, все набагато простіше. Комусь просто закортілося засвідчити "urbi et orbi" про свою персональну участь у вікопомній події, якою є народна помаранчева революція.
А якщо взяти до уваги, що власником "Обозу" є пан Бродський, то світ політики стає зрозумілішим.
Але, на щастя, "міліція з народом". І спецслужби теж. Тож, керівництву повстанців ніщо не загрожує.
Склад ревкому можна розділити на кілька нерівних за кількістю і впливом груп. Перша – це сам Ющенко, Олександр Зінченко (голова виконавчого органу КНП), і найближче оточення із середовища "Нашої України": депутати Безсмертний, Жванія, Івченко, Костенко, Мартиненко, Пинзеник, Плющ, Порошенко, Тарасюк, Томенко, Третьяков і Червоненко.
Разом – 14 душ, майже контрольний пакет у цьому "АТ".
Особливо, якщо згадати "весільних генералів" – Віталій Кличко (йому якраз напередодні титульного двобою до засідань КНП...), Славко Вакарчук, Ліна Василівна Костенко і, меншою мірою, ректор революційної "Могили" В'ячеслав Брюховецький.
Середовище Юлії Тимошенко представлене самою Ю.В., депутатами Турчиновим і Матвієнком. Соціалісти – Морозом, Вінським і Луценком.
По одному місцю мають у КНП народні аграрії спікера Литвина (Володимир Шкляр), позапарламентське "Яблуко" (Бродський), екс-кандидат Анатолій Кінах, якого, пригадується, на минулому тижні призначили відповільним за всеукраїнський політичний страйк (і де він, до речі?), "центрист" Віктор Тополов (давній приятель Ющенка ще з часів банку "Україна"), НДПіст-демплатформівець Сергій Шевчук і Андрій Деркач. Останній – сам по собі.
Є й темні конячки – якийсь Олександр Григорович Домбровський (нуль згадувань у найпопулярніших пошуковиках інтернету, пізніше вдалося зясувати, що він є мером Вінниці) і контр-адмірал ВМС України Ігор Тенюх.
Функції кожного з членів КНП не повідомляються. Жодної авторитетної людини на схід від Києва. Жодного послання Харкову, Донецьку, Криму. Жодних сигналів директорату, крупному бізнесу. Якщо це і є прообраз майбутнього уряду народної довіри, то це просто біда.
Публікації автора на дотичні теми:
42 дня свободы
Не последняя осень
Спасительный процент для инвалидов полит реформы
Але у суботу, 4-го, у Верховній Раді Мороз-політик за допомогою спікера Литвина переграв не стільки Ющенка-політика, скільки себе як людину. І, на жаль, не вперше... Тактик знову переміг стратега.
Політична доцільність виявилась для нього важливішою за здоровий глузд і почуття міри. Зрив парламентського засідання і демонстративне, на межі фолу, пікірування між Юлією Тимошенко і Морозом, який назвав її "ззовні симпатичною жінкою", стало ще одним дзвіночком, який сповіщає про серйозні непорозуміння усередині опозиційної трійці.
"РАНКОМ – ГРОШІ, ВВЕЧЕРІ – СТІЛЬЦІ..."
В Україні важко знайти людину, яка б публічно заявила, що закладена в Конституції система безвідповідальності, обтяженої повноваженнями виконавчої влади, є нормальною. Нещодавно журналіст Володимир Золотарьов у "Контрактах" назвав оцю кучмівську вертикаль – всім керую, всіх призначаю, ні за що конкретно і персонально не відповідаю – "не конституційною монархією". Отже, її зміна перезріла. Але чи під час саме цього історичного моменту?..
Адже, на перший погляд, ніщо не заважало Кучмі запровадити систему більш відповідальної влади за свого (!) президентського реченця, а не підкладати свиню з обмеженням владних повноважень своєму наступнику.
І якби він разом із Меведчуком, Пінчуком, Януковичем, Гриневецьким, Щербанем, Кушнарьовим etc. доклав зусиль не до дєрібану "Криворіжсталі" та "Хімпрому", гвалтування преси, сумнівних і одноразових PR-проектів на кшталт "автономізації", "подвійного громадянства", "російської мови", а раніше "двопалатного парламенту", "посилення президентських повноважень", "референдумів за народною ініціативою", може щось би й вийшло.
