Міліція з народом ?!
Понедельник, 20 декабря 2004, 15:26
20 грудня – День міліції
Міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Закон України "Про міліцію"
У вирі бурхливих подій "помаранчевої революції" якось непомітно промайнуло 6 грудня – чергова річниця Збройних Сил України. Навіть святковий указ з цього приводу був підписаний президентом лише наступного дня. Звісно, нічого дивовижного у цьому немає, адже вся країна в той час завмерла в очікуванні прийняття більш важливих рішень, від яких залежало майбутнє держави та її громадян.
Сьогодні, за тиждень до фіналу президентських перегонів, можна собі дозволити зробити невеличку паузу та згадати про чотири сотні тисяч працівників органів внутрішніх справ, які у чотирнадцятий раз будуть відзначати своє професійне свято.
З яким настоєм зустрічають цей день міліцейський генералітет, сержанти і офіцери, а також пересічні громадяни, задля забезпечення безпеки яких власне й існує озброєний орган виконавчої влади, що має вкрай архаїчну, але звичну кожному вихідцю з колишнього СРСР назву – "міліція"?
До речі, саме зміна цього терміну на загальноприйнятий в усьому світі - "поліція", а також переорієнтація з репресивних методів роботи на забезпечення виконання соціально-обслуговуючих функцій були основними "меседжами" останнього міністра внутрішніх справ Миколи Білоконя, який у серпні 2003 року невдовзі після святкування чергової річниці української Незалежності зайняв крісло головного міліціонера держави.
У той час мало в кого, принаймні у будівлі по вулиці Богомольця 10, виникали сумніви з приводу реальних завдань нового міністра, який пройшов серйозну попередню підготовку в адміністрації президента, голова якої власне і був ініціатором вищевказаного призначення.
Вже після передвиборчої репетиції запровадження "бандитського сценарію" в Мукачево, але ще задовго до початку офіційної президентської компанії, мало кого здивувала вільна інтерпретація закону головним міліціонером держави:
"Нам говорят, что, мол, милиция должна быть вне политики. А я так скажу – мы орган власти, вооруженный орган власти. Из самого этого определения уже следует, что мы должны власть поддерживать… А победим на выборах в первом туре – три дня пить будем!"
...хіба що остання фраза була вже явно перебором. Але з того часу заяви вищих керівників органів внутрішніх справ під час засідань чисельних колегій та зустрічей з особовим складом мало чим відрізнялися одна від іншої. Навіть поширений в правоохоронних органах "крилатий" вислів придбав дещо новий зміст: "Хто не згодний (підтримувати провладного кандидата – авт.) – пишіть рапорт на звільнення".
У той час мало кому з міліцейських генералів могло прийти на думку, що вже через півроку вони зіткнуться з масовим "саботуванням" їх усних наказів з боку підлеглих, які спочатку відмовляться збирати "відкріпні посвідчення", іншим чином брати участь у фальсифікації виборів, потім привселюдно та масово заявлять про свою громадянську позицію, а окремі підрозділи взагалі відмовляться виконувати вказівки корумпованого керівництва.
Сьогодні ситуація кардинально змінюється, і вже ті, хто ще місяць тому почували себе дуже впевнено, сидячі у просторих кабінетах та протираючи генеральські штани у службових лімузинах, очікують коли вже їх попросять "за власним бажанням". Деякої нервозності до такого "чемоданного настрою" додають процеси, що зараз відбуваються в керівництві Генпрокуратури, Служби безпеки, адміністрації президента тощо. Інші ж плекають надію на те, що вони будуть корисні новому керівництву.
Дещо символічно, але чергову річницю з дня утворення української міліції поки що міністр внутрішніх справ Білоконь зустрічає з тринадцятьма своїми заступниками, у т.ч. чотирма першими заступниками.
