Екскурсія по місцях гоп-стоп слави Януковича. Частина ІІ
Вівторок, 1 червня 2004, 11:58
Початок матеріалу читайте тут: Екскурсія по місцях гоп-стоп слави Януковича. Частина І
По слідах Ганни Герман
"Не бреши – не будеш замислюватися". Усвідомлення цієї народної мудрості виявилося непосильним заняттям для іміджмейкерів Віктора Януковича, які зараз переймаються відбілюванням темних (чи, як запевняє прес-служба прем’єр-міністра – навпаки, світлих) плям його біографії. Закликаючи журналістів відвідати місця, пов’язані з минулими судимостями прем’єр-міністра, Ганна Герман переконувала представників ЗМІ, що вона сама нещодавно їздила до Донецька, особисто вивчила матеріали кримінальних справ, які ніхто ніколи не ховав, ознайомилася з постановами президії Донецького обласного суду, якими Віктор Федорович був визнаний невинуватим, поспілкувалася зі слідчими, свідками, суддями, працівниками партійних органів, що перевіряли біографію Януковича як при прийомі його до лав КПРС, так і після.
Журналісти, яким до серця припали слова Герман про її виняткову талановитість та неймовірні заробітки, вирішили перейняти передовий досвід прес-секретаря прем'єр-міністра й собі навчитися в стислі строки проводити такі глибокі дослідження. Одначе в Донецьку трапився конфуз.
Виявилося, що слідчі, в провадженні яких були обидві кримінальні справи Януковича, давно померли, а колишній голова парткомісії при Донецькому обкомі КПУ Олександр Медяник пані Герман в очі ніколи не бачив і, взагалі, про той ґвалт, який вона здійняла навколо судимостей Януковича, довідався лише з випуску телевізійних новин.
До того ж, голова Апеляційного суду Донецької області Олександр Кондратьєв запевнив журналістів на зустрічі 27 травня 2004 р., що постанови президії Донецького обласного суду, які стосуються Януковича, він ніколи нікому не показував: ані працівникам прес-служби прем’єр-міністра України, ані Герман особисто. Які саме документи досліджувала Герман у Донецьку, Кондратьєву невідомо.
Прибулим на заклик Герман до Донецька представникам ЗМІ Кондратьєв також не надав жодного документа, який би доводив невинність Януковича, посилаючись на те, що постанови президії облсуду стосуються особистого життя прем’єр-міністра й розголошенню без його згоди не підлягають.
"Зверніться до Януковича, - порадив Кондратьєв, - нехай він, як учасник справи, скористується своїм процесуальним правом знайомитися з матеріалами й скопіює для Вас ці постанови. Мені ж це робити заборонено статтею 37 Закону України "Про інформацію".
Після настирливих вимог журналістів їм здалеку була продемонстрована книжка – наряд з обласного архіву, - яка містила переплетені разом постанови президії Донецького обласного суду за жовтень-грудень 1978 р. Затуливши текст однієї з постанов, голова Апеляційного суду (про якого Янукович в записах майора Мельниченка сказав Кучмі, характеризуючи донецьких суддів: "Ну, вони подонки. Прєдсєдатєль суда в мене там нєнадьожний, його надо мінять") на кілька секунд показав журналістам слово "Янукович" у тексті. Ото й усе.
Що ж стосується матеріалів самих кримінальних справ, які так ретельно й наполегливо вивчала Герман, то, зі слів Кондратьєва, ніде – ані в Єнакіївському міському суді, ані в Апеляційному суді Донецької області, ані в державному обласному архіві - не вдалося виявити навіть слідів їхнього існування.
Голова суду пояснив зникнення справ тим, що відповідно до чинної в 1970-х роках інструкції Мін'юсту, підписаної ще в 1959 р. заступником міністра юстиції УРСР Зайчуком, термін зберігання кримінальних справ, по яких призначалося покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 3 років, складав 6 років. І це – правда. Але не вся.
Дійсно, наприкінці 1950-х років Мінюст УРСР, прагнучи звільнити судові архіви від величезної кількості старих кримінальних справ (внаслідок сталінських репресій архіви були заповнені справами з позначками "зберігати вічно"), розпорядився знищувати ті справи, по яких закінчився строк погашення судимостей.
Відповідна інструкція дійсно була підписана Володимиром Гнатовичем Зайчуком (до речі, унікальна людина: він став головою Рівненського обласного суду, маючи лише середню освіту, отриману в юридичній школі – були такі в ті роки) і дійсно строк зберігання обох справ Януковича складав 6 років. Але вироки й ухвали касаційної інстанції при знищенні завжди відокремлювалися й обов’язково направлялися на довічне зберігання в обласний архів разом з актом знищення самої справи за підписами членів спеціальної комісії.
