Прощання Кучми
Вівторок, 24 серпня 2004, 00:57
10 років поспіль президент Кучма вірний своїй традиції дивитися на світ згідно з правилом "держава – це я". Ось і зараз, підсумовуючи 13 років незалежності, Кучма, головним чином, говорив про свої 10 років президентства. І скромно не відділяв власні набутки від перемог інших.
Слухаєш годинну промову Кучми і складається враження, що все, що добре – це його заслуга, а погано в Україні – тільки завдяки опозиції та занадто прискипливій та несправедливій позиції Заходу.
Західним "педагогам", як їх прозвав Кучма, та опозиції особливо дісталося. Тим, хто за кордоном (але не в Росії) висловлює свою позицію стосовно України Кучма наполегливо рекомендує подивитися з початку на колоду в своєму оці. А опозицію свідомо принижує.
Кучма двічі згадує Сталіна, цитує дані української статистики, розповідає про "економічне диво", називає Україну "абсолютним економічним лідером Європи", цитує анонімного американського політіка, який порівнює Україну за темпами розвитку з Китаєм, та неодноразово каже про те, які в нас гарні ракети.
Відразу ж згадую, як в часи СРСР мій знайомий, коли в нього закінчувалися аргументи у дискусії з його сусідом – іноземним студентом про особливості радянської демократії, завжди кидав у серцях :"Але все ж у нас ракети найкращі!"
Але головна теза Кучми – його несприйняття жодних змін в Україні без Кучми. Жодних змін правлячої еліти. А хто в кучминому розумінні є в Україні правлячою елітою? Правильно – панове Янукович, Медведчук та їм подібні.
Ось і виходить, що Україна наступного десятиліття, про яку мріє Кучма – це країна, де біля керма лідери кланів, олігархи та колишня комуністична номенклатура (до якої, до речі, належить і Кучма), де цензуру проголошено державною політикою, де державна статистика фіксує 15% щорічне зростання ВНП, а пенсії та зарплати підвищують на 10% раз на пять років – перед виборами.
Але Кучма переконаний, що кожен хто увійде в храм, згадає його вдячним словом. І в чомусь він правий. Зараз кожен може піти до храму і промовити з полегшенням: "Слава Богу, що епоха Кучми минає!"
Аналітики ще працюватимуть над цим черговим "останнім словом" Кучми, проте зараз ми просто подамо найбільш показові з нашої точки зору моменти у виступі президента, що йде. Повний текст виступу президента України на урочистому зібранні з нагоди 13–ї річниці Незалежності України можна знайти тут.
Нещодавно сповнилося десять років мого президентства. Буде, гадаю, доречно, якщо я скористаюсь такою нагодою, як наше головне свято, аби представити своїм співвітчизникам мій особистий погляд на підсумки цього десятиріччя. Та й усіх тринадцяти років Незалежності.
…
Про спадковість влади
Справа в тому, що тривалість процесу українських перетворень об’єктивно потребує від нас забезпечити спадковість політичного курсу. Наступне десятиліття має бути – і, я переконаний, буде – продовженням, а не зміною і не запереченням десятиріччя, що закінчується. Повторю: не запереченням і не зміною, а продовженням.
Прості люди хочуть стабільності. Саме це я чую на зустрічах в різних регіонах України.
…
Наступну річницю незалежності ми відзначатимемо уже після президентських виборів. Вибір – за народом, але хочеться, щоб це був щасливий вибір. Вибір, сповнений мінімальною кількістю ризиків для України.
Перелік ймовірних варіантів можна звести щонайменше до такої альтернативи: перша модель розв’язання історичних проблем, які є неминучими, – це радикальна зміна правлячої еліти, позбавлення владних повноважень одних і надання їх особам іншим.
Цілком можливо, що в такому разі це, врешті–решт, може призвести до виведення ситуації із соціально–політичної рівноваги, набутої такими неймовірними зусиллями. А відтак – до хаотичного згортання економічного ренесансу, як це часто буває, коли суспільну енергію поглинає безплідна політична боротьба.
І модель друга – спадковість політичного курсу, поглиблення перелічених вище численних трансформацій, термін бодай проміжного завершення яких сягає кількох найближчих десятиліть, нарощування рекордних темпів соціально–економічного зростання і таке ж прискорене на цій основі піднесення життєвих стандартів громадян.
Для цього потрібен всебічний діалог, застосування сучасних форм суспільних відносин, виведення на політичну сцену професійних урядових менеджерів і суспільних інтеграторів.
Наше завдання – зробити усе залежне від нас, щоб застерегти Україну від згубного, сповненого ризиками і потрясіннями першого варіанту розвитку подій.
Я закликаю всі політичні сили до спільної програми дій на благо нашої молодої держави, яка на подив усього світу стрімко набирає висоту.
Про улюблену Верховну Раду
Нагадаю, що майже відразу після першого обрання на посаду президента мене звинувачували у спробах узурпувати владу. У цих звинуваченнях звучало таке палке, принаймні підсвідоме, жадання анархії, що інколи воно здавалося мені непереможним.