Не виключено, що суттєве збільшення чисельності найвищого керівництва МВС України на фоні загального скорочення органів внутрішніх справ протягом останніх років було пов'язано з необхідністю максимального спрацювання правоохоронного адмінресурсу під час виборів. Адже саме на заступників міністра було покладено основні "кураторські" функції.
Останнє призначення командуючого Внутрішніх військ на додаткову "строчку" заступника міністра теж цілком обґрунтовано. Від його безпосереднього наказу поки що залежить в який бік і з яким озброєнням піде підпорядковане 40-тисячне військо. На сьогодні це дійсно єдина реальна сила, що може бути задіяна у так званому "силовому сценарії".
Тепер давайте спустимося дещо з небес на землю, тобто від генералів до простих міліціонерів – сержантів та офіцерів. Як зараз почуваються дільничний інспектор з одного з райвідділів Львівській області, або опер карного розшуку з Криму, або міліціонер патрульно-постової служби з Донбасу?
Незалежно від політичних уподобань усі вони тим чи інших шляхом були задіяні у так званій "спецоперації по підтримці єдиного кандидата". Перший не дуже активно, але намагався агітувати за "достойну людину" на власній дільниці, другий - за допомогою агентури допомагав виявляти лояльних до опозиції та "радикально налаштованих" осіб, третій – у потрібний момент відбував службу у зовсім непотрібному місці, а в цей час бритоголові відморозки били спостерігачів від опозиційного кандидата та розбивали об'єктиви журналістських камер.
Важко було не піддатися спокусі, коли керівник обласного УМВС на зібранні особового складу віддаленого райвідділу обіцяв виділити п'ять новеньких авто "Шкода-Октавія" за умови, якщо населення району забезпечить "єдиному кандидату" певний відсоток голосів.
Але багатьох працівників міліції як на Заході, так і на Сході України об'єднує цілком природний для всіх силовиків антагонізм до самої відомої сьогодні в нашій країні особи з кримінальним минулим. Адже будь-якому курсанту або сержанту відомо, що наявність подібних плям у біографії власній або найближчих родичів поставила б жирний хрест на перспективах їх вступу на службу до правоохоронних органів.
Не беруся судити генералів, які привселюдно заявляли про свою прихильність до "простого вихідця з Донбасу", але переважна більшість "простих ментів" навіть у маячному сні не могла собі уявити, що колишній кримінальний злочинець отримає реальний шанс керувати всіма силовими структурами та одноособово призначати їх керівників.
Якщо після першого туру залишалися якісь сподівання на те, що здоровий глузд врешті-решт переможе, то після "стрімкого" оголошення остаточних результатів другого туру терпець урвався в багатьох міліціонерів.
До публічних заяв про свою громадянську позицію і підтримку Ющенка, офіцерів і генералів, цілі колективи правоохоронців, спонукало хвилювання не за себе, а за майбутнє своїх дітей, яким загрожувала перспектива надалі жити по зовсім інших законах, які у певних колах називають "понятіями". До того ж, хто як не правоохоронці, на відміну від пересічних громадян, знали якими методами влада намагалася отримати необхідний їй результат.
У перші дні листопадського протистояння сміливі заяви та вчинки окремих міліціонерів досить успішно придушувалися на місцевому рівні, їх вельми оперативно звільняли з органів "заднім числом", кадрові апарати іноді навіть не обтяжували себе проведенням службових розслідувань та іншими необхідними у таких випадках формальностями.
Пізніше, коли спротив у міліцейських рядах став більш масовим та організованим, коли цілі колективи силовиків почали приходити та приїжджати на Майдан з помаранчевими стрічками, коли десятки курсантів академії МВС присягли на вірність Ющенку, саме тоді найвище керівництво МВС зрозуміло, що це початок їхнього кінця.
Для того, щоб якось "погасити пожежу" та стабілізувати ситуацію почали з'являтися чисельні заяви і роз'яснення прес-служби МВС України, ветеранських організацій, профспілок та особисто міністра щодо збереження громадського спокою, взаєморозуміння та забезпечення політичного нейтралітету міліції. Кожний робочий день починався з "промивки мізків".
