Андрій Цаплієнко: "В моральному плані і плані підготовленості, наша армія на вищому рівні, ніж російська"

Новини щодо можливого вторгнення Росії в Україну з кожним тижнем стають більш напруженими. Європейські країни закликають своїх громадян залишити Україну, нідерландська авіакомпанія KLM припиняє польоти до України, а США вже називають точну дату вторгнення – чи то 15, чи то 16 лютого. 

Тому, щоб зрозуміти, наскільки високим є ризик вторгнення, якими є справжні плани Росії та наскільки підготовлена українська армія, у новому епізоді подкасту "Кляті питання" ми поговорили з Андрієм Цаплієнком – журналістом ТСН, досвідченим військовим кореспондентом, який з початку російської агресії висвітлює війну на Донбасі.

Слухайте подкаст "Кляті питання": Apple Podcasts | Google Podcasts | Soundcloud | Overcast | АБУК | НВ. Подкасти

Кілька цитат з подкасту: 

Про рівень загрози з боку Росії

Ситуація дуже складна, накопичення військ навколо України триває. Разом з тим, чесно кажучи, я не думаю, що повномасштабне вторгнення російське почнеться завтра або післязавтра. Тому, що момент раптовості вже втрачений. Будь-яка провокація з боку Росії, навіть на території Росії, не кажучи вже про окуповані території, буде сприйматися як створення штучного приводу для війни. Тому світова спільнота цей момент не проковтне.

Разом з цим є ймовірність того що Росія застосує, ну скажімо так, свою нову військову доктрину. А саме ті її моменти, які дозволяють їй використовувати фактор ядерного шантажу. І я думаю, що наступним кроком буде саме спроба залякати Захід і нас ймовірним використанням тактичної ядерної зброї.

Читайте також: Що таке подкасти та як їх слухати?

Про плани Росії щодо України

Вони хотіли б, скажімо так, з найменшими своїми людськими і фінансовими витратами отримати неспроможність України самостійно розв'язувати державні питання та проводити самостійну політику. Тобто повернути нас під вплив Росії. З найменшими, я повторюю, людськими і фінансовими витратами. Це може статися лише в тому випадку, якщо Україна все ж таки ухвалить Мінські угоди на умовах Росії.

Якщо вони все ж таки впихнуть ці окуповані території, залишивши за собою повний контроль над ними, це унеможливить взагалі будь-яку інтеграцію України в європейські структури, в євроатлантичні структури, це по-перше.

По-друге, відбудеться колосальний вибух невдоволення активної патріотичної частини населення України. І може спровокувати, ну, не просто соціальний вибух, а відкритий конфлікт в Україні. Між людьми, які категорично не сприймають ці російські умови, а їх достатньо багато, і тими людьми, які є, прибічниками саме компромісів з Росією.

Тобто ми можемо повторити ту ситуацію, яка сталася 100 років тому після проголошення незалежності Ірландії. Коли Ірландія нарешті стала незалежною і виникло питання північних територій, які зараз називаються Північною Ірландією. І це спричинило громадянську війну вже в середині самої Ірландії.

Імовірно це є кінцевою метою Росії в цьому випадку. Тому, розуміючи це ми повинні діяти таким чином, щоб не ухвалювати Мінські угоди на умовах Росії й в трактуванні Росії. Добиватися того, щоб вони були виконані повністю, але в тому порядку, як це розуміє Україна.

Про відкритий напад

100 відсотків в російському генштабі є кілька планів ударів по Україні, кілька планів і алгоритмів відкритої війни з Україною. Гібридна вона так чи інакше триває і проксі-сили у вигляді так званих сепаратистів продовжують війну проти нас.

Плани відкритої війни я думаю, в російському генштабі безумовно є. Питання у тому, чи застосують вони ці плани. Бо тут є кілька важливих моментів. По-перше, психологічний момент, який стосується оцієї маси російських солдатів, яким імовірно нададуть наказ вирушати на Київ.