"Не приведи, Господи, бачити російський бунт, безглуздий і нещадний", – так висловився пушкінський герой про пугачовщину. В Україні була своя пугачовщина, тяглася вона десятиліттями.
Адже тоді – та й зараз – здається, що наша гайдамаччина та махновщина з історичних і географічних просторів України перейшла в один сучасний київський палац – у палац Верховної Ради.
Пан Мороз багато зробив тієї доленосної конституційної ночі, але хіба не можна його тодішнього – та його однодумців – порівняти з чудернацькою машиною швидкої допомоги, яка сама калічить, сама допомогу надає?
Так що я маю щиро сказати українцям: бійтесь, як вогню, "захисників народу", тих, хто вашим іменем галасує на весь світ про інтереси знедолених. Під цей акомпанемент пройшли всі десять літ мого президентства, і не один раз здавалося, що під цей галас звалиться держава.
Про Європейский вибір та Росію, як жирний плюс
Сам термін державної стратегії свідчить, що були й інші варіанти, але європеїзація стала вже в нас національною ідеєю.
Доводиться чути спекуляції з цього приводу, що, мовляв, євроінтеграція – не так консолідуюча. Що вона як розкольницька ідея по–різному сприймається на різних полюсах України.
Абсолютну більшість прихильників євроатлантична ідея – незалежно від регіону – знаходить серед науковців і студентів, у середовищі гуманітарної інтелігенції, інженерно–технічних працівників і, особливо, – серед молоді, а найменше – серед безробітних і пенсіонерів. Тобто це провідна ідея еліти і майбутнього нації.
Що стосується псевдодискусій і заклинань у вірності європейському курсу, у яких так вправляються наші європейці від опозиції, то картина постає таким чином: чим більше ми на словах клянемося у вірності європейському курсу, тим переконливіше демонструємо невпевненість у його реалізації. Запопадливо б’ється у груди той, хто не вірить у себе.
І ще одне з цього приводу. Мусується теза про те, що Україна неготова вступати в європейські інститути через брак демократії, свободи слова і так далі.
Сумнівна теза, навіть, я б сказав, – димова завіса.
А що ж насправді? А насправді – бодай один, але незаперечний факт, який полягає у тому, що в разі вступу до ЄС Україна не замикала б турнірну таблицю. А там чим вище, тим тісніше. Тож якщо справді має місце неготовність, то, погодьтеся, – обопільна.
Старим європейцям ще слід звикнутися з думкою, що до Європи повертається і стає там не останнім гравцем країна, яка здавна була частиною європейського світу. Коли європейці знали торговельні центри Ольвію і Пантікапей, коли дочка Ярослава Мудрого стала королевою Франції, коли у Львові і Кракові виховувалися покоління європейської інтелігенції.
…
А зараз нам належить піднімати життєві стандарти, нарощувати соціально–економічні м’язи, розвиваючи взаємовигідні стосунки із сусідами.
У цьому контексті стабільні взаємини з нашим стратегічним партнером Росією, побудовані на дружніх, партнерських засадах, – це у наших відносинах із Європою не мінус, як нам закидає опозиція справа, а жирний плюс, справжнє значення якого, я переконаний, дуже швидко усвідомлять політики не лише у Києві, а й у Брюсселі та Вашингтоні.
Про далекий 1994
У якому стані довелося застати народ у 94–му мені, новообраному президенту?
Частка людей із середніми доходами скоротилася порівняно з 90–им роком удвічі.
Спочатку було 60% громадян, яких задовольняв їхній матеріальний стан, а вже у 94–му така сама кількість людей опинилася за межею бідності.
Розмивався інтелект народу. У цьому ж 1994 році з наукових установ вибула рекордна кількість докторів наук – понад 600, багато з яких покинули Україну. Соціальне тіло держави не просто деградувало, а розкладалося, вмирало на очах.
Я довго, шановні друзі, шукав влучного визначення самої нашої філософії виповзання із цієї прірви, нашої виключно національної техніки здійснення соціально–економічної "мертвої петлі". І врешті я знайшов його у Джона Кеннеді, який звернув увагу на те, як пишеться китайською мовою слово криза. Воно складається з двох ієрогліфів: один означає небезпека, а другий – сприятлива можливість.
Саме як сприятливу можливість ми були вимушені сприйняти безпрецедентну кризу – сприятливу для випробування своїх сил, для заміру власного непізнаного потенціалу, сприятливу для роботи поза межами можливого. Напевне, у цьому варто шукати феномен українського економічного дива.
Про економічне диво, яке останніми роками демонструє Україна, ставши абсолютним економічним лідером Європи
Наше зростання відбувається тільки за рахунок власних сил, оскільки нові члени ЄС – наші західні сусіди, зростали, хоча значно повільніше, отримуючи у своє розпорядження у 3–6 разів більше іноземних інвестицій, ніж Україна, а наш найближчий сусід Польща взагалі – у 9 разів.
