За Ющенко, сцепив зубы

Написати цю статтю мені захотілося після того, як у жовтні я відвідав український Схід, зокрема, Донецьку область. Область, у якій перший тур президентських виборів приніс Вікторові Ющенку прикрий результат – менше 3% голосів. Утім, тільки-но я зібрався її писати – як за тиждень до 31 жовтня штаби Віктора Ющенка, вочевидь, активізували свою роботу, й ми побачили, як вони можуть працювати. Коли хочуть.

Потім відбувся перший тур. Потім підраховували голоси, й агітацію за кандидатів було заборонено. Потім голоси, нарешті, підрахували, й агітація відновилася. Переважно за Януковича. Скажімо, протягом ледь не тижня на першому каналі Українського радіо я не чув ніякої іншої реклами, окрім пісноспівів на славу прем'єра. Ющенківської реклами, наприклад, не чув.

Може, то мені так не пощастило, але, боюся, багатьом людям, яким не пощастило так само, як і мені, це навіювало підсвідоме переконання: кандидат у другому турі – один-єдиний, і звати його Віктор Янукович.

Ну, а потім ющенківська реклама з'явилася – практично та сама, яка була й перед першим туром. Без такої вже помітної зміни сюжетів. Урізноманітнилася вона лише за лічені дні до другого туру – і багато хто навіть із тих, хто слухає радіо, протягом тих лічених днів може його якраз не слухати.

А ще були теледебати, були виступи Віктора Ющенка на УТ-1 та на радіо "Ера" на першому радіоканалі. Ані штабісти, ані технологи, ані хто інший не знайшли за потрібне звернути увагу Віктора Андрійовича на найсерйознішу, мабуть, його ваду: усі його звернення за своєю формою є зверненнями викладача до студентів.

До тих, хто вже прослухав усі попередні курси лекцій і взагалі, що називається, в темі. Для середнього обивателя окремі пасажі Ющенка є геть незрозумілими – а відтак, під час тих самих теледебатів багато хто спокусився саме на зовнішній, поведінковий бік дискусії. Той бік, на який зробив ставку Віктор Янукович.

Нарешті, згадана вада Ющенка виявляється ще й от у чому: довго, змістовно й ґрунтовно наводячи аргументи, він надто часто так і не формулює чітко висновок – те, заради чого, власне, він наводив усю попередню аргументацію. Будучи, напевне, переконаним, що всі розумні й без того все зрозуміють. От тільки "всі розумні", ті, хто й так усе розуміють, – це, на жаль, далеко не та категорія виборців, якій, і винятково якій, адресовано політичну агітацію. То чи не могли на це звернути увагу ті, від кого залежить перебіг виборчої кампанії Ющенка?

Мільйони прихильників "помаранчевих" до останнього часу плекали надію: їхній кумир просто вичікує – мовляв, хай супротивник переводить свої кошти на біг-борди, тотальну рекламу в ЗМІ та інші хитромудрі вигадки. В арсеналі Ющенка – щось надійне; от ближче до виборів його таємну зброю буде задіяно – й від брехні про нього не залишиться й сліду. Тепер уже можна стверджувати: то були наївні сподівання.

Ще кілька місяців тому Віктор Ющенко мав такий рейтинг, до якого, гадалося, наблизитися ніхто не зможе. Попри весь адмінресурс, попри всю монополію влади на електронні ЗМІ, просто не знайдеться людини, яка могла б здобути таку популярність із нуля. Та й у Донбасі минулого літа не так уже й рідко доводилося чути: Ющенко – то єдина чесна серед усіх їх там, нагорі, людина.

Що ж сталося? Відомо: Донбас - то особливий регіон, бастіон і фортеця кандидата від влади Віктора Януковича. Відомо: в Донбасі, як, можливо, ніде більше, збереглися радянські стереотипи. Відомо: в Донбасі, як ніде більше, сильний тиск на навіть не опозиційну, а просто "не свою" пресу. Але чи лише в тому причина?

