Їхнім танком на наш намет
Суббота, 4 декабря 2004, 14:38
Ви досі впевненні, що головні розбіжності між українцями та росіянами полягають в тому, що одні жлуктять водку, де можна та щосили чокають, інші навіть під подушкою тримають шмат сала та безграмотно шокають? Тоді ви безнадійно застаріли.
Новітній час засвідчив, що відмінності між нами не тільки на побутовому рівні, але і на рівні знаків і символів. А це річ почасти підсвідома, тобто, ментальна.
Істерія в російському інтернет-просторі стосовно української "помаранчевої" революції падає у вічі будь-якому неупередженому українському юзерові.
Опозиціонерів обзивають "фашизоїдами", "агресивними бандерівцями", "галицькими екстремістами". Російське телебачення трохи поміркованіше, але об'єктивності там також годі шукати.
Голова російської Думи Борис Гризлов віщує, що розвиток подій в Україні можливий лише у вигляді розвалу країни або громадянської війни. Спочатку подумалося, що "громадянська війна" - це таке побажання російської еліти для української держави, якщо Україна остаточно вийде з-під впливу Москви.
Принаймні, вуха так званого "східноукраїнського сепаратизму" стирчать саме десь в районі Садового кільця. За кілька днів до з'їзду в Сіверодонецьку довелось прочитати в російському інеті статтю, основний зміст якої йшов до того, буцімто якщо Росії не вдасться поставити Януковича президентом всея України, то слід його робити президентом хоча би частини. А вже після цієї підказки почали вилазити і наші "регіонал-радикали".
Але відмінність наших сепаратистів та їхніх московських натхненників все одно очевидна. В Москві постійно повторюють: якщо не бути по-їхньому, то буде кров, війна...
А у нас, незважаючи на всі їхні заклинання, мир. Нехай протистояння, емоції, мітинги, прапори, але ж мир! У нас просто різне відчуття революції. Різна її естетика...
Естетика російської революції - це естетика Танка. Танки останнім часом глибоко вкорінилися в російську психіку і стали обов'язковою складовою телевізійної "зміни картинки".
Це естетика нації мілітарної - ГКЧП, 1991 рік, події в Москві. Три хлопця загинули під гусеницями Танка. Ще бадьорий і сповнений сил і енергії Єльцин знов-таки влазить на Танк, і ця картинка завдяки ТБ стає символом російської антикомуністичної пертурбації.
В 1993 вже не такий енергійний Єльцин палить знов-таки з Танків по власному парламенту... Чечня. До Грозного входить колона Танків начебто з представників чеченької опозиції, але грозненці підпалюють ці броньовані машини та витягують з них російських офіцерів, які в об'єктив камери тицяють військові нагрудні жетони.
Мине трохи часу, і Москва посилає вже офіційно грачовських орлів на Танках, які горять не гірше за перші. Знов основна телевізійна картинка - це Танк. Не важливо, йде він під російським прапором, чи палає у вогні. Конфлікт в російській психології має вирішуватися або завершуватися Танком...
Навряд чи це ноу-хау тільки дев'яностих. Адже, облудна війна в Афганістані (вірніше її телевізійна картинка) закінчувалася генералом Громовим на танку, який начебто останнім покидає афганську землю... А може ще раніше?
Не даремно московська влада намагалася встановити Т-34 на площах. Танк - символ колишньої російської могутності. Росія в сімнадцятому не виробляла танків, тому Леніну підігнали на мітингу броневічок. Але суть проблеми-то не міняє.
Російський лідер і Танк - це як сіамські близнюки–брати.
Неприродно виглядатимуть Кравчук чи Кучма в танкістських шоломах. Навіть, якщо і одягнуть - все ж таки оскал не той. А от уявити Путіна в танку - дуже навіть просто. Хоч він і віддає перевагу військовим літакам...
Танк спонукає і до адекватної протидії. Чи буде це вибух будинків чи обстріл Останкіно. Але закінчується все одно мочіловом в сортирах... Тому, коли російські політики та політологи говорять про можливу громадянську війну в Україні, це навіть не значить, що вони цього нам бажають.. Просто вони не знають, що можна якось по-інакшому.
А от символом нашої революції став... Намет.
В 1990 першою перемогою демократичного руху в боротьбі за незалежність стала "студентська революція на граніті", ключовою фазою якої стало голодування на центральному майдані Києва. В Наметах. Потім різні студентські організації кілька разів, щоправда вже без кінцевого успіху намагалися повторити цю акцію.
2000 рік. Намети на Майдані знову стали символом "України без Кучми". Навіть регіональні акції типу сумських студентських заворушень не обходилися без Наметів. І сьогодні знову – Наметове містечко є символом вже "помаранчевої" революції.
Ось вона відмінність ментальна.
Там - Танк, тут - Намет. Танк - як символ агресії, швидкості і сили. А Намет як символ дає нам три складові.
По-перше, це - ненасильництво, по-друге - це повільність, а по-третє - це театральність.
Ненасильництво. Миролюбність. Учасники сьогоднішньої акції на Майдані пишаються своєю толерантністю. Ніяких бійок тобі з міліцією. Якщо навіть лоб в лоб зустрічаються опоненти, "оранжеві" з "біло-блакитними", то набагато більше шансів, що замість бійки перші пригостять других парочкою помаранчів (окрім дружини Януковича, здається, більше ніхто не вважає, що ці апельсинчики обдовбані наркотою).
Намет не пристосований під бойове гніздо. В ньому набагато легше вести переговори... Наметове містечко - це такий собі колективний Ганді.
Повільність. Російські революційні зміни відбиваються блискавично. Бах-бах, з Танку по якому-небудь Білому Дому і все. Veni, vidi, vici. Прийшов, побачив, переміг. Такий собі бліцкріг на колесах.
Намет передбачає певну уповільненість. Навіть вайлуватість... Можна кинути там спальний мішок і трохи перепочити… Тому жодна з наших "оксамитових революцій" або їхніх спроб (1990, 2000, 2004) не були коротше двох тижнів. Бо нам потрібний час на підйом, на розгойдування ситуації.
Театральність.... Власне, модерна українська нація починалася з бурлескної "Енеїди" Котляревського. В часи жорсткої московської заборони українського друкованого слова, функцію модератора взяли на себе театральні "коріфеї". Те що наша нація схильна до театральності, нам закидали згодом наші недруги.
В часи визвольних змагань УНР, Директорію і персонально Скоропадського та Петлюру російські вояки та публіцісти зверхньо дорікали у "оперетковості". А сама Росія геть не оперетково тоді тисла мілітарною махіною.
Ця театральність, яка була нашим мінусом у часи модерну, дзеркально перетворилася на наш плюс в постмодерний період, виявилося нашим позитивом. Шлях карнавалів і травестій.
Наша література останнього двадцятитиріччя ознаменована відвертим стьобом, започаткованим традицією Бу-Ба-Бу. До речі, якщо десь в літературі і з'являвся Танк, як у Павла Солодька в його "Четвертій революції", так автор і туди садив не "экипаж машины боевой", а обкурених анархістів, та і сам той Танк був стягнутий з постаменту біля наргоспу, а вже потім спрямований на Печерськ на цього самого Четвертого Президента.
Це ж яке знущання над символом! Власне, я про Танк, а не про президента. Цирк та й годі!
Тут-то і згадаємо, що Намет – це не лише ліс та пісні біля вогню, а й велике шатро над цирком–шапіто. Бурлескні театрально-циркові моменти і стали привабливими для молоді та решти людей під час "помаранчевої революції". Величезну функцію, безперечно, мали опозиційне телебачення та блокування трьох гілок опозиції, але не менш вагомим чинником стали жовтогарячі стрічки, які і перетворились в об'єднуюючий чинник.
Стрічки, скандування, концерти, пісеньки стали тією театральною поживою, яка і завела суспільство. Бо українці хочуть не просто політичних акцій. Вони хочуть, щоби все було "красиво". Перформенс!
Колись в середині дев'яностих, мені довелося сказати, що "владу треба валити весело!". Власне, у нас відбувається весела зміна влади. Ми весела нація. Наші обличчя усміхненні. Наш Намет виявився сильнішим за їхній Танк!
Олесь Доній, Центр досліджень політичних цінностей
Новітній час засвідчив, що відмінності між нами не тільки на побутовому рівні, але і на рівні знаків і символів. А це річ почасти підсвідома, тобто, ментальна.
Істерія в російському інтернет-просторі стосовно української "помаранчевої" революції падає у вічі будь-якому неупередженому українському юзерові.
Опозиціонерів обзивають "фашизоїдами", "агресивними бандерівцями", "галицькими екстремістами". Російське телебачення трохи поміркованіше, але об'єктивності там також годі шукати.
Голова російської Думи Борис Гризлов віщує, що розвиток подій в Україні можливий лише у вигляді розвалу країни або громадянської війни. Спочатку подумалося, що "громадянська війна" - це таке побажання російської еліти для української держави, якщо Україна остаточно вийде з-під впливу Москви.
Принаймні, вуха так званого "східноукраїнського сепаратизму" стирчать саме десь в районі Садового кільця. За кілька днів до з'їзду в Сіверодонецьку довелось прочитати в російському інеті статтю, основний зміст якої йшов до того, буцімто якщо Росії не вдасться поставити Януковича президентом всея України, то слід його робити президентом хоча би частини. А вже після цієї підказки почали вилазити і наші "регіонал-радикали".
Але відмінність наших сепаратистів та їхніх московських натхненників все одно очевидна. В Москві постійно повторюють: якщо не бути по-їхньому, то буде кров, війна...
А у нас, незважаючи на всі їхні заклинання, мир. Нехай протистояння, емоції, мітинги, прапори, але ж мир! У нас просто різне відчуття революції. Різна її естетика...
Естетика російської революції - це естетика Танка. Танки останнім часом глибоко вкорінилися в російську психіку і стали обов'язковою складовою телевізійної "зміни картинки".
Це естетика нації мілітарної - ГКЧП, 1991 рік, події в Москві. Три хлопця загинули під гусеницями Танка. Ще бадьорий і сповнений сил і енергії Єльцин знов-таки влазить на Танк, і ця картинка завдяки ТБ стає символом російської антикомуністичної пертурбації.
В 1993 вже не такий енергійний Єльцин палить знов-таки з Танків по власному парламенту... Чечня. До Грозного входить колона Танків начебто з представників чеченької опозиції, але грозненці підпалюють ці броньовані машини та витягують з них російських офіцерів, які в об'єктив камери тицяють військові нагрудні жетони.
Мине трохи часу, і Москва посилає вже офіційно грачовських орлів на Танках, які горять не гірше за перші. Знов основна телевізійна картинка - це Танк. Не важливо, йде він під російським прапором, чи палає у вогні. Конфлікт в російській психології має вирішуватися або завершуватися Танком...
Навряд чи це ноу-хау тільки дев'яностих. Адже, облудна війна в Афганістані (вірніше її телевізійна картинка) закінчувалася генералом Громовим на танку, який начебто останнім покидає афганську землю... А може ще раніше?
Не даремно московська влада намагалася встановити Т-34 на площах. Танк - символ колишньої російської могутності. Росія в сімнадцятому не виробляла танків, тому Леніну підігнали на мітингу броневічок. Але суть проблеми-то не міняє.
Російський лідер і Танк - це як сіамські близнюки–брати.
Неприродно виглядатимуть Кравчук чи Кучма в танкістських шоломах. Навіть, якщо і одягнуть - все ж таки оскал не той. А от уявити Путіна в танку - дуже навіть просто. Хоч він і віддає перевагу військовим літакам...
Танк спонукає і до адекватної протидії. Чи буде це вибух будинків чи обстріл Останкіно. Але закінчується все одно мочіловом в сортирах... Тому, коли російські політики та політологи говорять про можливу громадянську війну в Україні, це навіть не значить, що вони цього нам бажають.. Просто вони не знають, що можна якось по-інакшому.
А от символом нашої революції став... Намет.