В Україні реалізовано стрижневу позицію соціально орієнтованої економіки – випереджального зростання порівняно з ВВП реальних доходів населення, насамперед заробітної плати.
Тільки в нинішньому році ці доходи зросли на 15 %, а реальна заробітна плата – на 26%. На сьогодні середньомісячна зарплата становить понад 600 гривень (проти 181 гривні у 2000–му), що в півтора раза більше від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Якщо у 2000 році середній розмір пенсії становив 66 гривень, то сьогодні – понад 220 грн.
…
Завдяки системній 10–літній реформаторській роботі валовий внутрішній продукт, як виразник вивільненої енергії народу і високоефективного урядового менеджменту, продовжує зростати.
Він сягнув уже в цьому році вище від будь–яких оптимістичних прогнозів – 13,5 %, а приріст промислового валу збільшився на 14,7 %, сільського господарства – на 26,5 %.
Один авторитетний американський політик, який стежить за китайським економічним дивом, дуже доречно висловився: ви чи не єдина у світі країна, яка має показники вищі, ніж у Китаї.
У звіті про конкурентноздатність, який розраховується під егідою Світового економічного форуму, Україна тільки за 2003 рік поліпшила свій індекс макроекономічної стабільності на 14 пунктів.
Це найвищий стрибок, зафіксований зазначеним авторитетним рейтингом. За цим показником Україна випередила 10 країн Європейського Союзу.
Про ракети та Південмаш
У нас достатньо і професійного досвіду, і національних амбіцій. Узагальнювальним параметром, за яким ми визначаємо свої технологічні координати, є той факт, що Україна належить до п’яти із двохсот країн на планеті, які спроможні самотужки вийти в космос.
Хотів би повторити думку, яку я висловив недавно на ювілеї мого рідного підприємства. Народ, який має "Південмаш", відрізняється від народу, який "Південмашу" не має. Це вже цивілізаційний вимір, який свідчить про те, що нація, яка спроможна створювати найкращі на планеті ракети, обов’язково впорається і з усіма іншими, земними завданнями та проблемами.
Про українські вибори, або Україна – не Россія, тим більше – не США
Більше в державі демократії чи менше – не так вже й важко визначити, хоча точних математичних вимірників політологи ще не встановили.
…
Розпочну з цього приводу з наболілого – з президентської виборчої кампанії, яка сьогодні в розпалі. Рекомендації, поради, а то й вимоги чи накази проводити їх чесно й прозоро нам не висловлював тільки лінивий наш друг із ближчого чи дальшого зарубіжжя.
Здавалося, усе прогресивне світове співтовариство неначе забуло на якийсь час про свої глобальні справи і зайнялося животрепетною "світовою" проблемою – українськими виборами.
Принаймні такий шумовий ефект намагається створити опозиція і вірнопіддана їй дуже незалежна преса. Прогнози незліченної когорти закордонних знавців нашої дійсності про виборчі землетруси в Україні, м’яко кажучи, виявилися дещо перебільшеними.
Хоча така потужна рекламна кампанія наших виборів може призвести до того, що спостерігачів виявиться більше, ніж виборців.
Виборчий процес доходить до свого зеніту, але нічого такого в Україні не відбувається. І не відбудеться. Усе станеться так, як вирішить український народ.
Що стосується нинішніх владних структур, які покликані забезпечити законність проведення виборів, то запевняю наших енергійних педагогів: ми нізащо не допустимо стрілянини з танків по парламенту, як це трапилося зовсім недавно і зовсім поруч з нами. І нізащо не допустимо більш як місячного підрахунку голосів, як це трапилося так само зовсім недавно, але, правда, не зовсім поруч з нами.
Україна проводить четвертий раз вибори Глави держави. Вона знову, як і в усіх попередніх випадках, продемонструє свою здатність відповідно до букви Закону здійснити цю найважливішу й найвідповідальнішу демократичну процедуру.
Однак у ширшому контексті цьогорічна виборча кампанія приховує в собі колосальний шанс для піднесення рівня демократії в Україні.
Про три "універсали ", не притаманні Кучмі
Сьогодні бачу велику проблему в тому, що за нинішнього розкладу сил так і не з'явилося потужної поміркованої об’єднувальної політичної сили, яка була б здатна виступити у ролі миротворця як у політиці, так і в суспільстві. А саме вона могла б стати центром тяжіння при визначенні дальшого розвитку держави.
В основу її позиції мають бути закладені три "універсали" – людська гідність, національна єдність та громадянський патріотизм. Формування такої націєтворчої політичної сили – це одне з головних завдань на майбутнє.
Знову про політичну реформу
Великий шанс для демократичного піднесення дає політична реформа. Вона передбачає запровадження такої системи державного управління, яка зробить неможливою будь–яку реставрацію одноосібної концентрації владних повноважень.