І це після всіх попередніх заяв про необхідність безумовної підтримки влади та її кандидата. Про реакцію рядових правоохоронців на ці речі та взагалі на "агонію" генералітету казати не буду, тому що моральні та цензурні обмеження не дозволяють цього робити.
Скрутність ситуації для багатьох керівників органів внутрішніх справ полягає у тому, що навіть різка зміна політичної орієнтації та окрасу не може врятувати їх від неминучої відповідальності за свої попередні вчинки. Рівень корумпованості та кількість "компромату", що накопичився під час перебування за кермом правоохоронного "бульдозеру", не залишає їм шляхів до відступу.
Вердикт Верховного суду України та останнє компромісне рішення українського парламенту визначили напрямок, яким буде рухатися держава, принаймні, протягом наступного року.
За такої перспективи 20 грудня у багатьох високопосадовців на Богомольця, 10 буде нагода в останнє привітати один одного з професійним святом, але навряд чи вдасться "підмахнути" на підпис гаранту останній проект указу з цієї нагоди. Кому чого не дістанеться, теж гріх скаржитися, адже 35 пар генеральських погонів, розданих в якості передвиборчого авансу напередодні Дня Незалежності, так і не були відпрацьовані повністю.
А в українського народу сьогодні з'явилася надія на те, що міліція остаточно повернеться обличчям до свого народу, і це обличчя не буде закрите чорною маскою, забралом шолому або металевим щитом.
Повертаючись до початку статті, а саме до основних "месиджей" Миколи Білоконя на старті кар'єри міністра, можна зробити деякі проміжні висновки. З "поліцією" сьогодні якось не склалося, а ось з переорієнтацією на соціально-обслуговуючі функції спостерігаються суттєві позитивні зрушення.
Хоча особисто головному міліціонеру країни від цього зараз зовсім невесело, та й самого його зараз неможливо побачити на публіці – спочатку казали захворів, потім відправили від гріха у відпустку.
Тож хочеться 20 грудня побажати йому та іншим зненацька захворілим відпускникам - високопосадовцям "спокійного" відпочинку і до зустрічі... після 26 грудня. Можна сподіватися, що у "новоспеченого" Генпрокурора до них буде багато питань.
А новому міністру та його команді необхідно буде прикласти багато зусиль, щоб зламати хребет корупції та внутрішній клановій системі, але сьогодні настав саме той час – країна та самі правоохоронці чекають змін.
Усіх тепер вже колишніх колег, які не погрузли в корупції, які не ховаються від свого народу у просторих кабінетах та за тонованим склом службових лімузинів, які живуть від зарплатні до зарплатні і десятиріччями чекають хоч на якесь житло, які своїх дітей бачать здебільшого уночі, хочеться поздоровити з професійним святом і побажати, щоб наступний рік вони та їх сім'ї зустріли у вільній країні з вільно обраним президентом.
Дуже хочеться сподіватися, що одне з листопадових гасел Майдану "МІЛІЦІЯ З НАРОДОМ" надалі буде сприйматися не як питання, а вже як беззаперечне ствердження.
Павло Скала, майор міліції, у запасі з грудня 2004 року. До відставки Павло Скала був старшим інспектором з особливих доручень НЦБ Інтерполу в Україні. 29 листопада Скала після виступів в ефірі "5 каналу" і на мітингу на Майдані Незалежності, де він висловився на підтримку Віктора Ющенка, подав рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ та здав службове посвідчення.
Павло Скала подав заяву Генеральному прокурору України Геннадію Васильєву, у якій просив притягнути до кримінальної відповідальності міністра внутрішніх справ Миколу Білоконя, керівників територіальних і транспортних ГУ УМВС, галузевих служб МВС України, "які безпосередньо організовували і брали участь у злочинних діяннях у період до та під час проведення виборів президента України у 2004 році".
Міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Закон України "Про міліцію"
У вирі бурхливих подій "помаранчевої революції" якось непомітно промайнуло 6 грудня – чергова річниця Збройних Сил України. Навіть святковий указ з цього приводу був підписаний президентом лише наступного дня. Звісно, нічого дивовижного у цьому немає, адже вся країна в той час завмерла в очікуванні прийняття більш важливих рішень, від яких залежало майбутнє держави та її громадян.
Сьогодні, за тиждень до фіналу президентських перегонів, можна собі дозволити зробити невеличку паузу та згадати про чотири сотні тисяч працівників органів внутрішніх справ, які у чотирнадцятий раз будуть відзначати своє професійне свято.
З яким настоєм зустрічають цей день міліцейський генералітет, сержанти і офіцери, а також пересічні громадяни, задля забезпечення безпеки яких власне й існує озброєний орган виконавчої влади, що має вкрай архаїчну, але звичну кожному вихідцю з колишнього СРСР назву – "міліція"?
До речі, саме зміна цього терміну на загальноприйнятий в усьому світі - "поліція", а також переорієнтація з репресивних методів роботи на забезпечення виконання соціально-обслуговуючих функцій були основними "меседжами" останнього міністра внутрішніх справ Миколи Білоконя, який у серпні 2003 року невдовзі після святкування чергової річниці української Незалежності зайняв крісло головного міліціонера держави.
У той час мало в кого, принаймні у будівлі по вулиці Богомольця 10, виникали сумніви з приводу реальних завдань нового міністра, який пройшов серйозну попередню підготовку в адміністрації президента, голова якої власне і був ініціатором вищевказаного призначення.
Вже після передвиборчої репетиції запровадження "бандитського сценарію" в Мукачево, але ще задовго до початку офіційної президентської компанії, мало кого здивувала вільна інтерпретація закону головним міліціонером держави:
"Нам говорят, что, мол, милиция должна быть вне политики. А я так скажу – мы орган власти, вооруженный орган власти. Из самого этого определения уже следует, что мы должны власть поддерживать… А победим на выборах в первом туре – три дня пить будем!"
...хіба що остання фраза була вже явно перебором. Але з того часу заяви вищих керівників органів внутрішніх справ під час засідань чисельних колегій та зустрічей з особовим складом мало чим відрізнялися одна від іншої. Навіть поширений в правоохоронних органах "крилатий" вислів придбав дещо новий зміст: "Хто не згодний (підтримувати провладного кандидата – авт.) – пишіть рапорт на звільнення".
У той час мало кому з міліцейських генералів могло прийти на думку, що вже через півроку вони зіткнуться з масовим "саботуванням" їх усних наказів з боку підлеглих, які спочатку відмовляться збирати "відкріпні посвідчення", іншим чином брати участь у фальсифікації виборів, потім привселюдно та масово заявлять про свою громадянську позицію, а окремі підрозділи взагалі відмовляться виконувати вказівки корумпованого керівництва.
Сьогодні ситуація кардинально змінюється, і вже ті, хто ще місяць тому почували себе дуже впевнено, сидячі у просторих кабінетах та протираючи генеральські штани у службових лімузинах, очікують коли вже їх попросять "за власним бажанням". Деякої нервозності до такого "чемоданного настрою" додають процеси, що зараз відбуваються в керівництві Генпрокуратури, Служби безпеки, адміністрації президента тощо. Інші ж плекають надію на те, що вони будуть корисні новому керівництву.
Дещо символічно, але чергову річницю з дня утворення української міліції поки що міністр внутрішніх справ Білоконь зустрічає з тринадцятьма своїми заступниками, у т.ч. чотирма першими заступниками.
Не виключено, що суттєве збільшення чисельності найвищого керівництва МВС України на фоні загального скорочення органів внутрішніх справ протягом останніх років було пов'язано з необхідністю максимального спрацювання правоохоронного адмінресурсу під час виборів. Адже саме на заступників міністра було покладено основні "кураторські" функції.