Злі язики кажуть, що нібито дехто із ближнього кола Віктора Ющенка вважає, що оскільки у їхнього лідера є величезна народна довіра, то він має право конвертувати її у рік-півтора царювання за старими конституційними нормами. За цей час, мовляв, "бандити сидітимуть у тюрмах", "багаті допоможуть бідним" тощо.
Відтак критикують Ющенка з двох боків. Йому дістається і від вічного опозиціонера Мороза, який вважає, що навіть із золотої людини, влада якої нічим не обмежена, може вирости тиран.
Водночас керівника "Нашої України" переслідують спікери кучмократії (Гавриш, Шуфрич тощо) – нібито за те, що він проти європеїзованої і більш збалансованованої політичної системи. Ющенко всю виборчу кампанію уникав встрявати в дискусію навколо політреформи. Але, як кажуть, якщо ти не займешся нею – вона займеться тобою...
Тут, як кажуть в одному анекдоті, "мінуточку". По-перше, хто сказав, що "Наша Україна", визнавши нарешті (на словах), що політреформа потрібна і Мороз із Медведчуком (за кулісами) мають на увазі одне й те саме?
І тут треба визнати, що у кожного своя логіка. Ющенко бере в розрахунок, що народні очікування ніяк не пов'язані з тим, що ЗМІ називають "політреформою". Запитайте людину в Івано-Франківську, чого він хоче, і почуєте – хочу роботи вдома, а не в Португалії. Донеччанин відповість, що його мрії не сягають далі нормальної зарплати, хоча б не нижчої за ту, "яку Янукович дав". В Одесі скажуть – і Київ підтримає – хочу свободи. І де тут про політреформу?!...
Зрештою два тижні люди проводять акцію на Майдані Незалежності. Але ж, Олександре Олександровичу, вони за покарання винних у виборчих фальсифікаціях, вони "за правду" і аж ніяк не "за політреформу"... Бо є нормальні країни з президентською моделлю, є не менш цивілізовані – із парламентською, є монархії та ще й і без конституції. І нічого, живуть собі люди, навіть не плануючи жодних політреформ. Люди хочуть, щоб президент взяв на себе відповідальність перед народом і у доволі стислі терміни змінив ситуацію на краще.
Причому, це стосується як речей цілком прагматичних – вища зарплата, нижчі податки, зупинити свавілля податківців і даїшніків, припинити катування у райвідділах, так і цілком ідеалістичних – повернути віру в себе і свою країну (крок до цього, до речі, вже зроблено – див. на Майдан), підняти престиж України у світі тощо.
Саме тому Кучма не підписує жодних законів, ухвалених парламентом. Він все чудово розуміє, а тому торгується. За свою безпеку. За останні кавалочки влади.
Поінформовані люди кажуть, що Кучма встиг надавати багато обіцянок щодо недоторканності великого бізнесу дуже багатьом впливовим людям. Саме тому виник варіант з Януковичем – як єдино вірний, як такий, що нібито гарантував спадковість режиму і його обіцянок у будь-який спосіб. Але палицю перегнули, і... вона зламалась.
Днями один іноземець із Європарламенту, який був запрошений на зустріч із Кучмою у якусь заміську резиденцію (Пуща-Водиця? Конча-Заспа?) розповів, що його найбільше здивували дві речі – дивна для лідера держави агресивність і... одинокість. У величезному приміщенні Кучма був "один-одинёшенек". Ні міністрів, ні клерків адміністрації. Не було навіть охоронців, тільки один перекладач.
Покинутий усіма в.о. президента України (5-річний термін його повноважень закінчився ще п'ять днів тому) лишився наодинці зі своїми обіцянками і тому не може піти на компроміс. Бо у новій системі влади немає місця ні йому, ні його спонсорам – внутрішнім і зовнішнім.
