Гнів і щирість: виступ Віктора Ющенка
Середа, 22 вересня 2004, 14:41
Віктор Ющенко має усі підстави відчувати себе смертельно скривдженим. Однак, помста є поганим порадником. Те, як докладно виступ Ющенка у Раді показували "1+1" та "Інтер", наводить на думку, що за кілька днів гнів вожака опозиції можуть вплести у образ радикала, котрий прагне помсти за здоров'я і образу.
Виступ і враження
Таким Ющенка раніше не бачили: з парламентської трибуни він говорив послідовно, звинувачував, ганьбив, закликав до боротьби. Власне таке ані наші депутати, ані ми всі чуємо нечасто.
Це був голос людини, яка мала повне право виголошувати з трибуни гнівний маніфест, і цей маніфест були зобов'язані слухати усі присутні і ціла Україна. Попри рваний стиль і пафосність, у промови Ющенка було щось, чого під куполом Ради мало хто досягав останнім часом – щирість.
"Подивіться на моє обличчя, прислухайтесь до моєї дикції, це одна сота тієї проблеми, яка в мене була. Подивіться добре, щоб з вами цього не сталося! Бо це не проблема кулінарії, це не проблема їжі, як це пробує хтось трактувати", - тепер, після того, як Ющенко опинився на межі смерті, він відчув силу казати просто про головне.
Ющенко прикував до своїх слів цілу залу циніків. Його слухали і йому аплодували навіть ті, хто був не на його боці. Результати голосування за створення слідчої парламентської комісії перевершили сподівання опозиції – 425 осіб, така більшість у Раді збирається не часто.
Те, що почули депутати - справжня парламентська промова дійсного демократичного ватажка. Не безбарвне і нескладне бурмотіння майстра кулуарної інтриги, котрий здатний говорити лише пошепки.
Не доповідь перестраховщика, писана і переписана, доповідь, де політична коректність перемагає і щирість, і думки. Не удаваний пафос маріонетки, що відробляє чужі гроші. Не трюкацтво демагога, чия політична кар'єра лише у словах.
Треба зізнатися – так переконувати, і викликати таку довіру своїми справами і словами зараз не здатен в вищому ешелоні української політики ніхто. І тому вибачався (навіть попри звинувачувальну фразеологію) Мороз, і тому вибачався Гавриш, видавши в світ нову формулу універсального виправдання усіх часів і народів: "Моя особиста позиція була пов’язана з обставинами, які були мені невідомі".
Що тепер?
Однак, годі описів і вражень. Що ми маємо в сухому остатку?
Головне – опозиційний кандидат Ющенко продовжує свою кампанію. Хвороба не змогла надовго відсторонити його від перегонів. Він одужує і повертається до поїздок, він діє у Раді. Здоров'я Віктора Андрійовича – не тільки привід для співчуття прихильників. Лікарі і кандидат у президенти мають переконати виборців, що він швидко і повністю реабілітується після хвороби. Виборці голосують за сильних.
По-друге, виступ у Раді показав – Ющенко росте. Це і досвід його багатокілометрових поїздок, сотень зустріч і мітингів. Під час таких екскурсів не тільки Ющенко переконує Україну. Вона доліплює Ющенка.
Нема глави Нацбанку, який на прес-конференціях розливався мислію по древу, і ніхто не міг второпати, що він каже. Звичайно, такі зміни могли і раніше легко помітити його ближчі соратники, або потенційні виборці, які стежать за кумиром по "П'ятому каналу".
Однак, уявіть собі шок глядачів "Інтера", коли в один день після місяців тотальної блокади телеглядачі побачили чоловіка, якого ніколи не знали – рішучого, прямого, такого, якого слухають і не можуть ігнорувати. Це – антипод міфу про слабкого опозиціонера, про маріонетку в чужих руках.
Третє. Від самого початку мало хто наважувався спрогнозувати, чим закінчаться вибори (хіба, що Віктор Медведчук міг дозволити собі заявити, що Ющенко не буде президентом). За півтора місяці до всенародного голосування ті, хто не схильні повністю покладатися на прогноз Медведчука, так само не знають, чия візьме. А розвиток подій виглядає іще більш заплутаним.