Останнє призначення командуючого Внутрішніх військ на додаткову "строчку" заступника міністра теж цілком обґрунтовано. Від його безпосереднього наказу поки що залежить в який бік і з яким озброєнням піде підпорядковане 40-тисячне військо. На сьогодні це дійсно єдина реальна сила, що може бути задіяна у так званому "силовому сценарії".
Тепер давайте спустимося дещо з небес на землю, тобто від генералів до простих міліціонерів – сержантів та офіцерів. Як зараз почуваються дільничний інспектор з одного з райвідділів Львівській області, або опер карного розшуку з Криму, або міліціонер патрульно-постової служби з Донбасу?
Незалежно від політичних уподобань усі вони тим чи інших шляхом були задіяні у так званій "спецоперації по підтримці єдиного кандидата". Перший не дуже активно, але намагався агітувати за "достойну людину" на власній дільниці, другий - за допомогою агентури допомагав виявляти лояльних до опозиції та "радикально налаштованих" осіб, третій – у потрібний момент відбував службу у зовсім непотрібному місці, а в цей час бритоголові відморозки били спостерігачів від опозиційного кандидата та розбивали об'єктиви журналістських камер.
Важко було не піддатися спокусі, коли керівник обласного УМВС на зібранні особового складу віддаленого райвідділу обіцяв виділити п'ять новеньких авто "Шкода-Октавія" за умови, якщо населення району забезпечить "єдиному кандидату" певний відсоток голосів.
Але багатьох працівників міліції як на Заході, так і на Сході України об'єднує цілком природний для всіх силовиків антагонізм до самої відомої сьогодні в нашій країні особи з кримінальним минулим. Адже будь-якому курсанту або сержанту відомо, що наявність подібних плям у біографії власній або найближчих родичів поставила б жирний хрест на перспективах їх вступу на службу до правоохоронних органів.
Не беруся судити генералів, які привселюдно заявляли про свою прихильність до "простого вихідця з Донбасу", але переважна більшість "простих ментів" навіть у маячному сні не могла собі уявити, що колишній кримінальний злочинець отримає реальний шанс керувати всіма силовими структурами та одноособово призначати їх керівників.
Якщо після першого туру залишалися якісь сподівання на те, що здоровий глузд врешті-решт переможе, то після "стрімкого" оголошення остаточних результатів другого туру терпець урвався в багатьох міліціонерів.
До публічних заяв про свою громадянську позицію і підтримку Ющенка, офіцерів і генералів, цілі колективи правоохоронців, спонукало хвилювання не за себе, а за майбутнє своїх дітей, яким загрожувала перспектива надалі жити по зовсім інших законах, які у певних колах називають "понятіями". До того ж, хто як не правоохоронці, на відміну від пересічних громадян, знали якими методами влада намагалася отримати необхідний їй результат.
У перші дні листопадського протистояння сміливі заяви та вчинки окремих міліціонерів досить успішно придушувалися на місцевому рівні, їх вельми оперативно звільняли з органів "заднім числом", кадрові апарати іноді навіть не обтяжували себе проведенням службових розслідувань та іншими необхідними у таких випадках формальностями.
Пізніше, коли спротив у міліцейських рядах став більш масовим та організованим, коли цілі колективи силовиків почали приходити та приїжджати на Майдан з помаранчевими стрічками, коли десятки курсантів академії МВС присягли на вірність Ющенку, саме тоді найвище керівництво МВС зрозуміло, що це початок їхнього кінця.
Для того, щоб якось "погасити пожежу" та стабілізувати ситуацію почали з'являтися чисельні заяви і роз'яснення прес-служби МВС України, ветеранських організацій, профспілок та особисто міністра щодо збереження громадського спокою, взаєморозуміння та забезпечення політичного нейтралітету міліції. Кожний робочий день починався з "промивки мізків".