Новий зміст політичного буття вступив у різке протиріччя зі старою формою державного ладу, який необхідно змінювати.
Це основна сучасна суперечність історичного розвитку України, основне гальмо на шляху її прогресу. Питання стоїть однозначно: якщо реформа не буде здійснена до виборів, то після виборів жодний Президент реформу здійснювати не буде.
Варто відзначити, що фаворити гонки мають реальний вплив на хід конституційного процесу в парламенті. Реформа – ось перший тур виборів для них. Занадто багато поставлено на карту, щоб можна було черговий раз легковажити.
Про несправедливість закордонних братів та сестер
Що стосується знову ж таки щиросердечних рекомендацій із зарубіжжя щодо нашої реформи, то хотів запитати: чому наші доброзичливці так палко хочуть зберегти цю форму державного управління в Україні, коли на сьогодні такої форми немає у жодній європейській країні. Підкреслюю – у жодній.
"На тобі небоже, що мені не гоже", – гласить у таких випадках народна мудрість, що відкриває нам очі на не зовсім коректні поради єврофункціонерів, які озвучують міфологеми наших короткозорих і лицемірних опозиціонерів.
Згадаймо, як після референдуму 2000 року нас звинувачували в тому, що ми зміцнюємо президентську вертикаль. А зміцнення полягало тільки в наданні Президенту права розпуску парламенту в окремих випадках. Це є нормою в кожній європейській країні. А зараз при проведенні реформи знову звинувачують, але уже в цілком протилежному – у послабленні президентської вертикалі.
І так погано, і так погано. А може, справа зовсім в іншому, а не в об’єктивному ставленні до процесів, які відбуваються в Україні?
Загалом нашу державу часто розглядають лише як незрілу форму західних демократичних моделей, і за цю незрілість нам весь час перепадає на горіхи від демократичних "старших братів і сестер".
Перед нами, як братами меншими, ставиться вимога: цивілізаційний шлях, який вони самі проходили протягом століть, промайнути за лічені роки.
Просто дивує заповзятий догматизм, коли вимоги до тих, хто вже перетнув фінішну пряму, і до тих, хто щойно вийшов на старт, практично однакові.
Ми вдячні, що такий максималізм до проблем нашого розвитку виявляється із добрих намірів, коли респектабельні демократії просто тягнуть за волосся посткомуністичний світ у царство ліберальної свободи.
З цього приводу радив би прислухатися до вельми шанованого в Україні Томаса Джефферсона, який застерігав: "Не старайтесь зробити добра людям більше, ніж вони здатні витримати".
Кучмін заповіт
За своїм первинним ремеслом мені доводилося виводити у космос найскладніші витвори людського генія.
Але на мою долю випало найвище щастя, яке тільки може в нагороду отримати людина – виводити на навколоземну орбіту сучасної цивілізації свою рідну країну, коли за покликом історії у зрусифікованому серці сина чернігівського солдата враз загомоніли нетлінні гени великих і гордих предків.
Мені не байдуже уже сьогодні, яким ввійде в історію десятиріччя мого президентства.
Я певен, що неупереджений і вдячний нащадок, увійшовши через століття під склепіння Михайлівського золотоверхого чи Володимирського херсонеського храмів, які ми підняли із праху після революційного мракобісся, віддасть належне нашій скромній праці в ім’я України.
Ми піднімали з руїн собори наших душ – ці духовні символи, за якими впізнавали в віках і впізнаватимуть українців як на землі, так і з космосу. Ми піднімали із руїн нашу державу, ми піднімали із колін нашу націю. Це була каторжна праця, але вона возвеличувала нас, перших українських державотворців.
Деякі пігмеї від політики намагаються прорватися до влади під гаслом "Україна – без Кучми" . Вони виставляють себе на глум принаймні тому, що діючий Президент не бере участі у виборах.
Але в одному я можу запевнити усіх своїх співвітчизників – Кучма без України не буде ніколи.
Занадто багато вкладено за останнє десятиріччя, занадто багато неймовірних викликів зумів здолати мій народ, щоб тепер хтось із нас, причетних до цього історичного прориву, міг дозволити собі зайняти аморальну позицію – після нас хоч потоп.
Та й любов до рідної вітчизни демобілізації не знає. Державники за покликанням у відставку не йдуть навіть тоді, коли завершується черговий термін їхньої служби. Змінюватися можуть хіба що посади, але незмінним є пост служіння Україні, на якому ти – вічний вартовий.
Сьогодні з моїх уст мав би прозвучати політичний заповіт тим, котрі у виборчій боротьбі прагнуть отримати від українського народу булаву Глави однієї із найбільших європейських держав. До мільйонів своїх дорогих співвітчизників, з якими разом ми вибиралися із пустелі бездержав’я, зубожіння і неволі я звернуся словами великого Українця Володимира Сосюри, який прорік на віки:
Любіть Україну, як сонце любіть!
Як вітер, і трави, і води!
В годину щасливу і радості мить,
Любіть у годину негоди.