Дозволю собі деякі власні міркування - емоційні, навіть розпачливі, а тому, можливо, дещо жорстокі. Емоційні ще й тому, що багато разів доводилося чути від людей, не останніх у передвиборчій агітації на користь "Нашої України": "То дурниці, що весь Донбас - проти Ющенка! За нього там - майже половина виборців!" Можливо, й так, але з якоїсь причини ця майже половина виборців примудряється десь надто глибоко ховатися й не унаочнювати свою наявність.

Так от. Протягом останнього місяця перед першим туром різко змінився імідж Віктора Ющенка, в якому він підносив себе виборцям. Із вдумливого, неметушливого, впевненого в собі політика, який вищий від усіх чвар та дрібних капостей, він раптом перетворився на бідолашного страждальця.

Скажете, це його влада так підносила? А як тоді розцінювати його "ви нас не отравите" з рекламного радіоролика? (І, до речі, "отравите" - це якою мовою?) Як розцінювати те, що саме цей прикрий факт став був головним акцентом Ющенкової реклами?

Так, страждальця можна пожаліти. Можна йому поспівчувати. Можна навіть подати йому 10 копійок на прожиття. Але от обирати президентом людину, яка, окрім власних страждань, ні з чим іншим до людей не виходить, чомусь не хочеться.

Якщо вести мову про ефективність, скажімо, радіореклами (а те саме українське радіо слухають ті самі пенсіонери й у Донбасі), то ефективність ця дуже довго дорівнювала нулю. "Ющенко йде в президенти!" - початок ролика промовлявся таким загрозливим тоном, що так і хотілося додати: рятуйся, хто може!

Саме погрозу, а не довіру чи надію, несла інтонація цього початку. А далі сам "грізний" Ющенко починав жалісливим і якимось ображеним тоном розповідати про те, як підступно проти нього діє влада. Ефект - на контрасті - виходив надто комічним. Та й у цілому - упевнений у собі Янукович, що непохитно, мов танк, крокував до своєї перемоги (таким він поставав із рекламно-агітаційних матеріалів), виглядав (тим більше в Донбасі!) набагато виграшніше за страждальця Ющенка.

"Бандити сидітимуть у тюрмах!" - надто вже нагадувало Жириновського. Та й Кучма, пригадується, перед обома виграшними для себе виборами обіцяв точнісінько те саме, хіба у дещо інакше сформульованому вигляді. Власне, важко пригадати бодай одного кандидата в президенти за всю історію України, який у своїх обіцянках не малював би пасторальні картинки бандитів, що сидять у тюрмах.

Чому це після всього того пересічний донбасівець раптом мав узяти й повірити саме Ющенкові?

Поміж тим, ставало очевидним: про реальні досягнення уряду Ющенка більшість людей забули. "Ющенко не зробив нічого, а от Янукович пенсії підвищив (при ньому будинки будуються, газ проводиться, транспорт розвивається, сонце сходить і заходить, тощо й тощо)", - такі репліки доводилося чути безліч разів, і не лише в Донбасі, а й тут, на Київщині.

А от про веєрні відключення електроенергії - не без підказки - люди пам'ятали. Хоча ними уславився зовсім і не уряд Ющенка. Про скасування пільг, зокрема, військовим теж пам'ятали, і теж не без підказки.

То чому б Ющенкові було не використати свій рекламний час для того, щоб нагадати свої досягнення на посаді прем'єр-міністра? Чому б було не використати для цього ті самі теледебати, від участі в яких перед першим туром він відмовився?

Теж, до речі, не надто красиво вийшло, якщо пригадати, як переймався питанням теледебатів, їхньої організації та справедливої, рівної для всіх процедури проведення один з найвідоміших сподвижників Ющенка - Микола Томенко. Чому б було не розповісти саме там про замовчувані провладними ЗМІ перші 10 наказів Ющенка-президента, які оприлюднив кандидат від опозиції, й про які більшість суспільства нічого не чула?