Те, що Кондратьєву не вдалося знайти вироки, свідчить тільки про те, що архіви добряче "почистили" після призначення Януковича Головою Донецької облдержадміністрації. Власне, це не є секретом – авторові цих рядків раніше доводилося вислуховувати розповіді працівників міліції про те, як у 1997 році надійшла вказівка "перерити" всі архіви на предмет наявності будь-яких документів, де б фігурувало прізвище нового донецького губернатора.
А такі документи, напевно, були, оскільки Віктор Федорович завжди відрізнявся буйним характером і досі зберігає звичку давати кулаком у фізіономію своїм опонентам. Зокрема, наприкінці 1990-х років губернатор Янукович у приміщенні лікувально-санітарного управління в Донецьку, на очах доброго десятка людей, побив свого заступника Олександра Козодоя, який, бачте, не так "прогнувся" перед босом. Відома також історія, якось привселюдно розказана самим Янукович, про те, як він, ображений своїм програшем на рингу під час боксерських змагань, у роздягальні побив металевим тазом по голові свого суперника.
Одним словом, "наш премьер – все пацанам пример" і можна не сумніватися, що у відділках міліції до середини 90-х років минулого століття накопичилося чимало заяв потерпілих від його "художеств".
Тепер, звісно, було би бажано деякі з тих документів покласти на місце (хто ж знав сім років тому, то Янукович піде "на президента" і його трохи поплямована біографія стане предметом громадського обговорення?), але ніхто наразі не знає, як це зробити.
Також невідомо, чи всі папери, які вилучили з архівів працівники Донецької облдержадміністрації, були знищені, чи компромат на Януковича й досі десь зберігається недоторканим. У випадку останнього варіанту було б дуже бажаним, якби цей компромат зберігався в самого Віктора Федоровича, а не в спецслужбах інших держав чи у ватажків злочинних угруповань.
Виникає ще одне запитання, пов’язане зі знищенням справ. Згідно з інструкцією Мінюсту, перша кримінальна справа мала піти на макулатуру в 1974, друга – у 1976. Що, в такому випадку, переглядала президія Донецького обласного суду в 1978? Оскільки написання в ті часи судових рішень "зі стелі" абсолютно виключалося, треба думати, що мало місце чиєсь впливове прохання на адресу голови народного суду м. Єнакієвого почекати зі знищенням справ. І це було прохання явно не космонавта Берегового, дружбою з яким Янукович зараз пояснює свій стрімкий кар’єрний зліт.
Таким чином, нам залишається для аналізу тільки розданий Кондратьєвим лист. Негусто, але певні висновки, тим не менш, зробити можна.
"Раз пошлі на дєло я і Януковіч..."
Передусім, з листа голови Апеляційного суду Донецької області витікає, що інформація, подана нами в попередньому дослідженні біографії прем’єра, у цілому відповідає дійсності. Єдине застереження – вперше Янукович був засуджений не за ст. 142 ч.2 КК УРСР (розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб), а за ст. 141 ч.2 КК УРСР (грабіж, поєднаний з насильством або вчинений за попереднім зговором групою осіб) за пограбування якогось громадянина Совенка.
Помилка в номері статті трапилося через неуважність самого Януковича, який, розповідаючи свою біографію народним депутата напередодні голосування по кандидатурі прем’єр-міністра восени 2002 року, сказав, що вперше він засуджений був саме за ст. 142 Кримінального кодексу. Очевидно, Віктор Федорович просто заплутався в своїх судимостях. А, може, підсвідомо видав щось таке, чого ми досі не знаємо.
Кваліфікований грабіж завжди належав до категорії тяжких злочинів, санкція статті передбачала покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 8 років. Згідно довідки Кондратьєва, Янукович був засуджений до трьох років позбавлення волі.
Але зі слів Юрія Целковського - "подільника" Януковича по цій справі, з яким журналісти зустрілися в Єнакієвому 27 травня 2004 – суд, засудивши Януковича до трьох років ув’язнення, одночасно застосував амністію з нагоди 50-ти річчя Жовтневої революції, пом’якшивши покарання вдвічі, внаслідок чого реально Янукович був засуджений тільки до 1,5 років позбавлення волі. По ідеї, саме ця цифра й мала фігурувати у вироку та постанові президії облсуду.
Целковський також стверджує, що Янукович відсидів 6 чи 7 місяців, оскільки "малолєток випускали після того, як вони відсидять третину строку". Це також підтверджує наш попередній висновок, зроблений у статті "Курс кримінального прем’єрознавства", про те, що Янукович був умовно-достроково звільнений з колонії в силу ст. 53 Кримінального Кодексу УРСР.
Таке звільнення в ті роки застосовувалося судом за місцем відбуття покарання до тих засуджених, які вчинили злочин у віці до 18 років, після фактичного відбуття не менше третини призначеного строку покарання за спільним поданням адміністрації виправної установи та комісії у справах неповнолітніх.
Треба думати, що співпраця Януковича з адміністрацією колонії, про що на сторінках черкаської газети "Вільнодумець" нещодавно повідав мешканець м. Сміла Микола Московченко, який в молоді роки відбував покарання разом з Януковичем, і стала тим фактором, завдяки якому теперішній глава Уряду достроково (точніше – умовно-достроково) вийшов на волю.