Любіть у труді, у коханні, в бою,
Як пісню, що лине зорею.
Всім серцем любіть Україну свою
І вічні ми будемо з нею!
Слава Україні!
Слухаєш годинну промову Кучми і складається враження, що все, що добре – це його заслуга, а погано в Україні – тільки завдяки опозиції та занадто прискипливій та несправедливій позиції Заходу.
Західним "педагогам", як їх прозвав Кучма, та опозиції особливо дісталося. Тим, хто за кордоном (але не в Росії) висловлює свою позицію стосовно України Кучма наполегливо рекомендує подивитися з початку на колоду в своєму оці. А опозицію свідомо принижує.
Кучма двічі згадує Сталіна, цитує дані української статистики, розповідає про "економічне диво", називає Україну "абсолютним економічним лідером Європи", цитує анонімного американського політіка, який порівнює Україну за темпами розвитку з Китаєм, та неодноразово каже про те, які в нас гарні ракети.
Відразу ж згадую, як в часи СРСР мій знайомий, коли в нього закінчувалися аргументи у дискусії з його сусідом – іноземним студентом про особливості радянської демократії, завжди кидав у серцях :"Але все ж у нас ракети найкращі!"
Але головна теза Кучми – його несприйняття жодних змін в Україні без Кучми. Жодних змін правлячої еліти. А хто в кучминому розумінні є в Україні правлячою елітою? Правильно – панове Янукович, Медведчук та їм подібні.
Ось і виходить, що Україна наступного десятиліття, про яку мріє Кучма – це країна, де біля керма лідери кланів, олігархи та колишня комуністична номенклатура (до якої, до речі, належить і Кучма), де цензуру проголошено державною політикою, де державна статистика фіксує 15% щорічне зростання ВНП, а пенсії та зарплати підвищують на 10% раз на пять років – перед виборами.
Але Кучма переконаний, що кожен хто увійде в храм, згадає його вдячним словом. І в чомусь він правий. Зараз кожен може піти до храму і промовити з полегшенням: "Слава Богу, що епоха Кучми минає!"
Аналітики ще працюватимуть над цим черговим "останнім словом" Кучми, проте зараз ми просто подамо найбільш показові з нашої точки зору моменти у виступі президента, що йде. Повний текст виступу президента України на урочистому зібранні з нагоди 13–ї річниці Незалежності України можна знайти тут.
Нещодавно сповнилося десять років мого президентства. Буде, гадаю, доречно, якщо я скористаюсь такою нагодою, як наше головне свято, аби представити своїм співвітчизникам мій особистий погляд на підсумки цього десятиріччя. Та й усіх тринадцяти років Незалежності.
…
Про спадковість влади
Справа в тому, що тривалість процесу українських перетворень об’єктивно потребує від нас забезпечити спадковість політичного курсу. Наступне десятиліття має бути – і, я переконаний, буде – продовженням, а не зміною і не запереченням десятиріччя, що закінчується. Повторю: не запереченням і не зміною, а продовженням.
Прості люди хочуть стабільності. Саме це я чую на зустрічах в різних регіонах України.
…
Наступну річницю незалежності ми відзначатимемо уже після президентських виборів. Вибір – за народом, але хочеться, щоб це був щасливий вибір. Вибір, сповнений мінімальною кількістю ризиків для України.
Перелік ймовірних варіантів можна звести щонайменше до такої альтернативи: перша модель розв’язання історичних проблем, які є неминучими, – це радикальна зміна правлячої еліти, позбавлення владних повноважень одних і надання їх особам іншим.
Цілком можливо, що в такому разі це, врешті–решт, може призвести до виведення ситуації із соціально–політичної рівноваги, набутої такими неймовірними зусиллями. А відтак – до хаотичного згортання економічного ренесансу, як це часто буває, коли суспільну енергію поглинає безплідна політична боротьба.
І модель друга – спадковість політичного курсу, поглиблення перелічених вище численних трансформацій, термін бодай проміжного завершення яких сягає кількох найближчих десятиліть, нарощування рекордних темпів соціально–економічного зростання і таке ж прискорене на цій основі піднесення життєвих стандартів громадян.
Для цього потрібен всебічний діалог, застосування сучасних форм суспільних відносин, виведення на політичну сцену професійних урядових менеджерів і суспільних інтеграторів.
Наше завдання – зробити усе залежне від нас, щоб застерегти Україну від згубного, сповненого ризиками і потрясіннями першого варіанту розвитку подій.
Я закликаю всі політичні сили до спільної програми дій на благо нашої молодої держави, яка на подив усього світу стрімко набирає висоту.
Про улюблену Верховну Раду
Нагадаю, що майже відразу після першого обрання на посаду президента мене звинувачували у спробах узурпувати владу. У цих звинуваченнях звучало таке палке, принаймні підсвідоме, жадання анархії, що інколи воно здавалося мені непереможним.
