Наш бронепоїзд

"Силовий варіант" в Україні, від якого досі відхрещувалася влада, з її сторони вербалізувала заява заступника глави АП Василя Базіва, оприлюднена "Financial Times", про те, що "багато представників держапарату тиснули на президента з метою введення надзвичайного стану. Вони казали, що настав час застосувати державну владу".

Як цитує британська газета неназваних західних дипломатів, Медведчук і Янукович здійснювали "потужний тиск на Кучму, щоб змусити його діяти". За даними "Financial Times", західні дипломати стверджують, що не ухвалив рішення про застосування сили Леонід Кучма, який не хотів залишати посаду з кров'ю на руках.

Однак, поряд із гуманізмом, який активізувався у Кучми незадовго до закінчення його повноважень, однією з головних причин незастосування владою сили, вочевидь, було усвідомлення владою невеликої ймовірності успішності силових дій проти опозиції.

З більш ніж півмільйона громадян, які щодня збиралися на Майдані, більшість становили чоловіки "призовного віку", вже об'єднані в організовані групи, переважно за регіональною ознакою, а також стихійно, що стосувалося найперше киян.

В ці дні лише на Майдані і лише у Києві досить оперативно могло утворитися формування, за своїм розміром більше за Збройні Сили України, які, як відомо, нині становлять 285 тисяч чоловік.

Якщо трьома рівноцінними складовими боєздатності армії є її озброєння, виучка і бойовий дух, то з останнім в "армії Майдану", як могли переконатися всі бажаючі, все було просто чудово. Водночас, уся ця маса людей могла виявитися беззахисною в разі застосування проти неї озброєної сили.

Однак, уже задовго до 28 листопада лояльність силових структур до влади дала тріщину. Два колишніх міністри оборони, десятки старших офіцерів публічно заявили про свою підтримку вимогам Майдану.

Керівництво Західного оперативного командування, що об'єднує війська у 9 областях України, на початку кризи заявило що "ніколи війська не будуть виконувати жодних протиправних дій проти свого народу, бо армія є складовою народу".

Вочевидь, несподівано сприятливою для опозиції виявилася підтримка з боку значної частини СБУ, органу, що, як виявилося, не імітував захист національної безпеки України, а намагався його здійснювати, попри всі труднощі.

Показово лояльними до Кучми-Медведчука лишилися тільки окремі частини МВС, внутрішніх військ та охорона.

З урахуванням процесів у середовищі силових структур, спроба застосувати силу могла виявитися фатальною для влади.

Озброєння мас демонстрантів є технічно не надто складним процесом в Україні, де лише надлишкові запаси стрілецького озброєння на складах одного лише Міноборони перевищують півтора мільйони одиниць.

Крім того, у разі неспровокованого насильства проти демонстрантів частина силових структур, можливо, виступила б проти влади. Ймовірність таких дій важко оцінити "на око", для цього потрібні спеціальні історичні дослідження, які, без сумніву, будуть проведені.

У таких умовах застосування сили могло б викликати непрогнозований процес швидкого і надзвичайно радикального оновлення політичної еліти.

Без тонкого політичного чуття Леонід Кучма навряд чи всидів би 10 років у кріслі президента.

Вочевидь, і тут Кучма, за всієї своєї алергії на "грузинський варіант", розсудливо вирішив, що доля Едуарда Шеварднадзе значно краща від долі Ніколає Чаушеску. Перший нині живий-здоровий, і на власній дачі пише мемуари.

Хочеться вірити, що в мотивації Кучми були й аргументи морального порядку.

Загроза застосування сили суттєво зменшилася у порівнянні з 22-28 листопада, хоча вона все ще зберігається.

Сьогодні ми можемо з певністю сказати – сотні тисяч людей на Майдані і мільйони по всій країні довели своєю дисциплінованістю, що ми мирні люди.

Однак, воля мільйонів людей та їхня готовність іти на жертви в ім'я країни засвідчила – наш "бронепоїзд" стоїть на запасному шляху.