Неучасть Віктора Ющенка в теледебатах була, мабуть, однією з найпомітніших його помилок. Зрозуміло: всі ще пам'ятають ситуацію минулих виборів, коли Леонід Кучма відмовився від дебатів, ніби поставивши себе вищим за них, а відтак усі кандидати, хто прийшов у студію, від самого початку ніби погодилися на своє аутсайдерство.

Але цього разу формат дебатів мусив бути іншим: не всі одразу, не хто кого перекричить, а суворо по парах. І не мало б значення, що хтось відмовився дебатувати, а Ющенко - ні.

Зрозуміло, що перед лідером "Нашої України" стояла величезна спокуса повторювати один до одного всі кроки свого головного суперника - аби не відставати від нього ані на крок. Але тим самим він прирікав себе на втрату ініціативи. Зрозуміло, що дебатувати з якимось технологічним кандидатом - то могло видатися нижчим за гідність одного з лідерів президентських змагань.

Але, скажімо, на Олімпіаді, коли призом є золота олімпійська медаль, не має значення, з ким змагається лідер. Має значення, що змагаючись, він стане олімпійським чемпіоном, а відмовляючись від змагань, не стане.

Адже Ющенко мусив би знати свою вагову категорію й усвідомлювати, що будь-який явно непрохідний кандидат автоматично перетворився б на очевидного спаринг-партнера; увесь глядацький інтерес, незалежно від особи співрозмовника, було б прикуто саме до нього, Ющенка.

У такий спосіб можна було б продемонструвати, що хвороба не вибила лідера опозиції з колії - хай він виглядає не дуже здоровим фізично, але воля та інтелект від того не змінилися.

Додайте до того стандартну, неспеціалізовану, надто економну зовнішню рекламу. Телевізійну та радіорекламу перед першим туром - безадресну й неінформативну, ні про що. Точніше, про те, яка погана влада - але зовсім не про те, чим, власне, Ющенко кращий за ту владу. Чи світила ринкової економіки, що зібралися навколо Ющенка, ніколи не вивчали маркетингу?

Зовнішня реклама Ющенка виглядала надто статичною порівняно з динамічною, повсякчас змінюваною, багатоваріантною рекламою Януковича. І, звісно, через це програвала їй. Загалом реклама опозиційного кандидата пленталася у хвості реклами Януковича, постійно збиваючись на виправдовування.

І у Придніпров'ї, й у Донбасі непомітні були агітаційні намети Ющенка, як і "мандрівні" агітатори з листівками. Видається, що система "мережевої" агітації часто править її учасникам лише за засіб (і спосіб) "освоїти" виділені кошти - без жодної турботи про кінцевий результат. Складається враження, що лідер "Нашої України" проводив свою виборчу кампанію задля годиться - так само, як роблять це суто технічні кандидати.

Надто це контрастувало з передвиборчою поведінкою іншого "нашоукраїнця" - Леоніда Черновецького, від рекламних автобусів, агітаторів, газет, листівок, плакатів, фотографій якого і в Придніпров'ї, і в Донбасі, і в Криму просто-таки мерехтіло в очах. Поїздки регіонами? Але якою була аудиторія тих зустрічей? Мільйони? Сотні тисяч? Бодай десятки тисяч за один раз? Навряд чи. Та й де гарантія, що на ті зустрічі не ходили переважно ті, хто й так проголосував би саме за лідера "Нашої України"?

Разом з усім тим складається доволі прикре враження: Віктор Ющенко й пальцем не поворухнув, аби домогтися успіху на виборах. (Чи, принаймні, його штаб.) Він плив за течією, за інерцією. І закрадається (а точніше, ось уже тривалий час не дає спокою) зрадницька думка: а чи справді Віктор Ющенко хоче виграти?

Чи не докладає він усіх зусиль для того, аби вибори в Україні пройшли чесно й без фальсифікацій - із цілком законною й прогнозованою перемогою Віктора Януковича? Пригадуються чомусь президентські вибори 1999 року - із тодішнім загальнонаціональним лідером опозиції Євгеном Марчуком. Пригадується й те, чим його опозиційність закінчилася.