Звичайно, тут замішано багато впливів, чинників, завчасно продуманих дій. У багатьох мозкових центрах уже, мабуть, розроблено десятки планів дій - в залежності від того чи іншого розвитку. Утім, не будемо припускатися традиційної похибки: абсолютизувати здатність людей прораховувати хід подій і впливати на обставини.
Ситуація, що склалася, сама впливає на дійових осіб. Про кого з них через кілька років будуть згадувати з презирством, і про кого – з повагою? Куди піде слідство? Які результати з'являться за два тижні, коли має бути звіт у парламенті?
А раптом іще щось з'явиться за місяць? Як драма з хворобою вплине на рейтинги? У кого з політиків не витримають нерви, і чи він або вона не вдасться до якоїсь архідурниці?
Хто перескочить у інший табір? Повний хаос, дим, за яким не видно ані цілей, ані виконавців. Віру знищено, орієнтири втрачено. І ні в кого спитати поради, і підказок не існує, а тільки думки і здогади, інтуїція і совість. Ось їм і треба довіряти.
Іще один, останній, нюанс. Хвороба є одним із ключових моментів перегонів. Однак не головним.
Ющенко не має зробити помсту головною рушійною силою кампанії. Важливо, щоб його оточення не перетворилося у очах українців на когорту фанатиків, які прагнуть реваншу за кривду.
Крім того відомо, що підлість не знає меж, і завжди знайдуться наймані або залякані "радикали", які готові вчинити провокацію і потім виправдовувати її ім'ям Віктора Андрійовича.
Якщо він дозволить собі радикалізм, він власноручно впише головний елемент у архаїчну, ксенофобську і розумово-обмежену картину, яку старанно намагаються малювати його супротивники.
Гнів – поганий радник. З почуттям помсти треба ретельно боротися. Дошукатися правди у цій історії – необхідно, якщо є винні, їх треба знайти. Здоров'я кандидата потрібне для майбутнього президентства, але переконувати виборців за допомогою цієї теми помилково.
Виступ Ющенка читайте тут
Виступ і враження
Таким Ющенка раніше не бачили: з парламентської трибуни він говорив послідовно, звинувачував, ганьбив, закликав до боротьби. Власне таке ані наші депутати, ані ми всі чуємо нечасто.
Це був голос людини, яка мала повне право виголошувати з трибуни гнівний маніфест, і цей маніфест були зобов'язані слухати усі присутні і ціла Україна. Попри рваний стиль і пафосність, у промови Ющенка було щось, чого під куполом Ради мало хто досягав останнім часом – щирість.
"Подивіться на моє обличчя, прислухайтесь до моєї дикції, це одна сота тієї проблеми, яка в мене була. Подивіться добре, щоб з вами цього не сталося! Бо це не проблема кулінарії, це не проблема їжі, як це пробує хтось трактувати", - тепер, після того, як Ющенко опинився на межі смерті, він відчув силу казати просто про головне.
Ющенко прикував до своїх слів цілу залу циніків. Його слухали і йому аплодували навіть ті, хто був не на його боці. Результати голосування за створення слідчої парламентської комісії перевершили сподівання опозиції – 425 осіб, така більшість у Раді збирається не часто.
Те, що почули депутати - справжня парламентська промова дійсного демократичного ватажка. Не безбарвне і нескладне бурмотіння майстра кулуарної інтриги, котрий здатний говорити лише пошепки.
Не доповідь перестраховщика, писана і переписана, доповідь, де політична коректність перемагає і щирість, і думки. Не удаваний пафос маріонетки, що відробляє чужі гроші. Не трюкацтво демагога, чия політична кар'єра лише у словах.