Отже, модус вівенді за Кучмою – політреформа, перехідний уряд (обговорюється компромісна кандидатура, яка може пройти через Верховну Раду – наприклад, Мороз) і персональні гарантії. Спосіб мирного співіснування і розв'язання кризи за Ющенком виглядає інакше – негайна відставка уряду, ротація членів ЦВК, відставка низки губернаторів-сепаратистів, "уряд народної довіри" (главою кабінету у цьому випадку може будь-хто з команди переможця – і Порошенко, і Тимошенко, і той-таки Мороз).
Вийдіть на майдан і запитайте – який варіант для цих людей є прийнятнішим?
Кучма жодного разу не виходив до яскравого людського моря, але, очевидно, що своїми звивинами та залишками нейронів має розуміти, що він програв.
Ющенко кожного вечора виходить на площу і отримує додатковий енергетичний заряд. І він не має права на компроміс, ціною якого буде зрада цих оксамитових революціонерів. Громадянська ініціатива "Пора" уже попередила Ющенка, що є межа. Маневри маневрами, але Віктору Андрійовичу не слід забувати, що ми голосували за нього не через його монетарні погляди чи добру душу, а через обіцянки змінити і зруйнувати систему злочинної за своєю суттю і проявами влади.
ВОНИ НАС "ПОРЯТУЮТЬ"
5 грудня став відомий персональний склад Комітету національного порятунку, який де-факто і керує народним повстанням.
Пригадується, Ющенко обіцяв, що "ближчими днями" склад цього революційного органу буде оприлюднено у пресі.
І, от перелік 32-х членів КНП оприлюднив... сайт "Обозреватель". Звичайно, можна здивуватись уголос – чому не офіційний "нашоукраїнський" сайт "Разом" чи коаліційний "Сила народу"? Зрештою це можна було зробити у "Голосі України" за рахунок квотного місця однієї з фракцій опозиції ("Наша Україна", БЮТ, СПУ, "Центр").
Але, спробую припустити, все набагато простіше. Комусь просто закортілося засвідчити "urbi et orbi" про свою персональну участь у вікопомній події, якою є народна помаранчева революція.
А якщо взяти до уваги, що власником "Обозу" є пан Бродський, то світ політики стає зрозумілішим.
Але, на щастя, "міліція з народом". І спецслужби теж. Тож, керівництву повстанців ніщо не загрожує.
Склад ревкому можна розділити на кілька нерівних за кількістю і впливом груп. Перша – це сам Ющенко, Олександр Зінченко (голова виконавчого органу КНП), і найближче оточення із середовища "Нашої України": депутати Безсмертний, Жванія, Івченко, Костенко, Мартиненко, Пинзеник, Плющ, Порошенко, Тарасюк, Томенко, Третьяков і Червоненко.
Разом – 14 душ, майже контрольний пакет у цьому "АТ".
Особливо, якщо згадати "весільних генералів" – Віталій Кличко (йому якраз напередодні титульного двобою до засідань КНП...), Славко Вакарчук, Ліна Василівна Костенко і, меншою мірою, ректор революційної "Могили" В'ячеслав Брюховецький.
Середовище Юлії Тимошенко представлене самою Ю.В., депутатами Турчиновим і Матвієнком. Соціалісти – Морозом, Вінським і Луценком.
По одному місцю мають у КНП народні аграрії спікера Литвина (Володимир Шкляр), позапарламентське "Яблуко" (Бродський), екс-кандидат Анатолій Кінах, якого, пригадується, на минулому тижні призначили відповільним за всеукраїнський політичний страйк (і де він, до речі?), "центрист" Віктор Тополов (давній приятель Ющенка ще з часів банку "Україна"), НДПіст-демплатформівець Сергій Шевчук і Андрій Деркач. Останній – сам по собі.
Є й темні конячки – якийсь Олександр Григорович Домбровський (нуль згадувань у найпопулярніших пошуковиках інтернету, пізніше вдалося зясувати, що він є мером Вінниці) і контр-адмірал ВМС України Ігор Тенюх.
Функції кожного з членів КНП не повідомляються. Жодної авторитетної людини на схід від Києва. Жодного послання Харкову, Донецьку, Криму. Жодних сигналів директорату, крупному бізнесу. Якщо це і є прообраз майбутнього уряду народної довіри, то це просто біда.
Публікації автора на дотичні теми:
42 дня свободы
Не последняя осень
Спасительный процент для инвалидов полит реформы