По-зрадницькому виринають із пам'яті жовтневі події в тому самому Донецьку минулого року - коли Ющенко блискуче зіграв саме ту роль, яку йому було відведено за сценарієм. Не відмовився, наприклад, від люб'язно наданої йому озброєної з ніг до голови охорони, що розлякувала своїм виглядом ціле місто.

А ще виринає з пам'яті те, що цьогорічний (хай і не надто представницький) форум "Нашої України" в Донецьку пройшов напрочуд тихо й непомітно, без жодних ексцесів. Ніби подій минулого року й не було, або ніби в Донецьку тепер живуть зовсім інші люди. Пригадується горезвісне "звернення трьох". Пригадуються чутки, що вирують серед знайомих журналістів, у які раніше не хотілося вірити: ніби Віктор Ющенко та Леонід Кучма дружать сім'ями та відвідують одне одного ледь не щотижня.

Поразка Ющенка на виборах стала б, безумовно, для дуже багатьох прикрою й гіркою. Вона означала б іще один утрачений шанс для України - утрачений, напевне, на довгі й довгі роки. Вона для дуже й дуже багатьох людей означала б крах сподівань почати нарешті нормальне життя, а не виживання.

Вона стала б запорукою того, що Україна ще на багато років відстане від технологічно й економічно розвинених країн, від сьогоднішнього дня і в економіці, й у технологіях. Але, врешті-решт, Україна її, цю цілком імовірну поразку, переживе - як переживала у своїй історії й не таке. Добре чи погано, але переживе. Як от тільки дивитиметься в очі своїм співгромадянам сам Віктор Ющенко - який змусив повірити в себе, повів за собою й зробив усе від нього залежне, аби не перемогти на виборах?

Аби кинути тих, хто повірив у нього, під ноги Януковичеві? Чи, може, він уже має в кишені квиток на батьківщину своєї дружини на постійне проживання? Чи, може, квиток на посаду прем'єр-міністра при президенті Януковичі? А може, ці двоє просто розводять усіх нас, мов лохів?

За заздалегідь обговореним планом, як у "Таємничій історії у Стайлзі" Агати Крісті? Чи як "поганий слідчий" та "добрий слідчий" із зовсім іще нещодавньої нашої ж історії? Прихильники Ющенка (й це доводилося чути) довго плекали надії на те, що їхній улюбленець просто не хотів витрачати зусилля даремно.

Він чекав на переддень першого туру чи навіть на період між двома турами - й от-от, нарешті, мав прокинутися й почати діяти нестандартно, вигадливо й, головне, активно. Тільки надії ці з кожним днем танули. Разом із ними танула й упевненість у тому, що Віктор Ющенко - то-таки політик. Розтринькати псові під хвіст, безсумнівно, переможний ще два місяці тому рейтинг - це, мабуть, таки мистецтво.

Ні, я таки проголосую за Віктора Ющенка. Проголосую, сціпивши зуби – бо куди ж іще подітися? І сподіватимуся, що він-таки стане президентом. А ще більше сподіватимуся, що ставши президентом, він продемонструє-таки свою здатність до творчих та неординарних рішень, до ініціативи та лідерства. Здатність до того, без чого вивести державу з глибокої системної кризи ну ніяк не можна.

От шукаю, чим би ці свої сподівання обгрунтувати, на які б такі факти їх оперти. Шукаю – й не знаходжу. Коли ж, сподіваюся, Віктор Ющенко виграє президентські вибори, добре було б йому пам'ятати – це не означатиме, що він переміг.

Це означатиме, що його витягнули за вуха до перемоги мільйони людей, які вірили в нього й прагнули його перемоги незрівнянно більше, ніж він сам. Які голосували саме так, як написано в одній листівці, баченій у метро: "Так! Ющенко – тому що Янукович"...