Як убити українського лідера: від Петлюри до Ющенка
П'ятниця, 15 жовтня 2004, 16:14
Факт отруєння Віктора Ющенка ще потребує доведення. Однак, коли у Верховній Раді Ющенко виголосив: "ви добре знаєте, хто цей вбивця: вбивця – влада", він знав що говорив.
Сама влада, звичайно, власноруч опонентів не знищує. Для цього у неї є "компетентні органи". Назва органів, які десятиліттями спеціалізувалися на ліквідації провідних представників українства, змінювалася від ВЧК і ГПУ до НКВД, МГБ і КДБ, так само як і способи вбивства політичних опонентів правлячого режиму.
Для тих, хто сумнівається в самій можливості навмисного отруєння Ющенка владою, пропонуємо стислий і далеко не вичерпний екскурс в історію способів знищення українських діячів XX століття, де влада таки була вбивцею. І це факт, який вже не потребує доведення.
Спосіб перший: постріл впритул
Мартиролог убитих владою українських діячів Віктор Ющенко мав би почати не з Вадима Гетьмана і В’ячеслава Чорновола, а приблизно на 80 років раніше, коли, так само як і Гетьмана, пострілом упритул було розстріляно Симона Петлюру, головного отамана армії Української Народної Республіки.
Так само як і за Гією Гонгадзе, за Петлюрою спочатку велося "зовнішнє спостереження", метою якого було виявити маршрути пересування й звички вибраної жертви. 25 травня 1926 року в Парижі агент ГПУ Самуїл Шварцбард всадив у Петлюру сім куль.
Слідство у справі вбивства Петлюри виявило зв’язок між вбивцею і радянською розвідкою. Після цього ГПУ перейшло до більш "вишуканих" форм знищення української політичної опозиції. Убивств, наприклад, за допомогою коробки шоколадних цукерок.
Спосіб другий: вибух бомби
23 травня 1938 року в Роттердамі вибухом бомби було вбито Євгена Коновальця, засновника та керівника Організації Українських Націоналістів (ОУН). В українській діаспорі вбивство роками пов’язували з НКВД, хоча вагомих доказів не було.
Аж ось, на початку дев'яностих, сам убивця Коновальця – ветеран компетентних органів, пенсіонер і тихий житель Москви Павєл Судоплатов опублікував мемуари, де описав докладно як він убив українського діяча.
"Прогуливаясь по переулку возле ресторана "Атланта" я увидел сидящего за столиком у окна Коновальця, ожидавшего моего прихода... Я вошел в ресторан, подсел к нему, и после непродолжительного разговора мы условились снова встретиться в центре Роттердама в 17.00. Я вручил ему подарок - коробку шоколадных конфет, и сказал, что мне сейчас надо возвращаться на судно. Уходя, я положил коробку на столик рядом с ним. Мы пожали друг другу руки, и я вышел, сдерживая свое инстинктивное желание тут же броситься бежать".
За Коновальцем НКВД полювало аж два роки – набагато довше, ніж за Гонгадзе, чи за Ющенком у цій виборчій кампанії. Виявивши слабкість Коновальця до шоколаду, вибуховий пристрій з годинниковим механізмом було замасковано під коробку шоколадних цукерок, розписану в традиційному українському стилі.
Коли в арсеналі убивць уже є вибухові цукерки, то навряд чи суто українська дієта з картоплі й сала змогла б урятувати українського діяча від смерті.
Спосіб третій: отруєння
12 жовтня 1957 року начебто від інфаркту в Мюнхені помирає один із лідерів ОУН Лев Ребет. Через два роки, 15 жовтня 1959 року з тієї ж причини і теж у Мюнхені помирає ще один лідер ОУН Степан Бандера. Західнонімецька поліція розробляє кілька версій смерті: від природних причин до вбивства.
Результати слідства не приносили позитивних результатів, аж поки 12 серпня 1961 року агент КДБ Богдан Сташинський не здався західнонімецькій владі, зізнаючись у вбивстві обох ватажків ОУН.
Знаряддям убивства став спеціально розроблений у лабораторії КДБ пристрій – трубка-пістолет, що містила скляну ампулу з ціанідом. Ампула розбивалася, коли вбивця натискав на курок, випускаючи струм газу в обличчя жертви. Стріляти потрібно було з близької відстані, не більше, ніж півметра.
Жертва помирала від отруєння. Отрута швидко розчиняється в організмі й знайти її сліди через кілька годин майже неможливо.
У випадку з Ребетом фахівці КДБ розраховували правильно: не дуже прискіпливі патологоанатоми констатували смерть від паралічу серця. Смерть Бандери вже викликала серйозні підозри у вбивстві. Експертизу проводили ретельніше. У тілі знайшли залишки ціаніду, а на обличчі – скляні скалки від ампули. Проте, версію про самовбивство було відкинуто остаточно лише після зізнання Сташинського.
Перед убивством українських діячів цей агент КДБ випробував зброю спочатку на собаці, яку прив’язав у лісі до дерева і пирснув на неї газом. Собака забився у конвульсіях і здох за кілька хвилин. Упевнившись в убивчій силі газового пістолета, Сташинський убив Ребета і Бандеру, підстерігши їх у темному під’їзді.
Спосіб четвертий: самовбивство через повішання
Після оприлюднення свідчень Сташинського в КДБ відразу полетіли голови, за чотири місяці, принаймні, 17 офіцерів позбулися посад. Керівництво Політбюро і КДБ вирішили переглянути ризик, пов’язаний з "мокрими справами". Після гучного суду над Сташинським на Заході, КДБ відмовився від убивства, як інструмента політики поза межами радянського блоку, чого не можна сказати про вбивства дисидентів усередині країни.
18 травня 1979 року в лісі біля села Брюховичі, що на Львівщині, знайшли повішеним українського композитора-пісняра Володимира Івасюка. Як і у випадку із директором "Українських новин" Михайлом Коломійцем, якого знайшли повішеним у Білорусі в жовтні 2002 року, причиною смерті було визнано "механічну асфіксію", повішення в петлі (самогубство).
Свідоцтво про смерть родичам Івасюка видали на третій день після того, як знайшли тіло. Хто, і як вирішив, що це було самогубство при тому, що слідство, експертиза чи елементарне розслідування не проводилося, залишається таємницею. Як залишаються таємницею обставини смерті Алли Горської, української дисидентки і художниці-монументалістки, поета Василя Стуса і багатьох-багатьох інших українських діячів, убитих владою.
Спосіб п’ятий: КАМАЗ
Існує ще п’ятий спосіб вбивства українських діячів – наїзд власним автом на КАМАЗ, як у випадку із В’ячеславом Чорноволом, або генеральним директором "Укрспецекспорту" Валерієм Малєвим, або ж з незрозумілими КАМАЗними викрутасами навколо Ющенка.
Про замовників і виконавців цих ДТП можна тільки здогадуватися. Шкода тільки, що чекати правду про це потрібно буде багато років, поки не з’являться мемуари нового Судоплатова, чи зізнання нового Сташинського.
Можливо, чекатимемо менше, якщо новий президент України виконає свою передвиборчу обіцянку й запроторить убивць нинішніх і минулих туди, де їм і належить бути – за ґрати. І зробить усе необхідне, щоб в Україні влада ніколи більше не ставала вбивцею.
Сама влада, звичайно, власноруч опонентів не знищує. Для цього у неї є "компетентні органи". Назва органів, які десятиліттями спеціалізувалися на ліквідації провідних представників українства, змінювалася від ВЧК і ГПУ до НКВД, МГБ і КДБ, так само як і способи вбивства політичних опонентів правлячого режиму.
Для тих, хто сумнівається в самій можливості навмисного отруєння Ющенка владою, пропонуємо стислий і далеко не вичерпний екскурс в історію способів знищення українських діячів XX століття, де влада таки була вбивцею. І це факт, який вже не потребує доведення.
Спосіб перший: постріл впритул
Мартиролог убитих владою українських діячів Віктор Ющенко мав би почати не з Вадима Гетьмана і В’ячеслава Чорновола, а приблизно на 80 років раніше, коли, так само як і Гетьмана, пострілом упритул було розстріляно Симона Петлюру, головного отамана армії Української Народної Республіки.
Так само як і за Гією Гонгадзе, за Петлюрою спочатку велося "зовнішнє спостереження", метою якого було виявити маршрути пересування й звички вибраної жертви. 25 травня 1926 року в Парижі агент ГПУ Самуїл Шварцбард всадив у Петлюру сім куль.
Слідство у справі вбивства Петлюри виявило зв’язок між вбивцею і радянською розвідкою. Після цього ГПУ перейшло до більш "вишуканих" форм знищення української політичної опозиції. Убивств, наприклад, за допомогою коробки шоколадних цукерок.
Спосіб другий: вибух бомби
23 травня 1938 року в Роттердамі вибухом бомби було вбито Євгена Коновальця, засновника та керівника Організації Українських Націоналістів (ОУН). В українській діаспорі вбивство роками пов’язували з НКВД, хоча вагомих доказів не було.
Аж ось, на початку дев'яностих, сам убивця Коновальця – ветеран компетентних органів, пенсіонер і тихий житель Москви Павєл Судоплатов опублікував мемуари, де описав докладно як він убив українського діяча.