"Не приведи, Господи, бачити російський бунт, безглуздий і нещадний", – так висловився пушкінський герой про пугачовщину. В Україні була своя пугачовщина, тяглася вона десятиліттями.
Адже тоді – та й зараз – здається, що наша гайдамаччина та махновщина з історичних і географічних просторів України перейшла в один сучасний київський палац – у палац Верховної Ради.
Пан Мороз багато зробив тієї доленосної конституційної ночі, але хіба не можна його тодішнього – та його однодумців – порівняти з чудернацькою машиною швидкої допомоги, яка сама калічить, сама допомогу надає?
Так що я маю щиро сказати українцям: бійтесь, як вогню, "захисників народу", тих, хто вашим іменем галасує на весь світ про інтереси знедолених. Під цей акомпанемент пройшли всі десять літ мого президентства, і не один раз здавалося, що під цей галас звалиться держава.
Про Європейский вибір та Росію, як жирний плюс
Сам термін державної стратегії свідчить, що були й інші варіанти, але європеїзація стала вже в нас національною ідеєю.
Доводиться чути спекуляції з цього приводу, що, мовляв, євроінтеграція – не так консолідуюча. Що вона як розкольницька ідея по–різному сприймається на різних полюсах України.
Абсолютну більшість прихильників євроатлантична ідея – незалежно від регіону – знаходить серед науковців і студентів, у середовищі гуманітарної інтелігенції, інженерно–технічних працівників і, особливо, – серед молоді, а найменше – серед безробітних і пенсіонерів. Тобто це провідна ідея еліти і майбутнього нації.
Що стосується псевдодискусій і заклинань у вірності європейському курсу, у яких так вправляються наші європейці від опозиції, то картина постає таким чином: чим більше ми на словах клянемося у вірності європейському курсу, тим переконливіше демонструємо невпевненість у його реалізації. Запопадливо б’ється у груди той, хто не вірить у себе.
І ще одне з цього приводу. Мусується теза про те, що Україна неготова вступати в європейські інститути через брак демократії, свободи слова і так далі.
Сумнівна теза, навіть, я б сказав, – димова завіса.
А що ж насправді? А насправді – бодай один, але незаперечний факт, який полягає у тому, що в разі вступу до ЄС Україна не замикала б турнірну таблицю. А там чим вище, тим тісніше. Тож якщо справді має місце неготовність, то, погодьтеся, – обопільна.
Старим європейцям ще слід звикнутися з думкою, що до Європи повертається і стає там не останнім гравцем країна, яка здавна була частиною європейського світу. Коли європейці знали торговельні центри Ольвію і Пантікапей, коли дочка Ярослава Мудрого стала королевою Франції, коли у Львові і Кракові виховувалися покоління європейської інтелігенції.
…
А зараз нам належить піднімати життєві стандарти, нарощувати соціально–економічні м’язи, розвиваючи взаємовигідні стосунки із сусідами.
У цьому контексті стабільні взаємини з нашим стратегічним партнером Росією, побудовані на дружніх, партнерських засадах, – це у наших відносинах із Європою не мінус, як нам закидає опозиція справа, а жирний плюс, справжнє значення якого, я переконаний, дуже швидко усвідомлять політики не лише у Києві, а й у Брюсселі та Вашингтоні.
Про далекий 1994
У якому стані довелося застати народ у 94–му мені, новообраному президенту?
Частка людей із середніми доходами скоротилася порівняно з 90–им роком удвічі.
Спочатку було 60% громадян, яких задовольняв їхній матеріальний стан, а вже у 94–му така сама кількість людей опинилася за межею бідності.
Розмивався інтелект народу. У цьому ж 1994 році з наукових установ вибула рекордна кількість докторів наук – понад 600, багато з яких покинули Україну. Соціальне тіло держави не просто деградувало, а розкладалося, вмирало на очах.
Я довго, шановні друзі, шукав влучного визначення самої нашої філософії виповзання із цієї прірви, нашої виключно національної техніки здійснення соціально–економічної "мертвої петлі". І врешті я знайшов його у Джона Кеннеді, який звернув увагу на те, як пишеться китайською мовою слово криза. Воно складається з двох ієрогліфів: один означає небезпека, а другий – сприятлива можливість.
Саме як сприятливу можливість ми були вимушені сприйняти безпрецедентну кризу – сприятливу для випробування своїх сил, для заміру власного непізнаного потенціалу, сприятливу для роботи поза межами можливого. Напевне, у цьому варто шукати феномен українського економічного дива.
Про економічне диво, яке останніми роками демонструє Україна, ставши абсолютним економічним лідером Європи
Наше зростання відбувається тільки за рахунок власних сил, оскільки нові члени ЄС – наші західні сусіди, зростали, хоча значно повільніше, отримуючи у своє розпорядження у 3–6 разів більше іноземних інвестицій, ніж Україна, а наш найближчий сусід Польща взагалі – у 9 разів.
В Україні реалізовано стрижневу позицію соціально орієнтованої економіки – випереджального зростання порівняно з ВВП реальних доходів населення, насамперед заробітної плати.