Чи усвідомлюють тисячі російських солдатів, що команда на Київ буде означати квиток в один кінець? Я думаю, що в сучасному світі ці люди прекрасно це усвідомлюють. Знаєте, є такий анекдот про пожежників: добре працювати пожежником, але якщо пожежа, то хоч звільняйся.

Російські солдати, які сидять навколо України, їм теж подобається, напевно, отримувати зарплату, виплачувати військову іпотеку отримувати соціальний пакет. Але я не думаю, що якщо їм дадуть команду, то вони з великим бажанням зайдуть сюди, на територію України, вмирати.

Так, чи інакше, навіть після ракетних ударів, навіть після авіаційних ударів, навіть якщо уявити собі в кошмарному сні ядерні тактичні удари, для того, щоб контролювати територію України їм доведеться заводити сюди піхоту, сухопутні війська і окупаційні сили.

І в ці окупаційні сили, в цих людей будуть стріляти, будуть стріляти наші тактичні групи, які добре засвоїли принципи мережевої війни і будуть чинити опір достатньо серйозний, який може тривати роками. Чи готова Росія нести тягар таких людських витрат і за що? Я не думаю що в Кремлі сидять настільки безумні люди, які не розуміють наслідків цієї історії.

Про українську армію

По-перше, вона з’явилася. Тому, що попередні українські лідери та еліти до 2014 року зробили все, щоб її майже знищити. Але вона відродилася. Відродилася і достатньо, достатньо ефективно, як мені здається. Можливо не так, як би нам хотілося, але це достатньо, скажімо так, боєспроможна сила.

Вона організована вже інакше, ніж радянська армія, ніж російська армія, яка – просто модифікована радянська армія. Це вже інша армія, яка засвоїла  принципи мережевої війни, принаймі засвоює їх, мотивована.

Кістяк української армії – це дуже мотивовані люди. Армія орієнтована на захід і на західні цінності. Армія, яка, на мій погляд, відповідає стандартам і задачам НАТО та навіть більше, ніж деякі інші армії світу. При всіх проблемах які існують в нашій армії – при проблемах з фінансуванням, з недопостачанням певних ресурсів, наприклад пального. Але якщо казати про організацію армії – це другорядні питання.

Армія реально готова воювати за Україну. Причому армія, яка усвідомлює свої слабкості. Да ми розуміємо, армія розуміє, що слабкий флот у нас, розуміє, що немає в принципі ракетної серйозної зброї і протиракетної зброї, при тому, що в нас протиповітряна оборона достатньо якісна. Але протиракетної оборони в класичному розумінні у нас немає.

І військові усвідомлюють, що ну ефективно відбити ракетні удари ми не зможемо, якщо вони будуть. Але, знову ж таки повторюю, навіть після ракетних ударів треба ворогу заходити на цю територію і контролювати її. І для цього потрібні сухопутні війська. Так от протидіяти сухопутним військам агресора українська армія може достатньо ефективно, довго і творчо. І це такий позитивний момент насправді.

Про готовність військових до війни

Нормальні люди себе почувають в цих умовах, усвідомлюють ситуацію. Кажуть, що якщо треба буде воювати, будемо воювати. Ми і так воюємо вже 8 років. Люди сприймають це як частину роботи.

Я от постійно зв’язуюсь з хлопцями, які знаходяться в різних місцях на території України, які не тільки на Донбасі, на діючій лінії фронту, і біля Криму і біля Придністров’я. Нормальні настрої, готові до будь-якого розвитку подій. І це правильно.

Українська армія – це справжня армія, яка зможе правильно відреагувати на будь-яку ескалацію. Напевно всі люди є людьми: хтось злякається, хтось відступить, хтось кине зброю, може. Але більшість людей, які служать зараз в армії, вони знають заради чого вони там і повірте, в моральному плані, в плані підготовки кожного українського солдата наша армія на вищому рівні, аніж російська армія.

Да у російської армії зброї в більше, техніки більше. Але головне, мені здається, на полі бою під час війни – це інтелект і мотивація. Так от і з першим, і з другим в українській армії проблем нема.

Слухайте також: