Дебати по-українськи: як цементувались іміджі

Передвиборчі дебати так і не стали розмовою двох Вікторів. Попри спроби Віктора Януковича піднятись до рівня загальнонаціонального лідера і зрівнятись у силах Віктором Ющенком, півторагодинне спілкування двох кандидатів лише зафіксувало різнорідність їх позицій.

Обидва кандидати в президенти йшли на дебати з чітко визначеними для себе завданнями та цілями. Завданням Ющенка на дебатах було розбити міфи про Януковича як послідовного, справедливого, лідера і далі за текстом на "біг-мордах". Завдання Януковича були значно конкретніші – схилити всю ситуацію до "переговорів на рівних".

Проголосивши про претензію до статусу Ющенка (лідер опозиції, який намагається знайти шляхи виходу з кризи та палко вболіває за свій народ), Віктор Федорович мав розпочати торгівлю за власну присутність у майбутній владі.

Донецькі традиції не дозволяють пробачати переможених. За цим принципом Янукович намагався будь-що втриматись при владі, щоб попередити очікувані ним післявиборчі переслідування. Тому так часто під час програми з його уст лунало питання "що будемо робити далі, як нам разом працювати".

Ідучи назустріч Ющенкові з пропозиціями об'єднання та спільної роботи (ідея Тарас Чорновола?), а натомість, зустрівши жорсткий опір, Віктор Янукович був змушений стати в позицію оборони.

Найчастіше в переговорах це програшний варіант, оскільки доводиться відбиватись від звинувачень опонента замість того, щоб нападати. Щось подібне спостерігалось на дебатах – Янукович за ініціативи Ющенка постійно пояснював телеглядачам, чому він назвав українців "пацюками" чи "козлами", чому він опозиціонер, чому продав "Криворіжсталь", і ще багато подібних "чому".

Позиція виправдань і пояснень з боку Віктора Януковича може відштовхнути частину вірних прихильників Віктора Федоровича, особливо на Сході України – вимога підтримувати спочатку "сильного представника від влади", потім "сильного опозиціонера", і зрештою "сильного оборонця" просто дезорієнтує населення, адже кожен новий образ має інші характеристики.

Трохи краще, але не ідеально вийшла робота Віктора Ющенка з електоратом – намагаючись залучити "нові кадри" на Сході, він виклав для них цілу концепцію -російськомовні школи не будуть закриватися, російська мова не буде утискатись, жоден регіон не буде дискримінуватись. Однак для ефективного сприйняття виборців на її виклад треба було виділити значно більше часу.

Повністю досягти поставлених цілей не зміг жоден кандидат.

Ющенкові вдалося реалізувати своє завдання щодо розбиття "міфів про Януковича" лише наполовину. Він правильно розбивав питаннями тези про "послідовного" чи "справедливого", однак опонент довгими та незрозумілими заявами з вплутуванням цифр змушував до кінця свого виступу забувати про саме запитання.

Не вдалось досягти поставленої цілі також Януковичу – скільки він не задавав питання "чи погоджуєтесь, що нам треба разом сісти та обговорити подальші кроки", Ющенко постійно "зіскакував" з нього, зберігаючи дистанцію між своїми здобутками та досягненнями Януковича, і не даючи останньому жодного шансу піднятись до рівня загальнонаціонального опозиційного лідера, який має право вирішувати долю народу.

Система заготовок виявилась неефективною – часто повторюване запитання створювало враження, що Віктор Федорович або недочуває, або не розуміє, про що йому говорить опонент. І перше, і друге не прикрашало імідж Януковича.

Нереальність виконання поставлених завдань було видно з самого початку програми.

Дебати між Віктором Ющенком та Віктором Януковичем відбувались у різних площинах.

Перший натискав на цифри, намагався висувати конкретні питання – чому це ви, Віктор Федорович, не підвищували послідовно зарплат і пенсій, чому продали "Криворіжсталь" за несправедливо низьку ціну. Ющенко оперував цифрами та фактами.

Опонент переходив з кількісних методів на якісні, відбиваючи звинувачення більш загальними заявами - "за останні два роки жити стало краще". Інколи ці "якісні" методи переходили межі – тоді Янукович розповідав про набожність та дружину, яка своїм виступом у Донецьку про "наколоті апельсинки" мала підтвердити лідерство в сім'ї батька та її неспроможність давати поради своєму чоловіку.

Для опонента згадка про роль дружини мала стати докором – на Сході вже давно популярним є стереотип про слабкого Ющенка, яким керує дружина-американка.

Схоже, теза про дружину не спрацювала в жодному напрямі – власне обґрунтування Янукович дещо заплутав, а з натяками на Ющенка вийшло надто загально та обтікаюче.

Біблійна тема – окремий важливий елемент останніх дебатів. Як видно, і перший, і другий кандидат намагались використовувати її, апелюючи до віруючого електорату. Навряд чи це вдалося обом кандидатам в президенти, зважаючи на невміле використання біблійних персонажів, які були відомими і зрозумілими для набожних громадян.

Наприклад, "козли", яких Віктор Янукович поставив в один ряд з вівцями та цапами, у Біблії мають бути несвідомими та несамостійними створіннями, у той же час сам Віктор Федорович потрактував їх за релігійними переказами як зрадників.

Далі по програмі кандидати так часто згадували Бога і перекидались згадками про нього, що у результаті склалось враження, нібито вони обидва перед дебатами палко молилися, обіцяли не принижувати свого супротивника і не переходити на персоналії.

Ющенко говорив українською мовою. Це було природно для нього, однак не зіграло позитивної ролі для російськомовного електорату, де його прихильників значно менше, і їх тільки треба "завойовувати". Саме на цей прошарок йому потрібно було працювати в ефірі дебатів.

Янукович вів дискусію найчастіше російською, самовільно блокуючи тим самим доступ до україномовних виборців у Центрі та Заході України. Зайнявши більш зручну для нього нішу, він популістичними заявами та російською мовою сконцентрувався на протестному електораті Петра Симоненка – адже його прихильників залишається мало не 7%, що для Януковича в рамках президентської кампанії немала цифра. На комуністів розрахована і "опозиційність" Януковича – протиставлення себе і "старого режиму" з Кучмою та Медведчуком.

Психологічна перевага, яку отримав Ющенко завдяки подіям після другого туру, зокрема "помаранчевої революції", лідер "Нашої України" виглядав набагато більше жвавим і відкритим, ніж на минулих дебатах. Він емоційно реагував на випади, що робило його виступи та заяви цікавішими і зрозумілішими для звичайного виборця, ніж проста статистика професійного банкіра.

Свідомо чи ні, однак Ющенко активно жестикулював під час виступу Януковича, чим збивав його спантелику – часто, виступаючи, Віктор Федорович завмирав, спостерігав, як опонент енергійно крутить незгідно головою, а потім продовжував говорити.

Незібраність і деяке "гальмування" сприйняття питань забрало в Януковича багато часу, в результаті чого ведучий постійно смикався і нагадував "Вікторе Федоровичу, ще двадцять секунд, ще п'ять секунд...". Позитиву та гарного настрою кандидату ця ситуація не додавала.

У результаті дебати не завершились на єдиній ноті. Не бажаючи чути один одного, кожен з опонентів грав у свої ворота, послідовно звинувачуючи опонента та відповідаючи на запитання у потрібному для себе руслі.

Однак ця гра "у власні ворота" мала свій результат – вона закріпила статус-кво двох кандидатів у президенти. Ющенка – як загальнонаціонального лідера, впевненого у свій перемозі, Януковича – як політика з великим бажанням та значно меншими шансами на виграш.