"Прогуливаясь по переулку возле ресторана "Атланта" я увидел сидящего за столиком у окна Коновальця, ожидавшего моего прихода... Я вошел в ресторан, подсел к нему, и после непродолжительного разговора мы условились снова встретиться в центре Роттердама в 17.00. Я вручил ему подарок - коробку шоколадных конфет, и сказал, что мне сейчас надо возвращаться на судно. Уходя, я положил коробку на столик рядом с ним. Мы пожали друг другу руки, и я вышел, сдерживая свое инстинктивное желание тут же броситься бежать".
За Коновальцем НКВД полювало аж два роки – набагато довше, ніж за Гонгадзе, чи за Ющенком у цій виборчій кампанії. Виявивши слабкість Коновальця до шоколаду, вибуховий пристрій з годинниковим механізмом було замасковано під коробку шоколадних цукерок, розписану в традиційному українському стилі.
Коли в арсеналі убивць уже є вибухові цукерки, то навряд чи суто українська дієта з картоплі й сала змогла б урятувати українського діяча від смерті.
Спосіб третій: отруєння
12 жовтня 1957 року начебто від інфаркту в Мюнхені помирає один із лідерів ОУН Лев Ребет. Через два роки, 15 жовтня 1959 року з тієї ж причини і теж у Мюнхені помирає ще один лідер ОУН Степан Бандера. Західнонімецька поліція розробляє кілька версій смерті: від природних причин до вбивства.
Результати слідства не приносили позитивних результатів, аж поки 12 серпня 1961 року агент КДБ Богдан Сташинський не здався західнонімецькій владі, зізнаючись у вбивстві обох ватажків ОУН.
Знаряддям убивства став спеціально розроблений у лабораторії КДБ пристрій – трубка-пістолет, що містила скляну ампулу з ціанідом. Ампула розбивалася, коли вбивця натискав на курок, випускаючи струм газу в обличчя жертви. Стріляти потрібно було з близької відстані, не більше, ніж півметра.
Жертва помирала від отруєння. Отрута швидко розчиняється в організмі й знайти її сліди через кілька годин майже неможливо.
У випадку з Ребетом фахівці КДБ розраховували правильно: не дуже прискіпливі патологоанатоми констатували смерть від паралічу серця. Смерть Бандери вже викликала серйозні підозри у вбивстві. Експертизу проводили ретельніше. У тілі знайшли залишки ціаніду, а на обличчі – скляні скалки від ампули. Проте, версію про самовбивство було відкинуто остаточно лише після зізнання Сташинського.
Перед убивством українських діячів цей агент КДБ випробував зброю спочатку на собаці, яку прив’язав у лісі до дерева і пирснув на неї газом. Собака забився у конвульсіях і здох за кілька хвилин. Упевнившись в убивчій силі газового пістолета, Сташинський убив Ребета і Бандеру, підстерігши їх у темному під’їзді.
Спосіб четвертий: самовбивство через повішання
Після оприлюднення свідчень Сташинського в КДБ відразу полетіли голови, за чотири місяці, принаймні, 17 офіцерів позбулися посад. Керівництво Політбюро і КДБ вирішили переглянути ризик, пов’язаний з "мокрими справами". Після гучного суду над Сташинським на Заході, КДБ відмовився від убивства, як інструмента політики поза межами радянського блоку, чого не можна сказати про вбивства дисидентів усередині країни.
18 травня 1979 року в лісі біля села Брюховичі, що на Львівщині, знайшли повішеним українського композитора-пісняра Володимира Івасюка. Як і у випадку із директором "Українських новин" Михайлом Коломійцем, якого знайшли повішеним у Білорусі в жовтні 2002 року, причиною смерті було визнано "механічну асфіксію", повішення в петлі (самогубство).
Свідоцтво про смерть родичам Івасюка видали на третій день після того, як знайшли тіло. Хто, і як вирішив, що це було самогубство при тому, що слідство, експертиза чи елементарне розслідування не проводилося, залишається таємницею. Як залишаються таємницею обставини смерті Алли Горської, української дисидентки і художниці-монументалістки, поета Василя Стуса і багатьох-багатьох інших українських діячів, убитих владою.
Спосіб п’ятий: КАМАЗ
Існує ще п’ятий спосіб вбивства українських діячів – наїзд власним автом на КАМАЗ, як у випадку із В’ячеславом Чорноволом, або генеральним директором "Укрспецекспорту" Валерієм Малєвим, або ж з незрозумілими КАМАЗними викрутасами навколо Ющенка.
Про замовників і виконавців цих ДТП можна тільки здогадуватися. Шкода тільки, що чекати правду про це потрібно буде багато років, поки не з’являться мемуари нового Судоплатова, чи зізнання нового Сташинського.
Можливо, чекатимемо менше, якщо новий президент України виконає свою передвиборчу обіцянку й запроторить убивць нинішніх і минулих туди, де їм і належить бути – за ґрати. І зробить усе необхідне, щоб в Україні влада ніколи більше не ставала вбивцею.