До строку перебування в Кременчуцькій колонії треба також додати 2 місяці попереднього та судового слідства, які Янукович провів в СІЗО м. Артемівськ. Отже, загальний термін ув’язнення по першій "ходці" в нього не перевищував 9 місяців.
Аналіз інформації відносно другої судимості Януковича за заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості громадянину Дем’яну Пантелеєнку за ст. 102 КК УРСР також свідчить про те, що все ж таки першим строком Януковича слід вважати саме 1,5 років, а не 3, як стверджує Голова Апеляційного суду Донецької області.
У протилежному випадку йому б до 2 років за ст.102 КК УРСР доплюсували б невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Але до тих пір, доки від журналістів будуть ховати навіть ті дві постанови президії Донецького облсуду, які єдині залишилися від бурхливої молодості Януковича, правди в цій справі ми ніколи не узнаємо.
Ще один висновок, який можна зробити з аналізу інформації, наданої Кондратьєвим – Янукович не оскаржував вироки в касаційному порядку ані перший раз, ані другий. У протилежному випадку президія обласного суду своєю постановою мала б скасувати не тільки вироки суду першої інстанції, але й ухвали касаційної інстанції.
Можна припустити, що в 1970, після проголошення другого вироку, Янукович не подав касаційну скаргу через те, що не знав як це робити, бо погано засвоїв тюремні університети, а захисника в нього не було через брак коштів на оплату роботи адвоката.
Але такого не могло бути в 1967, оскільки неповнолітньому Януковичу захисник мав бути призначений в обов’язковому порядку за рахунок держави (ст. 47 КПК УРСР). Отже, треба думати, що засуджений, маючи адвоката, не подав касаційної скарги тому, що був згоден і з обвинуваченням, і з призначеною судом мірою покарання.
Саджають не тільки картоплю, а гасять не тільки пожежі
Логіка підказує, що вже після відбуття покарання за обидва злочини Янукович подавав наглядові скарги з проханням переглянути його справи, але особи, які мали право приносити протести в президію обласного суду на вироки, що набули законної сили (прокурор Донецької області або голова Донецького обласного суду), після вивчення матеріалів справ дали відповідь, що вироки є законними й обґрунтованими. На користь цього припущення свідчить той факт, що, як витікає з довідки Кондратьєва, у 1973 році народний суд м. Єнакієвого достроково погасив судимості Януковича по обох справах. Цей факт є зовсім новим і про нього варто поговорити докладніше.
Судимість – це правовий статус, який набуває людина внаслідок свого засудження і який тягне за собою певні обмеження в правах. Іншими словами – це такий собі правовий "шлейф", що певний час тягнеться за особою навіть після того, як вона відбула покарання. Зауважимо, що само по собі засудження людини судом за вчинення злочину ще не означає, що вона автоматично стає судимою. Попри наявність обвинувального вироку особа вважається несудимою коли, наприклад, засуджується без призначення покарання, звільняється від покарання в силу амністії та в деяких інших випадках.
Судимі в Радянському Союзі не могли бути членами комсомолу чи Компартії, не мали права виїхати за кордон, обіймати керівні посади в установах, на підприємствах і організаціях і перебували, по-суті, під наглядом МВС (зокрема, дільничні міліціонери були зобов’язані слідкувати за поведінкою судимих громадян, контролювати їхнє працевлаштування, час від часу зустрічатися для "профілактичних" бесід тощо).
Цей статус впливав і на призначення покарання у випадку, якщо людина, що мала судимість, вчиняла новий злочин – у цьому випадку покарання призначалося більш тяжким, а засуджений міг бути судом навіть визнаний рецидивістом. Але цей "шлейф" тягнувся не все життя – відповідно до ст. 55 КК УРСР через певний строк після відбуття покарання, який був різним для різних злочинів, судимість вважалося автоматично погашеною, а людина мала права писати в біографії "несудимий".
Для Януковича строк погашення його обох судимостей мав закінчитися влітку 1975 р. Але, виявляється, через рік після виходу на волю, в липні 1973, народний суд м. Єнакієвого своєю ухвалою зняв з Януковича обидві судимості достроково – ще один винятковий факт з біографії прем’єр-міністра.
Взагалі-то подібне було можливим у випадках, якщо "засуджений до позбавлення волі після відбуття ним покарання своєю зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці довів своє виправлення" (ст.55 ч.5 КК УРСР). Судимість знімалася судом на клопотання громадських організацій або трудового колективу. Але щоби зняти зразу дві судимості, навіть не дочекавшись перебігу хоча б половини строку їхнього погашення?..
Наївно вважати, що в 1973 році народ в Єнакієвому заступився за двічі засуджену сирітку та став збирати підписи під зверненням до міського суду. Такі питання в ті часи вирішувалися на бюро первинної парторганізації (як мінімум) за місцем роботи засудженого, після чого відповідне "клопотання трудового колективу" оформлювалося за підписом голови профспілкового комітету.
