Україна через чотири роки після Гонгадзе
Четвер, 16 вересня 2004, 10:06
"Знайшовсь таки один козак, із мільйона свинопасів" – ці Шевченкові рядки дуже підходять до долі журналіста, життя і смерть якого так сильно вплинули на Україну.
Так почали думати про свою країну й самі українці, зневірені й деморалізовані нікчемним і брехливим правлінням. Спостерігаючи характерні фізіономії осіб при владі, українці, на жаль, забували свої кращі риси.
У темні часи народові, щоб не втратити орієнтири, найбільше потрібні моральні зразки. Георгій Гонгадзе повною мірою став таким зразком для оновленої України, заплативши за це своїм життям.
На жаль, і через чотири роки після загибелі Гонгадзе його слова щодо суті влади та свободи слова в Україні все ще лишаються актуальними. Чимало з його характеристик до деталей збігаються з нашою реальністю (див., зокрема, матеріали Георгія Гонгадзе: www.pravda.com.ua/ru/editor_ru.htm).
Значна частина влади як була, так і лишається настільки примітивною, що на генетичному рівні відкидає урок, який понад дві тисячі років тому дав Олександр Македонський. Той, захопивши півсвіту, попросив поховати його з відкритими долонями – щоб усі бажаючі могли переконатися, що він нічого не забрав із собою на той світ.
В Україні як була, так і досі є величезна кількість політиків і журналістів, які вважають за можливе бути холопами. Попри те, що кріпацтво вперше в Україні було скасовано ще за часів Богдана Хмельницького.
Однак, є й докорінна відмінність між нинішньою Україною та країною чотирирічної давнини.
Сьогодні в суспільстві з очевидною динамікою зростає віра в те, що радикальні зміни на краще можливі. А найголовніше – в те, що суспільство має сили здійснити ці зміни.
Віра має величезну творчу силу, зокрема здатність поставити все на свої місця. Колись іноземці відзначали в українцях любов до свободи як характерну рису, що виокремлювала їх з-поміж інших народів.
Сьогодні ми зобов‘язані згадати, що віра в українському народі почала відроджуватися після індивідуального вчинку однієї людини, яка почала казати правду.
Так почали думати про свою країну й самі українці, зневірені й деморалізовані нікчемним і брехливим правлінням. Спостерігаючи характерні фізіономії осіб при владі, українці, на жаль, забували свої кращі риси.
У темні часи народові, щоб не втратити орієнтири, найбільше потрібні моральні зразки. Георгій Гонгадзе повною мірою став таким зразком для оновленої України, заплативши за це своїм життям.
На жаль, і через чотири роки після загибелі Гонгадзе його слова щодо суті влади та свободи слова в Україні все ще лишаються актуальними. Чимало з його характеристик до деталей збігаються з нашою реальністю (див., зокрема, матеріали Георгія Гонгадзе: www.pravda.com.ua/ru/editor_ru.htm).
Значна частина влади як була, так і лишається настільки примітивною, що на генетичному рівні відкидає урок, який понад дві тисячі років тому дав Олександр Македонський. Той, захопивши півсвіту, попросив поховати його з відкритими долонями – щоб усі бажаючі могли переконатися, що він нічого не забрав із собою на той світ.
В Україні як була, так і досі є величезна кількість політиків і журналістів, які вважають за можливе бути холопами. Попри те, що кріпацтво вперше в Україні було скасовано ще за часів Богдана Хмельницького.
Однак, є й докорінна відмінність між нинішньою Україною та країною чотирирічної давнини.
Сьогодні в суспільстві з очевидною динамікою зростає віра в те, що радикальні зміни на краще можливі. А найголовніше – в те, що суспільство має сили здійснити ці зміни.
Віра має величезну творчу силу, зокрема здатність поставити все на свої місця. Колись іноземці відзначали в українцях любов до свободи як характерну рису, що виокремлювала їх з-поміж інших народів.
Сьогодні ми зобов‘язані згадати, що віра в українському народі почала відроджуватися після індивідуального вчинку однієї людини, яка почала казати правду.