Тільки в нинішньому році ці доходи зросли на 15 %, а реальна заробітна плата – на 26%. На сьогодні середньомісячна зарплата становить понад 600 гривень (проти 181 гривні у 2000–му), що в півтора раза більше від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Якщо у 2000 році середній розмір пенсії становив 66 гривень, то сьогодні – понад 220 грн.
…
Завдяки системній 10–літній реформаторській роботі валовий внутрішній продукт, як виразник вивільненої енергії народу і високоефективного урядового менеджменту, продовжує зростати.
Він сягнув уже в цьому році вище від будь–яких оптимістичних прогнозів – 13,5 %, а приріст промислового валу збільшився на 14,7 %, сільського господарства – на 26,5 %.
Один авторитетний американський політик, який стежить за китайським економічним дивом, дуже доречно висловився: ви чи не єдина у світі країна, яка має показники вищі, ніж у Китаї.
У звіті про конкурентноздатність, який розраховується під егідою Світового економічного форуму, Україна тільки за 2003 рік поліпшила свій індекс макроекономічної стабільності на 14 пунктів.
Це найвищий стрибок, зафіксований зазначеним авторитетним рейтингом. За цим показником Україна випередила 10 країн Європейського Союзу.
Про ракети та Південмаш
У нас достатньо і професійного досвіду, і національних амбіцій. Узагальнювальним параметром, за яким ми визначаємо свої технологічні координати, є той факт, що Україна належить до п’яти із двохсот країн на планеті, які спроможні самотужки вийти в космос.
Хотів би повторити думку, яку я висловив недавно на ювілеї мого рідного підприємства. Народ, який має "Південмаш", відрізняється від народу, який "Південмашу" не має. Це вже цивілізаційний вимір, який свідчить про те, що нація, яка спроможна створювати найкращі на планеті ракети, обов’язково впорається і з усіма іншими, земними завданнями та проблемами.
Про українські вибори, або Україна – не Россія, тим більше – не США
Більше в державі демократії чи менше – не так вже й важко визначити, хоча точних математичних вимірників політологи ще не встановили.
…
Розпочну з цього приводу з наболілого – з президентської виборчої кампанії, яка сьогодні в розпалі. Рекомендації, поради, а то й вимоги чи накази проводити їх чесно й прозоро нам не висловлював тільки лінивий наш друг із ближчого чи дальшого зарубіжжя.
Здавалося, усе прогресивне світове співтовариство неначе забуло на якийсь час про свої глобальні справи і зайнялося животрепетною "світовою" проблемою – українськими виборами.
Принаймні такий шумовий ефект намагається створити опозиція і вірнопіддана їй дуже незалежна преса. Прогнози незліченної когорти закордонних знавців нашої дійсності про виборчі землетруси в Україні, м’яко кажучи, виявилися дещо перебільшеними.
Хоча така потужна рекламна кампанія наших виборів може призвести до того, що спостерігачів виявиться більше, ніж виборців.
Виборчий процес доходить до свого зеніту, але нічого такого в Україні не відбувається. І не відбудеться. Усе станеться так, як вирішить український народ.
Що стосується нинішніх владних структур, які покликані забезпечити законність проведення виборів, то запевняю наших енергійних педагогів: ми нізащо не допустимо стрілянини з танків по парламенту, як це трапилося зовсім недавно і зовсім поруч з нами. І нізащо не допустимо більш як місячного підрахунку голосів, як це трапилося так само зовсім недавно, але, правда, не зовсім поруч з нами.
Україна проводить четвертий раз вибори Глави держави. Вона знову, як і в усіх попередніх випадках, продемонструє свою здатність відповідно до букви Закону здійснити цю найважливішу й найвідповідальнішу демократичну процедуру.
Однак у ширшому контексті цьогорічна виборча кампанія приховує в собі колосальний шанс для піднесення рівня демократії в Україні.
Про три "універсали ", не притаманні Кучмі
Сьогодні бачу велику проблему в тому, що за нинішнього розкладу сил так і не з'явилося потужної поміркованої об’єднувальної політичної сили, яка була б здатна виступити у ролі миротворця як у політиці, так і в суспільстві. А саме вона могла б стати центром тяжіння при визначенні дальшого розвитку держави.
В основу її позиції мають бути закладені три "універсали" – людська гідність, національна єдність та громадянський патріотизм. Формування такої націєтворчої політичної сили – це одне з головних завдань на майбутнє.
Знову про політичну реформу
Великий шанс для демократичного піднесення дає політична реформа. Вона передбачає запровадження такої системи державного управління, яка зробить неможливою будь–яку реставрацію одноосібної концентрації владних повноважень.
Новий зміст політичного буття вступив у різке протиріччя зі старою формою державного ладу, який необхідно змінювати.