Очевидно, Януковичу дуже було потрібно писати в анкетах "несудимий" і тому були докладені чималі зусилля для дострокового погашення його судимостей. Але чому ж тоді Янукович, якщо його невинуватість у інкримінованих йому злочинах була настільки очевидною, що президія облсуду в 1978 році, погортавши справу, зразу ж скасувала обидва вироки, не звернувся сам до Голови Донецького облсуду, а чекав ще п’ять років, доки на його обрії не з’явився космонавт Береговий? Треба думати, що таки звернення мали місце й до знайомства з Береговим, але відповіді на них були негативними.
Навіщо Януковичу був потрібен статус несудимого пояснюється дуже просто, якщо пригадати, що в 1974 році він виїхав за кордон для того, щоби взяти участь як автогонщик у знаменитому ралі в Монте-Карло.
Взагалі-то виїзд за кордон, а тим більше до капіталістичної країни, людини, яка лише два роки тому вийшла на волю після другої "ходки", у радянські часи виключався. Закликаю в свідки колишніх працівників КДБ та членів комісій з виїздів за кордон при обкомах КПРС – поїздка навіть у Болгарію з поїздом "Дружба" була практично неможливою для тих, хто не те що сидів колись сам, а лише мав судимого члена сім’ї.
Радянський громадянин повинен був виконувати функцію морально стійкого та ідеологічно підкованого обличчя держави, тим більше, коли мова йшла про відвідування ворожого капіталістичного табору. Власне, навіть те, що на момент виїзду за кордон судимість Януковича вважалася погашеною, нічого не міняло, оскільки КДБ хвилював сам факт засудження, а зовсім не правовий статус громадянина.
Наведу тільки один приклад. Приблизно в ті ж самі часи, у вересні 1970 року, у Києві померла Ніна Миколаївна Грін, вдова письменника Олександра Гріна, який помер у 1932 і був похований в містечку Старий Крим. Попри волю небіжчиці та колосальні зусилля її друзів, влада так і не дала дозволу поховати Ніну Миколаївну біля Олександра Степановича на тій підставі, що в 1945 році вдова письменника була репресована – її засудили до 10 років таборів за перебування на окупованій німцями території.
І хоча судимість покійної була погашена ще в 1963 році, КДБ не міг допустити, щоби колишня ув’язнена навіть після смерті кидала самим фактом свого засудження тінь на видатного радянського письменника (якого за життя забороняли друкувати й радянським письменником не вважали).
У результаті кількаденних переговорів КДБ дозволив поховати Ніну Миколаївну на одному цвинтарі з чоловіком, але за 70 метрів від його могили. І лише через рік, в жовтні 1971 року, кілька прихильників творчості Гріна потайки від всюдисущого ока держбезпеки вночі перенесли прах Ніни Миколаївни до могили її чоловіка, виконавши останню волю покійної. За що й отримали масу неприємностей від самої відомої в СРСР установи.
Ніяка ухвала народного суду м. Єнакієвого про дострокове зняття судимості насправді сама по собі не могла відкрити Януковичу шлях за кордон. Ця ухвала була формальністю, потрібною лише для того, щоби зберегти пристойність при оформленні документів на виїзд до князівства Монако громадянина, за кілька років перед тим засудженого за грабіж та заподіяння тілесних ушкоджень. Про те, які заслуги цей громадянин мав перед державою та її передовим загоном – Комітетом державної безпеки при Раді Міністрів СРСР – можна тільки здогадуватися.
Далі буде
"Українська правда" звернулася до прес-секретаря Януковича Ганни Герман прокоментувати результати поїздки до Донецька журналістів. Зокрема, "УП" цікавив той факт, як вона могла нещодавно вивчати документи справи Януковича, при тому, що вони були знищені двадцять років тому.
У приймальні Герман "УП" повідомили, що вона більше нічого коментувати не буде. За словами Герман, які переказали "УП", з приводу поїздки журналістів до Донецьку "все було сказано в підсумкових програмах – на УТ-1, "Інтер", 1+1".
Читайте також:
Екскурсія по місцях гоп-стоп слави Януковича. Частина І
ЯНУКОВИЧ ШАПОК НЕ КРАВ. Його засудили за крадіжку годинника
Янукович суддів за геніталії власноруч не підвішував, але з головою облсуду наодинці зустрічався
ЗНИКЛИ КРИМІНАЛЬНІ СПРАВИ, ПОРУШЕНІ ПРОТИ ЯНУКОВИЧА
Судомості Януковича, слід КДБ і аналогії з Медведчуком
Імідж Януковича – хлоркою!
