"Азов" – щоденник українського сержанта. Стройова

Стройова підготовка -  візитна картка підрозділу. 

Частина курсантів до моменту навчання у школі ім. Євгена Коновальця – не були військовими, тому елементарні навики зі стройової підготовки та стройової муштри у них були відсутні.

Отож від правильного військового застилання ліжка – інструктори школи взялися навчати курсантів ходити. Не просто по-військовому, а по-новому – за західними стандартами.

Курсант школи Біцуха, сміється, згадуючи як розпочинався для них цей нелегкий процес:

– Перший раз – це було дуже смішно. Я, дивлячись на це, зусиллями стримував сміх, де хлопці ледь не падають на елементарних речах – де просто ходити треба. Виглядали як стадо добровольців.

Я порівнюю своє попереднє військове навчання з цим – різниця велика. Якщо в академії на нас кричали що ми ніхто, що ми не вміємо навіть стройовою ходити, якої нас навчали місяці два, то тут все було просто. Тут нас змотивували, дали нам ціль, завдання і по годині в день два дні показували нам всі прийоми стройові – і все вийшло. 

Ідеш коридором і бачиш що хтось марширує, тебе побачив – і відразу пішов нормально. А з часом прийшло розуміння, що в цьому нічого соромного немає, почали ділитися один з одним досвідом. Ми збиралися групами по три-чотири людини, маршували. Потім збиралися цілим взводом. Вибравши цей підхід ми буквально за тиждень навчилися всьому".

Начальник військової школи Георгій поділився секретом успіху навчання військової ходи майбутніх сержантів:

– Головне – щоб була мотивація. Мотивація для курсантів – це коли навчаючи стройовому - ми їм говорили, що вони повинні бути кращими. Вони повинні були пройти маршем, де б їх побачила вся Україна і вони повинні були представляти свій підрозділ найкраще".

І країна побачила їх. Визначальним днем став марш на честь другої річниці звільнення Маріуполя. Коли курсанти разом з полком Азов пройшли центральним проспектом звільненого міста.

 "Цей марш нас об’єднав. Коли мені дали прапор і сказали іди попереду, якщо ти опозоришся – опозориться весь підрозділ – мене розпирало від гордості. Я стояв по дві-три години – цим прапором махав, відточував свої рухи", - пригадує Біцуха.

Георгій, пишаючись своїми курсантами: 

–  Вони зробили більше, ніж я очікував. З терпінням стояти під пекучим сонцем, не рухаючись кілька годин для того, щоб просто показати всьому світу і своїй країні що вони кращі – це просто було чудово".