В 1990 першою перемогою демократичного руху в боротьбі за незалежність стала "студентська революція на граніті", ключовою фазою якої стало голодування на центральному майдані Києва. В Наметах. Потім різні студентські організації кілька разів, щоправда вже без кінцевого успіху намагалися повторити цю акцію.
2000 рік. Намети на Майдані знову стали символом "України без Кучми". Навіть регіональні акції типу сумських студентських заворушень не обходилися без Наметів. І сьогодні знову – Наметове містечко є символом вже "помаранчевої" революції.
Ось вона відмінність ментальна.
Там - Танк, тут - Намет. Танк - як символ агресії, швидкості і сили. А Намет як символ дає нам три складові.
По-перше, це - ненасильництво, по-друге - це повільність, а по-третє - це театральність.
Ненасильництво. Миролюбність. Учасники сьогоднішньої акції на Майдані пишаються своєю толерантністю. Ніяких бійок тобі з міліцією. Якщо навіть лоб в лоб зустрічаються опоненти, "оранжеві" з "біло-блакитними", то набагато більше шансів, що замість бійки перші пригостять других парочкою помаранчів (окрім дружини Януковича, здається, більше ніхто не вважає, що ці апельсинчики обдовбані наркотою).
Намет не пристосований під бойове гніздо. В ньому набагато легше вести переговори... Наметове містечко - це такий собі колективний Ганді.
Повільність. Російські революційні зміни відбиваються блискавично. Бах-бах, з Танку по якому-небудь Білому Дому і все. Veni, vidi, vici. Прийшов, побачив, переміг. Такий собі бліцкріг на колесах.
Намет передбачає певну уповільненість. Навіть вайлуватість... Можна кинути там спальний мішок і трохи перепочити… Тому жодна з наших "оксамитових революцій" або їхніх спроб (1990, 2000, 2004) не були коротше двох тижнів. Бо нам потрібний час на підйом, на розгойдування ситуації.
Театральність.... Власне, модерна українська нація починалася з бурлескної "Енеїди" Котляревського. В часи жорсткої московської заборони українського друкованого слова, функцію модератора взяли на себе театральні "коріфеї". Те що наша нація схильна до театральності, нам закидали згодом наші недруги.
В часи визвольних змагань УНР, Директорію і персонально Скоропадського та Петлюру російські вояки та публіцісти зверхньо дорікали у "оперетковості". А сама Росія геть не оперетково тоді тисла мілітарною махіною.
Ця театральність, яка була нашим мінусом у часи модерну, дзеркально перетворилася на наш плюс в постмодерний період, виявилося нашим позитивом. Шлях карнавалів і травестій.
Наша література останнього двадцятитиріччя ознаменована відвертим стьобом, започаткованим традицією Бу-Ба-Бу. До речі, якщо десь в літературі і з'являвся Танк, як у Павла Солодька в його "Четвертій революції", так автор і туди садив не "экипаж машины боевой", а обкурених анархістів, та і сам той Танк був стягнутий з постаменту біля наргоспу, а вже потім спрямований на Печерськ на цього самого Четвертого Президента.
Це ж яке знущання над символом! Власне, я про Танк, а не про президента. Цирк та й годі!
Тут-то і згадаємо, що Намет – це не лише ліс та пісні біля вогню, а й велике шатро над цирком–шапіто. Бурлескні театрально-циркові моменти і стали привабливими для молоді та решти людей під час "помаранчевої революції". Величезну функцію, безперечно, мали опозиційне телебачення та блокування трьох гілок опозиції, але не менш вагомим чинником стали жовтогарячі стрічки, які і перетворились в об'єднуюючий чинник.
Стрічки, скандування, концерти, пісеньки стали тією театральною поживою, яка і завела суспільство. Бо українці хочуть не просто політичних акцій. Вони хочуть, щоби все було "красиво". Перформенс!
Колись в середині дев'яностих, мені довелося сказати, що "владу треба валити весело!". Власне, у нас відбувається весела зміна влади. Ми весела нація. Наші обличчя усміхненні. Наш Намет виявився сильнішим за їхній Танк!
Олесь Доній, Центр досліджень політичних цінностей