Курс кримінального прем`єрознавства. Частина 2
Курс кримінального прем’єрознавства. Частина 1
Янукович на зоні анашу не курив
КУЧМІ СМІШНО, КОЛИ ПОЧИНАЮТЬ ЗГАДУВАТИ ПРО СУДИМОСТІ ЯНУКОВИЧА
Янукович про себе та свої доходи
Капкан для Януковича в Європейському суді з прав людини
Записи Мельниченка: "Судді взагалі подонкі"
Слухайте також у форматі mp3 епізод із записів Мельниченка, де Кучма доручає Януковичу підвісити "за яйця" суддю (Файл тимчасово недоступний для читачів дзеркала "Української правди" www2.pravda.com.ua)
По слідах Ганни Герман
"Не бреши – не будеш замислюватися". Усвідомлення цієї народної мудрості виявилося непосильним заняттям для іміджмейкерів Віктора Януковича, які зараз переймаються відбілюванням темних (чи, як запевняє прес-служба прем’єр-міністра – навпаки, світлих) плям його біографії. Закликаючи журналістів відвідати місця, пов’язані з минулими судимостями прем’єр-міністра, Ганна Герман переконувала представників ЗМІ, що вона сама нещодавно їздила до Донецька, особисто вивчила матеріали кримінальних справ, які ніхто ніколи не ховав, ознайомилася з постановами президії Донецького обласного суду, якими Віктор Федорович був визнаний невинуватим, поспілкувалася зі слідчими, свідками, суддями, працівниками партійних органів, що перевіряли біографію Януковича як при прийомі його до лав КПРС, так і після.
Журналісти, яким до серця припали слова Герман про її виняткову талановитість та неймовірні заробітки, вирішили перейняти передовий досвід прес-секретаря прем'єр-міністра й собі навчитися в стислі строки проводити такі глибокі дослідження. Одначе в Донецьку трапився конфуз.
Виявилося, що слідчі, в провадженні яких були обидві кримінальні справи Януковича, давно померли, а колишній голова парткомісії при Донецькому обкомі КПУ Олександр Медяник пані Герман в очі ніколи не бачив і, взагалі, про той ґвалт, який вона здійняла навколо судимостей Януковича, довідався лише з випуску телевізійних новин.
До того ж, голова Апеляційного суду Донецької області Олександр Кондратьєв запевнив журналістів на зустрічі 27 травня 2004 р., що постанови президії Донецького обласного суду, які стосуються Януковича, він ніколи нікому не показував: ані працівникам прес-служби прем’єр-міністра України, ані Герман особисто. Які саме документи досліджувала Герман у Донецьку, Кондратьєву невідомо.
Прибулим на заклик Герман до Донецька представникам ЗМІ Кондратьєв також не надав жодного документа, який би доводив невинність Януковича, посилаючись на те, що постанови президії облсуду стосуються особистого життя прем’єр-міністра й розголошенню без його згоди не підлягають.
"Зверніться до Януковича, - порадив Кондратьєв, - нехай він, як учасник справи, скористується своїм процесуальним правом знайомитися з матеріалами й скопіює для Вас ці постанови. Мені ж це робити заборонено статтею 37 Закону України "Про інформацію".
 Зі слів Голови Апеляційного суду Донецької області Олександра Кондратьєва, в цьому наряді постанов президії Донецького обласного суду за 1978 містяться документи, якими був реабілітований Віктор Янукович |
Що ж стосується матеріалів самих кримінальних справ, які так ретельно й наполегливо вивчала Герман, то, зі слів Кондратьєва, ніде – ані в Єнакіївському міському суді, ані в Апеляційному суді Донецької області, ані в державному обласному архіві - не вдалося виявити навіть слідів їхнього існування.
Голова суду пояснив зникнення справ тим, що відповідно до чинної в 1970-х роках інструкції Мін'юсту, підписаної ще в 1959 р. заступником міністра юстиції УРСР Зайчуком, термін зберігання кримінальних справ, по яких призначалося покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 3 років, складав 6 років. І це – правда. Але не вся.
Дійсно, наприкінці 1950-х років Мінюст УРСР, прагнучи звільнити судові архіви від величезної кількості старих кримінальних справ (внаслідок сталінських репресій архіви були заповнені справами з позначками "зберігати вічно"), розпорядився знищувати ті справи, по яких закінчився строк погашення судимостей.
Відповідна інструкція дійсно була підписана Володимиром Гнатовичем Зайчуком (до речі, унікальна людина: він став головою Рівненського обласного суду, маючи лише середню освіту, отриману в юридичній школі – були такі в ті роки) і дійсно строк зберігання обох справ Януковича складав 6 років. Але вироки й ухвали касаційної інстанції при знищенні завжди відокремлювалися й обов’язково направлялися на довічне зберігання в обласний архів разом з актом знищення самої справи за підписами членів спеціальної комісії.
Те, що Кондратьєву не вдалося знайти вироки, свідчить тільки про те, що архіви добряче "почистили" після призначення Януковича Головою Донецької облдержадміністрації. Власне, це не є секретом – авторові цих рядків раніше доводилося вислуховувати розповіді працівників міліції про те, як у 1997 році надійшла вказівка "перерити" всі архіви на предмет наявності будь-яких документів, де б фігурувало прізвище нового донецького губернатора.
