КАБи за розкладом і дрони на оптоволокні. Як екіпаж розвідника з Роботиного приземлив вісім цілей на Сумщині
Коли ми читаємо в ранкових зведеннях Повітряних сил сухі цифри про збиті цілі, за ними не видно конкретних людей. Ми сприймаємо ППО як складну систему радарів і ракет. Але значну частину цієї роботи в темряві виконують мобільні вогневі групи. Три людини, пікап, великокаліберний кулемет і нічне небо, яке гуде від російських двигунів.
Історія 39-річного старшого солдата Назара — це точний зріз нашої великої війни. У ній є все: повістка в травні 2022-го, троє дітей, які чекають вдома, пекло піхотної розвідки на Запоріжжі та друга "спеціалізація", яку довелося опановувати після госпіталю.
П'ять годин під обстрілами біля Роботиного
До того як підняти погляд у небо Сумщини, Назар дивився під ноги в посадках біля Роботиного. У 2024 році він воював у розвідувальній роті 65-ї окремої механізованої бригади.
Сучасна піхотна війна давно стерла межу між героїзмом і виснажливим фізичним виживанням. На позиції розвідники заходили тижнями. На плечах — боєкомплект, зв'язок, сухпаї та змінний одяг. Вода завжди була в дефіциті. Але найважчим був не сам побут в окопах, а дорога туди й назад. Кілька кілометрів під щільним вогнем доводилося долати по чотири-п'ять годин. Евакуаційний транспорт не міг під'їхати ближче — кожен метр прострілювався.
"Йдеш на бойовий вихід і просто молишся, щоб повернутися", — каже Назар.
На війні часто вирішує випадок або чужа ініціатива. Одного разу побратим попросив Назара помінятися черговістю і пішов на завдання замість нього. На тому виході хлопець підірвався на протипіхотній міні й втратив стопу. Назар витягував його під час евакуації. Такі моменти не забуваються — вони назавжди змінюють відчуття ціни кожного наступного дня.
Війна за розкладом
Після Роботиного був шпиталь. Стан здоров'я вже не дозволяв бігати в розвідку з важкими рюкзаками, але залишатися осторонь Назар не збирався. Його перевели до Зенітної ракетної Львівської бригади. Так колишній розвідник очолив мобільну вогневу групу і поїхав на Сумщину.
Якщо на Запоріжжі головним ворогом була артилерія та міни, то прикордонна Сумщина зустріла регулярним терором з повітря. Росіяни атакували з методичністю залізничного розкладу.
"Вони працювали чітко по годинах: о дев'ятій ранку, о третій дня, о дев'ятій вечора й о третій ночі. Кожні шість годин летіло від чотирьох до восьми КАБів", — згадує старший солдат.
Під цим постійним пресингом екіпаж із трьох бійців мав робити свою роботу. Логіка мобільної групи проста і вимагає ідеальної синхронності: один боєць сканує простір і веде ціль, двоє інших працюють із великокаліберним кулеметом Canik.
Полювання в темряві та нова загроза на оптоволокні
Свій перший "шахед" група Назара приземлила в червні. Усе почалося зі знайомого кожному українцю звуку двигуна, схожого на мопед. Далі — холодна механіка: спіймати теплову пляму в приціл, вирахувати траєкторію, не дати дрону дійти до об'єкта, який прикриває група. На ту ціль вистачило близько сорока набоїв. Сорок пострілів проти мільйонних збитків і можливих людських жертв.
Загалом на рахунку екіпажу Назара вже вісім знищених повітряних цілей. Серед них не лише далекобійні "шахеди", а й FPV-дрони.
Останні стали окремим викликом. Війна технологій не стоїть на місці: росіяни дедалі частіше використовують дрони на оптоволокні, які не бояться засобів радіоелектронної боротьби. Для мобільної вогневої групи це означає, що вночі у відкритому полі мисливець у будь-яку секунду може стати здобиччю. Поки двоє дивляться в приціл на велику ціль у небі, хтось обов'язково має контролювати простір навколо, щоб не пропустити тихий удар збоку.
Історія Назара вкотре нагадує, що наша безпека тримається не лише на західних технологіях, а на людях, які після важких боїв та лікарень не списують себе з рахунків, а просто змінюють піхотний автомат на зенітний кулемет. І продовжують тримати небо.
Надія Балагурак