Янукович оживляє історію

Нинішня пропаганда навіть близько не нагадує радянську пропаганду пізньої доби соціалізму. Вона зроблена за законами 1930-тих років, - розквіту сталінізму та гітлеризму – доби, коли розквітли найбрутальніші форми впливу на масову свідомість, які вже рідко можна знайти в сучасному світі.

Для цієї форми пропаганди характерне відтворення прадавніх первісних форм міфологічного мислення, коли раціональний аналіз заміщувався виключно негативними емоціями.

Підшивки газет доби сталінізму переповнені журналістськими метафорами, які ділять світ на добрий і поганий. Все добро світу концентрувалось в Радянському Союзі, а зло – за кордоном, причому це зло було демонічним. Всі недоліки, проблеми, нещастя і хвороби містилися "там", а "тут" – був мир і спокій.

Втіленням зла були західні політики, вони зображувалися у вигляді потвор. Зло мало напівлюдську подобу – напівлюдина-напівзвір, і машина пропаганди закликала громадян гідно "відповісти" цьому злу.

Історія радянської пропаганди має історичну фразу "Наш ответ Чеберлену" – тоді в Радянському Союзі організовувалися масові демонстрації на знак протесту проти прем'єра Великобританії, і демонстранти тримали над головою потворне опудало британського політика, яке часто спалювалось.

Все це зникло з масової пропаганди у пізню добу соціалізму, коли дипломатичні норми вже не дозволяли робити опудало з політика сусідньої держави. Змінилася також подача пропагандистських матеріалів. Радянський Союз кінця 1980-х - це була вже освідчена країна, яку важко було купити одними епітетами та метафорами. Тож машина Суслова – фактичного міністра пропаганди часів Брежнєва – закликала читача "думати" – раціонально доводячи, що соціалізм краще за капіталізм.

Емоції та метафори на кшталт "звериное лицо капитализма" зникли зі шпальт "Правди". Натомість читачеві доводилось, що "наша" система краще за "їхню", тому що "соціалістичний спосіб виробництва" ефективніший за "вільний ринок".

Змінився також і образ ворога - це був вже не диявол – напівлюдина-напівзвір, а просто звичайна людина, якій випало нещастя народитись у не тій країні. У 1930-х роках "вороги народу" були злими від природи людьми, яких можна було лише фізично знищити, але не виправити.

В нещастях людських звинувачувалось не онтологічне зло, а специфічні виробничі відносини, які, отже, можна було поміняти і змінити все на краще. В усьому звинувачувалась "система", зрозуміти і поміняти яку можна було виключно раціональними методами.

Схожі до сталінської пропаганди методи застосовувались і у фашистській Німеччині. Там теж вороги зображувалсь як "недолюди", яких треба було знищити, бо вони могли забруднити "людську расу".

Відповідно і сприйняття світу нав'язане Гебельсом було виключно емоційне – раціоналізм у політиці фашисти рішуче відкидали, і тому газети були переповнені епітетами та гаслами, як закликали рішуче діяти, а не думати.

Здавалось, старомодні методи пропаганди вже стали історією. Але нинішні політтехнологи від влади вдалися до схожих методів. Ці зразки можна було побачити на вулицях міст, де провладні сили володіють монополією на засоби масовї комунікації.

Плакат про Ющенка та Тимошенко – опозиційні політики зображені за біблейськими мотивами – напівлюди-напівзвірі.

Знову опозиціонери – на цей раз їм треба дати "відповідь".

Шпальти донецької преси переповнені яскравими метофорами та епітетами.

Світ чітко поділений – "там" – зло і хаос, тут – добро, спокій і безпека.

Апокаліптичні настрої та страхи – важлива складова пропаганди