А такі документи, напевно, були, оскільки Віктор Федорович завжди відрізнявся буйним характером і досі зберігає звичку давати кулаком у фізіономію своїм опонентам. Зокрема, наприкінці 1990-х років губернатор Янукович у приміщенні лікувально-санітарного управління в Донецьку, на очах доброго десятка людей, побив свого заступника Олександра Козодоя, який, бачте, не так "прогнувся" перед босом. Відома також історія, якось привселюдно розказана самим Янукович, про те, як він, ображений своїм програшем на рингу під час боксерських змагань, у роздягальні побив металевим тазом по голові свого суперника.
Одним словом, "наш премьер – все пацанам пример" і можна не сумніватися, що у відділках міліції до середини 90-х років минулого століття накопичилося чимало заяв потерпілих від його "художеств".
Тепер, звісно, було би бажано деякі з тих документів покласти на місце (хто ж знав сім років тому, то Янукович піде "на президента" і його трохи поплямована біографія стане предметом громадського обговорення?), але ніхто наразі не знає, як це зробити.
Також невідомо, чи всі папери, які вилучили з архівів працівники Донецької облдержадміністрації, були знищені, чи компромат на Януковича й досі десь зберігається недоторканим. У випадку останнього варіанту було б дуже бажаним, якби цей компромат зберігався в самого Віктора Федоровича, а не в спецслужбах інших держав чи у ватажків злочинних угруповань.
Виникає ще одне запитання, пов’язане зі знищенням справ. Згідно з інструкцією Мінюсту, перша кримінальна справа мала піти на макулатуру в 1974, друга – у 1976. Що, в такому випадку, переглядала президія Донецького обласного суду в 1978? Оскільки написання в ті часи судових рішень "зі стелі" абсолютно виключалося, треба думати, що мало місце чиєсь впливове прохання на адресу голови народного суду м. Єнакієвого почекати зі знищенням справ. І це було прохання явно не космонавта Берегового, дружбою з яким Янукович зараз пояснює свій стрімкий кар’єрний зліт.
Таким чином, нам залишається для аналізу тільки розданий Кондратьєвим лист. Негусто, але певні висновки, тим не менш, зробити можна.
"Раз пошлі на дєло я і Януковіч..."
Передусім, з листа голови Апеляційного суду Донецької області витікає, що інформація, подана нами в попередньому дослідженні біографії прем’єра, у цілому відповідає дійсності. Єдине застереження – вперше Янукович був засуджений не за ст. 142 ч.2 КК УРСР (розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб), а за ст. 141 ч.2 КК УРСР (грабіж, поєднаний з насильством або вчинений за попереднім зговором групою осіб) за пограбування якогось громадянина Совенка.
Помилка в номері статті трапилося через неуважність самого Януковича, який, розповідаючи свою біографію народним депутата напередодні голосування по кандидатурі прем’єр-міністра восени 2002 року, сказав, що вперше він засуджений був саме за ст. 142 Кримінального кодексу. Очевидно, Віктор Федорович просто заплутався в своїх судимостях. А, може, підсвідомо видав щось таке, чого ми досі не знаємо.
Кваліфікований грабіж завжди належав до категорії тяжких злочинів, санкція статті передбачала покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 8 років. Згідно довідки Кондратьєва, Янукович був засуджений до трьох років позбавлення волі.
 |
Целковський також стверджує, що Янукович відсидів 6 чи 7 місяців, оскільки "малолєток випускали після того, як вони відсидять третину строку". Це також підтверджує наш попередній висновок, зроблений у статті "Курс кримінального прем’єрознавства", про те, що Янукович був умовно-достроково звільнений з колонії в силу ст. 53 Кримінального Кодексу УРСР.
Таке звільнення в ті роки застосовувалося судом за місцем відбуття покарання до тих засуджених, які вчинили злочин у віці до 18 років, після фактичного відбуття не менше третини призначеного строку покарання за спільним поданням адміністрації виправної установи та комісії у справах неповнолітніх.
Треба думати, що співпраця Януковича з адміністрацією колонії, про що на сторінках черкаської газети "Вільнодумець" нещодавно повідав мешканець м. Сміла Микола Московченко, який в молоді роки відбував покарання разом з Януковичем, і стала тим фактором, завдяки якому теперішній глава Уряду достроково (точніше – умовно-достроково) вийшов на волю.
До строку перебування в Кременчуцькій колонії треба також додати 2 місяці попереднього та судового слідства, які Янукович провів в СІЗО м. Артемівськ. Отже, загальний термін ув’язнення по першій "ходці" в нього не перевищував 9 місяців.
