Чому в Москві не вірять, що Україна – не Росія?
Вівторок, 3 серпня 2004, 18:33
Я часто буваю у Москві, у мене там багато друзів, з якими цікаво і корисно спілкуватися, у вільний час ходжу по книгарнях. Деякі новинки мене просто вразили.
Останні ж політичні події в україно-російських відносинах демонструють, що книжкові тези реалізовуються в реальних діях.
Самі назви книг, виданих у 2004 році, вже кажуть про багато що: "Український сепаратизм. Ідеологічні джерела самостійності" і "Історія "українського" сепаратизму". У обох книгах найбільш агресивно виглядають передмови, які часом виглядають як інструкції до дії.
Хочу запропонувати декілька цитат, і повірте, вони не вирвані з контексту:
"Українець" - насамперед не етнічне, але політичне поняття. "Українець" означало прихильника антиросійської партії в Южноруських землях".
"Українці" - це люди, які ухилилися від загальноросійського типу у бік відтворення предків чужої тюркської крові, які стояли в культурному відношенні значно нижче російської раси.
Що таке "українська культура?" Лише первісна кустарна діяльність, спроба на третьосортному, провінційному матеріалі створити висококласну світову культуру."
"Українство" - це агресивне, ніщо, нізвідки і нікуди не рухоме, що застоялося в своїй гордовитій нікчемності".
"Українство" спочатку створювалося як підривна ідеологія, мета якої відділення України від Росії з тим, щоб максимально Росію ослабити".
"Українство" - етнічний проект експансії європейського католицького світу в світ слов'янський. Етнічний кордон російського світу з Заходом залишається відкритим всім ідеологічним і військовим експансіям, в тому числі, військами НАТО".
"Південноруському населенню пропонують відмовитися від всього найціннішого в своєму "Я": від Православної Церкви, від російської літературної мови, від великої російської літератури Пушкіна і Достоєвського, тому що вона створена геніями, етнічно чужими "українським" сепаратистам".
"Українці" бажають знищити "москалів", тобто переважну більшість російського народу".
З цих, на погляд авторів, аксіом – такі висновки:
"На український проект чекає той же результат, що і радянський - крах на очах одного або двох сучасних поколінь. Усе, що вистроєне на міфі, неминуче руйнується".
"Розвал держави "Україна" забезпечено її станом і політикою".
Далі – серйозніше:
"Уже сьогодні ми повинні жорстко стати на позицію, що південноруські і малоруські землі невід'ємна частина Російської держави, що немає ні "українського народу", ні української мови, що все це ідеологічний фантом".
"Дивно, як не розуміють на "Україні", що їх доля поза Росією передрішена".
"Перше ж прохання Донбасу і Криму про повернення до Росії повинно бути задоволено і буде задоволено, якщо при владі в Росії утримаються сьогоднішні політики".
"З усуненням "українства" з ідеологічного простору Росії навряд чи виникнуть якісь питання. Існуючи з етносами кавказького походження, зуміємо ужитися і з кровними братами".
"Тимчасовість і химерність проекту "Україна" очевидна, і нам, росіянином, треба не гаяти часу для захисту своєї історичної спадщини від остаточного розграбування українством".
Який же вихід? Що нас "врятує"?
"Ідея імперії, як суть політики великої держави, спливає в свідомості нації як необхідність. Росію майбутнього росіяни бачать Державою-Імперією".
"Політична еліта Росії різних напрямів, уловивши народні почуття, почала вводити в свій політичний словник поняття, які раніше не вживалися в позитивному контексті. З'явилися дивні словосполучення "радянський імперіалізм" (газета російських комуністів "Завтра") або "ліберальний імперіалізм" (Чубайс)".
"Всі сили, які бажають залишатися в політичному житті Росії, визнали, що воля нації складається з бажання побудови великої держави, тобто відновлення імперської традиції".
"Старовинний лозунг збирання земель сьогодні вже носиться в повітрі. Територіальні втрати дуже важливих для Росії земель (споконвічно російські землі), сприяють воскресінням імперських почуттів. Зовнішнє затишшя в нашій політиці, ймовірно, не зможе тривати довго".
"Політики, які виступають з позиції заперечення необхідності возз'єднання російських земель, викидають себе на узбіччя політичного життя Росії".
28 липня на "Громадському Радіо" відбулася дискусія за участі українських політологів Мішина і Полохала, а також російського Маркова.
Мій друг Марков, якому я неодноразово пропонував відмовитися від боротьби за мої права як росіянина, який мешкає в Україні, не хоче опинитися на узбіччі. Тому він йде далі цих цитат і розкриває нове, "позитивне значення" імперії:
"Імперія – це величезний простір, де особистість важливіше, ніж етнічність, де права людини важливіше, ніж права нації".
Щоправда, для нас у Маркова інша пропозиція: "Росія зацікавлена в тому, щоб Україна була демократичною країною". Напрошується висновок: або лукавить, або бажає зла.
У "чудових" книжних новинках є і "цінні" поради. Вочевидь, автори досить добре орієнтуються в українському політичному просторі:
"У ситуації, що склалася, всі надії і Кучмі, і Росії потрібно покласти на "донецький клан". "Штатовський ставленик Ющенко під боком Росії не потрібен".
Залишається сподіватися, що викладені тези не включені у доктрину політики Путіна по відношенню до України і що висловлювання про "агентів із-за бугра" не стосується противників відродження Російської імперії за рахунок ліквідації української державності.
Читаючи ж вищевикладені опуси з нових книжкових надходжень Росії, ставиш те ж, що і автори, питання: "Як же зрозуміти, чому росіяни ненавидять свою "русскость" як щось їм чуже і огидне?"