Треба зізнатися – так переконувати, і викликати таку довіру своїми справами і словами зараз не здатен в вищому ешелоні української політики ніхто. І тому вибачався (навіть попри звинувачувальну фразеологію) Мороз, і тому вибачався Гавриш, видавши в світ нову формулу універсального виправдання усіх часів і народів: "Моя особиста позиція була пов’язана з обставинами, які були мені невідомі".
Що тепер?
Однак, годі описів і вражень. Що ми маємо в сухому остатку?
Головне – опозиційний кандидат Ющенко продовжує свою кампанію. Хвороба не змогла надовго відсторонити його від перегонів. Він одужує і повертається до поїздок, він діє у Раді. Здоров'я Віктора Андрійовича – не тільки привід для співчуття прихильників. Лікарі і кандидат у президенти мають переконати виборців, що він швидко і повністю реабілітується після хвороби. Виборці голосують за сильних.
По-друге, виступ у Раді показав – Ющенко росте. Це і досвід його багатокілометрових поїздок, сотень зустріч і мітингів. Під час таких екскурсів не тільки Ющенко переконує Україну. Вона доліплює Ющенка.
Нема глави Нацбанку, який на прес-конференціях розливався мислію по древу, і ніхто не міг второпати, що він каже. Звичайно, такі зміни могли і раніше легко помітити його ближчі соратники, або потенційні виборці, які стежать за кумиром по "П'ятому каналу".
Однак, уявіть собі шок глядачів "Інтера", коли в один день після місяців тотальної блокади телеглядачі побачили чоловіка, якого ніколи не знали – рішучого, прямого, такого, якого слухають і не можуть ігнорувати. Це – антипод міфу про слабкого опозиціонера, про маріонетку в чужих руках.
Третє. Від самого початку мало хто наважувався спрогнозувати, чим закінчаться вибори (хіба, що Віктор Медведчук міг дозволити собі заявити, що Ющенко не буде президентом). За півтора місяці до всенародного голосування ті, хто не схильні повністю покладатися на прогноз Медведчука, так само не знають, чия візьме. А розвиток подій виглядає іще більш заплутаним.
Звичайно, тут замішано багато впливів, чинників, завчасно продуманих дій. У багатьох мозкових центрах уже, мабуть, розроблено десятки планів дій - в залежності від того чи іншого розвитку. Утім, не будемо припускатися традиційної похибки: абсолютизувати здатність людей прораховувати хід подій і впливати на обставини.
Ситуація, що склалася, сама впливає на дійових осіб. Про кого з них через кілька років будуть згадувати з презирством, і про кого – з повагою? Куди піде слідство? Які результати з'являться за два тижні, коли має бути звіт у парламенті?
А раптом іще щось з'явиться за місяць? Як драма з хворобою вплине на рейтинги? У кого з політиків не витримають нерви, і чи він або вона не вдасться до якоїсь архідурниці?
Хто перескочить у інший табір? Повний хаос, дим, за яким не видно ані цілей, ані виконавців. Віру знищено, орієнтири втрачено. І ні в кого спитати поради, і підказок не існує, а тільки думки і здогади, інтуїція і совість. Ось їм і треба довіряти.
Іще один, останній, нюанс. Хвороба є одним із ключових моментів перегонів. Однак не головним.
Ющенко не має зробити помсту головною рушійною силою кампанії. Важливо, щоб його оточення не перетворилося у очах українців на когорту фанатиків, які прагнуть реваншу за кривду.
Крім того відомо, що підлість не знає меж, і завжди знайдуться наймані або залякані "радикали", які готові вчинити провокацію і потім виправдовувати її ім'ям Віктора Андрійовича.
Якщо він дозволить собі радикалізм, він власноручно впише головний елемент у архаїчну, ксенофобську і розумово-обмежену картину, яку старанно намагаються малювати його супротивники.
Гнів – поганий радник. З почуттям помсти треба ретельно боротися. Дошукатися правди у цій історії – необхідно, якщо є винні, їх треба знайти. Здоров'я кандидата потрібне для майбутнього президентства, але переконувати виборців за допомогою цієї теми помилково.
Виступ Ющенка читайте тут