Аналіз інформації відносно другої судимості Януковича за заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості громадянину Дем’яну Пантелеєнку за ст. 102 КК УРСР також свідчить про те, що все ж таки першим строком Януковича слід вважати саме 1,5 років, а не 3, як стверджує Голова Апеляційного суду Донецької області.
У протилежному випадку йому б до 2 років за ст.102 КК УРСР доплюсували б невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Але до тих пір, доки від журналістів будуть ховати навіть ті дві постанови президії Донецького облсуду, які єдині залишилися від бурхливої молодості Януковича, правди в цій справі ми ніколи не узнаємо.
Ще один висновок, який можна зробити з аналізу інформації, наданої Кондратьєвим – Янукович не оскаржував вироки в касаційному порядку ані перший раз, ані другий. У протилежному випадку президія обласного суду своєю постановою мала б скасувати не тільки вироки суду першої інстанції, але й ухвали касаційної інстанції.
Можна припустити, що в 1970, після проголошення другого вироку, Янукович не подав касаційну скаргу через те, що не знав як це робити, бо погано засвоїв тюремні університети, а захисника в нього не було через брак коштів на оплату роботи адвоката.
Але такого не могло бути в 1967, оскільки неповнолітньому Януковичу захисник мав бути призначений в обов’язковому порядку за рахунок держави (ст. 47 КПК УРСР). Отже, треба думати, що засуджений, маючи адвоката, не подав касаційної скарги тому, що був згоден і з обвинуваченням, і з призначеною судом мірою покарання.
Саджають не тільки картоплю, а гасять не тільки пожежі
Логіка підказує, що вже після відбуття покарання за обидва злочини Янукович подавав наглядові скарги з проханням переглянути його справи, але особи, які мали право приносити протести в президію обласного суду на вироки, що набули законної сили (прокурор Донецької області або голова Донецького обласного суду), після вивчення матеріалів справ дали відповідь, що вироки є законними й обґрунтованими. На користь цього припущення свідчить той факт, що, як витікає з довідки Кондратьєва, у 1973 році народний суд м. Єнакієвого достроково погасив судимості Януковича по обох справах. Цей факт є зовсім новим і про нього варто поговорити докладніше.
Судимість – це правовий статус, який набуває людина внаслідок свого засудження і який тягне за собою певні обмеження в правах. Іншими словами – це такий собі правовий "шлейф", що певний час тягнеться за особою навіть після того, як вона відбула покарання. Зауважимо, що само по собі засудження людини судом за вчинення злочину ще не означає, що вона автоматично стає судимою. Попри наявність обвинувального вироку особа вважається несудимою коли, наприклад, засуджується без призначення покарання, звільняється від покарання в силу амністії та в деяких інших випадках.
Судимі в Радянському Союзі не могли бути членами комсомолу чи Компартії, не мали права виїхати за кордон, обіймати керівні посади в установах, на підприємствах і організаціях і перебували, по-суті, під наглядом МВС (зокрема, дільничні міліціонери були зобов’язані слідкувати за поведінкою судимих громадян, контролювати їхнє працевлаштування, час від часу зустрічатися для "профілактичних" бесід тощо).
Цей статус впливав і на призначення покарання у випадку, якщо людина, що мала судимість, вчиняла новий злочин – у цьому випадку покарання призначалося більш тяжким, а засуджений міг бути судом навіть визнаний рецидивістом. Але цей "шлейф" тягнувся не все життя – відповідно до ст. 55 КК УРСР через певний строк після відбуття покарання, який був різним для різних злочинів, судимість вважалося автоматично погашеною, а людина мала права писати в біографії "несудимий".
Для Януковича строк погашення його обох судимостей мав закінчитися влітку 1975 р. Але, виявляється, через рік після виходу на волю, в липні 1973, народний суд м. Єнакієвого своєю ухвалою зняв з Януковича обидві судимості достроково – ще один винятковий факт з біографії прем’єр-міністра.
Взагалі-то подібне було можливим у випадках, якщо "засуджений до позбавлення волі після відбуття ним покарання своєю зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці довів своє виправлення" (ст.55 ч.5 КК УРСР). Судимість знімалася судом на клопотання громадських організацій або трудового колективу. Але щоби зняти зразу дві судимості, навіть не дочекавшись перебігу хоча б половини строку їхнього погашення?..
Наївно вважати, що в 1973 році народ в Єнакієвому заступився за двічі засуджену сирітку та став збирати підписи під зверненням до міського суду. Такі питання в ті часи вирішувалися на бюро первинної парторганізації (як мінімум) за місцем роботи засудженого, після чого відповідне "клопотання трудового колективу" оформлювалося за підписом голови профспілкового комітету.
Очевидно, Януковичу дуже було потрібно писати в анкетах "несудимий" і тому були докладені чималі зусилля для дострокового погашення його судимостей. Але чому ж тоді Янукович, якщо його невинуватість у інкримінованих йому злочинах була настільки очевидною, що президія облсуду в 1978 році, погортавши справу, зразу ж скасувала обидва вироки, не звернувся сам до Голови Донецького облсуду, а чекав ще п’ять років, доки на його обрії не з’явився космонавт Береговий? Треба думати, що таки звернення мали місце й до знайомства з Береговим, але відповіді на них були негативними.