Це основна сучасна суперечність історичного розвитку України, основне гальмо на шляху її прогресу. Питання стоїть однозначно: якщо реформа не буде здійснена до виборів, то після виборів жодний Президент реформу здійснювати не буде.
Варто відзначити, що фаворити гонки мають реальний вплив на хід конституційного процесу в парламенті. Реформа – ось перший тур виборів для них. Занадто багато поставлено на карту, щоб можна було черговий раз легковажити.
Про несправедливість закордонних братів та сестер
Що стосується знову ж таки щиросердечних рекомендацій із зарубіжжя щодо нашої реформи, то хотів запитати: чому наші доброзичливці так палко хочуть зберегти цю форму державного управління в Україні, коли на сьогодні такої форми немає у жодній європейській країні. Підкреслюю – у жодній.
"На тобі небоже, що мені не гоже", – гласить у таких випадках народна мудрість, що відкриває нам очі на не зовсім коректні поради єврофункціонерів, які озвучують міфологеми наших короткозорих і лицемірних опозиціонерів.
Згадаймо, як після референдуму 2000 року нас звинувачували в тому, що ми зміцнюємо президентську вертикаль. А зміцнення полягало тільки в наданні Президенту права розпуску парламенту в окремих випадках. Це є нормою в кожній європейській країні. А зараз при проведенні реформи знову звинувачують, але уже в цілком протилежному – у послабленні президентської вертикалі.
І так погано, і так погано. А може, справа зовсім в іншому, а не в об’єктивному ставленні до процесів, які відбуваються в Україні?
Загалом нашу державу часто розглядають лише як незрілу форму західних демократичних моделей, і за цю незрілість нам весь час перепадає на горіхи від демократичних "старших братів і сестер".
Перед нами, як братами меншими, ставиться вимога: цивілізаційний шлях, який вони самі проходили протягом століть, промайнути за лічені роки.
Просто дивує заповзятий догматизм, коли вимоги до тих, хто вже перетнув фінішну пряму, і до тих, хто щойно вийшов на старт, практично однакові.
Ми вдячні, що такий максималізм до проблем нашого розвитку виявляється із добрих намірів, коли респектабельні демократії просто тягнуть за волосся посткомуністичний світ у царство ліберальної свободи.
З цього приводу радив би прислухатися до вельми шанованого в Україні Томаса Джефферсона, який застерігав: "Не старайтесь зробити добра людям більше, ніж вони здатні витримати".
Кучмін заповіт
За своїм первинним ремеслом мені доводилося виводити у космос найскладніші витвори людського генія.
Але на мою долю випало найвище щастя, яке тільки може в нагороду отримати людина – виводити на навколоземну орбіту сучасної цивілізації свою рідну країну, коли за покликом історії у зрусифікованому серці сина чернігівського солдата враз загомоніли нетлінні гени великих і гордих предків.
Мені не байдуже уже сьогодні, яким ввійде в історію десятиріччя мого президентства.
Я певен, що неупереджений і вдячний нащадок, увійшовши через століття під склепіння Михайлівського золотоверхого чи Володимирського херсонеського храмів, які ми підняли із праху після революційного мракобісся, віддасть належне нашій скромній праці в ім’я України.
Ми піднімали з руїн собори наших душ – ці духовні символи, за якими впізнавали в віках і впізнаватимуть українців як на землі, так і з космосу. Ми піднімали із руїн нашу державу, ми піднімали із колін нашу націю. Це була каторжна праця, але вона возвеличувала нас, перших українських державотворців.
Деякі пігмеї від політики намагаються прорватися до влади під гаслом "Україна – без Кучми" . Вони виставляють себе на глум принаймні тому, що діючий Президент не бере участі у виборах.
Але в одному я можу запевнити усіх своїх співвітчизників – Кучма без України не буде ніколи.
Занадто багато вкладено за останнє десятиріччя, занадто багато неймовірних викликів зумів здолати мій народ, щоб тепер хтось із нас, причетних до цього історичного прориву, міг дозволити собі зайняти аморальну позицію – після нас хоч потоп.
Та й любов до рідної вітчизни демобілізації не знає. Державники за покликанням у відставку не йдуть навіть тоді, коли завершується черговий термін їхньої служби. Змінюватися можуть хіба що посади, але незмінним є пост служіння Україні, на якому ти – вічний вартовий.
Сьогодні з моїх уст мав би прозвучати політичний заповіт тим, котрі у виборчій боротьбі прагнуть отримати від українського народу булаву Глави однієї із найбільших європейських держав. До мільйонів своїх дорогих співвітчизників, з якими разом ми вибиралися із пустелі бездержав’я, зубожіння і неволі я звернуся словами великого Українця Володимира Сосюри, який прорік на віки:
Любіть Україну, як сонце любіть!
Як вітер, і трави, і води!
В годину щасливу і радості мить,
Любіть у годину негоди.
Любіть у труді, у коханні, в бою,
Як пісню, що лине зорею.
Всім серцем любіть Україну свою
І вічні ми будемо з нею!
Слава Україні!