І це після всіх попередніх заяв про необхідність безумовної підтримки влади та її кандидата. Про реакцію рядових правоохоронців на ці речі та взагалі на "агонію" генералітету казати не буду, тому що моральні та цензурні обмеження не дозволяють цього робити.
Скрутність ситуації для багатьох керівників органів внутрішніх справ полягає у тому, що навіть різка зміна політичної орієнтації та окрасу не може врятувати їх від неминучої відповідальності за свої попередні вчинки. Рівень корумпованості та кількість "компромату", що накопичився під час перебування за кермом правоохоронного "бульдозеру", не залишає їм шляхів до відступу.
Вердикт Верховного суду України та останнє компромісне рішення українського парламенту визначили напрямок, яким буде рухатися держава, принаймні, протягом наступного року.
За такої перспективи 20 грудня у багатьох високопосадовців на Богомольця, 10 буде нагода в останнє привітати один одного з професійним святом, але навряд чи вдасться "підмахнути" на підпис гаранту останній проект указу з цієї нагоди. Кому чого не дістанеться, теж гріх скаржитися, адже 35 пар генеральських погонів, розданих в якості передвиборчого авансу напередодні Дня Незалежності, так і не були відпрацьовані повністю.
А в українського народу сьогодні з'явилася надія на те, що міліція остаточно повернеться обличчям до свого народу, і це обличчя не буде закрите чорною маскою, забралом шолому або металевим щитом.
Повертаючись до початку статті, а саме до основних "месиджей" Миколи Білоконя на старті кар'єри міністра, можна зробити деякі проміжні висновки. З "поліцією" сьогодні якось не склалося, а ось з переорієнтацією на соціально-обслуговуючі функції спостерігаються суттєві позитивні зрушення.
Хоча особисто головному міліціонеру країни від цього зараз зовсім невесело, та й самого його зараз неможливо побачити на публіці – спочатку казали захворів, потім відправили від гріха у відпустку.
Тож хочеться 20 грудня побажати йому та іншим зненацька захворілим відпускникам - високопосадовцям "спокійного" відпочинку і до зустрічі... після 26 грудня. Можна сподіватися, що у "новоспеченого" Генпрокурора до них буде багато питань.
А новому міністру та його команді необхідно буде прикласти багато зусиль, щоб зламати хребет корупції та внутрішній клановій системі, але сьогодні настав саме той час – країна та самі правоохоронці чекають змін.
Усіх тепер вже колишніх колег, які не погрузли в корупції, які не ховаються від свого народу у просторих кабінетах та за тонованим склом службових лімузинів, які живуть від зарплатні до зарплатні і десятиріччями чекають хоч на якесь житло, які своїх дітей бачать здебільшого уночі, хочеться поздоровити з професійним святом і побажати, щоб наступний рік вони та їх сім'ї зустріли у вільній країні з вільно обраним президентом.
Дуже хочеться сподіватися, що одне з листопадових гасел Майдану "МІЛІЦІЯ З НАРОДОМ" надалі буде сприйматися не як питання, а вже як беззаперечне ствердження.
Павло Скала, майор міліції, у запасі з грудня 2004 року. До відставки Павло Скала був старшим інспектором з особливих доручень НЦБ Інтерполу в Україні. 29 листопада Скала після виступів в ефірі "5 каналу" і на мітингу на Майдані Незалежності, де він висловився на підтримку Віктора Ющенка, подав рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ та здав службове посвідчення.
Павло Скала подав заяву Генеральному прокурору України Геннадію Васильєву, у якій просив притягнути до кримінальної відповідальності міністра внутрішніх справ Миколу Білоконя, керівників територіальних і транспортних ГУ УМВС, галузевих служб МВС України, "які безпосередньо організовували і брали участь у злочинних діяннях у період до та під час проведення виборів президента України у 2004 році".