Навіщо Януковичу був потрібен статус несудимого пояснюється дуже просто, якщо пригадати, що в 1974 році він виїхав за кордон для того, щоби взяти участь як автогонщик у знаменитому ралі в Монте-Карло.
Взагалі-то виїзд за кордон, а тим більше до капіталістичної країни, людини, яка лише два роки тому вийшла на волю після другої "ходки", у радянські часи виключався. Закликаю в свідки колишніх працівників КДБ та членів комісій з виїздів за кордон при обкомах КПРС – поїздка навіть у Болгарію з поїздом "Дружба" була практично неможливою для тих, хто не те що сидів колись сам, а лише мав судимого члена сім’ї.
Радянський громадянин повинен був виконувати функцію морально стійкого та ідеологічно підкованого обличчя держави, тим більше, коли мова йшла про відвідування ворожого капіталістичного табору. Власне, навіть те, що на момент виїзду за кордон судимість Януковича вважалася погашеною, нічого не міняло, оскільки КДБ хвилював сам факт засудження, а зовсім не правовий статус громадянина.
Наведу тільки один приклад. Приблизно в ті ж самі часи, у вересні 1970 року, у Києві померла Ніна Миколаївна Грін, вдова письменника Олександра Гріна, який помер у 1932 і був похований в містечку Старий Крим. Попри волю небіжчиці та колосальні зусилля її друзів, влада так і не дала дозволу поховати Ніну Миколаївну біля Олександра Степановича на тій підставі, що в 1945 році вдова письменника була репресована – її засудили до 10 років таборів за перебування на окупованій німцями території.
І хоча судимість покійної була погашена ще в 1963 році, КДБ не міг допустити, щоби колишня ув’язнена навіть після смерті кидала самим фактом свого засудження тінь на видатного радянського письменника (якого за життя забороняли друкувати й радянським письменником не вважали).
У результаті кількаденних переговорів КДБ дозволив поховати Ніну Миколаївну на одному цвинтарі з чоловіком, але за 70 метрів від його могили. І лише через рік, в жовтні 1971 року, кілька прихильників творчості Гріна потайки від всюдисущого ока держбезпеки вночі перенесли прах Ніни Миколаївни до могили її чоловіка, виконавши останню волю покійної. За що й отримали масу неприємностей від самої відомої в СРСР установи.
Ніяка ухвала народного суду м. Єнакієвого про дострокове зняття судимості насправді сама по собі не могла відкрити Януковичу шлях за кордон. Ця ухвала була формальністю, потрібною лише для того, щоби зберегти пристойність при оформленні документів на виїзд до князівства Монако громадянина, за кілька років перед тим засудженого за грабіж та заподіяння тілесних ушкоджень. Про те, які заслуги цей громадянин мав перед державою та її передовим загоном – Комітетом державної безпеки при Раді Міністрів СРСР – можна тільки здогадуватися.
Далі буде
"Українська правда" звернулася до прес-секретаря Януковича Ганни Герман прокоментувати результати поїздки до Донецька журналістів. Зокрема, "УП" цікавив той факт, як вона могла нещодавно вивчати документи справи Януковича, при тому, що вони були знищені двадцять років тому.
У приймальні Герман "УП" повідомили, що вона більше нічого коментувати не буде. За словами Герман, які переказали "УП", з приводу поїздки журналістів до Донецьку "все було сказано в підсумкових програмах – на УТ-1, "Інтер", 1+1".
Читайте також:
Екскурсія по місцях гоп-стоп слави Януковича. Частина І
ЯНУКОВИЧ ШАПОК НЕ КРАВ. Його засудили за крадіжку годинника
Янукович суддів за геніталії власноруч не підвішував, але з головою облсуду наодинці зустрічався
ЗНИКЛИ КРИМІНАЛЬНІ СПРАВИ, ПОРУШЕНІ ПРОТИ ЯНУКОВИЧА
Судомості Януковича, слід КДБ і аналогії з Медведчуком
Імідж Януковича – хлоркою!
Курс кримінального прем`єрознавства. Частина 2
Курс кримінального прем’єрознавства. Частина 1
Янукович на зоні анашу не курив
КУЧМІ СМІШНО, КОЛИ ПОЧИНАЮТЬ ЗГАДУВАТИ ПРО СУДИМОСТІ ЯНУКОВИЧА
Янукович про себе та свої доходи
Капкан для Януковича в Європейському суді з прав людини
Записи Мельниченка: "Судді взагалі подонкі"
Слухайте також у форматі mp3 епізод із записів Мельниченка, де Кучма доручає Януковичу підвісити "за яйця" суддю (Файл тимчасово недоступний для читачів дзеркала "Української правди" www2.pravda.com.ua)