Автор: Олександр Морозов, народний депутат, фракція "Наша Україна
Останні ж політичні події в україно-російських відносинах демонструють, що книжкові тези реалізовуються в реальних діях.
Самі назви книг, виданих у 2004 році, вже кажуть про багато що: "Український сепаратизм. Ідеологічні джерела самостійності" і "Історія "українського" сепаратизму". У обох книгах найбільш агресивно виглядають передмови, які часом виглядають як інструкції до дії.
Хочу запропонувати декілька цитат, і повірте, вони не вирвані з контексту:
"Українець" - насамперед не етнічне, але політичне поняття. "Українець" означало прихильника антиросійської партії в Южноруських землях".
"Українці" - це люди, які ухилилися від загальноросійського типу у бік відтворення предків чужої тюркської крові, які стояли в культурному відношенні значно нижче російської раси.
Що таке "українська культура?" Лише первісна кустарна діяльність, спроба на третьосортному, провінційному матеріалі створити висококласну світову культуру."
"Українство" - це агресивне, ніщо, нізвідки і нікуди не рухоме, що застоялося в своїй гордовитій нікчемності".
"Українство" спочатку створювалося як підривна ідеологія, мета якої відділення України від Росії з тим, щоб максимально Росію ослабити".
"Українство" - етнічний проект експансії європейського католицького світу в світ слов'янський. Етнічний кордон російського світу з Заходом залишається відкритим всім ідеологічним і військовим експансіям, в тому числі, військами НАТО".
"Південноруському населенню пропонують відмовитися від всього найціннішого в своєму "Я": від Православної Церкви, від російської літературної мови, від великої російської літератури Пушкіна і Достоєвського, тому що вона створена геніями, етнічно чужими "українським" сепаратистам".
"Українці" бажають знищити "москалів", тобто переважну більшість російського народу".
З цих, на погляд авторів, аксіом – такі висновки:
"На український проект чекає той же результат, що і радянський - крах на очах одного або двох сучасних поколінь. Усе, що вистроєне на міфі, неминуче руйнується".
"Розвал держави "Україна" забезпечено її станом і політикою".
Далі – серйозніше:
"Уже сьогодні ми повинні жорстко стати на позицію, що південноруські і малоруські землі невід'ємна частина Російської держави, що немає ні "українського народу", ні української мови, що все це ідеологічний фантом".
"Дивно, як не розуміють на "Україні", що їх доля поза Росією передрішена".
"Перше ж прохання Донбасу і Криму про повернення до Росії повинно бути задоволено і буде задоволено, якщо при владі в Росії утримаються сьогоднішні політики".
"З усуненням "українства" з ідеологічного простору Росії навряд чи виникнуть якісь питання. Існуючи з етносами кавказького походження, зуміємо ужитися і з кровними братами".
"Тимчасовість і химерність проекту "Україна" очевидна, і нам, росіянином, треба не гаяти часу для захисту своєї історичної спадщини від остаточного розграбування українством".
Який же вихід? Що нас "врятує"?
"Ідея імперії, як суть політики великої держави, спливає в свідомості нації як необхідність. Росію майбутнього росіяни бачать Державою-Імперією".
"Політична еліта Росії різних напрямів, уловивши народні почуття, почала вводити в свій політичний словник поняття, які раніше не вживалися в позитивному контексті. З'явилися дивні словосполучення "радянський імперіалізм" (газета російських комуністів "Завтра") або "ліберальний імперіалізм" (Чубайс)".
"Всі сили, які бажають залишатися в політичному житті Росії, визнали, що воля нації складається з бажання побудови великої держави, тобто відновлення імперської традиції".
"Старовинний лозунг збирання земель сьогодні вже носиться в повітрі. Територіальні втрати дуже важливих для Росії земель (споконвічно російські землі), сприяють воскресінням імперських почуттів. Зовнішнє затишшя в нашій політиці, ймовірно, не зможе тривати довго".
"Політики, які виступають з позиції заперечення необхідності возз'єднання російських земель, викидають себе на узбіччя політичного життя Росії".
28 липня на "Громадському Радіо" відбулася дискусія за участі українських політологів Мішина і Полохала, а також російського Маркова.
Мій друг Марков, якому я неодноразово пропонував відмовитися від боротьби за мої права як росіянина, який мешкає в Україні, не хоче опинитися на узбіччі. Тому він йде далі цих цитат і розкриває нове, "позитивне значення" імперії:
"Імперія – це величезний простір, де особистість важливіше, ніж етнічність, де права людини важливіше, ніж права нації".
Щоправда, для нас у Маркова інша пропозиція: "Росія зацікавлена в тому, щоб Україна була демократичною країною". Напрошується висновок: або лукавить, або бажає зла.
У "чудових" книжних новинках є і "цінні" поради. Вочевидь, автори досить добре орієнтуються в українському політичному просторі:
"У ситуації, що склалася, всі надії і Кучмі, і Росії потрібно покласти на "донецький клан". "Штатовський ставленик Ющенко під боком Росії не потрібен".
Залишається сподіватися, що викладені тези не включені у доктрину політики Путіна по відношенню до України і що висловлювання про "агентів із-за бугра" не стосується противників відродження Російської імперії за рахунок ліквідації української державності.
Читаючи ж вищевикладені опуси з нових книжкових надходжень Росії, ставиш те ж, що і автори, питання: "Як же зрозуміти, чому росіяни ненавидять свою "русскость" як щось їм чуже і огидне?"
Автор: Олександр Морозов, народний депутат, фракція "Наша Україна
